Повідомлення в номер / Пісня надії над школою лине...

«Буває часом, що вночі зоря впаде в долоні вогником блакитним. І не згорить, як вогники горять,  а затремтить в долонях, мов троянда, в час розлуки».

Ці поетичні рядки згадалися мимоволі  на святі останнього дзвоника в Озерненській гімназії – філії ОЗЗСО “Поворський ліцей Волинської області”. Ця зоря-троянда тремтить сьогодні тривогою не в долонях, а в душах вчителів, батьків і учнів загальноосвітнього закладу, на мою суб’єктивну думку, одного з кращих на Ковельщині. Тремтить переживаннями і надією. І не безпідставно – в просторі управлінських та господарських рішень влади з’явився «проект-ідея» про закриття школи. Мовляв, учнів не вистачає до встановленої норми, а раз так, то утримувати заклад економічно не вигідно.

Про це із болем у серці говорила у своєму вітальному виступі очільниця гімназії Валентина Кондратюк. Проти закриття закладу висловився присутній на святі Анатолій Корнійчук, депутат районної ради.

– Ніхто вас не закриє. Відстоїмо.  Буває, що подекуди влада замість того, щоб  скоригувати видатки на високі зарплати чиновників, закриває ФАПи, школи. Не бійтеся – зустрінемося на святі першого дзвоника і я принесу вам  подарунки, – обнадійливо заявив Анатолій Авакумович.

Не можна не погодитись із словами виступаючого.  Закриття просвітницького закладу – це черговий крок до занепаду  села, втрати віри в щасливе українське  майбутнє.

Будемо сподіватися, що депутати Поворської сільської ради, її керівництво це розуміють.

х х х

А село, немов лялечка, в садах квітучих. І озеро шепче легенди про славну історію. Це рай земний, і в ньому – добрі люди.  Обличчя села – це рідна школа-гімназія. Звідти пульсує дух інтелігентності, і тут визначається його інтелектуальний рівень. Порекомендую: хто закоханий в красу  первозданної української душі, – завітайте сюди!

Цвіте школа у рушниках, вишиванках, картинах, виготовлених руками і творчим духом учнів, батьків, вчителів. Завітаєте в музей  “Берегиня” – і ваша уява на унікальних побутових експонатах, мов на килимі-літаку,  понесе в минуле –далеке і близьке. Губиться око  в тих витончених   шедеврах. Подумалось: якби душа Олени Пчілки завітала сюди,  була б заворожена, здивована і зворушена. Цвіте школа квітами і вишиванками. А ще при вході в школу вас зустріне «Сонечко» та «Колобок». Ллється чисте, як джерельна вода, у ваше серце, непідкупне, справжнє українство!

На першому поверсі ваш погляд спіткнеться об сучасні реалії життя. Тут куточок патріотизму, який нагадує про війну і героїв села. Славні, мужні хлопці дивляться на вас із світлин.

l

Та повернемося до урочистостей. Дружною родиною зібралися сюди батьки та рідні учнів, щоб полюбуватись на своїх дітей. А вони травнево-квітучі, солов’їно-співучі входять в просторе фойє школи із піснею: «Ой, у лузі червона калина…». Ні-ні!   Не зажурилася і не похилилася. Вона тут поруч біля мальовничого диво-озера заусміхалася, заквітчена у білі кетяги квітів, немовби в білий вельон наречена вбралася.

Виструнчилися учні та випускники гімназії в почесному строю. «Отче наш», як Божий птах, злітає в сині небеса. А затим всією школою піднесено і впевнено, із рукою на серці залунала пісня пісень українців – Гімн України.

О, читачу,  ти не все знаєш! Гімназія – це не просто школа, а станиця «Червона калина». І кожен клас – це бойовий загін учнів, який сьогодні звітує про успішно завершений навчальний рік. Втрат немає, відстаючих теж. Дисципліна з оцінкою «добре». Звіт прийнято! В свою чергу, президент учнівської станиці Вікторія Книшук доповідає   директорці гімназії про фінальні здобутки 2018–2019 навчального року.

Валентина Григорівна не просто вчителька та просвітницька особистість – це Велика мати цих тендітних, креативних, з тонкою душею учнів і не помилюсь – всього села Озерного.

Я бачу, як вона щиросердечно дбає про кожного учня, а у відповідь біля неї гора квітів найкращих, тільки для неї – рідної мами. Вона мудра, активна, рішуча та дбайлива. За нею – як за стіною.

Поруч з директоркою – заступниця Тетяна Романюк. Красуня від Бога і з ангельською доброю душею та осяйною сонячною усмішкою. Вона теж несе нелегку вчительсько-виховну ношу. І її так само щиросердечно люблять учні. Не будем звіряти славу, хто більше вкладає праці і сил в просвітництво на селі, в сьогоднішню програму свята останнього дзвоника. Тут не розподіл, а моноліт. І це тішить.

Демократичний устрій школи-гімназії до душі всій гімназійній родині. Тут панує рівність між керівництвом і прибиральницею. А ще, де ви бачили, щоб керівники закладу на рівних змагалися в художній самодіяльності? Очільники гімназії виступають в аматорському співочому гурті «Берегиня». І лунає пісня гарно, милозвучно, душевно – заслухаєшся.

А святкова аура огортає вас піснями першокласників та випускників. Звучить поезія. Звеселяють  троїсті дитячі музики. Славно! Як і годиться, найкращим – похвальні листи, грамоти, подяки, спеціальні сертифікати.

Першокласникам вручають Дипломи за успішне виконання програми Нової української школи. Серед нагороджених – учасники олімпіад, мовно-літературних конкурсів, спортсмени та інші.

 Від спонсорів – сувеніри. Від редактора газети «Вісті Ковельщини» Миколи Вельми – щиросердечні вітальні  слова і учням, і колективу, а краєзнавчому музею – книга автора.

Не забули організатори привітати маму учня Ольгу Парфенюк з днем народження, а також учасника АТО Віктора Книшука квітами. Зворушливо! Скажете, забагато деталізую. Аж ніяк. Роблю це усвідомлено, бо з цих деталей складається основа багатогранного педагогічно-виховного процесу.

l

І ось він – дзвоник, та не останній, бо кожен першокласник (індивідуально) сповіщає, що учнівська естафета перейшла в надійні руки. І знову цей щемливий шкільний вальс в парах випускників з батьками та вчителями.

Мудро зауважила поетеса Ліна Костенко, що «І кожен фініш – це, по суті, старт».

Випускники – такі юні, стартують у невідомість.  Я і своє настановче  слово посилаю їм: «Вчіться, боріться, працюйте і… вчіться. І так до тих пір, поки сили є. Такий закон успішного буття. Щасти вам».

«Прощавай, рідна школо моя» – влітає в душу пісня учнів гімназії. Ця добра, славна школа – гімназія проводжає нас, як дорогих гостей. Вся команда журналістської родини схвильована і розчулена. «Ми ще зустрінемось», – злітає птахом надія.

Анатолій СЕМЕНЮК.

НА ЗНІМКАХ: під час свята останнього дзвоника в Озерному.

Фото 

Мирослава ДАНИЛЮКА.

«Буває часом, що вночі зоря впаде в долоні вогником блакитним. І не згорить, як вогники горять,  а затремтить в долонях, мов троянда, в час розлуки».

Ці поетичні рядки згадалися мимоволі  на святі останнього дзвоника в Озерненській гімназії – філії ОЗЗСО “Поворський ліцей Волинської області”. Ця зоря-троянда тремтить сьогодні тривогою не в долонях, а в душах вчителів, батьків і учнів загальноосвітнього закладу, на мою суб’єктивну думку, одного з кращих на Ковельщині. Тремтить переживаннями і надією. І не безпідставно – в просторі управлінських та господарських рішень влади з’явився «проект-ідея» про закриття школи. Мовляв, учнів не вистачає до встановленої норми, а раз так, то утримувати заклад економічно не вигідно.

Про це із болем у серці говорила у своєму вітальному виступі очільниця гімназії Валентина Кондратюк. Проти закриття закладу висловився присутній на святі Анатолій Корнійчук, депутат районної ради.

– Ніхто вас не закриє. Відстоїмо.  Буває, що подекуди влада замість того, щоб  скоригувати видатки на високі зарплати чиновників, закриває ФАПи, школи. Не бійтеся – зустрінемося на святі першого дзвоника і я принесу вам  подарунки, – обнадійливо заявив Анатолій Авакумович.

Не можна не погодитись із словами виступаючого.  Закриття просвітницького закладу – це черговий крок до занепаду  села, втрати віри в щасливе українське  майбутнє.

Будемо сподіватися, що депутати Поворської сільської ради, її керівництво це розуміють.

х х х

А село, немов лялечка, в садах квітучих. І озеро шепче легенди про славну історію. Це рай земний, і в ньому – добрі люди.  Обличчя села – це рідна школа-гімназія. Звідти пульсує дух інтелігентності, і тут визначається його інтелектуальний рівень. Порекомендую: хто закоханий в красу  первозданної української душі, – завітайте сюди!

Цвіте школа у рушниках, вишиванках, картинах, виготовлених руками і творчим духом учнів, батьків, вчителів. Завітаєте в музей  “Берегиня” – і ваша уява на унікальних побутових експонатах, мов на килимі-літаку,  понесе в минуле –далеке і близьке. Губиться око  в тих витончених   шедеврах. Подумалось: якби душа Олени Пчілки завітала сюди,  була б заворожена, здивована і зворушена. Цвіте школа квітами і вишиванками. А ще при вході в школу вас зустріне «Сонечко» та «Колобок». Ллється чисте, як джерельна вода, у ваше серце, непідкупне, справжнє українство!

На першому поверсі ваш погляд спіткнеться об сучасні реалії життя. Тут куточок патріотизму, який нагадує про війну і героїв села. Славні,мужні хлопці дивляться на вас із світлин.

ххх

Та повернемося до урочистостей. Дружною родиною зібралися сюди батьки та рідні учнів, щоб полюбуватись на своїх дітей. А вони травнево-квітучі, солов’їно-співучі входять в просторе фойє школи із піснею: «Ой, у лузі червона калина…». Ні-ні!   Не зажурилася і не похилилася. Вона тут поруч біля мальовничого диво-озера заусміхалася, заквітчена у білі кетяги квітів, немовби в білий вельон наречена вбралася.

Виструнчилися учні та випускники гімназії в почесному строю. «Отче наш», як Божий птах, злітає в сині небеса. А затим всією школою піднесено і впевнено, із рукою на серці залунала пісня пісень українців – Гімн України.

О, читачу,  ти не все знаєш! Гімназія – це не просто школа, а станиця «Червона калина». І кожен клас – це бойовий загін учнів, який сьогодні звітує про успішно завершений навчальний рік. Втрат немає, відстаючих теж. Дисципліна з оцінкою «добре». Звіт прийнято! В свою чергу, президент учнівської станиці Вікторія Книшук доповідає   директорці гімназії про фінальні здобутки 2018–2019 навчального року.

Валентина Григорівна не просто вчителька та просвітницька особистість – це Велика мати цих тендітних, креативних, з тонкою душею учнів і не помилюсь – всього села Озерного.

Я бачу, як вона щиросердечно дбає про кожного учня, а у відповідь біля неї гора квітів найкращих, тільки для неї – рідної мами. Вона мудра, активна, рішуча та дбайлива. За нею – як за стіною.

Поруч з директоркою – заступниця Тетяна Романюк. Красуня від Бога і з ангельською доброю душею та осяйною сонячною усмішкою. Вона теж несе нелегку вчительсько-виховну ношу. І її так само щиросердечно люблять учні. Не будем звіряти славу, хто більше вкладає праці і сил в просвітництво на селі, в сьогоднішню програму свята останнього дзвоника. Тут не розподіл, а моноліт. І це тішить.

Демократичний устрій школи-гімназії до душі всій гімназійній родині. Тут панує рівність між керівництвом і прибиральницею. А ще, де ви бачили, щоб керівники закладу на рівних змагалися в художній самодіяльності? Очільники гімназії виступають в аматорському співочому гурті «Берегиня». І лунає пісня гарно, милозвучно, душевно – заслухаєшся.

А святкова аура огортає вас піснями першокласників та випускників. Звучить поезія. Звеселяють  троїсті дитячі музики. Славно! Як і годиться, найкращим – похвальні листи, грамоти, подяки, спеціальні сертифікати.

Першокласникам вручають Дипломи за успішне виконання програми Нової української школи. Серед нагороджених – учасники олімпіад, мовно-літературних конкурсів, спортсмени та інші.

 Від спонсорів – сувеніри. Від редактора газети «Вісті Ковельщини» Миколи Вельми – щиросердечні вітальні  слова і учням, і колективу, а краєзнавчому музею – книга автора.

Не забули організатори привітати маму учня Ольгу Парфенюк з днем народження, а також учасника АТО Віктора Книшука квітами. Зворушливо! Скажете, забагато деталізую. Аж ніяк. Роблю це усвідомлено, бо з цих деталей складається основа багатогранного педагогічно-виховного процесу.

ххх

І ось він – дзвоник, та не останній, бо кожен першокласник (індивідуально) сповіщає, що учнівська естафета перейшла в надійні руки. І знову цей щемливий шкільний вальс в парах випускників з батьками та вчителями.

Мудро зауважила поетеса Ліна Костенко, що «І кожен фініш – це, по суті, старт».

Випускники – такі юні, стартують у невідомість.  Я і своє настановче  слово посилаю їм: «Вчіться, боріться, працюйте і… вчіться. І так до тих пір, поки сили є. Такий закон успішного буття. Щасти вам».

«Прощавай, рідна школо моя» – влітає в душу пісня учнів гімназії. Ця добра, славна школа – гімназія проводжає нас, як дорогих гостей. Вся команда журналістської родини схвильована і розчулена. «Ми ще зустрінемось», – злітає птахом надія.

НА ЗНІМКАХ: під час свята останнього дзвоника в Озерному.

Фото  Мирослава ДАНИЛЮКА.