При народженні Ісуса до Вифлеємської Богопосвяченої обителі завітали мудреці-царі. Дари принесли із своїх країн: золото, ладан і мири. Господь їх прийняв. Легко здогадатися, що вони символізують доброчинність, любов і молитву. Ісус ці дари заповів людям.
Діяння Господні не бувають випадковими. Навколишній світ «хворіє» злом, гординею, марнославством та іншими гріхами. Бог дарує нам альтернативу в ім’я спасіння.
Без перебільшення можна сказати, що вірним носієм Господніх дарів є Тетяна Василівна Селівончик. Невипадково Ангели привели її до керма престижного навчального закладу Волині. Чи легко керувати в розбурханому морі змін та реформ кораблем під назвою «Промислово-економічний коледж»? Однозначно: непросто.
Але в жіночому серці є те, «що не вмирає» (за Лесею Українкою), тобто жертовність в ім’я юного, креативного, неспокійного покоління. Хто, як не мати, візьме на свої тендітні плечі відповідальність за виховання, навчання та навернення до отих Дарів Божих?
На кожному кроці ми торкаємося заблудлих душ, які ходять краєм прірви. Багато хто на роздоріжжі юності втратив віру, став байдужим, опинився в тенетах люцифера. Загляньмо в ті очі юних. Там прочитаємо запитання: «Ти допоможеш нам?»; «Ти направиш нас на путь істини?»; «Ти навчиш чогось путнього?».
Своїм життям Тетяна Селівончик відповідає: «Пригорніться до моєї душі! Вона нагадає вам, що сенс життя – в навчанні, творчості і праці. А ще у творінні добра».
І я, сивочолий, теж хочу торкнутися струн душі нашої героїні. Заходжу в її службовий кабінет. Там – квіти, квіти, квіти… Райський квітучий сад!
«Це і є обличчя очільниці навчального закладу. Тут відображається, мов у чарівному дзеркалі, внутрішній та зовнішній світ її жіночої краси», – думаю я.
ххх
Послухаймо ж спів горлиці із райського кабінету-саду.
–Тетяно Василівно, квіти впливають на важливі рішення керівника?
– Анатолію Володимировичу, і відповідати нічого: квіти створюють настрій, позитив у взаємостосунках і стимулюють до праці.
– Бути очільником коледжу – це дуже відповідально. Ваші попередники були досвідчені «зубри»-управлінці, чоловіки. Що творилося в комірках душі, коли стали директором?
– Вам не передати, як тривожно було. Переживала, чи взагалі справлюся. А перед очима – постать батька, який багато сил та енергії віддав колишньому машинобудівному технікуму, а тепер коледжу.
Батько для мене взірець і сьогодні. Мого рідного та дорогого тата Василя Васильовича Щесюка любили й поважали. Більше того, у батьківському кріслі заступника директора коледжу я пробула 5 років. Це стало своєрідним хрещенням мого майбутнього. Пам’ять про тата моєму серцю найдорожча.
– Тетяно Василівно, розчулили. Я не маг і не екстрасенс, який щось передбачає, але знаю, що є той позитивний стержень, на якому тримається сім’я, родина і вся її мораль. Адже не тільки батько мав вплив на Ваш світогляд, на ті чи інші вчинки і життєві кроки?
– Маєте рацію. Як не згадати мого рідного дідуся Олександра Кириловича Стасюка? Це ж глиба! Майже 40 років очолював колективне господарство імені Мартинюка в Поповичах. Його вирізняли серед інших чесність і добропорядність. Справжній господар землі! Про нього книгу можна писати.
А бабуся Галя, наша дорогенька! Це ж зразок людяності, високої культури. Не дай, Боже, почує від когось погане чи лайливе слово, одразу на місце поставить. В її душі присутня велика любов до життя і людей.
– Знаю Вашу маму Лілію Олександрівну – життєдайна, позитивна.
– А вона інакше й не може. Все свідоме життя працювала хірургічною медсестрою залізничної лікарні. Порятунок та лікування людини без милосердного, доброго серця неможливі. Звідси привітність, толерантність і позитив.
– Заінтригували своїм добропорядним сімейством. Не втомлюється перо писати. У двох словах розкажіть про інших рідних, дорогих Вашій душі людей.
– Всі дорогі серцю. Це ж – наше коріння, гілки та листочки. Переживаю за сестричку Наталку, яка мешкає в російській Твері. Вона керуюча місцевим банком. Так сталося, що колись знайшла там своє сімейне щастя. В душі вона залишилася щирою українкою. На Різдвяні свята завжди з нами. Генний код не зміниш.
– У Вас добропорядний і, на мою думку, чудовий чоловік Анатолій Миколайович. Не раз бачив і відчував щиру любов до Вас і відповідальність за рідний оберіг, сім’ю. Від того кохання двох хлопців-козаків маєте. Діти гордість чи тривога?
– І те, й інше. Яка мама не переживає за дітей? Думаю, що хлопці у мене славні (постукаймо кулачком по столу, щоб не зурочити). Євген чотири роки навчався та працював у Португалії. Здобув диплом європейського зразка. Мав гідні зарплату і чудові умови для проживання, але повернувся сюди. «Я хочу підіймати на ноги Україну і розбудовувати рідний Ковель», – часто каже. Ось вам позиція юного покоління, наших дітей.
– Справді, патріотична і гідна відповідь тим скептикам, які сумніваються у нашій молоді, а з тим і в майбутньому України. Бачив і знаю другого Вашого креативного козака Сашу. Як він?
– Здобуває самотужки юридичну освіту в Одеській академії. На даний час опановує магістратуру. Разом з тим здобуває ступінь магістра у Луцькому національному технічному університеті. У нього свої пріоритети. В Одесі навчається на факультеті адвокатури. «Я хочу захищати людей від несправедливості», – програмує свою долю він. Такий романтизм і погляд на життя тішить. Хай щастить на їхньому життєвому шляху!
ххх
– Від очільників політичних партій не раз почуєш слова: «Моя команда». Хто Ваша команда? Хто підставляє плече, щоб ноша легшою була?
– Важко когось виділити. За допомогу, довіру всім вдячна. Найперше – заступникам Олександру Симоніку, Ігорю Ілюшику, Олені Шульган, а із ними керівникам відділень Тетяні Вегері, Олені Гончаренко, секретарю від Бога Ірині Пальчинській, психологу Світлані Зейко. Зрештою, всьому колективу. Що я одна без них важу?
– 2012-й рік. Програма розвитку коледжу пролунала з Ваших вуст. Що вдалося?
– Вдалося багато. Наприклад, запровадили нову спеціальність «Транспортні перевезення». Вона не тільки прижилася, але й стала найзатребуванішою.
– Світлофор реформ показує зелене світло?
– Швидше жовте. Але завдяки зусиллям колег і народних депутатів вдалось прийняти у Верховній Раді Закон про передвищу фахову освіту. Тобто ми маємо документ про середню спеціальну освіту.
– Колись Союз був закритий від світу, і ми на десятки років відстали від Заходу, в тому числі і в освіті. Сьогоднішня відкритість має користь?
– У нас плідна співпраця із рядом шкіл у польських містах Любліні, Радомі, Любартові та інших. Маємо договори про співпрацю. Звідти черпаємо кращий європейський досвід.
– Ковельчани знають про Ваше відрядження до Америки. Як вдалося туди потрапити? Претендентів, мабуть, було сотні, а тут – «провінційний» Ковель і Ви в числі кращих. Як отримали кредит довіри?
– Справді, вибір був не із простих. Найперше врахувалися основні показники діяльності закладу. А потім тестування самим послом США в Україні. Десятки складних питань, на які мали бути чіткі, без довгих роздумів відповіді. Мабуть, своїми відповідями я задовільнила високоповажного екзаменатора.
– І якого досвіду набули?
– Склали детальний відеозвіт. Врахували всі позитиви і ноу-хау їхньої системи. Він є в Міністерстві і буде корисним для закладів освіти нашого рівня. Зрештою, вище згадуваний Закон прийнятий і якоюсь мірою завдяки нашому стажуванню. До нас у США прилітали працівники Міністерства і разом з нами черпали нові знання й вносили поправки до Закону.
– А практичне втілення результатів стажування у Вашому закладі знайшло своє відображення?
– Звичайно. В коледжі оновлено лабораторію з ремонту та технічного обслуговування автомобілів. То є крок вперед у навчальному процесі із цієї спеціальності. І це працює, дає результат. Серед закладів нашого рівня в цій номінації ми другі в області.
– У США Ви хотіли б жити?
– Ніколи. Там немає у стосунках між людьми душевності.
– Я думаю, що цей стан Вашої душі передається студентам. Як би Ви оцінили інтелектуальний рівень своїх підопічних? Згадайте когось із кращих випускників.
– Знаєте, Анатолію Володимировичу, я тішуся, що до нас надходить багато позитивних відгуків про випускників коледжу і з виробничих структур, і з вишів України, де вони продовжують навчання.
Це і є рівень. А найкращих багато. Назву тільки голів студентських рад різних років. Це – Владислав Голечко, Андрій та Юрій Корейби, Олег Кравчик. До речі, останній встиг побувати в АТО, інші навчаються. Успішні в навчанні і підприємництві Артем Бояджі та Ірина Домнюк.
– Знаю Ваші літературно-мистецькі заходи. Це справді круто! Чим ще гордитеся?
– У нас потужна спортивна база. Є чемпіони Європи та України з різних видів спорту. А Денис Остапчук виборов звання чемпіона світу із пауер-ліфтингу.
– Ніяка теорія або заклики до навчання не замінять особистого прикладу. Як із цим?
– Згідна, що особистий приклад багато важить. Я захистила ступінь кандидата технічних наук, здобула звання доцента. Мій успіх має надихати інших до росту. Я вдячна за допомогу професору Львівської політехніки, члену Академії наук України Валентину Скальському. Нещодавно я стала «Відмінником освіти України». Впевнена, що батько гордився б мною. Думаю, ці досягнення стимулюють колег- викладачів до творчого руху вперед.
– Керівник – це не просто. Він завжди «розп’ятий» на хресті проблем, людських незадоволень, переживань за кожного студента, а ще й відповідальності за сім’ю. Як вдається зберегти форму? Що порадите іншим?
– Частіше усміхатися, бути відкритими і позитивними, не втрачати оптимізму і любові до людей.
Це і є внутрішня моральна сутність Тетяни Селівончик як керівника і людини, що позначена, як згадувалось вище, Господніми дарами.
ххх
Спектр життєтворчих променів світогляду особистості завжди проходить через чиєсь серце, трансформується і повертається у людське середовище. Промені, які випромінює Тетяна Селівончик, є дороговказом у світ доброчинних діянь, творчості, у світ, де квітує Божа благодать і невтомна праця в ім’я ближнього. Послухаймо, який усний портрет Тетяни Василівни «малюють» її друзі, колеги, знайомі.
Віктор Козак, депутат Волинської обласної ради.
– Та що казати? У нас давня дружба. Вона – керівник на своєму місці. Комунікабельна. Ділова. Владна. Дбайливий господар. Більше б таких, то Україна процвітала б.
Микола Вельма, Заслужений журналіст України:
– Ціную Тетяну Василівну за гострий розум, інтелігентність, щирість, любов до рідної землі, вірність традиціям родини Стасюків.
Віктор Бичковський, начальник управління освіти міськвиконкому:
– Ковельчани мають дякувати, що в нас такі люди є. Вона чарівна жінка. Має неабиякий авторитет як керівник і людина. Проста в спілкуванні, порядна та конкретна в ділових стосунках. З нею приємно співпрацювати. Учні наших шкіл із задоволенням продовжують навчання в коледжі. Це теж хороший показник для керівника освітнього закладу.
Ці відгуки – краплина в морі людських думок і оцінок. Не можу тут не згадати й слова ветерана педагогічної праці, колишнього заступника директора машинобудівного технікуму Дмитра Корнелюка. У книзі «Вогонь дерзання», що вийшла не так давно друком, Дмитро Пилипович написав: «Тетяна Василівна, освітянка і людина, яка не боїться новизни, коледж сприймає як свою другу домівку, студентсько-педагогічний колектив – як коледжівську родину».
Тетяна Василівна також тішиться своїми друзями, дякує їм і за дружбу, і за співпрацю й допомогу, яку вони надають коледжу. Дуже просила: «Згадайте з пошануванням Володимира Бойка, Миколу Заікіна, Сергія Матяшука, Віктора Козака, Віталія Карпюка».
Насмілюсь і я у вінок добрих побажань, які будуть лунати 4 серпня ц.р. на честь славного ювілею, «вплести» свої поетичні рядки:
Літопис життя – це безмежнеє поле.
Там дивнії квіти. Буває й полин.
Там вишита гладдю і хрестиком доля,
І пісня надії – часу вічного плин.
Сторінка, листочок – і розділ, мов свято:
Юністю пахне і першим коханням.
Там радість на серці. Там дух і завзятість:
Жар-птиця майнула – немає вертання.
Василівно мила, – шляхи та дороги,
У розквіті сил зустрічаємо зрілість.
Усе, що збулося, -- позначене Богом:
Тепер ми на “Ви”. Тепер – “Ваша милість”.
Вдивляюсь, малюю портрет із натури:
Світлодайна княгиня стоїть на вершині.
У сяючім Сонці зникли хмари похмурі,
У променях – мудрість й чарівність богині.
Злітає до неба вітальна молитва.
Вона щира, від серця, і з помислом світлим!
Анатолій СЕМЕНЮК.
НА ЗНІМКАХ: Тетяна СЕЛІВОНЧИК у колі сім’ї, рідних, колег по роботі та під час перебування в США.
Фото з домашнього архіву.
Тетяна Селівончик: під знаком добра і любові
–Тетяно Василівно, квіти впливають на важливі рішення керівника?
– Всі дорогі серцю. Це ж – наше коріння, гілки та листочки. Переживаю за сестричку Наталку, яка мешкає в російській Твері. Вона керуюча місцевим банком. Так сталося, що колись знайшла там своє сімейне щастя. В душі вона залишилася щирою українкою. На Різдвяні свята завжди з нами. Генний код не зміниш.
Залишити коментар