Нещодавно до редакції "Вістей Ковельщини" звернувся відомий у Ковелі підприємець, меценат і благодійник Юрій Миколайович Рахлінський. Він попросив на шпальтах газети оприлюднити його думки, що стосуються охорони довколишнього середовища загалом і порятунку річки Турії зокрема.
Пропонуємо увазі читачів розмову із ним.
ххх
– Пане Юрію, ковельчани знають Вас як активного мецената й благодійника, який охоче допомагає працівникам культури, спортсменам і фізкультурникам, людям творчої професії. Сьогодні Ви висловили бажання задекларувати свою позицію в питаннях охорони довкілля. Чому?
– Знаєте, чим довше людина живе на світі, тим більше переконується у тому, що є цінності, дорожчі за гроші, кар'єру, престижні нагороди. До таких цінностей я відношу охорону природи, котра сьогодні дедалі більше потребує захисту. І мова йде не тільки про Ковельщину, Волинь чи Україну. Це проблема, образно кажучи, – планетарного масштабу.
Подивіться, до чого ми довели довкілля, яке нам дароване Богом. Внаслідок варварського ставлення до природи в останні роки на Землі різко змінився клімат, все частішими стали урагани, торнадо, інші стихійні явища. Різко скорочуються запаси прісної води, міліють ріки, озера і навіть моря. Це бачимо навіть на Волині, де обміліла перлина України – озеро Світязь. Та й наша Турія вже не така, якою була навіть в роки мого дитинства.
– То Ви пам'ятаєте, як вона виглядала?
– Безперечно. Наша сім'я мешкала не так і далеко від Турії. Ми, тодішня дітвора, бігали влітку купатися, ловити рибу, а навесні, коли ріка широко розливалася, і нагадувала розбурхане море, плавали на крижинах, уявляючи, що це – яхта чи катер… Було небезпечно, але захоплююче.
А як гарно було на річці в літню пору! Вода чарувала своєю чистотою й прозорістю, особливо в ранкову пору. Сотні людей залюбки проводили тут своє дозвілля: плавали на човнах, купалися, відпочивали цілими сім'ями – і дорослі, і малі.
Мені прикро, що діти й онуки вже не бачать тієї краси. А ще прикріше від думки про те, що завтра може статися гірше. Страшно подумати, що одна з найповноводніших річок Волині перетвориться у струмок або взагалі пересохне. А таке подекуди вже спостерігаємо. Плюс до того – "цвітіння" води, яке має місце щороку влітку. Причина, очевидно, в тому, що ріка міліє. В результаті цього гине й риба, про що "Вісті Ковельщини" неодноразово писали, водойма замулюється і заростає водоростями.
– Але ж така ситуація не тільки в Ковелі. Преса повідомляє, що катастрофічна ситуація склалася на Дніпрі, у багатьох селах району
пересохли криниці.
– Звичайно, екологія – проблема глобальна. Але коли нічого не робити, то наслідки можуть стати просто-таки катастрофічними. Дається взнаки відсутність опадів, які на Волині (та й не тільки) стають дедалі рідкіснішим явищем.
– То хіба в такій екстремальній ситуації можна щось змінити на краще?
– Можна, але ця ситуація, на мій погляд, нікого особливо не хвилює. Б'ють на сполох лише окремі активісти природоохоронного руху. "Висока" влада у нас займається поділом посад, виборними кампаніями, проголошенням популістських лозунгів і тому подібними другорядними речами. А поряд гинуть ліси, яких вже залишилося дуже мало, вимирає звірина, пропадає вода – кому потрібні красиві гасла і полум'яні заклики?
– Що Ви пропонуєте?
– Серйозно зайнятися порятунком Турії. Для початку нам усім разом продумати стратегію і тактику цього порятунку. Саме з такою метою я попросив надати мені слово в газеті. Думаю, що питання хвилює не тільки мене. Тому запрошую всіх зацікавлених осіб з активною громадянською позицією надіслати до редакції "Вісті Ковельщини" свої пропозиції з приводу цього, висловити думку про те, як поліпшити стан справ.
Прошу тільки не займатися пустодзвонством, демагогією, а пропонувати заходи, які реальні для виконання. Я б, наприклад, подумав над тим, як підняти рівень води, починаючи від греблі на міському водосховищі і кінчаючи селом Баховом. Може, варто там спорудити невелику дамбу, яка б утримувала більш-менш нормальний рівень русла Турії? Щоб від цього не потерпали інші населені пункти, що розташовані далі за течією ріки, розробити систему регуляції водяного потоку.
Можливо, варто зарибнити річку мальками товстолоба або білого амура. Наскільки мені відомо, ця риба охоче поїдає водорості. Дивись – і очистилася б наша красуня Турія та й рибалки мали що ловити. Не завадило б очистити водойму від мулу, очерету, кущів. Погляньте, у що перетворилася річка за так званим "пірацьким" мостом – там вона фактично загубилася у "хащах", стала невеличким потічком.
Повторюю: це – тільки деякі з пропозицій. А їх може бути набагато більше, якщо виявлять бажання продовжити розмову інші небайдужі ковельчани. Серед них є чимало розумних людей, яким не байдужа доля ріки. Зрештою, в Ковелі, діє управління водного господарства. Було б добре, якби своє слово сказали й вони.
– Ваша пропозиція цікава й досить актуальна. Але ж відомо: будь-який проєкт вимагає фінансового забезпечення. Необхідно провести певні розрахунки, виготовити відповідну документацію, зрештою знайти виконавця робіт й оплатити їх вартість. Сумніваюсь, що такі кошти знайдуться в місцевих і навіть обласному бюджетах.
– Відомо, що під лежачий камінь вода не тече. Згадаймо не таку вже й далеку історію. У тридцятих роках минулого століття тодішня польська влада, розуміючи, що заплава Турії міліє і перетворюється у болото, відшукала кошти й поглибила і випрямила русло. На це було витрачено, як Ви написали в одній зі своїх книг, 35 тисяч злотих.
Зрештою, є подібні приклади і сьогодні. Адже знайшовся добродій, який за власні кошти поглибив річку Воронку – притоку Турії. Тепер вона виглядає чистенькою і доглянутою.
Звичайно, я не фахівець і не можу точно сказати, скільки потрібно коштів і де їх взяти. Це питання відповідним структурам слід ретельно вивчити і дати свої висновки. Але не забуваймо, що на Ковельщині мешкає багато заможних людей, котрі переживають за рідний край і теж хочуть, щоб їх діти, онуки, правнуки дихали чистим повітрям, купалися в прозорій водичці, відпочивали на лоні природи.
Особисто я готовий пожертвувати на добру справу кошти. Вірю, що мою ініціативу підтримають інші підприємці – патріоти Ковеля. Головне – почати, а далі процес, як-то кажуть, піде. Не думаю, що осторонь залишаться народні депутати від Волині, різноманітні благодійні фонди, міська, районна і обласна ради.
Я розумію: моя точка зору на проблему викличе у декого спротив. Мовляв, все дуже складно. Сьогодні ріка обміліла, а завтра через дощ вийде з берегів і затопить місто, бо все у руках Божих. Для критики можна знайти тисячу причин. Любомир Гузар колись сказав: "Молись до Бога так, ніби від Нього все залежить, а роби так, ніби все залежить від тебе". Чекати, що Господь пришле екскаватора для очищення русла чи робітника з лопатою – наївно і неправильно. Не раз почуєш: в ріку потрапили нечистоти і риба загинула. Це теж від Бога залежить?
– Що ж, Вашу позицію розумію. Переконаний, що журналісти "Вістей Ковельщини" готові на шпальтах газети пропагувати і популяризувати висловлену Вами ідею. Постараємося, щоб про неї почули і прочитали волиняни в інших періодичних виданнях, в тому числі – на інтерет-сайтах.
Хочу читачів запевнити: до Ваших слів варто прислухатися. Ви – один з них, хто, як кажуть, забезпечує єдність слова і діла. Достатньо подивитися на Вашу виробничу базу, що розташована на вулиці Володимира Кияна, щоб переконатися: тут працює справжній господар, який разом із дружиною Тетяною Володимирівною, колективом однодумців створили справжній "райський куточок". Тут – і чудова водойма, де є риба і гніздиться водоплавна птиця, і гарний садок та затишний сквер, і єдиний в місті корт для великого тенісу, де ніколи не буває порожньо, і дитячий майданчик. Приходь або приїжджай, орендуй, відпочивай!
– Дякую за добре слово. Мої справи підтверджують істину: треба менше говорити, а більше робити. Як казав один американський політик, не запитуй, що зробила держава для тебе. Запитуй, що ти зробив для держави. Від себе додам: що зробив і для свого міста, де народився і живеш.
Розмову вів Анатолій СЕМЕНЮК.
ххх
Від редакції: коли це інтерв'ю було готове до друку, до нас завітав ковельчанин Сергій Котік, який мешкає на вулиці Федьковича в будинку № 8 (телефон 066-69-71-709). Він звернувся до редактора газети "Вісті Ковельщини" Миколи Вельми із заявою такого змісту: "Прошу Вас з'ясувати і висвітлити в газеті питання про те, чому в так звану "ливньовку" по вулиці Луговій течуть каналізаційні стоки і потрапляють у водосховище? Адже ця "ливньовка" була збудована в свій час для того, щоб запобігти підтопленню будинків і дитячого садочка на вулиці Міцкевича. Сьогодні ніякого підтоплення нема, дощів довго не було, а каламутна вода потрапляє в річку.
Для з'ясування причин викиду пришліть кореспондента.
Учасник двох Майданів Сергій Котік,
24 жовтня 2019 року".
Кореспондент газети побував на місці і переконався, що стічні води невідомого походження справді потрапляють у водосховище. І хоча їх потік не надто бурхливий, але він не закінчується, судячи з усього, ні вдень, ні вночі. Можливо, це – наслідок самовільного підключення декого з місцевих мешканців до каналізаційного колектора, які крадькома роблять свій "внесок" у забруднення Турії, не замислюються над наслідками, до яких це призводить і про що йдеться у вище опублікованому інтерв'ю.
Хочеться сподіватися, що відповідні міські комунальні служби розберуться у цій ситуації і притягнуть винних до відповідальності. Якщо цього не зробити, то невдовзі і водосховище, і сама річка перетворяться у болото. Тоді бити на сполох і рятувати Турію буде вже пізно.
Про це у своєму вірші пише на закінчення розмови автор інтерв’ю:
Схаменіться, люди!
Плине Турія-річка, несе тихі води.
Любов і гармонія у мами-природи.
Та чомусь невтішно: на березі сміття,
Зелених кущів понівечене віття.
Недоїдки, кострища, пакети з-під сала –
О, річко-сестричко!
Чому таке сталось?
Чом тебе, як покритку, в бруд одягають,
Тротилом і струмом живе все вбивають?
Нищать природу – нема кінця й краю.
О, людоньки милі, спиніться, благаю!
Лицем поверніться до мами-природи –
Вона ж вас годує і тішить, і годить.
Як річка вмирає, вмирає й людина.
Яка ж бо чекає нащадків година?
О, Господи! Отче, Ти ж бачиш і знаєш.
Чому тих вандалів за гріх не караєш?
А річка тече… В очеретах поплаче.
Ох, доленько-доле. Невже не побачу
Тебе чисту, веселу, в квітучих лататтях?
Проснімося, сестри!
Схаменімося, браття!
Анатолій СЕМЕНЮК.
Залишити коментар