Повідомлення в номер / Незабутній день

На столі – "Запрошення" зеленого життєдайного кольору із позолотою. Для мене воно зворушливе і спонукає до спогадів.

25 років тому було здано в експлуатацію школу № 13 по вул. 40 років Перемоги. Ювілей! В той історичний для країни час я працював міським головою. Тоді мрії летіли попереду реального життя, яке вже було позначене спадом економіки та рівня благополуччя людей і згортанням обсягів будівництва. Попри все, в місті  розробили проєкт нової  13-ої школи, а затим і 14-ої в районі вулиці Ватутіна (Кияна).

І хоча буквально на очах зупинялися розпочаті будови соціального призначення, вірилося, що вдасться забезпечити густонаселений мікрорайон вул. Володимирської вкрай необхідним освітянським закладом. Розумів це і  Борис Клімчук, голова обласної держадміністрації. Він поставив жорстку умову: "Будуй! Це твій іспит на зрілість. Не справишся – пиши заяву …".

"Ваші гроші – наші стільці в класах", – жартома відповів я, про всяк випадок залишаючи для себе маневр для відступу. Адже встановлений губернатором термін був набагато коротшим від проєктного.

Перша нарада відбулася в кабінеті начальника будівельного управління Володимира Сидорука.

"Це престижний об'єкт для вас, мене і міста. Все інше другорядне. Прошу максимум людей, ресурсів кинути на будову", – поставив конкретне завдання я.

Володимир Адамович, навчений партійною системою, без зайвих нагадувань розумів важливість цієї будови і відгукнувся позитивно.

Закипіла робота. Об'єкт було оголошено  "народною" будовою. Тобто участь у ній брали всі небайдужі громадяни, вчителі, чиновники влади і батьки майбутніх учнів.

Звичайно, "громадські роботи" стали допоміжними для будівельників, але вони були важливі. Організацію їх добре продумали. Скажімо, збудовано перший поверх. Там негайно обладнували електромережу, штукатурили стіни і проводили монтаж сантехніки. В той час уже зростали стіни другого поверху і т. д., і т. п.

Технологія непроста, яка вимагала підвищеного порядку і посиленого нагляду при скупченні великої кількості  людей, багато з яких не знали, що таке техніка безпеки й правила будівництва. Але Бог милував: роботи йшли за встановленим планом і без травм.

Жив і дихав цією будовою новопризначений директор Сергій Філіпчук. Він  вів нагляд, був помічником в окремих питаннях і в багатьох випадках коректором проєкту.

Не забував своє "дітище" і Борис Клімчук – крім фінансування, він постійно брав участь у будівельних планерках. Об'єкт виростав на очах.

Признаюся:  це будівництво не було для мене новиною. До того, працюючи начальником району електромереж, я разом із колективом побудував виробничо-технічні бази у м. Нововолинську та Ковелі. Знав, що цей "хліб" несолодкий. А коли робота в дві зміни, і темп… темп, темп, – то спокійно не заснеш. Дехто не витримував цього шаленого ритму і сходив з дистанції. Таких були одиниці.

І ось настав жовтень 1994 року.

...Пахнуть класи свіжою фарбою. Виблискують начищені підлоги в коридорах, кабінетах та залах. Прихорошений центральний майдан школи розцвів, заусміхався, зашумів дітворою і батьками. Лунає історичний перший дзвоник. Розступіться, песимісти і невіри, – учні переступають поріг нової красуні-школи.

Усміхнися, директоре, вітай свій новостворений колектив. Незабутній день!

Промайнуло 25 літ. "Капітан" історичної будови Сергій Філіпчук впевнено веде свій корабель. Тепер – під значущую назвою (вслухайтеся):  "Комунальний заклад "НВК "ЗОШ І-ІІІ ст. № 13-колегіум". Веде через хвилі та шторми  реформ і перемагає, бо з ним – чудова команда.

Тішуся, що школа займає передові позиції не тільки в місті, але й в області. А моя, посріблена роками голова, замість солодкого вітання промовляє до "капітана", педагогів: "Не зупиняйтеся! Темп… темп… темп! Темп – у навчанні, вихованні та творчості.

Матеріально? Не головне.  Вам воздасться подякою майбутніх поколінь Української держави. Заради цього варто жити і натхненно працювати!”.

Анатолій СЕМЕНЮК.

НА ЗНІМКАХ: під час відзначення 25-річного ювілею школи.

Фото Олександра ЛЯШУКА.

На столі – "Запрошення" зеленого життєдайного кольору із позолотою. Для мене воно зворушливе і спонукає до спогадів.

25 років тому було здано в експлуатацію школу № 13 по вул. 40 років Перемоги. Ювілей! В той історичний для країни час я працював міським головою. Тоді мрії летіли попереду реального життя, яке вже було позначене спадом економіки та рівня благополуччя людей і згортанням обсягів будівництва. Попри все, в місті  розробили проєкт нової  13-ої школи, а затим і 14-ої в районі вулиці Ватутіна (Кияна).

І хоча буквально на очах зупинялися розпочаті будови соціального призначення, вірилося, що вдасться забезпечити густонаселений мікрорайон вул. Володимирської вкрай необхідним освітянським закладом. Розумів це і  Борис Клімчук, голова обласної держадміністрації. Він поставив жорстку умову: "Будуй! Це твій іспит на зрілість. Не справишся – пиши заяву …".

"Ваші гроші – наші стільці в класах", – жартома відповів я, про всяк випадок залишаючи для себе маневр для відступу. Адже встановлений губернатором термін був набагато коротшим від проєктного.

Перша нарада відбулася в кабінеті начальника будівельного управління Володимира Сидорука.

"Це престижний об'єкт для вас, мене і міста. Все інше другорядне. Прошу максимум людей, ресурсів кинути на будову", – поставив конкретне завдання я.

Володимир Адамович, навчений партійною системою, без зайвих нагадувань розумів важливість цієї будови і відгукнувся позитивно.

Закипіла робота. Об'єкт було оголошено  "народною" будовою. Тобто участь у ній брали всі небайдужі громадяни, вчителі, чиновники влади і батьки майбутніх учнів.

Звичайно, "громадські роботи" стали допоміжними для будівельників, але вони були важливі. Організацію їх добре продумали. Скажімо, збудовано перший поверх. Там негайно обладнували електромережу, штукатурили стіни і проводили монтаж сантехніки. В той час уже зростали стіни другого поверху і т. д., і т. п.

Технологія непроста, яка вимагала підвищеного порядку і посиленого нагляду при скупченні великої кількості  людей, багато з яких не знали, що таке техніка безпеки й правила будівництва. Але Бог милував: роботи йшли за встановленим планом і без травм.

Жив і дихав цією будовою новопризначений директор Сергій Філіпчук. Він  вів нагляд, був помічником в окремих питаннях і в багатьох випадках коректором проєкту.

Не забував своє "дітище" і Борис Клімчук – крім фінансування, він постійно брав участь у будівельних планерках. Об'єкт виростав на очах.

Признаюся:  це будівництво не було для мене новиною. До того, працюючи начальником району електромереж, я разом із колективом побудував виробничо-технічні бази у м. Нововолинську та Ковелі. Знав, що цей "хліб" несолодкий. А коли робота в дві зміни, і темп… темп, темп, – то спокійно не заснеш. Дехто не витримував цього шаленого ритму і сходив з дистанції. Таких були одиниці.

І ось настав жовтень 1994 року.

...Пахнуть класи свіжою фарбою. Виблискують начищені підлоги в коридорах, кабінетах та залах. Прихорошений центральний майдан школи розцвів, заусміхався, зашумів дітворою і батьками. Лунає історичний перший дзвоник. Розступіться, песимісти і невіри, – учні переступають поріг нової красуні-школи.

Усміхнися, директоре, вітай свій новостворений колектив. Незабутній день!

Промайнуло 25 літ. "Капітан" історичної будови Сергій Філіпчук впевнено веде свій корабель. Тепер – під значущую назвою (вслухайтеся):  "Комунальний заклад "НВК "ЗОШ І-ІІІ ст. № 13-колегіум". Веде через хвилі та шторми  реформ і перемагає, бо з ним – чудова команда.

Тішуся, що школа займає передові позиції не тільки в місті, але й в області. А моя, посріблена роками голова, замість солодкого вітання промовляє до "капітана", педагогів: "Не зупиняйтеся! Темп… темп… темп! Темп – у навчанні, вихованні та творчості.

Матеріально? Не головне.  Вам воздасться подякою майбутніх поколінь Української держави. Заради цього варто жити і натхненно працювати!”.

НА ЗНІМКАХ: під час відзначення 25-річного ювілею школи.

Фото Олександра ЛЯШУКА.