Маленька історія великого кохання
Юля – мешканка одного із приміських населених пунктів. Майже 10 років дівчина працювала вчителем в навчальному закладі обласного центру. Ніби все й непогано було, але щось не те. Раніше улюблена робота не приносила вже ніякого задоволення, перетворювалась, так би мовити, в сіру буденність, кожен новий день був практично одноманітним. А так хотілось, аби життя було розфарбоване яскравою гамою кольорів.
Рятувало лише одне – захоплення, яке було ще з дитинства. Цьому присвячувала свій вільний час. Кінний спорт допомагав заспокоїтись і додавав нових сил мріяти, творити й працювати далі.
В минулому Юля за плечима мала невдалий шлюб, тож тепер із деяким острахом сприймала кожного із своїх потенційних залицяльників.
Були й непогані кандидатури серед сильної половини людства, до того ж – мали серйозні наміри. Але молода жінка боялась знову помилитись, зранити душу й серце.
І ось одного разу дівчина вирішила зробити своєрідний перепочинок у звичному до цього житті. На деякий час дівчина повернулась до рідного села, де все було до болю знайоме.
Бо тільки в батьківській хаті вона почувала себе насправді добре, ніби в дитинстві, тут було затишно й тепло. Без повсякденних проблем і суєти, що час від часу нагадували про себе.
Трішки натішившись домашньою атмосферою, життєдайним повітрям і красою сільських пейзажів, Юля за рекомендацією старої подруги вирішила поїхати на заробітки до сусідньої Польщі. Бо звикла завжди бути в русі, а тут – сидіти без діла…
Зазначу відразу наперед, що про це можна писати окрему історію. Бо не було там так гладко та легко, як дехто розповідає (особливо той, хто не скуштував справжнього присмаку таких грошей). Але наша сьогоднішня розповідь не про це. Та саме з цього переломного етапу в житті Юлі і розпочались зміни на краще, на життєвому горизонті, нарешті, прояснилось за довгий період часу. А ще, мабуть, її величність доля почаклувала…
"Скажу одне: раніше дотримувалась думки, що людина сама є творцем долі. А всілякі там випадковості чи навпаки – тут недоречні. Але мене ніби якимось магнітом тягнуло туди поїхати (мається на увазі містечко сусідньої держави). Напевно, десь підсвідомо знала, що там зустріну свою долю", – тепер з усмішкою на обличчі говорить Юля.
Дівчина пробула в Польщі півроку. Спочатку працювала покоївкою, згодом трудилась на іншій роботі. Якщо говорити коротко, то було важко і фізично, і морально. Та й роботодавці не надто прихильно ставились до українських заробітчан. Платили мізер, хоча спочатку обіцяли значно більше.
"Мабуть, й не витримала б того всього, тих довжелезних днів на чужині із нелегкою роботою та незнайомими людьми. Розрадою і підтримкою в той час став для мене коханий Ванюша", – так лагідно говорить тепер про свою другу половинку молода волинянка.
До речі, чоловік родом із Тернопільщини. Теж мав невдалий досвід в особистому житті. Так склалось, що вже п’ять років працював у Польщі. Останнім часом – бригадиром по модернізації локомотивів на залізничній станції. Мешкав в тому ж готелі, де працювала Юля. Яку, до слова, відразу й запримітив. Ще б пак. Дівчина скромна, порядна й вихована, а ще – гарна співрозмовниця, з якою можна було побалакати на будь-яку тему. Одним словом, для обох – це кохання з першого погляду. Одинокі серця відразу зустрілись у взаємних вподобаннях.
Ваня – на декілька років старший, ніж його теперішня дружина. Це – його "плюс". Для дівчини він став водночас навіть батьком, бо з самого початку став підтримувати і словом, і ділом, і мудрою порадою. А ще Юля вважала коханого своїм другом, порадником і … найкращим в світі чоловіком, який навчив її заново вірити та любити.
Нещодавно закохані офіційно узаконили свої стосунки. Вони – безмежно щасливі. А в недалекому майбутньому, до речі, планують повернутись на Батьківщину дружини.
До слова, Юля побувала в гостях у чоловіка на тернопільських землях, які щиро облюбувала. Батьки Івана прийняли її за рідну доньку. Вподобали зятя і на Волині, адже побачили, що віддали свою дитину в хороші й надійні руки.
Тож нехай всі задуми і плани "новоспечених" молодят сміливо втілюються в життя, а доля щедро обдаровує люблячих людей лише приємними сюрпризами, гарними новинами та новими щасливами епізодами!
Оксана МОРОЗ.
Юля – мешканка одного із приміських населених пунктів. Майже 10 років дівчина працювала вчителем в навчальному закладі обласного центру. Ніби все й непогано було, але щось не те. Раніше улюблена робота не приносила вже ніякого задоволення, перетворювалась, так би мовити, в сіру буденність, кожен новий день був практично одноманітним. А так хотілось, аби життя було розфарбоване яскравою гамою кольорів.
Рятувало лише одне – захоплення, яке було ще з дитинства. Цьому присвячувала свій вільний час. Кінний спорт допомагав заспокоїтись і додавав нових сил мріяти, творити й працювати далі.
В минулому Юля за плечима мала невдалий шлюб, тож тепер із деяким острахом сприймала кожного із своїх потенційних залицяльників.
Були й непогані кандидатури серед сильної половини людства, до того ж – мали серйозні наміри. Але молода жінка боялась знову помилитись, зранити душу й серце.
І ось одного разу дівчина вирішила зробити своєрідний перепочинок у звичному до цього житті. На деякий час дівчина повернулась до рідного села, де все було до болю знайоме.
Бо тільки в батьківській хаті вона почувала себе насправді добре, ніби в дитинстві, тут було затишно й тепло. Без повсякденних проблем і суєти, що час від часу нагадували про себе.
Трішки натішившись домашньою атмосферою, життєдайним повітрям і красою сільських пейзажів, Юля за рекомендацією старої подруги вирішила поїхати на заробітки до сусідньої Польщі. Бо звикла завжди бути в русі, а тут – сидіти без діла…
Зазначу відразу наперед, що про це можна писати окрему історію. Бо не було там так гладко та легко, як дехто розповідає (особливо той, хто не скуштував справжнього присмаку таких грошей). Але наша сьогоднішня розповідь не про це. Та саме з цього переломного етапу в житті Юлі і розпочались зміни на краще, на життєвому горизонті, нарешті, прояснилось за довгий період часу. А ще, мабуть, її величність доля почаклувала…
"Скажу одне: раніше дотримувалась думки, що людина сама є творцем долі. А всілякі там випадковості чи навпаки – тут недоречні. Але мене ніби якимось магнітом тягнуло туди поїхати (мається на увазі містечко сусідньої держави). Напевно, десь підсвідомо знала, що там зустріну свою долю", – тепер з усмішкою на обличчі говорить Юля.
Дівчина пробула в Польщі півроку. Спочатку працювала покоївкою, згодом трудилась на іншій роботі. Якщо говорити коротко, то було важко і фізично, і морально. Та й роботодавці не надто прихильно ставились до українських заробітчан. Платили мізер, хоча спочатку обіцяли значно більше.
"Мабуть, й не витримала б того всього, тих довжелезних днів на чужині із нелегкою роботою та незнайомими людьми. Розрадою і підтримкою в той час став для мене коханий Ванюша", – так лагідно говорить тепер про свою другу половинку молода волинянка.
До речі, чоловік родом із Тернопільщини. Теж мав невдалий досвід в особистому житті. Так склалось, що вже п’ять років працював у Польщі. Останнім часом – бригадиром по модернізації локомотивів на залізничній станції. Мешкав в тому ж готелі, де працювала Юля. Яку, до слова, відразу й запримітив. Ще б пак. Дівчина скромна, порядна й вихована, а ще – гарна співрозмовниця, з якою можна було побалакати на будь-яку тему. Одним словом, для обох – це кохання з першого погляду. Одинокі серця відразу зустрілись у взаємних вподобаннях.
Ваня – на декілька років старший, ніж його теперішня дружина. Це – його "плюс". Для дівчини він став водночас навіть батьком, бо з самого початку став підтримувати і словом, і ділом, і мудрою порадою. А ще Юля вважала коханого своїм другом, порадником і … найкращим в світі чоловіком, який навчив її заново вірити та любити.
Нещодавно закохані офіційно узаконили свої стосунки. Вони – безмежно щасливі. А в недалекому майбутньому, до речі, планують повернутись на Батьківщину дружини.
До слова, Юля побувала в гостях у чоловіка на тернопільських землях, які щиро облюбувала. Батьки Івана прийняли її за рідну доньку. Вподобали зятя і на Волині, адже побачили, що віддали свою дитину в хороші й надійні руки.
Тож нехай всі задуми і плани "новоспечених" молодят сміливо втілюються в життя, а доля щедро обдаровує люблячих людей лише приємними сюрпризами, гарними новинами та новими щасливами епізодами!
Оксана МОРОЗ.
Маленька історія великого кохання
Залишити коментар