Повідомлення в номер / Борис Клімчук живе у наших серцях

"Я прийшов змінювати цей світ…".

Чи багато хто з нас може сказати так про себе? Ми, як правило, найголовнішим вважаємо вміння накопичувати матеріальні цінності. А ще – плакатись на "похмуру погоду", в особистих негараздах звинувачувати всіх і все.

Борис Петрович Клімчук усе своє свідоме життя цілеспрямованою діяльністю, позитивними вчинками намагався змінювати навколишній світ на краще. Він будував школу, формував вчительсько-учнівську родину на принципах взаємоповаги, взаємодопомоги та довіри.

З тих далеких днів його колеги, друзі, учні несуть нам світлі спогади про непересічну, видатну особистість краю. Уже давно за одинадцятою школою, як її називають ковельчани, “закріпилось” ім'я Бориса Клімчука. Це – результат його самовідданої праці і як педагога, і як першого директора освітянського закладу. Заради цього варто було жити, творити і дерзати.

Сьогодні тішить душу й серце той факт, що НВК "ЗОШ І-ІІІ ст. № 11-ліцей" в багатьох номінаціях діяльності є кращим  в області. "Естафетна паличка" від Бориса Клімчука передана в надійні руки нової команди педагогів та її очільника Галини Сидорук. Саме з ініціативи Галини Олексіївни  нещодавно відбувся тематичний вечір, присвячений пам'яті Б. П. Клімчука.

...Зал вщент заповнений учнями, вчителями-наставниками і гістьми, серед яких – члени родини Бориса Петровича: дружина Світлана Олексіївна, доньки Юлія  та Яна, онуки, зять та сестра Ірина Петрівна.

Вслухається зал в душевну, щиру, чуттєву сповідь Галини Сидорук.  Смуток туманом сизим у тих звуках в'ється. А Борис Петрович дивиться з портрета усміхнений, мов живий. І ніби промовляє: "Я зробив усе, що зміг".

Галина Олексіївна промовляє: "Про те, як його любили і поважали в школі, свідчить той факт, що коли в  1990 році  він переходив на роботу у виконавчий комітет Ковельської міської ради, ми всі плакали, як сироти, бо саме так себе і почували, хоча розуміли, що рамки школи обмежують його – Борису Петровичу потрібне ширше коло діяльності. Пізніше ми раділи його зростанню, слідкували за успіхами на державній службі.

Ось віхи його біографії. В 1992-1996 роках очолював Волинську обласну раду. З 1996 по 2002 роки працював головою Волинської ОДА. З 2002 по 2004 роки – радник Президента України. З 2004 по 2008 роки – Надзвичайний та Повноважний посол України у Литовській Республіці. З 2008 по 2010 роки – Надзвичайний та Повноважний посол України в Азербайджані. З 2010 по 2014 роки – голова Волинської ОДА.

Перебуваючи на посаді губернатора, Борис Петрович багато допомагав своїй рідній школі, яку ми так і називали: "школа Клімчука".

Він був великим патріотом волинської землі, України в цілому. На всіх посадах, які займав, докладав багато зусиль для зміцнення, розвитку і розквіту  свого краю й держави. Феномен Клімчука полягав у тому, що він безмежно любив людей, рідну Волинь, Україну, і саме любов керувала його помислами і діями.

Маємо надію, що найближчим часом наша школа (тепер – це НВК "ЗОШ І-ІІІ ст.-ліцей") носитиме ім'я цієї великої людини. Педагогічний колектив, батьківський комітет ініціював присвоєння школі імені Бориса Клімчука, над цим ми працюємо".

Безперечно, ця  ідея має право на життя. Хочеться, щоб управління міської освіти, депутатський корпус, рада та її керівництво з розумінням поставилися до цієї пропозиції. Виховувати нове покоління, будувати "Нову українську школу" маємо, зокрема, і на прикладі наших видатних земляків.

29 літ минуло, як Борис Клімчук пішов зі школи і чотири роки від того трагічного дня, як відлетів на крилах ангелів у засвіти, а виступаючі говорять про нього, немов  це було вчора.

Ось  виступає Антоніна Шаясюк, заступник директора з виховної роботи. Їх педагогічний шлях розпочався із тих  далеких років. Є щозгадати, і спогади ллються рікою. Вірною помічницею Бориса Клімчука була Антоніна Вознюк, заступник директора школи. І вона розказує історію взаємовідносин із першим директором, яка, на жаль, не зафіксована на папері. А така книга спогадів, на мою думку, якраз на часі.

Своїми хвилюючими спогадами поділилась вправна помічниця Бориса Петровича, незмінний секретар школи Світлана Савосюк.

Про дружбу сім'ї Шушмаруків із Борисом Клімчуком емоційно згадувала Валентина Шушмарук.

Цікаво було слухати спомини учнів-випускників одинадцятої школи. Адже серед них є досвідчені педагоги, управлінці в міській владі, методисти управління освіти. Випускниця 1986 року Тетяна Селівончик, директор Ковельського промислово-економічного коледжу ЛНТУ, поділилася враженнями про ті щасливі шкільні роки. Про співпрацю із Борисом Клімчуком в органах влади розповів автор цих рядків.

З особливою увагою присутні в залі вслухалися в кожне слово доньок Бориса Петровича Юлії та Яни. У вінок спогадів гарно впліталися пісні у виконанні учнів школи.

Відомо, що Борис Клімчук любив поезію Володимира Висоцького. І як дарунок, пролунала пісня "Я не люблю" у виконанні учениці 10-го класу Тетяни Нікітюк.

Вечір спогадів відкрив нові грані особистості   видатного державного і громадського діяча. І чим далі ми віддаляємося від межі неповернення, тим більше вони для нас виблискують добродійними вчинками, стратегічним мисленням і жертовністю в ім'я розбудови й становлення нової благополучної України. Багато чого не виходило у тих глобальних планах, і йому це боліло.

Почуймо ці слова: "Мене турбують реформи у державі. Не знаю, в чому проблема. Можливо, в настроях політичних еліт. Може, все залежить від строкатості України, яку ми маємо. Ми вже наробили помилок, нарощуючи ступені популізму. Ми чомусь вірили, що газ завжди буде дешевий та поспішили робити газифікацію, довго запевняли людей, що держава годуватиме, обігріватиме і всім все дасть. Ми чомусь вірили в "доброго царя" чи месію, який прийде і враз все змінить. "Прийдіть на вибори, опустіть бюлетень і все завтра будете мати" – так не буває. Суспільство занурили у світ політичних та економічних ілюзій, який швидко розбився об берег реального життя".

Все це – про наше сьогодення. Борис Клімчук ще був і прагматиком, але, попри все, намагався змінювати цей світ на краще як романтик, як шанувальник поетичного слова і як прихильник журналістської творчості.

Не можна осягнути матеріальний і духовний простір Ковельщини, Волині, а тим більше України. Там – розмаїття життєдайних діянь та досягнень. Але маємо знати, що у них є і часточка праці Бориса Клімчука, а його ім'я по праву внесено до когорти золотих імен Ковельщини та Волині.

До речі, в школі функціонує затишний, компактний і естетично привабливий музей школи. Учні змістовно й гарно презентують тут гостям історію школи. Ще більше ця історія потрібна самим учням. На часі – його розширення, де буде розміщено повноцінну експозицію про життя і діяльність першого директора школи та одного з кращих керівників Волині в новітній історії України Бориса Клімчука. Втілення в життя цього проекту вкрай необхідне у процесі підготовки до присвоєння школі імені її першого директора.