Повідомлення в номер / Там, де Стохід тихо плине…

Із суперечливими почуттями їду кожного разу у будь-яке село Ковельщини. Буваючи там, відчуваю і біль у душі, і одночасно втіху.

Біль від того, що немає в живих людей, котрі закладали підвалини  сільськогосподарського виробництва Ковельщини. Про них сьогодні  дедалі рідше згадують представники теперішньої влади, окремі з яких на повному серйозі вважають, що історія району почалася саме з них. А проте їх попередники  зробили дуже багато для розвитку і становлення сільських чи селищних громад.

Втішно ж стає від того, що, незважаючи на всі труднощі і негаразди, українське село живе, тримається і вірить у зміни на краще. Шкода лишень, що зміни ці відбуваються дуже повільно і не настільки ефективно, як того хотілося б. Про аграрні проблеми практично нічого не говорять,  київські чиновники, окрім, звичайно, майбутнього продажу землі, якого чекають ніби манни небесної. Мені іноді здається, що теперішні урядовці-теоретики навіть не знають, де береться молоко чи м'ясо, як вирощують зернові або технічні культури…

Зрештою, селян тепер це надто не турбує, оскільки переконалися: їх доля і доля дітей та онуків – у власних руках. Як дбатимеш, так і матимеш.

Про все це думав, коли на минулому тижні із колегами Ольгою Стеблевець і Мирославом Данилюком побували на Дні передплатника у населених пунктах колишньої Сільцівської сільської ради, які тепер входять до складу Велицької ОТГ. Скажу чесно: побачене нас, в основному, потішило. Приємно було їхати від Жмудчого в напрямку до Велицька – дорога заасфальтована і трохи нагадує європейську. Щоправда, як нам сказали, благоустрій здійснено за рахунок Голобської об'єднаної територіальної громади. Можливо, тому "європа" закінчилася далекувато від Велицька. А так було б приємно, якби її "протягнули" далі. Однак не склалося…

Коли говорити про дороги, то, їдучи із Сільця до Арсенович і Углів, згадував про покійного нині Анатолія Григоровича Чабана і розповідав про нього Ользі Віталіївні й Мирославу Сергійовичу. Адже це він  у далеких 60-их роках минулого століття, будучи головою колгоспу в Углах, який  носив назву "Іскра", став ініціатором будівництва цієї дороги. Камінь, вкладений у ті часи, тримається й досі, хоч асфальтом їхати, звичайно, приємніше. Однак добре те, що є так, як є, бо пам'ятаю, яким той шлях був у роки моєї  журналістської юності. Як-то кажуть, ні проїхати, ні пройти.

Зрештою,  про Анатолія Григоровича нагадує не лише "його" дорога. В  око впадали побудовані із "червоної" цегли ошатні будиночки і в Арсеновичах, і в Углах, і в інших населених пунктах. Високоякісну цеглу виробляли тоді в Углах, де діяв свій завод. За продукцією, яка була в дефіциті і без якої жодне будівництво не було б можливим, їхали навіть з Ковеля та інших міст Волині.

Після головування в Углах Анатолій Чабан став господарювати в Зеленому, поблизу  Ковеля. Завдяки його наполегливості, діловитості та кипучій енергії до  села проклали асфальт, простягнули газопровід, домоглися величезних зрушень у тваринництві (радгосп так і називався – "Відгодівельний"), розпочали активну забудову довколишньої території. У Зеленому з'явилися просторі споруди  будинку культури з адміністративними приміщеннями, середньої школи, дитячого садочка та інших вкрай важливих об'єктів соціального призначення.

Подумалося: а чи є  в Углах, Арсеновичах чи Зеленому й Волі-Ковельській хоча б одна вулиця, що носить  ім'я Анатолія Григоровича Чабана, Заслуженого працівника сільського господарства України? Якщо є, повідомте, будь ласка, редакції (5-01-27), і ми про це обов'язково напишемо.

l

Повертаючись до Дня передплатника, зазначу, що пройшов цей захід і в  Арсеновичах, і в Сільці майже на "відмінно" – постаралися начальники поштових відділень зв'язку (вони ж і листоноші) Ганна Данилюк та Любов Дудар. Завдяки їх зусиллям кількість передплачених примірників "Вістей Ковельщини" значно зросла, а в Арсеновичах навіть  перевищила цьогорічний рівень більш як утричі.

Звичайно, перебуваючи у згаданих селах, не могли не поспілкуватися з їх мешканцями, поцікавитися, чи краще стало жити в об'єднаній територіальній громаді. Відповіді були різними, але загалом відчувалося, що настрій у співрозмовників   оптимістичний. Щоправда, їх турбує, чи й надалі збережеться Велицька ОТГ, бо ходить чутка про приєднання до Голоб. На цю тему поспілкуватися з велицьким очільником громади Віктором Ковальчуком не вдалося, бо, як нам повідомили, поїхав у відрядження до Луцька. Можливо, він знайде час і роз'яснить ситуацію на шпальтах "Вістей Ковельщини", хоч така проблема не може бути розв'язана без відповідного рішення депутатів сільської ради.

В Арсеновичах люди нарікали на недостатній рівень медичного обслуговування. "Медичка", як її називають, працює лишень два рази на тиждень і доїжджає з іншого села. Сімейний лікар мешкає у Велицьку,  і "добитися" до нього, за словами селян, дуже важко. Ліки на місці придбати неможливо – аптечного кіоску чи хоча б пункту немає. Добре, що хоч підприємець Михайло Киденько забезпечує продуктами харчування, іншими товарами.

– Знаємо, що в Рожищенському районі медики виїжджають у села і там ведуть прийом. Можна й рентген пройти, і обстеження. Нам про таке залишається лише мріяти, – ділилася наболілим жіночка в літах.

– Немає у нас проводового інтернету, а він дуже потрібен, – поскаржився середнього віку чоловік. – Адже знаємо, що у січні запровадять платне телебачення на провідних українських каналах. І як тоді дивитися їх, де взяти гроші на оплату того, що держава має забезпечити безкоштовно?

Відповіді на ці запитання я не дав, бо не знаю їх. На мою думку, запровадження платного ТБ – ще одна авантюра влади і олігархів, котрі є власниками каналів. Здавалося б, засилля реклами на екранах приносить чималі прибутки товстосумам. Так ні: треба ще раз залізти в кишеню громадян, щоб наповнити свої бездонні калитки. В цій ситуації дивує позиція уряду – в умовах інформаційної війни з Росією додуматися позбавити права українців на інформацію! Не варто нагадувати, що власники супутникових антен (а їх досить багато не тільки в згаданих населених пунктах) після 20 січня 2020 року масово переглядатимуть російські телеканали, адже росіяни  їх не кодуватимуть.

Задоволені і в Арсеновичах, і в Углах тим, що тут встановили сонячні батареї. Їх порівняно небагато, але  така новація дозволила обладнати вуличне освітлення. Тепер у темну пору ходити і їздити стало безпечніше.

Мали ми розмову з директором СТзОВ "Вежа", депутатом районної ради Тетяною Василівною Зінчук (на знімку – праворуч). Знаємо її давно і шануємо за працьовитість, людяність, вміння господарювати в непростих умовах сьогодення, а також дружбу із журналістами, яких вона підтримує,   передплачуючи "міськрайонку" ветеранам війни і праці. Дякуємо Вам!

– Рік завершуємо із непоганими показниками, – розповіла Тетяна Василівна. –Господарство наше, як ви знаєте, багатогалузеве. Займаємося і рослинництвом, і тваринництвом, утримуючи чималеньке дійне стадо. Цьогоріч спробували посіяти соняшник – врожай був не надто високий, але цілком нормальний, як на перший раз. Погано тільки, що не маємо необхідної техніки, тому  довелося її орендувати. 

Нагадаю, що "Вежа" сіє зернові та технічні культури, предметно займається кормовиробництвом, бо ж молочне поголів'я потрібно добре годувати. До речі, товариство, яке очолює Тетяна Зінчук, входить до числа чотирьох основних виробників молочної продукції в районі разом із СТзОВ імені Лесі Українки, "Дружба" й "Пісочне". Завдяки цим підприємствам за 9 місяців ц. р. на Ковельщині надоєно 3,8 тисячі тонн молока, що на 1,7 відсотка більше відповідного рівня минулого року.

Зачепили ми з керівником господарства й інші проблеми, які її турбують як директора, депутата районної ради і просто як  людину. Тривожиться за майбутнє нашої держави, молодь, яка масово виїжджає за кордон, ставлення людей до роботи, з чим далеко не все гаразд і у "Вежі", де порівняно висока оплата праці. Але декому бракує почуття відповідальності за доручену справу, націленості на кінцевий результат.

Торкнулася розмова й виховання дітей –  нашого майбутнього, як висловилася Тетяна Василівна. Із задоволенням розповіла, як у Сільці всі гуртом обладнали дитячий майданчик, ініціатором спорудження якого стали Олена Васильєва і Олександр Митюк.

– Працювали всім селом, – усміхаючись,  каже Тетяна Зінчук. – Тепер наш майданчик милує око, дітям є де  цікаво відпочити.

Мить помовчавши, продовжила:

– А взагалі,  у нас живуть чудові люди. Якась особлива аура панує і в Сільці і в Підлісах, і в Арсеновичах, і в Углах. Всі дружні, працьовиті, готові   прийти один одному на поміч.

Що це так, ми переконалися, побувавши у згаданих населених пунктах, поспілкувавшись з його мешканцями. Можливо,  тому, що над цим віддаленим від райцентру куточком панує Божа благодать. Адже тут мальовнича природа, щедрі на гриби,  ягоди ліси, красиві і затишні обійстя, тихоплинна річка Стохід. І в кожному селі – храм Божий. Мабуть, віра в Бога, висока духовність і прагнення робити рідну землю кращою, квітучішою додають нашим землякам сил, викликають бажання кожен день робити добро, йти вперед і добиватися більшого.

Тож нехай їм щастить у цьому!

Микола ВЕЛЬМА.

НА ФОТОСВІТЛИНАХ: Сільце, Арсеновичі, Угли та їх мешканці у День передплатника  і перебування тут журналістів "Вістей Ковельщини".

Фото 

Мирослава ДАНИЛЮКА І Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ.

Із суперечливими почуттями їду кожного разу у будь-яке село Ковельщини. Буваючи там, відчуваю і біль у душі, і одночасно втіху.

Біль від того, що немає в живих людей, котрі закладали підвалини  сільськогосподарського виробництва Ковельщини. Про них сьогодні  дедалі рідше згадують представники теперішньої влади, окремі з яких на повному серйозі вважають, що історія району почалася саме з них. А проте їх попередники  зробили дуже багато для розвитку і становлення сільських чи селищних громад.

Втішно ж стає від того, що, незважаючи на всі труднощі і негаразди, українське село живе, тримається і вірить у зміни на краще. Шкода лишень, що зміни ці відбуваються дуже повільно і не настільки ефективно, як того хотілося б. Про аграрні проблеми практично нічого не говорять,  київські чиновники, окрім, звичайно, майбутнього продажу землі, якого чекають ніби манни небесної. Мені іноді здається, що теперішні урядовці-теоретики навіть не знають, де береться молоко чи м'ясо, як вирощують зернові або технічні культури…

Зрештою, селян тепер це надто не турбує, оскільки переконалися: їх доля і доля дітей та онуків – у власних руках. Як дбатимеш, так і матимеш.

Про все це думав, коли на минулому тижні із колегами Ольгою Стеблевець і Мирославом Данилюком побували на Дні передплатника у населених пунктах колишньої Сільцівської сільської ради, які тепер входять до складу Велицької ОТГ. Скажу чесно: побачене нас, в основному, потішило. Приємно було їхати від Жмудчого в напрямку до Велицька – дорога заасфальтована і трохи нагадує європейську. Щоправда, як нам сказали, благоустрій здійснено за рахунок Голобської об'єднаної територіальної громади. Можливо, тому "європа" закінчилася далекувато від Велицька. А так було б приємно, якби її "протягнули" далі. Однак не склалося…

Коли говорити про дороги, то, їдучи із Сільця до Арсенович і Углів, згадував про покійного нині Анатолія Григоровича Чабана і розповідав про нього Ользі Віталіївні й Мирославу Сергійовичу. Адже це він  у далеких 60-их роках минулого століття, будучи головою колгоспу в Углах, який  носив назву "Іскра", став ініціатором будівництва цієї дороги. Камінь, вкладений у ті часи, тримається й досі, хоч асфальтом їхати, звичайно, приємніше. Однак добре те, що є так, як є, бо пам'ятаю, яким той шлях був у роки моєї  журналістської юності. Як-то кажуть, ні проїхати, ні пройти.

Зрештою,  про Анатолія Григоровича нагадує не лише "його" дорога. В  око впадали побудовані із "червоної" цегли ошатні будиночки і в Арсеновичах, і в Углах, і в інших населених пунктах. Високоякісну цеглу виробляли тоді в Углах, де діяв свій завод. За продукцією, яка була в дефіциті і без якої жодне будівництво не було б можливим, їхали навіть з Ковеля та інших міст Волині.

Після головування в Углах Анатолій Чабан став господарювати в Зеленому, поблизу  Ковеля. Завдяки його наполегливості, діловитості такипучій енергії до  села проклали асфальт, простягнули газопровід, домоглися величезних зрушень у тваринництві (радгосп так і називався – "Відгодівельний"), розпочали активну забудову довколишньої території. У Зеленому з'явилися просторі споруди  будинку культури з адміністративними приміщеннями, середньої школи, дитячого садочка та інших вкрай важливих об'єктів соціального призначення.

Подумалося: а чи є  в Углах, Арсеновичах чи Зеленому й Волі-Ковельській хоча б одна вулиця, що носить  ім'я Анатолія Григоровича Чабана, Заслуженого працівника сільського господарства України? Якщо є, повідомте, будь ласка, редакції (5-01-27), і ми про це обов'язково напишемо.

ххх

Повертаючись до Дня передплатника, зазначу, що пройшов цей захід і в  Арсеновичах, і в Сільці майже на "відмінно" – постаралися начальники поштових відділень зв'язку (вони ж і листоноші) Ганна Данилюк та Любов Дудар. Завдяки їх зусиллям кількість передплачених примірників "Вістей Ковельщини" значно зросла, а в Арсеновичах навіть  перевищила цьогорічний рівень більш як утричі.

Звичайно, перебуваючи у згаданих селах, не могли не поспілкуватися з їх мешканцями, поцікавитися, чи краще стало жити в об'єднаній територіальній громаді. Відповіді були різними, але загалом відчувалося, що настрій у співрозмовників   оптимістичний. Щоправда, їх турбує, чи й надалі збережеться Велицька ОТГ, бо ходить чутка про приєднання до Голоб. На цю тему поспілкуватися з велицьким очільником громади Віктором Ковальчуком не вдалося, бо, як нам повідомили, поїхав у відрядження до Луцька. Можливо, він знайде час і роз'яснить ситуацію на шпальтах "Вістей Ковельщини", хоч така проблема не може бути розв'язана без відповідного рішення депутатів сільської ради.

В Арсеновичах люди нарікали на недостатній рівень медичного обслуговування. "Медичка", як її називають, працює лишень два рази на тиждень і доїжджає з іншого села. Сімейний лікар мешкає у Велицьку,  і "добитися" до нього, за словами селян, дуже важко. Ліки на місці придбати неможливо – аптечного кіоску чи хоча б пункту немає. Добре, що хоч підприємець Михайло Киденько забезпечує продуктамихарчування, іншими товарами.

– Знаємо, що в Рожищенському районі медики виїжджають у села і там ведуть прийом. Можна й рентген пройти, і обстеження. Нам про таке залишається лише мріяти, – ділилася наболілим жіночка в літах.

– Немає у нас проводового інтернету, а він дуже потрібен, – поскаржився середнього віку чоловік. – Адже знаємо, що у січні запровадять платне телебачення на провідних українських каналах. І як тоді дивитися їх, де взяти гроші на оплату того, що держава має забезпечити безкоштовно?

Відповіді на ці запитання я не дав, бо не знаю їх. На мою думку, запровадження платного ТБ – ще одна авантюра влади і олігархів, котрі є власниками каналів. Здавалося б, засилля реклами на екранах приносить чималі прибутки товстосумам. Так ні: треба ще раз залізти в кишеню громадян, щоб наповнити свої бездонні калитки. В цій ситуації дивує позиція уряду – в умовах інформаційної війни з Росією додуматися позбавити права українців на інформацію! Не варто нагадувати, що власники супутникових антен (а їх досить багато не тільки в згаданих населених пунктах) після 20 січня 2020 року масово переглядатимуть російські телеканали, адже росіяни  їх не кодуватимуть.

Задоволені і в Арсеновичах, і в Углах тим, що тут встановили сонячні батареї. Їх порівняно небагато, але  така новація дозволила обладнати вуличне освітлення. Тепер у темну пору ходити і їздити стало безпечніше.

Мали ми розмову з директором СТзОВ "Вежа", депутатом районної ради Тетяною Василівною Зінчук (на знімку – праворуч). Знаємо її давно і шануємо за працьовитість, людяність, вміння господарювати в непростих умовах сьогодення, а також дружбу із журналістами, яких вона підтримує,   передплачуючи "міськрайонку" ветеранам війни і праці. Дякуємо Вам!

– Рік завершуємо із непоганими показниками, – розповіла Тетяна Василівна. –Господарство наше, як ви знаєте, багатогалузеве. Займаємося і рослинництвом, і тваринництвом, утримуючи чималеньке дійне стадо. Цьогоріч спробували посіяти соняшник – врожай був не надтовисокий, але цілком нормальний, як на перший раз. Погано тільки, що не маємо необхідної техніки, тому  довелося її орендувати. 

Нагадаю, що "Вежа" сіє зернові та технічні культури, предметно займається кормовиробництвом, бо ж молочне поголів'я потрібно добре годувати. До речі, товариство, яке очолює Тетяна Зінчук, входить до числа чотирьох основних виробників молочної продукції в районі разом із СТзОВ імені Лесі Українки, "Дружба" й "Пісочне". Завдяки цим підприємствам за 9 місяців ц. р. на Ковельщині надоєно 3,8 тисячі тонн молока, що на 1,7 відсотка більше відповідного рівня минулого року.

Зачепили ми з керівником господарства й інші проблеми, які її турбують як директора, депутата районної ради і просто як  людину. Тривожиться за майбутнє нашої держави, молодь, яка масово виїжджає за кордон, ставлення людей до роботи, з чим далеко не все гаразд і у "Вежі", де порівняно висока оплата праці. Але декому бракує почуття відповідальності за доручену справу, націленості на кінцевий результат.

Торкнулася розмова й виховання дітей –  нашого майбутнього, як висловилася Тетяна Василівна. Із задоволенням розповіла, як у Сільці всі гуртом обладнали дитячий майданчик, ініціатором спорудження якого стали Олена Васильєва і Олександр Митюк.

– Працювали всім селом, – усміхаючись,  каже Тетяна Зінчук. – Тепер наш майданчик милує око, дітям є де  цікаво відпочити.

Мить помовчавши, продовжила:

– А взагалі,  у нас живуть чудові люди. Якась особлива аура панує і в Сільці і в Підлісах, і в Арсеновичах, і в Углах. Всі дружні, працьовиті, готові   прийти один одному на поміч.

Що це так, ми переконалися, побувавши у згаданих населених пунктах, поспілкувавшись з його мешканцями. Можливо,  тому, що над цим віддаленим від райцентру куточком панує Божа благодать. Адже тут мальовнича природа, щедрі на гриби,  ягоди ліси, красиві і затишні обійстя, тихоплинна річка Стохід. І в кожному селі – храм Божий. Мабуть, віра в Бога, висока духовність і прагнення робити рідну землю кращою, квітучішою додають нашим землякам сил, викликають бажання кожен день робити добро, йти вперед і добиватися більшого.

Тож нехай їм щастить у цьому!

НА ФОТОСВІТЛИНАХ: Сільце, Арсеновичі, Угли та їх мешканці у День передплатника  і перебування тут журналістів "Вістей Ковельщини".

Фото  Мирослава ДАНИЛЮКА І Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ.