Путін "б'є" першим
Колись, в роки своєї юності, я дивився іноземний кінофільм під назвою: "Бий перший, Фредді!". Сюжету вже в деталях не пам'ятаю, але пригадую, що то була дотепна комедія про боксера, наставники якого вчили завжди бити першим.
Не знаю, чи дивився ту стрічку нинішній президент Росії Володимир Путін, вихованець петербурзьких підворіть і учень бандитів "в законі", але правило вдарити першим він сповідує усе життя. Так стверджувати у мене є всі підстави, адже володар Кремля свою войовничу позицію демонструє постійно і заявляє про неї відкрито. Інша річ, чи робить він це в силу своєї надзвичайної хоробрості, чи з причини ретельно замаскованого боягузтва.
Адже світ вже не раз переконувався у тому, що Путін сміливий тоді, коли його бояться. Але коли бачить, що суперник або суперники сильніші його й інтелектом, й політичною зрілістю, й умінням рішуче відстоювати свої інтереси, він тушується й миттєво включає "задню". Виходить, як у тому прислів'ї: "Молодець серед овець, в для молодця – і сам вівця".
На превеликий жаль, реалії сучасного політичного життя такі, що "овець" серед лідерів країн світу більше, аніж "молодців". Чимало з них "витанцьовують" перед Володимиром Путіним, ставлячи бізнесові інтереси вище державницьких і загальнолюдських. Настрахані непередбачуваністю "царя всія Русі", його постійними погрозами на адресу Заходу, підкріплені термоядерною палицею, всілякого роду меркелі, макрони, земани і навіть трампи дозволяють крихітці Цахес творити справи, на які не кожна нормальна людина зважиться. “Б'ючи” першими, Путін та його посіпаки прибирають до рук Близький Схід, по-новому колонізують Африку, дедалі вільніше почуваються в Європі. Про Україну годі й говорити – її просто-напросто силою заганяють у московське "стійло", вимагаючи позбутися решток незалежності. Ще й ще раз переконуємося у тому, що світом правлять не ідеї, а інтереси.
США і Європа заплющують очі й на внутрішньополітичну ситуацію в Росії, яка дедалі більше нагадує стан справ у Північній Кореї, Ірані, Венесуелі або інших країнах, де замість демократії зміцнюють диктаторські режими. Опозиція там розгромлена і деморалізована, засоби масової інформації взяті під суворий контроль, свобода слова наближена якщо не до нуля, то близько до нього. Гасло: "Буде Путін - буде Росія!" зведене в абсолют, як колись звели в абсолют вислів: "Лєнін і сьогодні живіший всіх живих!".
Відчуваючи поблажливість з усіх боків, увірувавши у свою винятковість, Путін і надалі "б'є" першим на усіх напрямках. Цими днями він виступив із посланням, а точніше сказати "січневими директивами", обов'язковими до виконання, перед депутатами Держдуми, членами уряду, керівниками регіональних органів влади, представниками так званої "широкої громадськості", а також духовенства, де, хоч і замасковано, але чітко заявив про свою готовність правити вічно. Задля цього він відправив у відставку весь свій уряд на чолі з Дмитром Медведєвим, зробивши з нього цапа-відбувайла, задекларував внесення змін у Конституцію Росії, яка дозволить йому зберегти свою необмежену владу фактично до кінця свого життя.
Але якби мова йшла тільки про внутріполітичні розборки в Московії, було б погано, але не смертельно. Однак біда в тому, що Путін, по-бандитськи узурпувавши владу в країні, націлений завдати удару й по цивілізованих нормах міжнародного співжиття. Не відчуваючи супротиву з боку підлеглих йому рабів-холопів, як відверто назвав росіян одіозний політик-самодур Володимир Жириновський, володар Кремля готовий тепер до перерозподілу світу на свій кшталт. Як передбачають політологи, для цього буде активно використано підготовку і відзначення 75-річчя перемоги над нацизмом у Другій світовій війні – тієї самої перемоги, яку Москва фактично "приватизувала" і настирливо використовує у своїй шовіністично-націоналістичній пропаганді. Можна не сумніватися, що в дію будуть приведені всі можливі засоби і методи пропаганди й агітації, котрі не особливо різняться формою, але є дуже ефективними змістом. Лейтмотивом усього цього дійства, яке дехто влучно називає "побєдобєсієм", буде теза: "Можемо повторити!". Мовляв, знайте: перемогли у 1945-му – переможемо і в 2020-му або будь-якому іншому році.
Готуючись до ювілею, на який запрошені керівники багатьох країн світу і чимало з яких приїде до Москви, путінці у квітні проведуть референдум на підтримку змін до Конституції РФ, про що йшлося вище, з тим, щоб остаточно утвердити диктатуру Путіна. Як колись була сталінська Конституція, так тепер буде путінська. Залишиться після цього зробити головне – нанести нищівний удар по залишках цивілізованого співіснування народів світу. А для цього завершити приборкання "норовливої", тобто України, і взятися за близьке зарубіжжя – Польщу, Прибалтику, Білорусь, то стане початком утворення відновленого союзу непорушного.
Дехто скаже: "Таке неможливо. Путін не насмілиться перекроювати карту світу". Що ж, може, й не насмілився б, якби йому не потурали в його агресивних діях. Крим же насмілився анексувати, на Донбасі і Луганщині сепаратистів підтримує, то чому б і далі не рухатися? Тим більше, що політична кон'юнктура сприятлива: в Україні триває боротьба за владу, опозиція новообраному Президенту наростає (не без підтримки зовні), Євросоюз тріщить по всіх швах, між країнами-учасниками НАТО все помітнішими стають непереборні протиріччя. У США розпочалася підготовка до нових президентських виборів, демократи і республіканці, готові, образно кажучи, з'їсти один одного, а бідолашний Трамп під загрозою імпічменту крутиться, як вуж на пательні.
Чим не зоряний час для Володимира Путіна та його команди? Вони розуміють: кращої пори для того, щоб “вдарити” першими, можливо вже не буде. Ось і пішли в хід теорії, які фальсифікують історію Другої світової війни, перекладають вину за її розв'язання із Гітлера та Сталіна на європейських лідерів, особливо – окупованої фашистами і більшовиками Польщі.
В умовах, у яких опинився світ на початку XXI століття, можна сподіватися хіба що на допомогу вищих сил. Людство і надалі перебуває в полоні ілюзій, рожевих мрій та марень, як перебувало і перед початком Першої та Другої світових воєн. Чим закінчилося те "благоденство", ми з історії знаємо. І причина цьому одна: вчасно не "вдарили" першими по агресорах ті, хто міг би це зробити і не допустити багатомільйонних жертв.
Хотілося б вірити, що подібне не повториться. Адже надія вмирає останньою...
Маркіян ІВАЩИК.
Р. S. Коли я із цією статтею завітав до редакції, журналісти мені повідомили, що одна з читачок телефоном висловила невдоволення тим, що газета друкує "антипутінські" матеріали. Вона сказала: "Навіщо ви чіпаєте Путіна? Він – президент іншої країни. Хай із ним розбираються самі росіяни".
Моя відповідь була короткою: "Коли Путін не чіпатиме України, я не буду писати про нього. А якщо він агресор і бандит, я не мовчатиму!". І додав: "Зрештою, ніхто не боронить любителям путінщини емігрувати до Росії і насолоджуватися життям там. Силою в Україні ніхто нікого не тримає. Чемодан – вокзал – Росія!".
М. І.
Колись, в роки своєї юності, я дивився іноземний кінофільм під назвою: "Бий перший, Фредді!". Сюжету вже в деталях не пам'ятаю, але пригадую, що то була дотепна комедія про боксера, наставники якого вчили завжди бити першим.
Не знаю, чи дивився ту стрічку нинішній президент Росії Володимир Путін, вихованець петербурзьких підворіть і учень бандитів "в законі", але правило вдарити першим він сповідує усе життя. Так стверджувати у мене є всі підстави, адже володар Кремля свою войовничу позицію демонструє постійно і заявляє про неї відкрито. Інша річ, чи робить він це в силу своєї надзвичайної хоробрості, чи з причини ретельно замаскованого боягузтва.
Адже світ вже не раз переконувався у тому, що Путін сміливий тоді, коли його бояться. Але коли бачить, що суперник або суперники сильніші його й інтелектом, й політичною зрілістю, й умінням рішуче відстоювати свої інтереси, він тушується й миттєво включає "задню". Виходить, як у тому прислів'ї: "Молодець серед овець, в для молодця – і сам вівця".
На превеликий жаль, реалії сучасного політичного життя такі, що "овець" серед лідерів країн світу більше, аніж "молодців". Чимало з них "витанцьовують" перед Володимиром Путіним, ставлячи бізнесові інтереси вище державницьких і загальнолюдських. Настрахані непередбачуваністю "царя всія Русі", його постійними погрозами на адресу Заходу, підкріплені термоядерною палицею, всілякого роду меркелі, макрони, земани і навіть трампи дозволяють крихітці Цахес творити справи, на які не кожна нормальна людина зважиться. “Б'ючи” першими, Путін та його посіпаки прибирають до рук Близький Схід, по-новому колонізують Африку, дедалі вільніше почуваються в Європі. Про Україну годі й говорити – її просто-напросто силою заганяють у московське "стійло", вимагаючи позбутися решток незалежності. Ще й ще раз переконуємося у тому, що світом правлять не ідеї, а інтереси.
США і Європа заплющують очі й на внутрішньополітичну ситуацію в Росії, яка дедалі більше нагадує стан справ у Північній Кореї, Ірані, Венесуелі або інших країнах, де замість демократії зміцнюють диктаторські режими. Опозиція там розгромлена і деморалізована, засоби масової інформації взяті під суворий контроль, свобода слова наближена якщо не до нуля, то близько до нього. Гасло: "Буде Путін - буде Росія!" зведене в абсолют, як колись звели в абсолют вислів: "Лєнін і сьогодні живіший всіх живих!".
Відчуваючи поблажливість з усіх боків, увірувавши у свою винятковість, Путін і надалі "б'є" першим на усіх напрямках. Цими днями він виступив із посланням, а точніше сказати "січневими директивами", обов'язковими до виконання, перед депутатами Держдуми, членами уряду, керівниками регіональних органів влади, представниками так званої "широкої громадськості", а також духовенства, де, хоч і замасковано, але чітко заявив про свою готовність правити вічно. Задля цього він відправив у відставку весь свій уряд на чолі з Дмитром Медведєвим, зробивши з нього цапа-відбувайла, задекларував внесення змін у Конституцію Росії, яка дозволить йому зберегти свою необмежену владу фактично до кінця свого життя.
Але якби мова йшла тільки про внутріполітичні розборки в Московії, було б погано, але не смертельно. Однак біда в тому, що Путін, по-бандитськи узурпувавши владу в країні, націлений завдати удару й по цивілізованих нормах міжнародного співжиття. Не відчуваючи супротиву з боку підлеглих йому рабів-холопів, як відверто назвав росіян одіозний політик-самодур Володимир Жириновський, володар Кремля готовий тепер до перерозподілу світу на свій кшталт. Як передбачають політологи, для цього буде активно використано підготовку і відзначення 75-річчя перемоги над нацизмом у Другій світовій війні – тієї самої перемоги, яку Москва фактично "приватизувала" і настирливо використовує у своїй шовіністично-націоналістичній пропаганді. Можна не сумніватися, що в дію будуть приведені всі можливі засоби і методи пропаганди й агітації, котрі не особливо різняться формою, але є дуже ефективними змістом. Лейтмотивом усього цього дійства, яке дехто влучно називає "побєдобєсієм", буде теза: "Можемо повторити!". Мовляв, знайте: перемогли у 1945-му – переможемо і в 2020-му або будь-якому іншому році.
Готуючись до ювілею, на який запрошені керівники багатьох країн світу і чимало з яких приїде до Москви, путінці у квітні проведуть референдум на підтримку змін до Конституції РФ, про що йшлося вище, з тим, щоб остаточно утвердити диктатуру Путіна. Як колись була сталінська Конституція, так тепер буде путінська. Залишиться після цього зробити головне – нанести нищівний удар по залишках цивілізованого співіснування народів світу. А для цього завершити приборкання "норовливої", тобто України, і взятися за близьке зарубіжжя – Польщу, Прибалтику, Білорусь, то стане початком утворення відновленого союзу непорушного.
Дехто скаже: "Таке неможливо. Путін не насмілиться перекроювати карту світу". Що ж, може, й не насмілився б, якби йому не потурали в його агресивних діях. Крим же насмілився анексувати, на Донбасі і Луганщині сепаратистів підтримує, то чому б і далі не рухатися? Тим більше, що політична кон'юнктура сприятлива: в Україні триває боротьба за владу, опозиція новообраному Президенту наростає (не без підтримки зовні), Євросоюз тріщить по всіх швах, між країнами-учасниками НАТО все помітнішими стають непереборні протиріччя. У США розпочалася підготовка до нових президентських виборів, демократи і республіканці, готові, образно кажучи, з'їсти один одного, а бідолашний Трамп під загрозою імпічменту крутиться, як вуж на пательні.
Чим не зоряний час для Володимира Путіна та його команди? Вони розуміють: кращої пори для того, щоб “вдарити” першими, можливо вже не буде. Ось і пішли в хід теорії, які фальсифікують історію Другої світової війни, перекладають вину за її розв'язання із Гітлера та Сталіна на європейських лідерів, особливо – окупованої фашистами і більшовиками Польщі.
В умовах, у яких опинився світ на початку XXI століття, можна сподіватися хіба що на допомогу вищих сил. Людство і надалі перебуває в полоні ілюзій, рожевих мрій та марень, як перебувало і перед початком Першої та Другої світових воєн. Чим закінчилося те "благоденство", ми з історії знаємо. І причина цьому одна: вчасно не "вдарили" першими по агресорах ті, хто міг би це зробити і не допустити багатомільйонних жертв.
Хотілося б вірити, що подібне не повториться. Адже надія вмирає останньою...
Маркіян ІВАЩИК.
Р. S. Коли я із цією статтею завітав до редакції, журналісти мені повідомили, що одна з читачок телефоном висловила невдоволення тим, що газета друкує "антипутінські" матеріали. Вона сказала: "Навіщо ви чіпаєте Путіна? Він – президент іншої країни. Хай із ним розбираються самі росіяни".
Моя відповідь була короткою: "Коли Путін не чіпатиме України, я не буду писати про нього. А якщо він агресор і бандит, я не мовчатиму!". І додав: "Зрештою, ніхто не боронить любителям путінщини емігрувати до Росії і насолоджуватися життям там. Силою в Україні ніхто нікого не тримає. Чемодан – вокзал – Росія!".
М. І.
Залишити коментар