Повідомлення в номер / Подаровані Богом таланти – людям і родині

У святому Євангелії від Матфея (25. 14-30) Ісус Христос  пропонує нам повчальну притчу. 

Господар вирішив роздати майно своїм робітникам. Першому (найбільш вправному) дав 5 талантів, другому – 2, а іншому – 1. І відійшов.

Перший примножив своє багатство ще на 5 талантів, а власник одного таланту закопав його у землю, маючи страх, що втратить дароване, і не використав нічого...

Колись батько Василя Волинчука теж подарував сину свої таланти. Споглядаючи з висоти прожитих літ, можемо із задоволенням сказати, що Василь Васильович, отримавши від тата розум, добру науку і стійкий характер, примножив не тільки власне і родинне багатство, але й громадське та суспільне в будовах, які служать людям.

Сьогодні прилетіла Ластівка не до малого Василька, а до зрілого, поважного батька, і до рідної, найдорожчої його серцю неньки й, постукавши у віконце, защебетала:

– Прокидайся, Василю, ювілей прийшов у гості! Гостей зустрічай, милих серцю.

– Ластівко, а ти не помилилася? Ще ж тільки вчора дитинство щебетало веселу пісню. Ще тільки вчора юне кохання в обіймах душу колисало. Ще й сьогодні душа проситься в політ, в країну мрій та звершень.

– Ох, Василю, Василю! Та прокинься. Встань і Богу помолися, Богородиці низенько вклонися. Ти забув – життя скороминуще. Дякуй Господу Ісусу за все суще. Озирнися, глянь довкола – там будови, тут будови. Друзі поруч старі й нові. Я спитаю, ти признайся:

– Хто  найдорожчая людина у житті твоєму?

– Це моя рідна мати. Вона ангел-охоронець. Вона – тепло, любов і радість. Вона порадниця й моя розрада. За її здоров'я я молюся щохвилини. Дай їй, Боже, світлу днину.

– Життя буває в хмарах, в смутку і тривогах. Туман суму звідки в'ється?

– Звичайно, за  Іриною – дружиною моєю. Той світлий спогад із сльозою на очах. Вона була опорою сім'ї і матір'ю любим дітям.

– За  сірим сумом сходить Сонце. Радість в серце струмком  ллється звідки, від кого?

– Та що казати – від народження дітей, онуків. О, яке то щастя, чути, як четверо онуків навколо радість розсипають! А ще щасливіє серце від успіху дітей.

– Так вже влаштована людина – без духовного наставника життя може скотитися на узбіччя.

– То правда, моя Ластівко. Пощастило мені близьким бути із ієромонахом о. Леонідом Григоренком. Свята, милосердна душа! Він не раз розвіював мої тривоги і сумні хвилини, направляв на путь істин Христових. 

l

Защебеталася ти, Ластівко. Дозволь же і мені з найкращим  другом мого життя порозмовляти і своє слово сказати.

– А я й не перечу! – і відлетіла пташка.

– Отож, Василю Васильовичу, сьогодні Ви господар двох успішних будівельних фірм – МПП "Інвестбуд" і ПП "Златогор". Вже багато років ці фірми на будівельному ринку є затребувані, працюють із високою якістю на європейському рівні. Констатуємо, що так звані реформи знищили на Ковельщині та Волині будівельні управління, пересувні механізовані колони (ПМК), ремонтно-будівельні організації. Роботу втратили тисячі працівників галузі. В чім секрет Вашого успіху?

– Все просто. Ретельна бюджетно-кошторисна та інженерна підготовка, технологічна послідовність робіт, контроль за виконанням їх. І найголовніше – розуміння і відповідальність рідного колективу.

– Кілька років тому популярним було слово "євроремонт". Як із цим?

– Це ми пройшли. "Україноремонт" тепер із використанням сучасних матеріалів не гірший, а часом і кращий.

– Тендери важко виграти?

– Скажу, що мені, як будівельнику, вони не зрозумілі і не приносять користі. Гонитва за зменшенням кошторисної вартості веде до погіршення якості будівельних робіт, застосування  низькосортних, не відповідних технології матеріалів. Словом, тема болюча.

– Ваших працівників в Європу багато виїхало?

– Постукайте по дерев'яному столу. Колектив лишається стабільний і компактний.

– Навіть не віриться…

– Але це так. Зарплата стабільна (хай і менша, як у Польщі). Проте тут згуртований колектив, є належні умови праці. Та й сім'я багато значить. В підсумку працівник виграє.

– А Вас в Європу на великі гроші не тягне?

– Ніколи про це навіть не думав. Більше скажу: я не прихильник європейської всеохоплюючої інтеграції. На мою думку, маємо працювати над збереженням своїх родинних традицій, культурологічних та духовних цінностей.

– А мрії і надії – близькі й далекі?

– Найперше хочу, щоб настав мир в Україні. Хочу, щоб наша держава, нарешті, стала самостійною. Хочу відповідного (отого європейського) добробуту народу і своєму колективу. Ну,  і що казати, – радості, успіху і щасливих світлих днів дітям, онукам, всій родині.

l

Що ж, Василю Васильовичу! Примножуйте свою доброчинність. В притчі  господар закопаний талант віддає переможцю, тому, хто  виграв – 5.  Тому хай і Вам примножиться! Будьте у здоров'ї та живіть у радості. Ще й вузлик ліричних рядків на пам'ять:

На крилах юності спішим до

 зрілості,

А час жар-птицею летить

 обабіч нас.

Ти будував сім'ю і дім – 

не було сірості,

Життя сурмило – робота

 вищий клас.

Оглянешся – а скільки-то

 всього збудовано!

Волинь в пошані

 вклоняється чолом,

І Київщина тобі співає

 величальне слово –

Акорди праці звіряв

 небесний метроном.

Дружина чи будова?

Звичайно, перша є будова.

Віддати людям все: свій

 розум,  силу, працю.

Христова віра в твоїй душі

 не випадкова –

Вона від роду, з ознакою

 людського щастя.

Бувало, що кружляли над

 тобою сум і горе,

Не раз звірявся з Богом про

 сенс життя.

Та, попри сумніви, ти знов

 підіймався вгору,

Робив, що міг.  Міняв цей

 світ із завзяттям.

Твій ювілей – чергова на

 шляху зупинка:

Згадаєш добре й зле,

 почуєш гарні тости.

Сьогодні свято – пишні

 врожаєм обжинки,

Не зупиняйся, спіши до

 нової весни у гості!

Анатолій СЕМЕНЮК.

У святому Євангелії від Матфея (25. 14-30) Ісус Христос  пропонує нам повчальну притчу. 

Господар вирішив роздати майно своїм робітникам. Першому (найбільш вправному) дав 5 талантів, другому – 2, а іншому – 1. І відійшов.

Перший примножив своє багатство ще на 5 талантів, а власник одного таланту закопав його у землю, маючи страх, що втратить дароване, і не використав нічого...

Колись батько Василя Волинчука теж подарував сину свої таланти. Споглядаючи з висоти прожитих літ, можемо із задоволенням сказати, що Василь Васильович, отримавши від тата розум, добру науку і стійкий характер, примножив не тільки власне і родинне багатство, але й громадське та суспільне в будовах, які служать людям.

Сьогодні прилетіла Ластівка не до малого Василька, а до зрілого, поважного батька, і до рідної, найдорожчої його серцю неньки й, постукавши у віконце, защебетала:

– Прокидайся, Василю, ювілей прийшов у гості! Гостей зустрічай, милих серцю.

– Ластівко, а ти не помилилася? Ще ж тільки вчора дитинство щебетало веселу пісню. Ще тільки вчора юне кохання в обіймах душу колисало. Ще й сьогодні душа проситься в політ, в країну мрій та звершень.

– Ох, Василю, Василю! Та прокинься. Встань і Богу помолися, Богородиці низенько вклонися. Ти забув – життя скороминуще. Дякуй Господу Ісусу за все суще. Озирнися, глянь довкола – там будови, тут будови. Друзі поруч старі й нові. Я спитаю, ти признайся:

– Хто  найдорожчая людина у житті твоєму?

– Це моя рідна мати. Вона ангел-охоронець. Вона – тепло, любов і радість. Вона порадниця й моя розрада. За її здоров'я я молюся щохвилини. Дай їй, Боже, світлу днину.

– Життя буває в хмарах, в смутку і тривогах. Туман суму звідки в'ється?

– Звичайно, за  Іриною – дружиною моєю. Той світлий спогад із сльозою на очах. Вона була опорою сім'ї і матір'ю любим дітям.

– За  сірим сумом сходить Сонце. Радість в серце струмком  ллється звідки, від кого?

– Та що казати – від народження дітей, онуків. О, яке то щастя, чути, як четверо онуків навколо радість розсипають! А ще щасливіє серце від успіху дітей.

– Так вже влаштована людина – без духовного наставника життя може скотитися на узбіччя.

– То правда, моя Ластівко. Пощастило мені близьким бути із ієромонахом о. Леонідом Григоренком. Свята, милосердна душа! Він не раз розвіював мої тривоги і сумні хвилини, направляв на путь істин Христових. 

ххх

Защебеталася ти, Ластівко. Дозволь же і мені з найкращим  другом мого життя порозмовляти і своє слово сказати.

– А я й не перечу! – і відлетіла пташка.

– Отож, Василю Васильовичу, сьогодні Ви господар двох успішних будівельних фірм – МПП "Інвестбуд" і ПП "Златогор". Вже багато років ці фірми на будівельному ринку є затребувані, працюють із високою якістю на європейському рівні. Констатуємо, що так звані реформи знищили на Ковельщині та Волині будівельні управління, пересувні механізовані колони (ПМК), ремонтно-будівельні організації. Роботу втратили тисячі працівників галузі. В чім секрет Вашого успіху?

– Все просто. Ретельна бюджетно-кошторисна та інженерна підготовка, технологічна послідовність робіт, контроль за виконанням їх. І найголовніше – розуміння і відповідальність рідного колективу.

– Кілька років тому популярним було слово "євроремонт". Як із цим?

– Це ми пройшли. "Україноремонт" тепер із використанням сучасних матеріалів не гірший, а часом і кращий.

– Тендери важко виграти?

– Скажу, що мені, як будівельнику, вони не зрозумілі і не приносять користі. Гонитва за зменшенням кошторисної вартості веде до погіршення якості будівельних робіт, застосування  низькосортних, не відповідних технології матеріалів. Словом, тема болюча.

– Ваших працівників в Європу багато виїхало?

– Постукайте по дерев'яному столу. Колектив лишається стабільний і компактний.

– Навіть не віриться…

– Але це так. Зарплата стабільна (хай і менша, як у Польщі). Проте тут згуртований колектив, є належні умови праці. Та й сім'я багато значить. В підсумку працівник виграє.

– А Вас в Європу на великі гроші не тягне?

– Ніколи про це навіть не думав. Більше скажу: я не прихильник європейської всеохоплюючої інтеграції. На мою думку, маємо працювати над збереженням своїх родинних традицій, культурологічних та духовних цінностей.

– А мрії і надії – близькі й далекі?

– Найперше хочу, щоб настав мир в Україні. Хочу, щоб наша держава, нарешті, стала самостійною. Хочу відповідного (отого європейського) добробуту народу і своєму колективу. Ну,  і що казати, – радості, успіху і щасливих світлих днів дітям, онукам, всій родині.

ххх

Що ж, Василю Васильовичу! Примножуйте свою доброчинність. В притчі  господар закопаний талант віддає переможцю, тому, хто  виграв – 5.  Тому хай і Вам примножиться! Будьте у здоров'ї та живіть у радості. Ще й вузлик ліричних рядків на пам'ять: