Подаровані Богом таланти – людям і родині
У святому Євангелії від Матфея (25. 14-30) Ісус Христос пропонує нам повчальну притчу.
Господар вирішив роздати майно своїм робітникам. Першому (найбільш вправному) дав 5 талантів, другому – 2, а іншому – 1. І відійшов.
Перший примножив своє багатство ще на 5 талантів, а власник одного таланту закопав його у землю, маючи страх, що втратить дароване, і не використав нічого...
Колись батько Василя Волинчука теж подарував сину свої таланти. Споглядаючи з висоти прожитих літ, можемо із задоволенням сказати, що Василь Васильович, отримавши від тата розум, добру науку і стійкий характер, примножив не тільки власне і родинне багатство, але й громадське та суспільне в будовах, які служать людям.
Сьогодні прилетіла Ластівка не до малого Василька, а до зрілого, поважного батька, і до рідної, найдорожчої його серцю неньки й, постукавши у віконце, защебетала:
– Прокидайся, Василю, ювілей прийшов у гості! Гостей зустрічай, милих серцю.
– Ластівко, а ти не помилилася? Ще ж тільки вчора дитинство щебетало веселу пісню. Ще тільки вчора юне кохання в обіймах душу колисало. Ще й сьогодні душа проситься в політ, в країну мрій та звершень.
– Ох, Василю, Василю! Та прокинься. Встань і Богу помолися, Богородиці низенько вклонися. Ти забув – життя скороминуще. Дякуй Господу Ісусу за все суще. Озирнися, глянь довкола – там будови, тут будови. Друзі поруч старі й нові. Я спитаю, ти признайся:
– Хто найдорожчая людина у житті твоєму?
– Це моя рідна мати. Вона ангел-охоронець. Вона – тепло, любов і радість. Вона порадниця й моя розрада. За її здоров'я я молюся щохвилини. Дай їй, Боже, світлу днину.
– Життя буває в хмарах, в смутку і тривогах. Туман суму звідки в'ється?
– Звичайно, за Іриною – дружиною моєю. Той світлий спогад із сльозою на очах. Вона була опорою сім'ї і матір'ю любим дітям.
– За сірим сумом сходить Сонце. Радість в серце струмком ллється звідки, від кого?
– Та що казати – від народження дітей, онуків. О, яке то щастя, чути, як четверо онуків навколо радість розсипають! А ще щасливіє серце від успіху дітей.
– Так вже влаштована людина – без духовного наставника життя може скотитися на узбіччя.
– То правда, моя Ластівко. Пощастило мені близьким бути із ієромонахом о. Леонідом Григоренком. Свята, милосердна душа! Він не раз розвіював мої тривоги і сумні хвилини, направляв на путь істин Христових.
l
Защебеталася ти, Ластівко. Дозволь же і мені з найкращим другом мого життя порозмовляти і своє слово сказати.
– А я й не перечу! – і відлетіла пташка.
– Отож, Василю Васильовичу, сьогодні Ви господар двох успішних будівельних фірм – МПП "Інвестбуд" і ПП "Златогор". Вже багато років ці фірми на будівельному ринку є затребувані, працюють із високою якістю на європейському рівні. Констатуємо, що так звані реформи знищили на Ковельщині та Волині будівельні управління, пересувні механізовані колони (ПМК), ремонтно-будівельні організації. Роботу втратили тисячі працівників галузі. В чім секрет Вашого успіху?
– Все просто. Ретельна бюджетно-кошторисна та інженерна підготовка, технологічна послідовність робіт, контроль за виконанням їх. І найголовніше – розуміння і відповідальність рідного колективу.
– Кілька років тому популярним було слово "євроремонт". Як із цим?
– Це ми пройшли. "Україноремонт" тепер із використанням сучасних матеріалів не гірший, а часом і кращий.
– Тендери важко виграти?
– Скажу, що мені, як будівельнику, вони не зрозумілі і не приносять користі. Гонитва за зменшенням кошторисної вартості веде до погіршення якості будівельних робіт, застосування низькосортних, не відповідних технології матеріалів. Словом, тема болюча.
– Ваших працівників в Європу багато виїхало?
– Постукайте по дерев'яному столу. Колектив лишається стабільний і компактний.
– Навіть не віриться…
– Але це так. Зарплата стабільна (хай і менша, як у Польщі). Проте тут згуртований колектив, є належні умови праці. Та й сім'я багато значить. В підсумку працівник виграє.
– А Вас в Європу на великі гроші не тягне?
– Ніколи про це навіть не думав. Більше скажу: я не прихильник європейської всеохоплюючої інтеграції. На мою думку, маємо працювати над збереженням своїх родинних традицій, культурологічних та духовних цінностей.
– А мрії і надії – близькі й далекі?
– Найперше хочу, щоб настав мир в Україні. Хочу, щоб наша держава, нарешті, стала самостійною. Хочу відповідного (отого європейського) добробуту народу і своєму колективу. Ну, і що казати, – радості, успіху і щасливих світлих днів дітям, онукам, всій родині.
l
Що ж, Василю Васильовичу! Примножуйте свою доброчинність. В притчі господар закопаний талант віддає переможцю, тому, хто виграв – 5. Тому хай і Вам примножиться! Будьте у здоров'ї та живіть у радості. Ще й вузлик ліричних рядків на пам'ять:
На крилах юності спішим до
зрілості,
А час жар-птицею летить
обабіч нас.
Ти будував сім'ю і дім –
не було сірості,
Життя сурмило – робота
вищий клас.
Оглянешся – а скільки-то
всього збудовано!
Волинь в пошані
вклоняється чолом,
І Київщина тобі співає
величальне слово –
Акорди праці звіряв
небесний метроном.
Дружина чи будова?
Звичайно, перша є будова.
Віддати людям все: свій
розум, силу, працю.
Христова віра в твоїй душі
не випадкова –
Вона від роду, з ознакою
людського щастя.
Бувало, що кружляли над
тобою сум і горе,
Не раз звірявся з Богом про
сенс життя.
Та, попри сумніви, ти знов
підіймався вгору,
Робив, що міг. Міняв цей
світ із завзяттям.
Твій ювілей – чергова на
шляху зупинка:
Згадаєш добре й зле,
почуєш гарні тости.
Сьогодні свято – пишні
врожаєм обжинки,
Не зупиняйся, спіши до
нової весни у гості!
Анатолій СЕМЕНЮК.
У святому Євангелії від Матфея (25. 14-30) Ісус Христос пропонує нам повчальну притчу.
Господар вирішив роздати майно своїм робітникам. Першому (найбільш вправному) дав 5 талантів, другому – 2, а іншому – 1. І відійшов.
Перший примножив своє багатство ще на 5 талантів, а власник одного таланту закопав його у землю, маючи страх, що втратить дароване, і не використав нічого...
Колись батько Василя Волинчука теж подарував сину свої таланти. Споглядаючи з висоти прожитих літ, можемо із задоволенням сказати, що Василь Васильович, отримавши від тата розум, добру науку і стійкий характер, примножив не тільки власне і родинне багатство, але й громадське та суспільне в будовах, які служать людям.
Сьогодні прилетіла Ластівка не до малого Василька, а до зрілого, поважного батька, і до рідної, найдорожчої його серцю неньки й, постукавши у віконце, защебетала:
– Прокидайся, Василю, ювілей прийшов у гості! Гостей зустрічай, милих серцю.
– Ластівко, а ти не помилилася? Ще ж тільки вчора дитинство щебетало веселу пісню. Ще тільки вчора юне кохання в обіймах душу колисало. Ще й сьогодні душа проситься в політ, в країну мрій та звершень.
– Ох, Василю, Василю! Та прокинься. Встань і Богу помолися, Богородиці низенько вклонися. Ти забув – життя скороминуще. Дякуй Господу Ісусу за все суще. Озирнися, глянь довкола – там будови, тут будови. Друзі поруч старі й нові. Я спитаю, ти признайся:
– Хто найдорожчая людина у житті твоєму?
– Це моя рідна мати. Вона ангел-охоронець. Вона – тепло, любов і радість. Вона порадниця й моя розрада. За її здоров'я я молюся щохвилини. Дай їй, Боже, світлу днину.
– Життя буває в хмарах, в смутку і тривогах. Туман суму звідки в'ється?
– Звичайно, за Іриною – дружиною моєю. Той світлий спогад із сльозою на очах. Вона була опорою сім'ї і матір'ю любим дітям.
– За сірим сумом сходить Сонце. Радість в серце струмком ллється звідки, від кого?
– Та що казати – від народження дітей, онуків. О, яке то щастя, чути, як четверо онуків навколо радість розсипають! А ще щасливіє серце від успіху дітей.
– Так вже влаштована людина – без духовного наставника життя може скотитися на узбіччя.
– То правда, моя Ластівко. Пощастило мені близьким бути із ієромонахом о. Леонідом Григоренком. Свята, милосердна душа! Він не раз розвіював мої тривоги і сумні хвилини, направляв на путь істин Христових.
ххх
Защебеталася ти, Ластівко. Дозволь же і мені з найкращим другом мого життя порозмовляти і своє слово сказати.
– А я й не перечу! – і відлетіла пташка.
– Отож, Василю Васильовичу, сьогодні Ви господар двох успішних будівельних фірм – МПП "Інвестбуд" і ПП "Златогор". Вже багато років ці фірми на будівельному ринку є затребувані, працюють із високою якістю на європейському рівні. Констатуємо, що так звані реформи знищили на Ковельщині та Волині будівельні управління, пересувні механізовані колони (ПМК), ремонтно-будівельні організації. Роботу втратили тисячі працівників галузі. В чім секрет Вашого успіху?
– Все просто. Ретельна бюджетно-кошторисна та інженерна підготовка, технологічна послідовність робіт, контроль за виконанням їх. І найголовніше – розуміння і відповідальність рідного колективу.
– Кілька років тому популярним було слово "євроремонт". Як із цим?
– Це ми пройшли. "Україноремонт" тепер із використанням сучасних матеріалів не гірший, а часом і кращий.
– Тендери важко виграти?
– Скажу, що мені, як будівельнику, вони не зрозумілі і не приносять користі. Гонитва за зменшенням кошторисної вартості веде до погіршення якості будівельних робіт, застосування низькосортних, не відповідних технології матеріалів. Словом, тема болюча.
– Ваших працівників в Європу багато виїхало?
– Постукайте по дерев'яному столу. Колектив лишається стабільний і компактний.
– Навіть не віриться…
– Але це так. Зарплата стабільна (хай і менша, як у Польщі). Проте тут згуртований колектив, є належні умови праці. Та й сім'я багато значить. В підсумку працівник виграє.
– А Вас в Європу на великі гроші не тягне?
– Ніколи про це навіть не думав. Більше скажу: я не прихильник європейської всеохоплюючої інтеграції. На мою думку, маємо працювати над збереженням своїх родинних традицій, культурологічних та духовних цінностей.
– А мрії і надії – близькі й далекі?
– Найперше хочу, щоб настав мир в Україні. Хочу, щоб наша держава, нарешті, стала самостійною. Хочу відповідного (отого європейського) добробуту народу і своєму колективу. Ну, і що казати, – радості, успіху і щасливих світлих днів дітям, онукам, всій родині.
ххх
Що ж, Василю Васильовичу! Примножуйте свою доброчинність. В притчі господар закопаний талант віддає переможцю, тому, хто виграв – 5. Тому хай і Вам примножиться! Будьте у здоров'ї та живіть у радості. Ще й вузлик ліричних рядків на пам'ять:
На крилах юності спішим до зрілості,
А час жар-птицею летить обабіч нас.
Ти будував сім'ю і дім – не було сірості,
Життя сурмило – робота вищий клас.
Оглянешся – а скільки-то всього збудовано!
Волинь в пошані вклоняється чолом,
І Київщина тобі співає величальне слово –
Акорди праці звіряв небесний метроном.
Дружина чи будова?
Звичайно, перша є будова.
Віддати людям все: свій розум, силу, працю.
Христова віра в твоїй душі не випадкова –
Вона від роду, з ознакою людського щастя.
Бувало, що кружляли над тобою сум і горе,
Не раз звірявся з Богом про сенс життя.
Та, попри сумніви, ти знов підіймався вгору,
Робив, що міг. Міняв цей світ із завзяттям.
Твій ювілей – чергова на шляху зупинка:
Згадаєш добре й зле, почуєш гарні тости.
Сьогодні свято – пишні врожаєм обжинки,
Не зупиняйся, спіши до нової весни у гості!
Анатолій СЕМЕНЮК.
Залишити коментар