Славетний академік і педагог
Наукові досягнення цього вченого високо оцінили сучасники. Його було обрано членом Академії наук у Нью-Йорку, Туринської Академії, Національної Академії деї Лінчеї в Римі, членом-кореспондентом Паризької Академії наук. Він був почесним членом багатьох наукових товариств і університетів. Для інтелігенції Остроградський став таким авторитетом, наслідувати який радили кожному, хто ступав на шлях науки. Проводжаючи своїх синів до вищої школи, батьки одне бажали: «Ставай Остроградським!». Хто ж це такий?
Михайло Васильович Остроградський народився 24 вересня 1801 р. в селі Пашенній на Полтавщині в сім’ї відставного колезького асесора. Дитинство проходило серед селянських дітей. Він говорив їхньою мовою, знав, як і вони, багато українських пісень і легенд. Любов до творчості народу, як і до рідних місць, вчений збереже на все життя.
І все ж юний Остроградський вирізнявся з-поміж своїх ровесників. Його не полишала дивовижна пристрасть до вимірювання. Вози, дерева, все, що тільки траплялося на очі, обов’язково мало бути виміряним. Для цього він завжди носив у кишені довгу мотузку. Особливо захоплювався вимірюванням глибин ярів та всіляких ям. Ця пристрасть завдавала багато клопотів батькам, які часто, шукаючи сина, мусили обстежити майже всі криниці села.
Навчання Михайло Остроградський почав у Полтавському будинку виховання для дітей бідних дворян, а потім – у гімназії. Але батьки забрали сина з гімназії і влаштували в один із гвардійських полків (він мав гаряче бажання стати військовим). Його двометровий зріст, велика фізична сила і гучний голос були неабиякими достоїнствами в майбутній кар’єрі військового. Проте завдяки впливові дядька восени 1816 р. М. Остроградський стає вільним слухачем, а згодом і повноправним студентом відділення фізичних та математичних наук Харківського університету. Та й тут не залишав мрії про військову кар’єру.
Перелом у ставленні до навчання настав через два роки, коли Михайло почав слухати лекції з вищої математики у професора А. Ф. Павловського та ректора університету – професора Т. Ф. Осиповського. Вони розбудили в Остроградського сили, які з небаченою швидкістю повели його вперед. Успіхи просто вражали. 1818 р. він блискуче складає іспити за трирічний курс університету і одержує атестат. 1819 р. вийшло положення, за яким дозволялося присуджувати вчений ступінь кандидата наук тим, хто успішно закінчує університет. Щоб претендувати на ступінь кандидата наук, Остроградський ще раз складає іспити за університетський курс.
Він ще не знав, що реакційно налаштована професура саме в цей час розгорнула кампанію доносів на Осиповського. А Остроградському довелося ще раз – втретє! – виходити на екзамени. І він витримує їх. Проте міністр духовних справ і народної освіти наказав не тільки не присуджувати Остроградському вченого ступеня, а й анулювати виданий йому атестат. А щоб отримати новий, йому пропонують вчетверте складати екзамени. Обурений таким свавіллям, Остроградський ще шукав правди. Але вже не знаходив її. Його наукового та ідейного натхненника Осиповського було звільнено з посади ректора й професора університету.
Так були перекреслені і успіхи в навчанні, і тричі складені екзамени за університетський курс. Реакціонери зробили свою чорну справу. Після чотирьох років навчання Остроградський повертається в Пашенну без будь-якого документа про освіту.
Після харківських ходінь по муках юнак просить у батьків допомоги у продовженні навчання в Парижі. А там він дав собі волю. Щоб оволодіти новими теоріями природознавства, виробити навички самостійної математичної творчості, він не прив’язував себе до якогось одного навчального закладу, щоб потім одержати диплом чи вчений ступінь. Його можна було бачити в аудиторіях факультету наук Всефранцузького університету, Паризького коледжу, в залі щотижневих відкритих засідань Паризької Академії наук. Тут він слухав Лапласа, Коші, Пуассона, Лежандра, Ампера, Пуансо…
На Остроградського звернув увагу сам Лаплас, який зацікавився велетнем і запросив його додому. Так хлопець познайомився і подружився зі славетним математиком, фізиком і астрономом, став близькою людиною в його сім’ї. Математична обдарованість юнака з України привернула увагу й Коші та Пуассона, з якими він невдовзі також зав’язує тісні наукові стосунки.
Саме в Парижі Остроградський остаточно формується як учений, одержує свої перші наукові результати, близько сходиться і на все життя здружується з багатьма видатними вченими, зокрема, й із Фур’є, Пуансо, Штурмом та ін. Авторитет Остроградського набуває такої ваги, що за рекомендацією Коші він не тільки викладає математику, а й очолює математичну кафедру в популярному тоді коледжі Генріха ІV. І роботу цю він залишає з наміром повернутися додому.
Повернувшись у Петербург, до Академії наук Остроградський представляє свої праці, і 17 грудня 1828 р. його обирають ад’юнктом Академії з прикладної математики. З цього ж року він починає викладати математику в Морському кадетському корпусі – одному з найстаріших навчальних закладів країни.
За два роки Остроградський робить десять доповідей, присвячуючи їх актуальним питанням теорії хвиль, теорії теплоти, пружним коливанням, віковим нерівностям у русі планет, рівновазі і русі твердих тіл. Водночас учений з великим успіхом читає перший публічний курс лекцій з небесної механіки, активно виконує інші доручення: рецензує праці, що надходили в Академію, працює в комісіях із введення Григоріанського календаря, астрономічного визначення кордонів країни.
Окрилений успіхами, Остроградський задумує фундаментальний трактат з математичної фізики, де хоче узагальнити, підсумувати й викласти з єдиної точки зору найголовніші результати в різних галузях математичного природознавства. З цією метою він просить дозволу виїхати на півроку до Парижа, аби особисто зустрітися з французькими вченими та ознайомитися з рукописами д’Аламбера, Клеро і Лагранжа. Вчений невдовзі одержує такий дозвіл, і всередині 1830 р. прибуває до столиці Франції.
Важко сказати, що із задуманого він встиг тут зробити. Франція жила передчуттям великих соціальних подій, і Остроградський одержує наказ негайно повернутися в Росію. Тим часом тут його обирають екстра-ординарним академіком і призначають професором аналітичної механіки та астрономії Інституту шляхів сполучення. А всього за півроку – він уже ординарний академік. Праці його друкуються майже в кожному томі наукових повідомлень, що їх видавала Академія наук. А одна з них ще за його життя перекладена і видана німецькою та англійською мовами.
Багато сил учений віддавав викладацькій роботі. Він читав лекції з різних фізико-математичних дисциплін у головному педагогічному інституті, інституті шляхів сполучення, морському кадетському корпусі, інженерній академії і училищі, артилерійській академії та училищі. Такого навантаження не мав жоден його колега ні в Росії, ні за кордоном. А це було нелегко, бо доводилося читати багато різних курсів, викладати їх різним аудиторіям. Але він ніс студентам все нові й нові результати своїх досліджень, а головне – справжній ентузіазм, високий пафос творення.
Особливо захоплював ученого розвиток тогочасної педагогічної думки. Безпосереднім виявом глибокого інтересу до неї стала брошура «Роздуми про викладання», написана у співавторстві з французьким математиком і педагогом Блумом. Роздуми авторів, спрямовані на підвищення ефективності навчання, не втратили своєї злободенності та практичного значення й сьогодні.
Працюючи в абстрактній галузі знань, Остроградський любив і добре знав літературу й мистецтво. Улюбленим письменником ученого був Тарас Шевченко. Цих двох геніїв українського народу єднала багаторічна щира дружба. Шевченко згадує про Остроградського в повісті «Художник» і в «Журналі» 1857 року. Семен Степанович Гулак-Артемовський – видатний оперний співак, автор безсмертного «Запорожця за Дунаєм» – був щирим приятелем геніїв поезії та математики. Михайло Васильович часто гостював у Є. І. Голіциної. В її салоні зустрічалися і обмінювалися новинками науки, літератури та мистецтва відомі вчені, літератори, діячі культури. Частими гостями були тут Пушкін, Жуковський, Батюшков, В’яземський, Одоєвський.
Майже щоліта Остроградський виїздив на Полтавщину, аби відпочити в рідних місцях, наслухатися українських пісень. Тут він черпав нові сили для своєї роботи.
У серпні 1861 р. після купання в Остроградського утворився нарив. Вченому зробили операцію. Відчувши себе майже здоровим, він зібрався до Петербурга. Та хвороба знову ускладнилася, і він їде до Харкова для консультацій із тамтешніми лікарями. В дорозі здоров’я зовсім погіршало, і вчений зупиняється в Полтаві. Ускладнення хвороби швидко спричинило трагічний кінець. 1 січня 1862 р. Михайла Васильовича Остроградського не стало.
І хоч в умовах кріпосницько-монархічного режиму Остроградський так і не зміг розкрити на повну силу потенціал свого генія, смерть його була величезною втратою для науки та культури. Зроблене ним вражає глибиною проникнення в потаємні закономірності природи, широчінню охоплених галузей знань, у кожній з яких учений сказав своє безсмертне слово генія.
Ігор ВИЖОВЕЦЬ.
Наукові досягнення цього вченого високо оцінили сучасники. Його було обрано членом Академії наук у Нью-Йорку, Туринської Академії, Національної Академії деї Лінчеї в Римі, членом-кореспондентом Паризької Академії наук. Він був почесним членом багатьох наукових товариств і університетів. Для інтелігенції Остроградський став таким авторитетом, наслідувати який радили кожному, хто ступав на шлях науки. Проводжаючи своїх синів до вищої школи, батьки одне бажали: «Ставай Остроградським!». Хто ж це такий?
Михайло Васильович Остроградський народився 24 вересня 1801 р. в селі Пашенній на Полтавщині в сім’ї відставного колезького асесора. Дитинство проходило серед селянських дітей. Він говорив їхньою мовою, знав, як і вони, багато українських пісень і легенд. Любов до творчості народу, як і до рідних місць, вчений збереже на все життя.
І все ж юний Остроградський вирізнявся з-поміж своїх ровесників. Його не полишала дивовижна пристрасть до вимірювання. Вози, дерева, все, що тільки траплялося на очі, обов’язково мало бути виміряним. Для цього він завжди носив у кишені довгу мотузку. Особливо захоплювався вимірюванням глибин ярів та всіляких ям. Ця пристрасть завдавала багато клопотів батькам, які часто, шукаючи сина, мусили обстежити майже всі криниці села.
Навчання Михайло Остроградський почав у Полтавському будинку виховання для дітей бідних дворян, а потім – у гімназії. Але батьки забрали сина з гімназії і влаштували в один із гвардійських полків (він мав гаряче бажання стати військовим). Його двометровий зріст, велика фізична сила і гучний голос були неабиякими достоїнствами в майбутній кар’єрі військового. Проте завдяки впливові дядька восени 1816 р. М. Остроградський стає вільним слухачем, а згодом і повноправним студентом відділення фізичних та математичних наук Харківського університету. Та й тут не залишав мрії про військову кар’єру.
Перелом у ставленні до навчання настав через два роки, коли Михайло почав слухати лекції з вищої математики у професора А. Ф. Павловського та ректора університету – професора Т. Ф. Осиповського. Вони розбудили в Остроградського сили, які з небаченою швидкістю повели його вперед. Успіхи просто вражали. 1818 р. він блискуче складає іспити за трирічний курс університету і одержує атестат. 1819 р. вийшло положення, за яким дозволялося присуджувати вчений ступінь кандидата наук тим, хто успішно закінчує університет. Щоб претендувати на ступінь кандидата наук, Остроградський ще раз складає іспити за університетський курс.
Він ще не знав, що реакційно налаштована професура саме в цей час розгорнула кампанію доносів на Осиповського. А Остроградському довелося ще раз – втретє! – виходити на екзамени. І він витримує їх. Проте міністр духовних справ і народної освіти наказав не тільки не присуджувати Остроградському вченого ступеня, а й анулювати виданий йому атестат. А щоб отримати новий, йому пропонують вчетверте складати екзамени. Обурений таким свавіллям, Остроградський ще шукав правди. Але вже не знаходив її. Його наукового та ідейного натхненника Осиповського було звільнено з посади ректора й професора університету.
Так були перекреслені і успіхи в навчанні, і тричі складені екзамени за університетський курс. Реакціонери зробили свою чорну справу. Після чотирьох років навчання Остроградський повертається в Пашенну без будь-якого документа про освіту.
Після харківських ходінь по муках юнак просить у батьків допомоги у продовженні навчання в Парижі. А там він дав собі волю. Щоб оволодіти новими теоріями природознавства, виробити навички самостійної математичної творчості, він не прив’язував себе до якогось одного навчального закладу, щоб потім одержати диплом чи вчений ступінь. Його можна було бачити в аудиторіях факультету наук Всефранцузького університету, Паризького коледжу, в залі щотижневих відкритих засідань Паризької Академії наук. Тут він слухав Лапласа, Коші, Пуассона, Лежандра, Ампера, Пуансо…
На Остроградського звернув увагу сам Лаплас, який зацікавився велетнем і запросив його додому. Так хлопець познайомився і подружився зі славетним математиком, фізиком і астрономом, став близькою людиною в його сім’ї. Математична обдарованість юнака з України привернула увагу й Коші та Пуассона, з якими він невдовзі також зав’язує тісні наукові стосунки.
Саме в Парижі Остроградський остаточно формується як учений, одержує свої перші наукові результати, близько сходиться і на все життя здружується з багатьма видатними вченими, зокрема, й із Фур’є, Пуансо, Штурмом та ін. Авторитет Остроградського набуває такої ваги, що за рекомендацією Коші він не тільки викладає математику, а й очолює математичну кафедру в популярному тоді коледжі Генріха ІV. І роботу цю він залишає з наміром повернутися додому.
Повернувшись у Петербург, до Академії наук Остроградський представляє свої праці, і 17 грудня 1828 р. його обирають ад’юнктом Академії з прикладної математики. З цього ж року він починає викладати математику в Морському кадетському корпусі – одному з найстаріших навчальних закладів країни.
За два роки Остроградський робить десять доповідей, присвячуючи їх актуальним питанням теорії хвиль, теорії теплоти, пружним коливанням, віковим нерівностям у русі планет, рівновазі і русі твердих тіл. Водночас учений з великим успіхом читає перший публічний курс лекцій з небесної механіки, активно виконує інші доручення: рецензує праці, що надходили в Академію, працює в комісіях із введення Григоріанського календаря, астрономічного визначення кордонів країни.
Окрилений успіхами, Остроградський задумує фундаментальний трактат з математичної фізики, де хоче узагальнити, підсумувати й викласти з єдиної точки зору найголовніші результати в різних галузях математичного природознавства. З цією метою він просить дозволу виїхати на півроку до Парижа, аби особисто зустрітися з французькими вченими та ознайомитися з рукописами д’Аламбера, Клеро і Лагранжа. Вчений невдовзі одержує такий дозвіл, і всередині 1830 р. прибуває до столиці Франції.
Важко сказати, що із задуманого він встиг тут зробити. Франція жила передчуттям великих соціальних подій, і Остроградський одержує наказ негайно повернутися в Росію. Тим часом тут його обирають екстра-ординарним академіком і призначають професором аналітичної механіки та астрономії Інституту шляхів сполучення. А всього за півроку – він уже ординарний академік. Праці його друкуються майже в кожному томі наукових повідомлень, що їх видавала Академія наук. А одна з них ще за його життя перекладена і видана німецькою та англійською мовами.
Багато сил учений віддавав викладацькій роботі. Він читав лекції з різних фізико-математичних дисциплін у головному педагогічному інституті, інституті шляхів сполучення, морському кадетському корпусі, інженерній академії і училищі, артилерійській академії та училищі. Такого навантаження не мав жоден його колега ні в Росії, ні за кордоном. А це було нелегко, бо доводилося читати багато різних курсів, викладати їх різним аудиторіям. Але він ніс студентам все нові й нові результати своїх досліджень, а головне – справжній ентузіазм, високий пафос творення.
Особливо захоплював ученого розвиток тогочасної педагогічної думки. Безпосереднім виявом глибокого інтересу до неї стала брошура «Роздуми про викладання», написана у співавторстві з французьким математиком і педагогом Блумом. Роздуми авторів, спрямовані на підвищення ефективності навчання, не втратили своєї злободенності та практичного значення й сьогодні.
Працюючи в абстрактній галузі знань, Остроградський любив і добре знав літературу й мистецтво. Улюбленим письменником ученого був Тарас Шевченко. Цих двох геніїв українського народу єднала багаторічна щира дружба. Шевченко згадує про Остроградського в повісті «Художник» і в «Журналі» 1857 року. Семен Степанович Гулак-Артемовський – видатний оперний співак, автор безсмертного «Запорожця за Дунаєм» – був щирим приятелем геніїв поезії та математики. Михайло Васильович часто гостював у Є. І. Голіциної. В її салоні зустрічалися і обмінювалися новинками науки, літератури та мистецтва відомі вчені, літератори, діячі культури. Частими гостями були тут Пушкін, Жуковський, Батюшков, В’яземський, Одоєвський.
Майже щоліта Остроградський виїздив на Полтавщину, аби відпочити в рідних місцях, наслухатися українських пісень. Тут він черпав нові сили для своєї роботи.
У серпні 1861 р. після купання в Остроградського утворився нарив. Вченому зробили операцію. Відчувши себе майже здоровим, він зібрався до Петербурга. Та хвороба знову ускладнилася, і він їде до Харкова для консультацій із тамтешніми лікарями. В дорозі здоров’я зовсім погіршало, і вчений зупиняється в Полтаві. Ускладнення хвороби швидко спричинило трагічний кінець. 1 січня 1862 р. Михайла Васильовича Остроградського не стало.
І хоч в умовах кріпосницько-монархічного режиму Остроградський так і не зміг розкрити на повну силу потенціал свого генія, смерть його була величезною втратою для науки та культури. Зроблене ним вражає глибиною проникнення в потаємні закономірності природи, широчінню охоплених галузей знань, у кожній з яких учений сказав своє безсмертне слово генія.
Ігор ВИЖОВЕЦЬ.
Славетний академік і педагог
Залишити коментар