Люблю людей, одягнутих в шати мудрості, гідності і романтики. Вони, немов світлячки вночі, несуть світло у похмурі, зранені дійсністю серця.
Нести таке світло сьогодні надзвичайно відповідально. Та саме таку місію взяв на себе Ярослав Федорчук. Із великою приємністю хочу розповісти про героя моєї розповіді – волинянина, Почесного професора Луцького національного технічного університету, народного депутата України чотирьох скликань, одного із засновників політичної партії «ВО «Батьківщина», науковця і письменника. Він нещодавно приїхав з Києва (там на сьогодні мешкає) у Ковель, щоб презентувати свій творчий доробок (на знімку).
Йому – 85. Кремезний, підтягнутий, впевнений в собі, Ярослав Петрович виглядає на 20–30 років молодшим. Повір, читачу, що я звернув увагу на вік не просто так. Він доступний у спілкуванні, усміхнений і веселий, із доброчинністю в очах. Це і є секрет його довголіття та міцного здоров’я.
На суд ковельчан пан професор подав книгу спогадів-дилогію «Волинянин». Разом із тим, він – автор ідеї, режисер та спонсор фільму «Вони боролися до загину».
…Заповнений зал центральної районної бібліотеки притих і чекає на змістовну розмову. Літературними критиками виступили Антоніна Гладун, педагог у минулому, та Андрій Броїло, голова Ковельської районної ради.
Невимушений аналітичний переказ сюжету підсилюється доповненням, критичними репліками самого автора. Це гарно сприймають присутні в залі.
Ярослав Петрович вміє зацікавити публіку, адже вагому частку життя він працював на партійній роботі. Сьогодні Я. Федорчук засуджує сталінсько-більшовицькі репресії і разом з тим є прихильником соціалістичної справедливої ідеї та системи і аж ніяк не визнає олігархічного деспотизму, який веде країну до краху.
В його дослідницько-творчому доробку – важлива праця: «Трагедія українсько-польського протистояння на Волині 1938–1944 років!». Це дослідження обсягом в десять томів побачило світ завдяки спонсорській підтримці Я. Федорчука. Більше того, він є редактором і автором передмов цінного видання. Нам відкриваються страхітливі сторінки історії. Кров рікою лилася – як українська, так і польська. Не маємо права на забуття. На жаль, окремі націоналістичні угруповання знову роздмухують вогонь ворожнечі.
Цінність видання полягає ще й в тому, що там наведені цифри реальних втрат обох сторін. Це дуже важливо, адже в працях польських дослідників, особливо Семашків, втрати поляків завищені в 17 разів, а українців зменшено втричі. Саме на цих завищених даних польським сеймом прийнято ганебне рішення про «геноцид поляків» з боку українців.
І ще. На запитання громадського діяча Івана Сидорука, чи відомо щось автору про захоронення загиблих українців у війні проти поляків, – відповіді не прозвучало. Ця тиша – наслідки політики старої системи, яка не тільки замовчувала ці події, а й знищувала пам’ять про них. Та скільки б і хто не замовчував правду, вона відкриє для нас і невідомих героїв, і їхні могили.
Ведуча зустрічі Ольга Бичковська звернула увагу присутніх ще на одну книгу під назвою «З Україною в серці», упорядником якої виступив Я. Федорчук. Там є патріотичний вірш-пісня, який проливає світло на проукраїнську позицію автора: «Ти чуєш, брате, знов біда. Москаль на Україну преться. І нам збиратися пора – саме це лихо не минеться».
Взагалі, життєва позиція і філософське кредо письменника зрозумілі, доступні і прості. Тезисно це виглядає так:
– Говориш про Україну – зроби хоч щось для неї.
– Рух – це національне і соціальне утвердження, яке одне без одного існувати не може.
– Комуністи-шестидесятники не піднімали зброї проти українства, а навпаки, багато з них стали творцями державних структур нової країни.
– «Віра» (в Україну) – це слово маємо писати з великої літери.
– Дев’яносто відсотків керівництва Руху були тим чи іншим чином причетні до КДБ.
– Можу не писати. Та серце болить, коли українці демонструють ганебне почуття нещасної людини. Українці гідно показують себе у світі в різних видах людської діяльності.
Під світлинами на титульній сторінці – напис: «Пошук істини виправдовує життя людини». І цим все сказано.
Людську сутність автора розкриває ще одна (знову форматом невелика) книга «Афоризми». Коментувати їх немає сенсу – вони говорять самі за себе. Ось кілька афоризмів для розуміння сутності автора:
«Ім’я раба, що бореться за свою свободу, а поневолює інших, – росіянин».
«Жінка виглядає настільки красивою, наскільки вона щаслива».
«Краса бентежить почуття, доброта облагороджує душу».
«Церква, яка не служить своєму народу, не служить і Богу».
«Спогади про образи, гріхи та помсту роблять старість нестерпною».
«Зайнята людина не має часу на такі дрібниці, як старіння».
«Хто думає про пекло – реаліст, хто про рай – фантаст».
«Пошук істини виправдовує життя людини».
На підтвердження вище сказаних істин зазначимо, що збірку поезій «З Україною у серці» Ярослав Федорчук накладом 15 тисяч примірників передав бійцям, які воюють на Сході України. В цьому контексті важливе значення у формуванні української свідомості має вищезгадуваний і презентований присутнім фільм «З вірою в Україну».
На зустрічі були присутні Олег Кіндер, міський голова; Віра Федосюк, секретар міськради; Ігор Прокопів, заступник міського голови. Олег Олексійович привітав Ярослава Федорчука і вручив історичні книги про Ковельщину, а Віра Федосюк – квіти.
Що ж, зустріч цікава, змістовна, корисна. Зичимо Ярославу Петровичу нових творчих злетів і здоров’я!
Анатолій СЕМЕНЮК.
Р. S. І як завжди – подяка неперевершеній ведучій Ользі Бичковській та директору централізованої бібліотечної системи Галині Божик.
Мета його життя
Залишити коментар