Повідомлення в номер / Вклонімось Турії

Друже мій, ковельчанину! Не раз і не два  ти споглядав українок-красунь, іноді мимоволі відзначаючи: чогось у них не вистачає. А коли бачив те диво писане підперезане стрічкою та прихорошене намистом, тоді, зачарований, забував про все на світі. "Краса рятує світ", – ще й ще раз переконувався.

Отож, так само на якусь мить уяви собі свій рідний Ковель без тихоплинної Турії, яка блакитною стрічкою оперізує місто. Звичайно, такого не може бути, бо ріка століттями несе свої води і робить Ковель неповторним і вічно юним. 

Багато легенд існує про Турію. Ось декілька з них.

Легенда перша. 

Як виник Ковель?

Давним-давно, коли ще півні не співали і кури не гомоніли, жив-був багатий князь.

Як здавен ведеться, воював, господарював і люд навколишній в покорі тримав. Найдорожчим скарбом і багатством для нього була красуня-донька. Все – для рідної Лілеєчки. Вже й до весіння готувалися.

А тут, де не візьмись, кохання, мов птаха, над маєтком защебетало. Місцевий коваль закохався в князівну. Ходить, виглядає, сохне, а та не відповідає. Мовляв, не рівня. Та де там! Коли кохання полонило – розум спить.

Відомо, що ті безрозсудні залицяння добром не кінчаються. Якось повернувся князь із далекого походу, а йому, ще до порога слуги нашептали: мовляв, горе до твого маєтку приблукало – князівна ваша з ковалем місцевим подружилася. Сором, ганьба.

"Диму без вогню не буває", – подумав князь і вирішив прослідкувати за молодими. І таки підстеріг.

– Зарубаю обох! – вигукнув  голосно і меч гострий злетів над головою.

– Зупинися, князю. Я кохаю Лілею, і кари не допущу, – у відчаї кинувся юнак на князя і вибив меч із його рук.

Занімів, закляк, ошелешений князь. Не чекав такого нечуваного зухвальства.

А коваль, немов орел, злетів на князевого коня, підхопив, немов пір'їну, милу Лілеєчку, і помчав на крилах кохання у невідомість. Доки оговтався князь, втікачі були далеко. А надвечір до річки тихоплинної долетіли. А там поміж рукавів, за широким плесом острів затишний у верболозах приліг. Знайшли брід і переправились.

– Що ж ми натворили з тобою, ковалику? – бідкалася із сльозами на очах князівна.

– Збудуємо дім і будемо жити. Довірся мені, – заспокоював свою милу хлопець.

– Хай буде так. Тепер ти – мій князь! – приречено прошепотіла Лілея.

Відкрию тобі друже, ковельчанину, ще одну таємницю того вечора. Коваль змайстрував ложе з верболозу. Вистелив його квітами з лугу і дах з очерету зробив. Бачила ту вправність князівна. Відчували молодецьку силу і зрозуміла - це її щаслива доля. І ніжно та трепетно поцілувала… Ще й до сьогодні очерет шелестить про ту першу ніч закоханих.

А коли ви біля річки буваєте, вслухайтеся в спів очеретянки. Вона вам розкаже, що від тої ночі першої дітки пішли. А згодом і поселення народилося. Коваль своєю працею славу здобув, відомим став.

Тій пташці подай теревенити. Це ж вона на хвості принесла, що наше місто князівсько-ковальського походження (майже аристократичне) і що Турія вінчала, а вона благословляла молодят, і що дітей в закоханої пари була копа, і що пісню: "Очерет мені був за колиску" вона чула від самого коваля. І що біла диво-квітка лілея взяла  свою назву від закоханої князівни. І ще… І ще… 

Вклонімось Турії!..

Легенда друга. 

Від бога Тура

У житті древніх племен важливу роль відігравали символи, а ще більше – боги.

Скажімо, грізний Перун кидав блискавки і громовиці. Його боялись в поважали.

Поліський і Волинський бог Тур – Велес теж залишив по собі багато пам'яток. Погляньте на карту, і ви побачите названі його іменем поселення, річки, озера: Турійськ, Туричани, Туропин, озеро Тур, Турів і т. д., і т. п. Погодься, читачу, що  і назва нашої річки Турії походить від славетного древнього божества. Він був захисником та охоронцем, духовним провідником древніх на цій благодатній землі. А його прообраз – бика Тура – безстрашного, сміливого і сильного воїна теж виправданий. Пошанування було не тільки в назвах, а мало й практичне застосування. Вояки народного ополчення носили шоломи, на яких прикріплювали роги Тура. На полі бою це наводило страх на ворогів.

Якось в ті далекі від нас часи, поліською дорогою мандрував купець із слугами й товаром. При  собі літописця тримав. Записували все побачене: звичаї, культуру, пісні, слова.

Отож підійшли вони до широкої, повноводної ріки, а за нею містечко вимальовується на острові, мов у казці. Бам-дзінь - дзелень - чути "музику" коваля. Як оминути? Але й народна дружина з протилежного боку чекала -хтозна, що за люди з'явилися біля міста?

Вийшли назустріч.

– Хто ви? Що  за місто? – запитає купець. Мова його людям незрозуміла. Старшина дружини показав на роги: мовляв ми бога Тура люди.

– Тур – я. Розумієш: Тур!

Купець сказане зрозумів по-своєму. Він покликав літописця і наказав:

– Запиши: ця річка називається Тур'я.

Прижилася назва в народі. Гордяться ковельчани рікою, позначеною самим Богом Туром-Велесом.

Признаюся, що легенду про купця я почув від поляка, який колись мешкав у Ковелі, а той - від свого прадіда. Так чи інакше, але ковельчани люблять свою ріку, і вона їм відповідає тим же – оздоровлює, купає, рибу на споживання віддає і духовно збагачує творчі душі.

В Тур'я в пахучих лепехах

 шепоче

Про Бога і долю, про щастя

 дівоче,

Про битви звитяжні, про

 воїнів волі,

Про квітку Волині,

 замріяний Ковель.  

          

Ковель біля Тур'ї  

ліг спочити…

Змінюються вірування, назви міст і вулиць, а Турія тихоплинно несе свої води до старшої сестри Прип'яті. Виринувши з-під землі десь біля Затурців, пливе на північний захід. А там, мовби передумавши зустрічатися з Богом, повертає праворуч до Ковеля. Сьогодні там, де був острів закоханих, ринок вирує. Через перехрестя в різні боки шалений рух сталевих коней. Той шум вправно заспокоюють християнські святині своїми молитвами.

Відступилася річка від тої шумливої круговерті на південний схід, ближче до сучасного центру. До Турії менші "сестрички" – притулились: Бобрівка, Воронка, Чорна. І немов у казці, за велінням всесильного мага на русло ріки ковельське "море" наклалося. То радість для спортсменів-веслувальників рибалок, закоханих і тих, хто любить купатися та засмагати влітку.

Ви запитаєте: чи є у Турії паспорт? Звичайно.

Ось її дані. Національність – українка. Довжина 184 кілометри, площа басейну 2900 квадратних кілометрів, глибина від 0,8 до 3 метрів. Вдача тиха, лагідна – швидкість течії 0,1-0,2 метра за секунду. Патріотка – охороняла у всі часи і віки місто від ворогів.

Екскурс в історію: в молодості  борошномельні млини крутила та ліс волинський сплавляла. У всі часи людей своєю водою, чистою, як сльоза, оздоровлювала. Біля Ковеля ріка розгалужувалася на кілька рукавів. Один із них сьогодні засипаний біля шостої школи, в другий – за центральним ринком.

Втручання в русло ріки мало місце і раніше. У 1936 році польською владою воно було випрямлене в центрі міста довжиною 1,2 кілометра. Затрачено на реконструкцію природної водойми  було 150 тисяч злотих.

В ближчі до нас часи, при будівництві заводу "Ковельсільмаш", виникло ковельське "море", яке стало окрасою міста, а разом із тим його легенями.

Хочеш заспокоїтися, пороздумувати і прийняти правильні рішення – іди до рідної Турії.

Дивишся і дивуєшся, милуєшся і не намилуєшся. Виблискує, іскриться вдень широке плесо від променів Сонця ясного. Ввечері таємничі стовпи світла від ліхтарів лягають на воду. А вночі зорі з русалками хороводять, і Місяць їм підтанцьовує.

Там лірична душа оживає і співає пісні про кохання.

А Ковель біля Турії ліг

 спочити.

Ріка заквітчана у лілії, 

мов панна.

Так пригорнулись, їх не

 розлучити

І долю колихають Богом

 дану!

Вклонімось Турії…

Анатолій СЕМЕНЮК.

Друже мій, ковельчанину! Не раз і не два  ти споглядав українок-красунь, іноді мимоволі відзначаючи: чогось у них не вистачає. А коли бачив те диво писане підперезане стрічкою та прихорошене намистом, тоді, зачарований, забував про все на світі. "Краса рятує світ", – ще й ще раз переконувався.

Отож, так само на якусь мить уяви собі свій рідний Ковель без тихоплинної Турії, яка блакитною стрічкою оперізує місто. Звичайно, такого не може бути, бо ріка століттями несе свої води і робить Ковель неповторним і вічно юним. 

Багато легенд існує про Турію. Ось декілька з них.

Давним-давно, коли ще півні не співали і кури не гомоніли, жив-був багатий князь.

Як здавен ведеться, воював, господарював і люд навколишній в покорі тримав. Найдорожчим скарбом і багатством для нього була красуня-донька. Все – для рідної Лілеєчки. Вже й до весіння готувалися.

А тут, де не візьмись, кохання, мов птаха, над маєтком защебетало. Місцевий коваль закохався в князівну. Ходить, виглядає, сохне, а та не відповідає. Мовляв, не рівня. Та де там! Коли кохання полонило – розум спить.

Відомо, що ті безрозсудні залицяння добром не кінчаються. Якось повернувся князь із далекого походу, а йому, ще до порога слуги нашептали: мовляв, горе до твого маєтку приблукало – князівна ваша з ковалем місцевим подружилася. Сором, ганьба.

"Диму без вогню не буває", – подумав князь і вирішив прослідкувати за молодими. І таки підстеріг.

– Зарубаю обох! – вигукнув  голосно і меч гострий злетів над головою.

– Зупинися, князю. Я кохаю Лілею, і кари не допущу, – у відчаї кинувся юнак на князя і вибив меч із його рук.

Занімів, закляк, ошелешений князь. Не чекав такого нечуваного зухвальства.

А коваль, немов орел, злетів на князевого коня, підхопив, немов пір'їну, милу Лілеєчку, і помчав на крилах кохання у невідомість. Доки оговтався князь, втікачі були далеко. А надвечір до річки тихоплинної долетіли. А там поміж рукавів, за широким плесом острів затишний у верболозах приліг. Знайшли брід і переправились.

– Що ж ми натворили з тобою, ковалику? – бідкалася із сльозами на очах князівна.

– Збудуємо дім і будемо жити. Довірся мені, – заспокоював свою милу хлопець.

– Хай буде так. Тепер ти – мій князь! – приречено прошепотіла Лілея.

Відкрию тобі друже, ковельчанину, ще одну таємницю того вечора. Коваль змайстрував ложе з верболозу. Вистелив його квітами з лугу і дах з очерету зробив. Бачила ту вправність князівна. Відчували молодецьку силу і зрозуміла - це її щаслива доля. І ніжно та трепетно поцілувала… Ще й до сьогодні очерет шелестить про ту першу ніч закоханих.

А коли ви біля річки буваєте, вслухайтеся в спів очеретянки. Вона вам розкаже, що від тої ночі першої дітки пішли. А згодом і поселення народилося. Коваль своєю працею славу здобув, відомим став.

Тій пташці подай теревенити. Це ж вона на хвості принесла, що наше місто князівсько-ковальського походження (майже аристократичне) і що Турія вінчала, а вона благословляла молодят, і що дітей в закоханої пари була копа, і що пісню: "Очерет мені був за колиску" вона чула від самого коваля. І що біла диво-квітка лілея взяла  свою назву від закоханої князівни. І ще… І ще… 

Вклонімось Турії!..

У житті древніх племен важливу роль відігравали символи, а ще більше – боги.

Скажімо, грізний Перун кидав блискавки і громовиці. Його боялись в поважали.

Поліський і Волинський бог Тур – Велес теж залишив по собі багато пам'яток. Погляньте на карту, і ви побачите названі його іменем поселення, річки, озера: Турійськ, Туричани, Туропин, озеро Тур, Турів і т. д., і т. п. Погодься, читачу, що  і назва нашої річки Турії походить від славетного древнього божества. Він був захисником та охоронцем, духовним провідником древніх на цій благодатній землі. А його прообраз – бика Тура – безстрашного, сміливого і сильного воїна теж виправданий. Пошанування було не тільки в назвах, а мало й практичне застосування. Вояки народного ополчення носили шоломи, на яких прикріплювали роги Тура. На полі бою це наводило страх на ворогів.

Якось в ті далекі від нас часи, поліською дорогою мандрував купець із слугами й товаром. При  собі літописця тримав. Записували все побачене: звичаї, культуру, пісні, слова.

Отож підійшли вони до широкої, повноводної ріки, а за нею містечко вимальовується на острові, мов у казці. Бам-дзінь - дзелень - чути "музику" коваля. Як оминути? Але й народна дружина з протилежного боку чекала -хтозна, що за люди з'явилися біля міста?

Вийшли назустріч.

– Хто ви? Що  за місто? – запитає купець. Мова його людям незрозуміла. Старшина дружини показав на роги: мовляв ми бога Тура люди.

– Тур – я. Розумієш: Тур!

Купець сказане зрозумів по-своєму. Він покликав літописця і наказав:

– Запиши: ця річка називається Тур'я.

Прижилася назва в народі. Гордяться ковельчани рікою, позначеною самим Богом Туром-Велесом.

Признаюся, що легенду про купця я почув від поляка, який колись мешкав у Ковелі, а той - від свого прадіда. Так чи інакше, але ковельчани люблять свою ріку, і вона їм відповідає тим же – оздоровлює, купає, рибу на споживання віддає і духовно збагачує творчі душі.

          

Змінюються вірування, назви міст і вулиць, а Турія тихоплинно несе свої води до старшої сестри Прип'яті. Виринувши з-під землі десь біля Затурців, пливе на північний захід. А там, мовби передумавши зустрічатися з Богом, повертає праворуч до Ковеля. Сьогодні там, де був острів закоханих, ринок вирує. Через перехрестя в різні боки шалений рух сталевих коней. Той шум вправно заспокоюють християнські святині своїми молитвами.

Відступилася річка від тої шумливої круговерті на південний схід, ближче до сучасного центру. До Турії менші "сестрички" – притулились: Бобрівка, Воронка, Чорна. І немов у казці, за велінням всесильного мага на русло ріки ковельське "море" наклалося. То радість для спортсменів-веслувальників рибалок, закоханих і тих, хто любить купатися та засмагати влітку.

Ви запитаєте: чи є у Турії паспорт? Звичайно.

Ось її дані. Національність – українка. Довжина 184 кілометри, площа басейну 2900 квадратних кілометрів, глибина від 0,8 до 3 метрів. Вдача тиха, лагідна – швидкість течії 0,1-0,2 метра за секунду. Патріотка – охороняла у всі часи і віки місто від ворогів.

Екскурс в історію: в молодості  борошномельні млини крутила та ліс волинський сплавляла. У всі часи людей своєю водою, чистою, як сльоза, оздоровлювала. Біля Ковеля ріка розгалужувалася на кілька рукавів. Один із них сьогодні засипаний біля шостої школи, в другий – за центральним ринком.

Втручання в русло ріки мало місце і раніше. У 1936 році польською владою воно було випрямлене в центрі міста довжиною 1,2 кілометра. Затрачено на реконструкцію природної водойми  було 150 тисяч злотих.

В ближчі до нас часи, при будівництві заводу "Ковельсільмаш", виникло ковельське "море", яке стало окрасою міста, а разом із тим його легенями.

Хочеш заспокоїтися, пороздумувати і прийняти правильні рішення – іди до рідної Турії.

Дивишся і дивуєшся, милуєшся і не намилуєшся. Виблискує, іскриться вдень широке плесо від променів Сонця ясного. Ввечері таємничі стовпи світла від ліхтарів лягають на воду. А вночі зорі з русалками хороводять, і Місяць їм підтанцьовує.

Там лірична душа оживає і співає пісні про кохання.