Повідомлення в номер / Народний Рух України – символ надії, віри й волі

Щось з нами неприродне коїться. Посудіть самі: за Президента Володимира Зеленського віддали голоси 73 відсотки виборців Ковеля. Проголосували за   низькі тарифи, підвищену пенсію і жаданий мир на Донбасі. Ішли на виборчі дільниці без примусу. Не подумайте, що я – опонент  Володимира Олександровича. Я теж на нього сподіваюсь.

Я про інше. Коли співголови Народного Руху за перебудову Ковельщини запросили своїх земляків на  історичне свято, приурочене до 30-ліття створення цієї потужної колись громадської організації, зібралися одиниці – в основному, учасники революційних подій 90-их років ХХ століття.

Єдине тішило, що в залі центральної районної бібліотеки були присутні й учні СШ № 3 імені Лесі Українки.

Смуток осіннім листком впав на душу. Подія ж бо, за всіма канонами, непересічна і знакова.  Тоді в бій за Незалежність, за націю українську, за рідний Гімн, Прапор ішли сміливці-патріоти. Ризикували, але вели маси за собою. 

Адам Поляк, Микола Волянюк, Андрій Мостиський, Володимир Осіюк, Віктор Стрижеус, Марія Хотинська, Юрій Музичук, Яків Лавренко, Григорій Олійник, Ігнатій Марчук, Алла Полякова, Ігор Лучко, Віктор Семенюк, Олександр Козак, Микола Олексюк, Богдан Бачук та десятки їх однодумців – всі вони вписали пам'ятну сторінку в літопис боротьби за нову країну. Вони на крилах ідеї несли демократію, національне самовизначення та незалежність.  

Запитую себе: чому не відгукнулися ковельчани на цю подію? Зневір'я і розчарування? Байдужість і незадоволення життям? Таки існує якась приреченість у серці українця!

Виступає Андрій Броїло, голова районної ради, вишукує в історії столітньої давності причини поразки УНР в гетьманах, Директорії, в розбраті самих українців. Є в цьому краплина істини. Але є й інше, прикре і неприємне. Маси повірили обіцянкам і гаслам більшовиків, які задекларували: землю – селянам, заводи – робітникам, мир – хатам та  війна палацам і … встромили штик з гвинтівкою в зрошену кров'ю батьківську землю і швидко опинилися в гострих кігтях хижого звіра. І вкотре заплатили кров'ю, тортурами, репресіями, Сибіром. Щастя розвіялося туманом осіннім.

Задумайся, мій читачу: чи не повторюється ця давня історія сьогодні? Бо ж знову національне розміняли на віртуально-матеріальне.

Згадує ті, уже не близькі революційні події, голова першої міської ради демократичного скликання Микола Вельма. Газета, очолювана ним, була животворним вітром для кожного свідомого українця. Тому невипадково люди довірили  високу посаду на громадських засадах. А спогади ллються через край – всього не розкажеш. Пан Микола від імені міського голови Олега Кіндера вручив Подяки ветеранам Народного руху.

Рух – це світло не тільки в темному царстві старої компартійної системи. Його ідеї і сьогодні актуальні, як ніколи. А, може, він приліг спочити і чекає нового світанку на українському небокраї?

Спогади… Спогади… Спогади.

Ними діляться Алла Полякова, Іван Сидорук, Геннадій Сарапін, Яків Лавренко.

Цікаву думку, зокрема, висловив Іван  Сидорук, Заслужений працівник культури України. Він брав участь у заходах, присвячених видатному композитору Ігорю Стравінському  в м. Устилузі. І коли не було чим доїхати до Володимир-Волинського залізничного вокзалу, мов у казці, з'явився якийсь таксист  і доправив патріотичне сімейство до потяга.

– Це був наш ангел-спаситель. Він і сьогодні покликав небайдужих у цей зал, – сказав пан Іван. – Вірмо, що і над Україною є ангел-спаситель, який виведе народ на шлях національного прозріння, реальності та істини.

При цьому, не маємо права забувати, що  мав місце і штучний розкол Руху, ганебне вбивство В'ячеслава Чорновола.

Хвилина мовчання – як пам'ять про тих, кого нема, теж нагадує, що ці патріоти, якось неждано-негадано у розквіті сил, відійшли у засвіти. Чому?

Андрій Броїло у своєму виступі зауважив, що не пам'ятає тих історичних подій, адже в дитинства свої пріоритети.

Тому для молодих, юних та необізнаних нагадаємо, що саме завдяки "рухівцям":

– впав у жовтні 1991 року пам'ятник Ульянову-Лєніну в Ковелі;

– 1 грудня 1991 року 98 відсотків ковельчан проголосували за незалежну Україну;

– хвиля декомунізації змила з фасадів будинків антиукраїнські назви, а натомість встановила свої, національні;

– пролунав громоподібно Гімн України, замайорів синьо-жовтий стяг над будинком Рад та біля кафе "Казка" (бульвар Лесі Українки);

– над  ковельським вокзалом, на місці символу комуно-зірки, засяяла золота підкова;

– залунала молитва рідною мовою в Українських церквах Київського патріархату;

– відбувалися перші демократичні вибори до органів місцевої та центральної влади.

Не втомиться перо писати про той весняний потік перемін, який триває до сьогодні. Що не кажіть, а Народний Рух України змінив наше життя, його сутність, його пріоритети і претендує не тільки на пам'ять, але й на пам'ятник духу, віри і надії.

Разом із тим, маємо не забувати, що ні благо, ні воля не даються назавжди. Існує дух одвічної стихії і боротьби. Над Україною – не тільки хижий двоголовий орел чатує, але й має місце знецінення національно-патріотичних векторів. Безіменні сучасні партії далекі від ідеології Народного Руху. Ще і ще нагадаємо, що суспільно-політичний рух з однобокою ідеєю матеріального щастя приречений.

На початку дев'яностих народним гімном українців була пісня "Ой у лузі червона калина". Там є обнадійливі слова, проникнуті вірою: "А ми тую червону калину підіймемо, а ми нашу славну Україну, гей, гей  розвеселимо". Її мелодію на скрипці нагадав маестро Михайло Тлумак. Тож працюймо над цим, і обов'язково переможемо. А Народний Рух, як завжди, хай буде попереду!

Слава Україні! Слава, "рухівцям"!

Анатолій СЕМЕНЮК.

Р. S. Виступаючи на зібранні, голова обласного відділення Фонду культури України Геннадій Сарапін запропонував його учасникам підтримати рішення Ковельської міської ради від 4 жовтня 2019 року, № 56/3 та Ковельської районної ради від 9 жовтня 2019 року,  № 27/3 "Про звернення до Президента України щодо політичної ситуації, котра склалася навколо реалізації так званої "формули "Штайнмаєра", а також про відтермінування земельної реформи.

Присутні в залі одноголосно підтримали цю пропозицію. А це означає, що боротьба за Україну, її самостійність і непорушність кордонів триває.

А. С.

Щось з нами неприродне коїться. Посудіть самі: за Президента Володимира Зеленського віддали голоси 73 відсотки виборців Ковеля. Проголосували за   низькі тарифи, підвищену пенсію і жаданий мир на Донбасі. Ішли на виборчі дільниці без примусу. Не подумайте, що я – опонент  Володимира Олександровича. Я теж на нього сподіваюсь.

Я про інше. Коли співголови Народного Руху за перебудову Ковельщини запросили своїх земляків на  історичне свято, приурочене до 30-ліття створення цієї потужної колись громадської організації, зібралися одиниці – в основному, учасники революційних подій 90-их років ХХ століття.

Єдине тішило, що в залі центральної районної бібліотеки були присутні й учні СШ № 3 імені Лесі Українки.

Смуток осіннім листком впав на душу. Подія ж бо, за всіма канонами, непересічна і знакова.  Тоді в бій за Незалежність, за націю українську, за рідний Гімн, Прапор ішли сміливці-патріоти. Ризикували, але вели маси за собою. 

Адам Поляк, Микола Волянюк, Андрій Мостиський, Володимир Осіюк, Віктор Стрижеус, Марія Хотинська, Юрій Музичук, Яків Лавренко, Григорій Олійник, Ігнатій Марчук, Алла Полякова, Ігор Лучко, Віктор Семенюк, Олександр Козак, Микола Олексюк, Богдан Бачук та десятки їх однодумців – всі вони вписали пам'ятну сторінку в літопис боротьби за нову країну. Вони на крилах ідеї несли демократію, національне самовизначення та незалежність.  

Запитую себе: чому не відгукнулися ковельчани на цю подію? Зневір'я і розчарування? Байдужість і незадоволення життям? Таки існує якась приреченість у серці українця!

Виступає Андрій Броїло, голова районної ради, вишукує в історії столітньої давності причини поразки УНР в гетьманах, Директорії, в розбраті самих українців. Є в цьому краплина істини. Але є й інше, прикре і неприємне. Маси повірили обіцянкам і гаслам більшовиків, які задекларували: землю – селянам, заводи – робітникам, мир – хатам та  війна палацам і … встромили штик з гвинтівкою в зрошену кров'ю батьківську землю і швидко опинилися в гострих кігтях хижого звіра. І вкотре заплатили кров'ю, тортурами, репресіями, Сибіром. Щастя розвіялося туманом осіннім.

Задумайся, мій читачу: чи не повторюється ця давня історія сьогодні? Бо ж знову національне розміняли на віртуально-матеріальне.

Згадує ті, уже не близькі революційні події, голова першої міської ради демократичного скликання Микола Вельма. Газета, очолювана ним, була животворним вітром для кожного свідомого українця. Тому невипадково люди довірили  високу посаду на громадських засадах. А спогади ллються через край – всього не розкажеш. Пан Микола від імені міського голови Олега Кіндера вручив Подяки ветеранам Народного руху.

Рух – це світло не тільки в темному царстві старої компартійної системи. Його ідеї і сьогодні актуальні, як ніколи. А, може, він приліг спочити і чекає нового світанку на українському небокраї?

Спогади… Спогади… Спогади.

Ними діляться Алла Полякова, Іван Сидорук, Геннадій Сарапін, Яків Лавренко.

Цікаву думку, зокрема, висловив Іван  Сидорук, Заслужений працівник культури України. Він брав участь у заходах, присвячених видатному композитору Ігорю Стравінському  в м. Устилузі. І коли не було чим доїхати до Володимир-Волинського залізничного вокзалу, мов у казці, з'явився якийсь таксист  і доправив патріотичне сімейство до потяга.

– Це був наш ангел-спаситель. Він і сьогодні покликав небайдужих у цей зал, – сказав пан Іван. – Вірмо, що і над Україною є ангел-спаситель, який виведе народ на шлях національного прозріння, реальності та істини.

При цьому, не маємо права забувати, що  мав місце і штучний розкол Руху, ганебне вбивство В'ячеслава Чорновола.

Хвилина мовчання – як пам'ять про тих, кого нема, теж нагадує, що ці патріоти, якось неждано-негадано у розквіті сил, відійшли у засвіти. Чому?

Андрій Броїло у своєму виступі зауважив, що не пам'ятає тих історичних подій, адже в дитинства свої пріоритети.

Тому для молодих, юних та необізнаних нагадаємо, що саме завдяки "рухівцям":

– впав у жовтні 1991 року пам'ятник Ульянову-Лєніну в Ковелі;

– 1 грудня 1991 року 98 відсотків ковельчан проголосували за незалежну Україну;

– хвиля декомунізації змила з фасадів будинків антиукраїнські назви, а натомість встановила свої, національні;

– пролунав громоподібно Гімн України, замайорів синьо-жовтий стяг над будинком Рад та біля кафе "Казка" (бульвар Лесі Українки);

– над  ковельським вокзалом, на місці символу комуно-зірки, засяяла золота підкова;

– залунала молитва рідною мовою в Українських церквах Київського патріархату;

– відбувалися перші демократичні вибори до органів місцевої та центральної влади.

Не втомиться перо писати про той весняний потік перемін, який триває до сьогодні. Що не кажіть, а Народний Рух України змінив наше життя, його сутність, його пріоритети і претендує не тільки на пам'ять, але й на пам'ятник духу, віри і надії.

Разом із тим, маємо не забувати, що ні благо, ні воля не даються назавжди. Існує дух одвічної стихії і боротьби. Над Україною – не тільки хижий двоголовий орел чатує, але й має місце знецінення національно-патріотичних векторів. Безіменні сучасні партії далекі від ідеології Народного Руху. Ще і ще нагадаємо, що суспільно-політичний рух з однобокою ідеєю матеріального щастя приречений.

На початку дев'яностих народним гімном українців була пісня "Ой у лузі червона калина". Там є обнадійливі слова, проникнуті вірою: "А ми тую червону калину підіймемо, а ми нашу славну Україну, гей, гей  розвеселимо". Її мелодію на скрипці нагадав маестро Михайло Тлумак. Тож працюймо над цим, і обов'язково переможемо. А Народний Рух, як завжди, хай буде попереду!

Слава Україні! Слава, "рухівцям"!

Р. S. Виступаючи на зібранні, голова обласного відділення Фонду культури України Геннадій Сарапін запропонував його учасникам підтримати рішення Ковельської міської ради від 4 жовтня 2019 року, № 56/3 та Ковельської районної ради від 9 жовтня 2019 року,  № 27/3 "Про звернення до Президента України щодо політичної ситуації, котра склалася навколо реалізації так званої "формули "Штайнмаєра", а також про відтермінування земельної реформи.

Присутні в залі одноголосно підтримали цю пропозицію. А це означає, що боротьба за Україну, її самостійність і непорушність кордонів триває.

А. С.