Четвер. Мінлива хмарність. Температура: 12оС. Вітер західний помірний.

В ніч на п’ятницю. Хмарно. Температура: 9оС. Вітер західний помірний.

П’ятниця. Хмарно, дощ. Температура: 11оС. Вітер західний сильний.

В ніч на суботу. Мінлива хмарність.  Температура: 8оС. Вітер західний помірний.

Субота. Мінлива хмарність. Температура: 12оС. Вітер західний з переходом на північно-західний сильний.

В ніч на неділю. Мінлива хмарність. Температура: 9оС. Вітер північно-західний помірний.

Неділя. Мінлива хмарність.  Температура: 130С. Вітер північний сильний.

В ніч на понеділок. Мінлива хмарність, під ранок дощ. Температура:  8оС. Вітер північно-західний слабкий.

Понеділок. Хмарно, дощ.  Температура: 11оС. Вітер північний помірно сильний.  

В ніч на вівторок. Мінлива хмарність. Температура: 5оС. Вітер західний слабкий.  

Вівторок. Мінлива хмарність, по обіді можливий дощ. Температура: 10оС. Вітер західний  помірно сильний. 

В ніч на середу.  Хмарно, можливий дощ.  Температура: 6оС. Вітер західний слабкий.

Середа. Хмарно, можливий дощ. Температура: 10оС. Вітер північний помірний. 

Четвер. Мінлива хмарність. Температура: 12^оС. Вітер західний помірний.

В ніч на п’ятницю. Хмарно. Температура: 9^оС. Вітер західний помірний.

П’ятниця. Хмарно, дощ. Температура: 11^оС. Вітер західний сильний.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 35

Сьогодні, 9 жовтня, – Всесвітній день пошти. Як сказано у Вікіпедії, сучасна пошта – це усесвітня мережа доставки кореспонденції, як правило, через державні поштові компанії. Деякі країни (наприклад, США) мають державну монополію тільки на частину послуг зв’язку. Але в ряді країн (Велика Британія, Німеччина) всі поштові послуги монополізовані державою.

З розвитком інтернету окремі аналітики прогнозували занепад ринку поштових послуг, однак цього не відбулося. Більше того, деякі державні поштові компанії, які в минулому були дотаційними, нині вийшли у «плюс», їх дехто планує навіть приватизувати.

«Укрпошта», яка позиціонує себе як головна пошта країни,  офіційно теж перебуває у власності держави. Її генеральний директор Ігор Смілянський нещодавно повідомив: «Укрпошта» увійшла до трійки поштових операторів світу, що продемонстрував найвищий розвиток за підсумками оцінки Всесвітнього поштового союзу. На конгресі у Дубаї  компанія отримала нагороду Rising Star Award («Зірка, що сходить»), яка присуджується за прогрес у міжнародному Індексі розвитку поштового зв’язку (2IPD).

Згадана подія свідчить про те,  що «Укрпошта» користується авторитетом і повагою на міжнародному рівні, завдяки чому здобула заслужене визнання Всесвітнього поштового союзу напередодні свого професійного свята. Нехай щастить і надалі!

Особливі вітання – працівникам і ветеранам поштового зв’язку Ковельщини, які багато сил, вміння, знань віддали та віддають роботі в одній з найвідповідальніших галузей господарського комплексу  України. Миру, добра, Господнього благословення кожному з Вас! Дякуємо за співпрацю з редакцією, вміло проведені передплатні кампанії, популяризацію і розповсюдження серед наших земляків «Вістей Ковельщини» – газети для Вас і про Вас!

Є й інші приємні новини. Так, ще один український оператор поштового зв’язку – «Нова пошта» – здобув титул найкращого за версією міжнародної престижної премії World Post and  Parcel Award. Це і заслужено, і приємно, бо «Нова пошта» давно вже стала, як кажуть, лав-брендом, а тепер ще й здобула високе визнання у світі поштового бізнесу.

Ковельські журналісти щиросердно вітають «Укрпошту», «Нову пошту», які є їх діловими партнерами, з вибореними перемогами, бажають нових успіхів у праці, яка має надзвичайно важливе значення нині у час боротьби України за свою волю і незалежність!  

Сьогодні, 9 жовтня, – Всесвітній день пошти. Як сказано у Вікіпедії, сучасна пошта – це усесвітня мережа доставки кореспонденції, як правило, через державні поштові компанії. Деякі країни (наприклад, США) мають державну монополію тільки на частину послуг зв’язку. Але в ряді країн (Велика Британія, Німеччина) всі поштові послуги монополізовані державою.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 21

Раніше на сторінках газети  ви вже бачили фото щасливого сімейства Рубіновських – Андрія та Юлії. Щасливого, бо, попри випробування військовим часом, розлукою, особистими обставинами, продовжують нести  світло, є люблячим подружжям, турботливими батьками та чуйними дітьми для своїх батьків.

Кожна, хоч і нетривала відпустка для Андрія, – це мов ковток свіжого повітря. Він відразу «включається» в життя сім’ї, багато часу проводить з дітьми, аби трішки полегшити турботи дружини. Дуже цінує підтримку Юлі, яка постійно з ним на зв’язку, завжди зрозуміє і розрадить, хоч і самій доводиться нелегко. Бо на тендітні плечі молодої жінки, окрім сімейної «вахти», хвилювань за чоловіка, який служить в ЗСУ і часто знаходиться на «гарячих» напрямках фронту, лягли обов’язки по догляду за хворими батьками. 

Усю нашу зустріч пан Андрій не зводив погляду з дітей та дружини, які гралися в парку. «Юлічка – мій Всесвіт, мій «скарб», а діти та їх світле майбутнє – мій стимул у житті, – каже Андрій. – Я бачу,  обрав правильний шлях, адже щасливі посмішки рідних під мирним небом України – це те, за що варто боротися”.

l

Йому завжди боліла доля України, тож військовий шлях розпочався ще під час АТО в 2014 році. Правда, через брак досвіду і юний вік (23 роки) його не відразу взяли до війська. У 2015 році була друга спроба, і після відбору чоловіка скерували в 25-ту окрему повітрянодесантну бригаду. 

– Служити тут було за честь, адже це – елітний підрозділ ЗСУ, що  відзначається високою професійністю, мужністю та  відданістю своїй справі. Усі командири – «бойові», не штабні, пройшли шлях від рядового солдата. Офіцери, які тоді були зі мною в бригаді, зараз займають високі посади – це зразкові командири, командуючі ДШВ та інших бригад, морської піхоти, – розповідає пан Андрій.

Маючи певний бойовий досвід, пройшовши відповідну підготовку, він продовжив службу й після повномасштабного вторгнення окупантів на нашу землю. Але відразу наголошує, що ця війна має інший характер – жорстока і непередбачувана. А вічного ворога росію порівнює за характером з навалою диких кабанів, що прибігли на людське поле – перерили, пожерли, поспали і знов йдуть руйнувати.

– 23 лютого я побрив голову і точно знав, що буде далі, бо ж не дарма кажуть: «Хочеш миру – готуйся до війни!». Перед Новим 2022 роком я мав особисті розмови зі знайомими командирами і тихенько готувався, бо після служби в АТО внесений в першочерговий оперативний резерв. Багато хто не розумів мене й моїх застережень, намірів. Але 24 лютого почалось… 

Зранку я вже був у військкоматі, записався у Ковельський батальйон тероборони, де на той час начальником штабу був Костянтин Король – «золотий» офіцер, зараз на пенсії.  Моєму сину тоді було пів року, його перші кроки я бачив лише по відео в телефоні. Але по-іншому я не міг, – ділиться спогадами Андрій Рубіновський.

l

До того чоловік працював в автомайстерні на «Текілі». Його «золоті» руки дуже потрібні на війні. Та й він не може без машин, що стали частиною життя. 

Його «ластівка», яку ще в 2023 році допомогли придбати (без реклами та зборів), Сергій Корсак,  Сергій Фалюш, Валерій  Хлап, й до сьогодні виконує важливі логістичні та бойові завдання на фронті. Андрій вдячний цим добродіям за постійну підтримку в цей важкий час. 

Авто пройшло випробування разом із захисниками ЗСУ на Лиманському, Покровському, Серебрянському, Торецькому напрямках. Це місця важких і важливих боїв, де проводилась дуже ефективна робота і поставлені задачі вирішувались на сто відсотків завдяки і відповідальності керівництва, і командній єдності вояків.

Пригадує Андрій різні пригоди, пов’язані з авто – як от, наприклад, випадок біля Очеретиного: «Зловив «Град» між коліс, пробив радіатор і 15 км долав без тосолу, їхав до останнього. Машина глухла, але разом з побратимами вдалось вибратись в безпечне місце. Вже згодом в Мирнограді (біля Покровська) батько забрав авто на ремонт. Менш, ніж за тиждень, його полагодили, і знову – в стрій». 

Увесь цей час до 9 липня ц. р. Андрій був у складі 100-ої ОМБр (Володимирський батальйон, мінометна батарея). У зв’язку із проблемами здоров’я змушений був перевестись в іншу бригаду – на захист неба неподалік лінії зіткнення на Сумському напрямку. Тож зараз боєць виконує обов’язки в мобільно-вогневих групах по знищенню безпілотних систем різних типів.

«До речі, останню з них  напередодні відпустки, мені вдалось збити. У нас великий відсоток вдало виконаних завдань, мудрі командири та віддані своїй справі військові», – розповідає Андрій.

l

Попри вдалі операції, зрозуміло, за цей час було багато й втрат. Усіх побратимів, які загинули чи пропали безвісти, ковельчанин називає поіменно, розповідає про їх відвагу, їхні сім’ї. Серед них – як і земляки, так і воїни з інших куточків України. Усі вони – велика втрата як для родин, так і для держави, адже це щирі патріоти своєї землі.

Андрій закликає не забувати подвиг тих, хто віддав життя заради майбутнього, виховувати дітей у дусі патріотизму. Не просто нести квіти до Стели під час особливих днів, а щоденно завдячувати їм у думках і молитвах: «Наш пожиттєвий обов’язок цінувати вклад воїнів ЗСУ.  Гине  цвіт нації, а такі – як Олександр Філон, Максим Бурда, Єгор  Лобанов, Михайло Волошук та інші Герої Небесного Легіону є гідним прикладом для наших дітей». 

l

А ще пан Андрій впевнений, що  запорука успіху на війні – це надійний тил. Приємно, що у нашому місті багато порядних і гідних людей серед  авторитетних особистостей, які завжди подадуть руку помочі. Серед таких – В’ячеслав Шворак, Вадим Кужель, Олег Корень, Валерій  Хлап, Сергій Корсак, Сергій Фалюш, Валерій Шевчик, Дмитро Колотюк, Роман Дідицький, Олена Місюра, військовий капелан Микола  Канівець, отці Василь Мичко та Василь Скулинець з прихожанами та багато інших небайдужих мешканців громади, які не стоять осторонь потреб військових. 

Про кожного з них пан Андрій розповідає багато доброго і від себе, і від імені інших військовослужбовців, бо ніколи не отримали відмову в допомозі – ба більше: вони самі цікавляться потребами на фронті. Особливу підтримку всі ці роки надають Віктор Дудік, Василь Савлук, Сергій Кисляк. Вони не афішують свої добрі справи, але є патріотами країни, постійно на зв’язку з військовими, допомагають дітям з особливими потребами, дбають про активне дозвілля  юнацтва.

Усім захисники дуже вдячні за фінансову, моральну та молитовну підтримку. 

l

Війна навчила Андрія бути мобільним та нічого не відкладати на потім. У відпустці він намагається багато встигнути – перш за все, зустрітись з рідними, сім’ями побратимів, набутись з дітьми, відправитись з синами на рибалку, яку так люблять. Улюблене місце відпочинку – природа Волинського краю, наші міські парки. 

– Приємно, що місто розвивається, облаштовують зручні місця на зупинках, у парках відпочинку, озеленюють вулиці – це одразу видно після повернення. Я підтримую ці ініціативи, адже  місто має жити повноцінно. Заради цього ми там, – каже залюблений у рідний Ковель Андрій  Рубіновський. – Так хочеться, щоб і наша Турія «ожила». Розумію, що це не просто зробити, але вірю, що влада знайде вихід, і річка знову стане окрасою міста. 

У всьому пан Андрій    вбачає позитив, мріє про мир. А ще  – про щасливу долю малечі, про донечку –  сестричку для  Дмитра і Матвія, адже дуже любить дітей. У нього велика родина: батьки, 2 сестри, 2 брати та 6 племінників.

Тож хай все збувається у Вас, пане Андрію! Дякуємо за сумлінну службу і надійний захист, Вашу активну громадянську позицію, життєву мудрість та відданість українському народу. Ви разом з іншими захисниками – щит і міць нашої країни.

Аліна РОМАНЮК.

НА СВІТЛИНАХ: Андрій Рубіновський з сім’єю та  з побратимами на фоні залізничного вокзалу Костянтинівки на Донеччині.

Фото автора та з архіву військовослужбовця.

Раніше на сторінках газети  ви вже бачили фото щасливого сімейства Рубіновських – Андрія та Юлії. Щасливого, бо, попри випробування військовим часом, розлукою, особистими обставинами, продовжують нести  світло, є люблячим подружжям, турботливими батьками та чуйними дітьми для своїх батьків.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 110

– Шановний Миколо Григоровичу!

У Ковелі є  мікрорайон, що має назву «Горка». Хотілося б знати, чому така назва і чому «Горка», а не «Гірка»?

Петро ЮХИМУК.

l

— Шановний пане Петре!

Назва походить від місцевості, де розташований  мікрорайон. Ця місцевість – одна з найвищих у Ковелі, який в основному збудований, як колись казали, «на болоті». Щоб переконатися у цьому, достатньо побувати на вулицях міста, які постійно затоплює навесні чи восени. Особливо це стосується  Ковеля-2.

Пам’ятаю, коли у 60-их роках минулого століття виникло питання, де спорудити телеретранслятор, якого Ковель не мав десь до 1965 року, то фахівці пропонували «Горку» як найвище місце. Правда, обрали  мікрорайон  поблизу «Ковельсільмашу», оскільки тут надійніші різноманітні лінії комунікації. Перший ретранслятор був невисоким – десь до 50 метрів, а вже в 70-их роках спорудили набагато вищий – понад 230 метрів.

До речі, перший автобус, який почав курсувати під номером 1 (як і тепер), мав сполучення за маршрутом «Горка–Птахокомбінат», тобто до кінця теперішньої вулиці Незалежності (тоді – Лєніна). До 1954 року розташований там провулок називався «Горка», до 2022 року – вул. Ломоносова, а нині носить ім’я  ковельського науковця Георгія Шавловського.

Ковельський краєзнавець Андрій Миронюк в одній у своїх публікаціях написав: «Район вулиці Володимира Кияна з історичною назвою «Горка» нині остаточно йде нанівець. «Горка» тепер не така вже й «горка», оскільки  все розсунули забудовники, вивозячи пісок. Колись тут знаходився комплекс військових казарм, який пережив дві світові війни, різні суспільні устрої. Тепер він знищений, як знищений і військовий некрополь».

Доповнює інформацію стаття колишньої директорки міського історичного музею Маргарити Матвійчук під назвою «Історія вулиць Ковеля» (2013 р.):  «Дорога, що йшла від вул.  Брестської в напрямку с. Вербки, була започаткована як вул. Горка (польською Gurka). З кінця ХІХ століття це – вул. Горка, з середини 60-их років ХХ століття – вул. Горка.

В основному тут – приватна забудова, хоча колись діяла й оліярня. На самій горі розташовувалися військові гарнізони та командування 50-го піхотного польського стрілецького полігону імені полковника Франческа Нулла 27-ої  піхотної дивізії АК. На початку ХХ століття дислокувалися кавалерійський, драгунський російські полки, війська інженерного відомства. Далі розташовувалися цегельний завод і Вербський цвинтар. За часів Першої світової війни це було найбільше військове кладовище, де поховано 1820 німецьких та австрійських вояків та 300 польських».

l

Як бачимо, історія назви «Горка» сягає у далеке минуле.  Я пам’ятаю, як у повоєнні часи поступово забудовувалась колишня вулиця Ватутіна, яку  високоякісну продукцію випускав цегельний завод, куди нас, старшокласників школи №3, возили на ознайомлювальні екскурсії. Згодом  стали функціонувати міжрайбаза, оптово-торговельна база, так званий «тарний склад», автопідприємства, а пізніше збудували сироробний і крохмальний заводи, хлібокомбінат та інші. 

Однак найголовнішою «оздобою» була військова частина, точніше дві. Довелося деякий час проходити підготовку там і мені, бо був зарахований «на посаду»  заступника командира артилерійського підрозділу з політичної частини. До речі, «приписано» до ковельського гарнізону було чимало відомих ковельчан, в т. ч. керівників підприємств, організацій, установ.

І все ж, чому «Горка», а не «Гірка»? Швидше всього – за «інерцією». В радянські часи було не до «цього», в часи української Незалежності, як-то кажуть, руки теж не доходять. А дарма, бо, як відомо, слово теж має значення. Топонімічній комісії варто подумати над цим питанням. Надто вже «ріже» вухо явний русизм.  Розумію, що перебороти стереотипи мислення важко, а іноді неможливо, однак спробувати варто.

Адже  є   й «позитивні» приклади. Так, у Боратинській  громаді Луцького району  є село під назвою Гірка Полонка. Ця назва пояснюється природними особливостями  місцевості (підвищення – «гірка» та низини «полонь»). 

Мовознавець Віктор Шульгач стверджує, що цей топонім історично  був сформований як словосполучення іменника з прикметником – «Горка Полонская» («Горка» у значенні «гора», «гірка»). Приблизно так само, як ковельська «Горка». То, може й ковельчанам варто взятись за розв’язання проблеми обіруч? 

До речі, колись одне із сіл Любешівської громади називалося «Горка», до якої курсував автобус за маршрутом «Любешів-Горка». Тепер  назва – Гірка, де  раніше  була  Гірківська сільська рада (нині – старостинський округ).

Назвами «Горка» рясніють населені пункти у росії і білорусі – їх не десятки, а сотні.  Напевне, цей факт не повинен нас особливо втішати, а спонукає  робити   якісь практичні висновки.

Микола ВЕЛЬМА.

НА СВІТЛИНІ: так виглядало військове містечко  «Горка» у 1915-1916 р. р. 

Фото з мережі Інтернет. 

– Шановний Миколо Григоровичу!

У Ковелі є  мікрорайон, що має назву «Горка». Хотілося б знати, чому така назва і чому «Горка», а не «Гірка»?

Петро ЮХИМУК.

ххх

— Шановний пане Петре!

Назва походить від місцевості, де розташований  мікрорайон. Ця місцевість – одна з найвищих у Ковелі, який в основному збудований, як колись казали, «на болоті». Щоб переконатися у цьому, достатньо побувати на вулицях міста, які постійно затоплює навесні чи восени. Особливо це стосується  Ковеля-2.

Пам’ятаю, коли у 60-их роках минулого століття виникло питання, де спорудити телеретранслятор, якого Ковель не мав десь до 1965 року, то фахівці пропонували «Горку» як найвище місце. Правда, обрали  мікрорайон  поблизу «Ковельсільмашу», оскільки тут надійніші різноманітні лінії комунікації. Перший ретранслятор був невисоким – десь до 50 метрів, а вже в 70-их роках спорудили набагато вищий – понад 230 метрів.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 21

20 років тому  в Ковелі сталася подія, яку можна назвати історичною: в парку імені Тараса Шевченка на березі Турії  було відкрито пам’ятник Великому Кобзарю. Його освятив митрополит (на той час єпископ) Луцький і Волинський Михаїл.

Ось як про це нещодавно повідомила Волинська Єпархія Православної Церкви України. «Відгукнувшись на запрошення тодішнього міського голови Ярослава Шевчука,  владика 22 серпня 2005 року  благословив відкриття парку імені Тараса Шевченка, очолив відправу чину освяти пам’ятника і звернувся до присутніх із духовно-патріотичним словом. У ньому, зокрема, зазначив, що спорудженням монумента на честь Великого Кобзаря «не тільки вшановуємо його як українського генія. Ми обираємо цим вшануванням свободу, віру, любов до Бога, ближнього та Батьківщини понад усе».

Мені довелося бути учасником тієї хвилюючої і незабутньої акції (на світлинах праворуч), в якій взяли участь сотні, якщо не тисячі людей. Особливої ваги урочистості додавав факт присутності на ній  видатних особистостей того часу. Це – голова Національної спілки письменників України Володимир Яворівський, народні депутати України Іван Драч і Борис Загрева, голова обласного письменницького осередку Василь Гей, лауреат Всеукраїнського шевченківського фонду та літературної премії імені Павла Тичини Петро Засенко, очільниця обласної організації товариства «Просвіта» поетеса Надія Гуменюк.

Обласну владу презентували  заступники голів ОДА і обласної ради Володимир Карпук і Володимир Банада. Щиро вітали ковельчан  делегації міст-побратимів Бучі, Холма, Бжега Дольного, Барзінгхаузена, Вальсроде та ін. Окрасою свята стали виступи акторки Волинського музично-драматичного театру  імені Тараса Шевченка Світлани Органістої, яка декламувала поезію Великого Кобзаря, інших професійних артистів і творчих колективів. Було    закладено  «Шевченковий  гай», який нині перетворився у розкішний парк, що став улюбленим місцем відпочинку ковельчан  та їх гостей.

Стоячи у той день в гурті учасників багатолюдного дійства, я мимоволі згадував часи босоногого дитинства, коли на місці щойно відкритого і освяченого пам’ятника було звичайнісіньке болото. В теплу пору на сухіших  ділянках випасали корів та кіз, а взимку на льоду ковзалися діти. Влітку береги річки заповнювали відпочивальники, адже тут знаходився славнозвісний  «бачок» — улюблене місце любителів плавання  (міського пляжу тоді ще не існувало).

Пригадував я і пристрасті, які вирували у сесійній залі міської ради в 90-их роках минулого століття, коли почала роботу щойно обрана, справді демократична рада, головою якої випала честь мені бути. Одним із важливих питань, які порушували  депутати (особливо так званого «демократичного» блоку»), стало спорудження пам’ятника Тарасові Шевченку. 

l

Ось як про це згадує колишній секретар Ковельської міської ради Григорій Бойчук в статті у «Газеті «Волинь» від 20 серпня ц. р. під заголовком «А бронзу для найвищого пам’ятника в світі  Тарасу  Шевченку везли у Ковель аж із Бахмута»:    “...Питання про спорудження пам’ятника Т. Г. Шевченку в Ковелі постало ще до незалежності України на початку 1990-их років – його не раз піднімали активісти товариства «Просвіта», «Союзу Українок», Народного руху України. Після проголошення Незалежності тодішній міський голова Ковеля Анатолій Семенюк та депутати міськради ухвалили відповідне рішення, і вже в жовтні 1993 року було відкрито символічний знак на місці  встановлення пам’ятника геніальному Кобзарю – камінь на території, що прилягає до річки Турія. Відразу було замовлено його на Львівській кераміко-скульптурній фабриці і перераховано кошти в сумі 100 000 гривень. Узгоджував макет пам’ятника заступник міського голови Пилип Турчин (на жаль, уже покійний) з авторами проєкту. Однак  у зв’язку з кризовими часами в Україні  на цьому роботи припинилися, і макет «пилився» на території фабрики тривалий час…

І лише з приходом до влади мера міста Ярослава Шевчука в 2002 році депутати його каденції  майже одноголосно  прийняли рішення продовжити роботи. Їх ідею підтримали депутати Верховної Ради, до яких звернулися члени «Волинського Братства», яке очолював Микола Жулинський, і згодом було виділено 4 мільйони гривень (3 мільйони коштів – з державного бюджету). Сприяв в отриманні коштів у Кабміні народний депутат з Волині, заступник голови облдержадміністрації Бориса Клімчука – Борис Загрева, а також нардеп Юрій Костенко.

Для встановлення було обрано роботу тоді ще молодого, щойно випускника Київського державного художнього інституту (тепер – Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури) Володимира Шолудька,  який й утілив у життя скульптурну композицію «Апостол Правди і Свободи». Автор, якому допомагали скульптори Петро Подолець та Микола Король, архітектори Тетяна Мельничук та Анатолій Заворотинський, невтомно працював над реалізацією проєкту.

Було закуплено 9 тонн бронзи в Артемівську (тепер – Бахмут) та до роботи залучили ПМК-62 (керівник – Анатолій Приступа), КП «Ковельбуд» (Володимир Сидорук), Ковельську виховну колонію (Олександр Філаретов). На допомогу їм залучили  також фахівців багатьох інших трудових колективів із Ковеля, Луцька та Львова. Саджанцями місцевість забезпечували друзі з Польщі, які навіть облаштували «Люблінську алею дружби»…

Пам’ятник Т. Г. Шевченку та новозакладений парк його імені були урочисто відкриті напередодні 14-го за ліком Дня Незалежності України. З огляду на те, що церемонія відкриття відбувалась перед стартом  виборчої кампанії-2006, планувалось під час заходу уникнути зайвої політизації, зосередивши увагу на величі Кобзаря та нагальності розвитку української культури. 

Відкриваючи свято, міський голова Ярослав Шевчук висловив слова подяки основним благочинникам спорудження пам’ятника, а потому священники Української православної церкви Київського патріархату на чолі з єпископом Луцьким і Волинським Михаїлом освятили монумент».

Пан Григорій загалом об’єктивно висвітлив історію довгого і складного шляху від початку будівництва пам’ятника до його завершення. І все ж я наважусь зробити деякі доповнення. Річ у тім, що, як я писав вище, мова про пам’ятник зайшла ще у 1990 році. На одній із сесій було навіть створено організаційний комітет, до якого увійшли ініціативні та небайдужі люди. За справи взялися серйозно і почали збір благодійних коштів. Певні суми навіть надійшли від закордонних спонсорів.

Однак, як пам’ятають представники старших поколінь, галопуюча  інфляція, політична нестабільність далися взнаки. За турботами про хліб насущний увага до проблеми будівництва пам’ятника виявилася, як-то кажуть, «не на часі». Лише з приходом до влади команди Анатолія Семенюка знову зайшла мова про увіковічення пам’яті Тараса Шевченка, про що й написав Григорій Бойчук.

l

Ось як про ті часи розповідає тодішній міський голова, Почесний громадянин Ковеля Анатолій Семенюк:

«У вирі сьогоднішніх неспокійних і трагічних подій, буває, що деякі важливі речі  забуваються і стають другорядними.

І добре, що є ті, які пробуджують нашу пам’ять. Таким пробудженням стала стаття Григорія Бойчука в «Газеті «Волинь» про відкриття в Ковелі у 2005 році пам’ятника Тарасу Шевченку. Боже мій, пройшло 20 літ!  А самій ідеї будівництва монумента – 35. Це гарна, знакова і навіть якоюсь мірою      романтична історія від початку і до кінця.

Тоді, у 1990-их роках, розбурхане море боротьби за Незалежність виплескувало на берег України хвилі духовних, економічних, культурологічних вимог і завдань. Посудіть самі: яка країна, вивільнившись від комуністичної неволі, може існувати без історичних символів? Ідея  обгрунтовувалася і тим фактом, що Тарас Шевченко бував у Ковелі, а у Вербському монастирі реставрував ікону святого Миколая у 1846 році. 

Найактивнішими натхненниками побудови пам’ятника Кобзарю були Іван Сидорук, Адам Поляк, Ігор Лучко,   Марія Хотинська, Ганна Гнатюк, Олександр Козак, Юрій Музичук, Віктор Стрижеус, Андрій Мостиський та інші.

Активну позицію  в реалізації цієї ідеї зайняла міська влада (міський голова – Анатолій Семенюк). Було відкрито спеціальний рахунок для збору коштів. Замовником  робочого проєкту став  Парк-Музей архітектури та побуту Полісся (директор Іван Сидорук). Тоді ж оголосили конкурс на   кращий проєкт пам’ятника. Київські, львівські, рівненські, луцькі скульптори та архітектори взяли участь у цих творчих змаганнях. 

Жвава полеміка розгорілась навколо місця, де мав стояти монумент Тарасу. Відповідно до деяких пропозицій таким місцем міг стати міський парк відпочинку. Інші радили встановити монумент біля Палацу культури ім. Траса Шевченка по вул.  Володимирській. 

Після дискусій і спорів та всіх «за» і «проти» небеса прихистили статую Пророка до вільного лугу з правого берега Турії. Скульптор Володимир Шолудько, який виборов перемогу у творчому змаганні, теж визнав, що  це місце в просторовому, духовному баченні – найкраще. Згадувалось, що в Каневі пам’ятник стоїть з правого боку Дніпра, а в Ковелі – Турії. Символічно!

Не менш цікавою була «боротьба» за вирішення питання: в якому образі постане пам’ятник Пророку? Надходили різні пропозиції –  у вигляді скульптур невеликих розмірів, навіть погрудь. Наприклад, Степан Філіпчук пропонував відтворити Тараса в образі молодого юнака – таким, яким він був під час відвідин  Ковеля. В підсумку переміг проєкт Володимира Шолудька, нині Заслуженого діяча мистецтв України.  Пам’ятник символізував Тараса Шевченка – пророка, Апостола Правди і  Свободи. Спеціальна архітектурна рада, яка функціонує в столиці, одноголосно затвердила цей проєкт.

Робота закипіла. Чітку громадянську позицію у цій важливій справі зайняв заступник міського голови Пилип Турчин. Замовлення було розміщено на Львівській скульптурній фабриці. Кілька разів я їздив туди особисто, часто там бував Іван Сидорук.   Вдалось віднайти  гроші для оплати за виконані роботи. 

Зроблено було немало – в майстерні вже стояла гіпсова скульптура в заданих розмірах. Залишилось небагато: «одягнути» пам’ятник у бронзу. На жаль, стрімкий занепад економіки створив ситуацію, за якої про парк та пам’ятник і думати було годі. Сподіватися на пожертви громадян теж було марно. Проте ковельська громада і  я вірили, що рано чи пізно пам’ятник Тарасу постане у всій величі та  красі.

Згодом, на місці майбутнього пам’ятника, було встановлено символічний знак. Слід зауважити, що ця подія теж мала історичне значення. В кінці 80-их  років ХХ століття компартійна влада ініціювала будівництво пам’ятника слави радянським партизанам на привокзальній площі м. Ковеля  (нині тут функціонує платна стоянка автівок). Вихор борні за Незалежність «поховав» цю ідею, залишивши готові мармурові відшліфовані червоні глиби. Щоб не пропадало дорогоцінне майно, було прийнято рішення використати ці камені для інших потреб. Так з’явилась основа  під  флагшток прапора і тризуба. Такий же камінь  зайняв місце на пагорбі як символічний знак.

Проте ця історія має інше щасливе продовження. Коли бронзова скульптура   була виготовлена, цей камінь довелось зняти, щоб не заважав будівельним роботам. І на прохання сільського голови Григорія Римарчука його перемістили в село Ружин  для виготовлення пам’ятного знака знаменитим гетьманам Ружинським. 

…Майнуло 35 років від тих буремних днів та ночей. Нині маємо можливість поглянути, оцінити, проаналізувати, осмислити зроблене за цей час.

Тоді на хвилях демократичного руху багато чого мріялось. Хотілось створити парк-музей архітектури і побуту Полісся, спорудити пам’ятники борцям за Волю України і Тарасу Шевченку, відтворити справедливу історію України і краю,   збудувати достойне європейське життя.

Хотілось… Ой, скільки всього мріялось і хотілось! Та, як це буває в реальному житті, не все вдається здійснити. 

З тих романтичних ідей, про які разом зі мною мріяли Іван Сидорук та інші активісти, немає діючої кузні,  старовинного млина на березі Турії, не відтворено  поліської  хати і православної каплиці, не з’явився канатний місток  через русло річки.

Зате вознісся на весь світ монумент Кобзареві й створено парк його імені – окраса Ковеля. Та, попри всі труднощі та виклики життя, мене тішить, що в капсулі,  закладеній під монументом, є віршовані рядки, написані мною. Ось вони:

Тарасе!

Ти віддати все спішив

Життя і розум

Для свого народу.

Над рідним краєм

Соколом летів.

В широких водах

Не шукав ти броди,

Апостол Правди і

  Свободи!

Біля братів своїх убогих

На вежі духу, на сторожі

Поставив Слово, 

Щоби єднались Турія й

 Дніпро,

Щоб супостата-ворога не

 стало,

Щоб ми ішли до твого

 п’єдесталу

За вірою й правдою

 твоєю.

Ці рядки створені  експромтом по дорозі від РЖКП-2 до Будинку рад в автівці, як кажуть, з коліна. 

…Ідуть люди до Пророка і до історії своєї. Не заросте стежка. І слава Богу! Сьогодні, в цю непросту годину, позначену війною, хочеться від душі подякувати всім тим, хто доклав  свій розум, енергію і сили до реалізації проєкту століття.

Маємо пам’ятати, що не заради слави примарної боролись предки, а сьогодні ідуть на  смерть наші Герої-воїни,  а в ім’я майбутньої, благодатної України». 

20 років тому  в Ковелі сталася подія, яку можна назвати історичною: в парку імені Тараса Шевченка на березі Турії  було відкрито пам’ятник Великому Кобзарю. Його освятив митрополит (на той час єпископ) Луцький і Волинський Михаїл.

Ось як про це нещодавно повідомила Волинська Єпархія Православної Церкви України. «Відгукнувшись на запрошення тодішнього міського голови Ярослава Шевчука,  владика 22 серпня 2005 року  благословив відкриття парку імені Тараса Шевченка, очолив відправу чину освяти пам’ятника і звернувся до присутніх із духовно-патріотичним словом. У ньому, зокрема, зазначив, що спорудженням монумента на честь Великого Кобзаря «не тільки вшановуємо його як українського генія. Ми обираємо цим вшануванням свободу, віру, любов до Бога, ближнього та Батьківщини понад усе».

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 27

Чутливим імпульсом слова намагаюся торкнутися душі найдорожчої істоти на землі – матері. Відчуй, мій читачу, силу материнської Любові. Пізнай таїну краси материнства і її сутність у нашому зачерствілому світі.

Вислухай цю історію, запозичену із стихії нашої буденної дійсності. Це – тест на моральність виховного процесу нашого підростаючого  покоління, наслідки якого будемо пожинати завтра.

l

На людному місці, біля універмагу в центрі міста, стоїть старенька жінка. Вона немов закам’яніла в цій нерухомій позі. Чорний, поношений і пом’ятий одяг, старі капці свідчать про бідність, незахищеність і безсилля. Обличчя в глибоких  зморшках, немов пооране щербатим плугом, нагадує про непросту долю. 

Розкуйовджене, не причесане, покрите сивими барвами волосся  викликає роздуми про важке пережите буття. А очі? Вони немов закостеніли у відчаї, безвиході й байдужості.

Словом, незлагоди, тривоги, буревії і колючі терни не раз і не два проходили крізь серце старенької і вирвали з корінням колись животворне дерево надії на радість і щастя.

«Жебрачка» раз за разом простягає руку до людей і тихо, немов молитву, промовляє: «Допоможіть, Бога ради, не оминайте біди чужої».

Дехто з перехожих зупиняється, дістає гаманець і з почуттям своєї вини  у горі жінки подає мізерну пожертву. Інші  відвертають погляд або проходять мимо, не звертаючи уваги. Бабуся бере подання, немов вогняну жарину, і ховає у кишені старого халата.

А он хлоп’ята біжать табунцем, граючись. Раптом один із них підбіг до старенької і поклав в руку гарячий недопалок. Бешкетники, регочучи, побігли далі. Бідолашна навіть не зойкнула від болю, лише стиснула «дарунок» дітвори в кулаці.

– Боляче? Давайте перев’яжу руку! Куди тільки батьки дивляться? Це ж їм колись відгукнеться, – намагаючись допомогти, сказав випадковий свідок цього хуліганського вчинку.

– Ох, синку, хіба ж то біль? Тіло швидко загоїться, а душа ніколи.

– Пробачте за цікавість, але що привело вас сюди? 

– Сина виглядаю. Привіз мене і сказав почекати. Він повернеться. Хоч би в нього було все добре, а я якось проживу. В тому, що сталося, я сама винна. Бо ж не догледіла, як він перемінився. А я все найкраще – йому. Вирішив переселитися в місто,   йому останні заощадження віддала. А він все приймав, як належне. Не цікавився, як  виживаю. 

Коли оселився в місті, то гордовитим став, паном поважним, зверхнім до села. Бувало, завітаю в гості. Привезу чогось смачненького, то й не подякує. Як виходимо з дому на вулицю, то мене попереджає: «Мамо, йдіть позаду мене, щоб люди не думали, що я іду з якоюсь селючкою». А я й не проти: «Як скажеш синку, аби тобі було добре». Так і йдемо, мов чужі. 

А взагалі-то він добрий. Не подумайте щось погане.

– Вибачте ще раз, що перебиваю. А чому ви милостиню просите, що сталося? Пожежа? Непоправне горе?

– Життя – як  перекоти-поле. Коли є з ким котитися, то жити легко, а самій ой як важко. Чоловік мій гарним господарем був. І синочка з ним знайшли. За ним – як за стіною. Добре жили. А тут, де не візьмись, хвороба невиліковна причепилась, як кліщ. Забрала судженого. Все на мої жіночі руки залишив. Пересумувала, перегорювала і зрозуміла, як жити далі: потрібно вивести сина в люди. 

Не знаю, скільки моя допомога важила,  але він швидко пішов «вгору»  – вивчився і начальником великим став. Гординя ще більше розцвіла. Приїде часом із друзями-колегами в село. Попросить приготувати щось для гостей і наголосить: «Ви, мамо, йдіть від нас – бачите, які поважні люди». То я й заховаюся десь у куточку. Чекаю, може чогось попросить. Я вже казала – не зважайте, він добрим був. Це як женився таким став. Невістка на людях як горлиця щебече, а вдома – пантера зла.  

– Бабусю, а не вона випадково напоумила вашого сина, щоб він заставив вас таким чином гроші “заробляти”? 

– Не знаю. Можливо, й так. Але він повернеться...

– Гей, красавіца, не стара і не молода, позолоти ручку, погадаю – весело сказала  раптом циганка-ворожка пісню, проходячи повз. Але, придивившись до старенької, мовила:

– А я й без грошей долю твою знаю. Повернеться твій син і забере тебе звідси. У сім’ї його чекають зміни. Молода особа піде з дому, і ви будете жити разом. Він покається і зрозуміє, що рідна мати – це оберіг його долі, янгол-охоронець від початку і до кінця, – обнадіяла пророчиця і, махнувши широким подолом плаття, зникла серед людей.

Незнайомець не зчувся, як став вершителем пророцтва. Він заспокоїв бабусю. Пригорнув,  пригостив їжею і зателефонував у поліцію, повідомивши про  ситуацію зі старенькою. Швидко прибув дільничний інспектор, розмістив жінку в тимчасовий притулок. Незнайомець попрощався із нею і, не назвавшись, пішов у своїх справах.

Через деякий час на вимогу відповідної служби прибув син і забрав маму додому. Там невістка поставила ультиматум: «Або я, або вона!». Але вибір зроблено. Черстве серце сина прониклося любов’ю до матері. Він зібрав друзів, колег, рідних і привселюдно виголосив своє покаяння: «Це моя мама, – найрідніша, найдобріша, наймудріша в світі. Пробачте мені, мамо!». 

Мама сиділа на найпрестижнішому місці і плакала від щастя. До цих пір не може зрозуміти: невже пророцтво циганки має таку силу?..

l 

Чутливим імпульсом слова намагаюся торкнутися душі найдорожчої істоти на землі – матері. Відчуй, мій читачу, силу материнської Любові. Пізнай таїну краси материнства і її сутність у нашому зачерствілому світі.

Вислухай цю історію, запозичену із стихії нашої буденної дійсності. Це – тест на моральність виховного процесу нашого підростаючого  покоління, наслідки якого будемо пожинати завтра.

ххх

На людному місці, біля універмагу в центрі міста, стоїть старенька жінка. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 14

10 жовтня, п’ятниця

Схід Сонця – 07.36; захід – 18.39. 

Місяць – у Близнюках. 

Всесвітній день психічного здоров’я. 

День працівників стандартизації тa метрології України. 

Свт. Амфілохія Володимирського. Собор волинських свв. 

11 жовтня, субота

Схід Сонця – 07.38; захід – 18.37.

Місяць – у Близнюках. 

Прп. Феофана. Мц. Зінаїди.

12 жовтня, неділя

Схід Сонця – 07.40; захід – 18.35.

Місяць – у Раці. 

День працівників Дeржавної санітарно-епідеміологічної служби України. 

День художника. 

Неділя 18 після П’ятд. Свт. Мартина Милостивого.

13 жовтня, понеділок

Схід Сонця – 07.41; захід – 18.33.

Місяць – у Раці.

Прп. Веніаміна Києво-Печер.

14 жовтня, вівторок

Схід Сонця – 07.43; захід – 18.30.

Місяць – у Леві.

Мч. Назарія. Прпп. Параскеви Сербської, Миколи Святоші, кн. Луцького.

15 жовтня, середа

Схід Сонця – 07.45; захід – 18.28.

Місяць – у Леві. 

Всесвітній день сільської жінки. 

Сщмч. Лукіана Києво-Печер.

16 жовтня, четвер

Схід Сонця – 07.46; захід – 18.26.

Місяць – у Діві. 

Всесвітній день продовольства. 

День анестезіолога. 

Прп. Лонгина Києво-Печер.

Місячні фази у жовтні

Спадаючий  Місяць – до 20 жовтня. 

Новий  Місяць – 21 жовтня.

Зростаючий Місяць – 22-31 жовтня. 

Підготувала Марія Сукач.

Схід Сонця – 07.36; захід – 18.39. 

Місяць – у Близнюках. 

Всесвітній день психічного здоров’я. 

День працівників стандартизації тa метрології України. 

Свт. Амфілохія Володимирського. Собор волинських свв. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 29

ОВЕН. Загалом справи йтимуть легко, будете себе добре почувати i досягнете успiху практично у всiх починаннях. Не потрiбно багато про себе розповiдати нi в розмовах, нi в соцмережах, даючи привід для плiток.

ТЕЛЕЦЬ. На початку тижня на перший план можуть вийти питання кар’єри. Головне – не ризикувати i не піддаватися на авантюри. Не звалюйте на себе чужу роботу, iнакше не впораєтеся із завданнями. 

БЛИЗНЮКИ. Особливо вдалий цей час для тих, кому в роботi необхiдна Муза. Творчiсть принесе шанувальникiв i дохiд. Є вiрогiднiсть, що завдяки натхненню вдасться знайти нестандартне рiшення в складнiй справi, придумати щось оригiнальне. 

РАК. Попри все, постарайтеся вiдпочити. Не варто зациклюватися на матерiальних питаннях, краще подумайте про духовне.  Можуть вiдбутися важливi подiї, якi торкнуться iнтересiв сiм`ї i рiдних. 

ЛЕВ. У життi вiрогiднi позитивнi змiни, однак вони прийдуть дрiбними кроками. Але важливо їх все-таки помiтити. В середу проявiть обережнiсть, це несприятливий день для колективної дiяльностi, iнтенсивного спiлкування i професiйного зростання. Присвятiть п`ятницю i вихiднi зустрiчам з друзями або спiлкуванню з дiтьми.

ДIВА. Важливо не тiльки пiдiйнятися на трон, але й утриматися там. Присвятiть достатньо часу помешканню, створiть затишну обстановку. 

ТЕРЕЗИ. Тиждень може бути складним i суперечливим, буде багато справ. Зате можлива поява покровителя або начальника, який буде до вас прихильний.  У вихiднi спробуйте вибратися в гостi або запросiть кого-небудь до себе.

СКОРПIОН. Годi високо лiтати в хмарах, мрiючи про нездiйсненне, краще спустіться на землю, тут теж багато цiкавого. Можете досягти успiху, пiдкоривши начальника цiкавою iдеєю. Не забувайте про данi вами обiцянки. Будьте дипломатичнi, шукайте компромiс. 

СТРIЛЕЦЬ. Не варто перетворюватися на вiдлюдника, не соромтеся виходити в люди, вам варто частiше бувати на важливих дiлових нарадах i зустрiчах. Є ризик забути щось важливе.

КОЗЕРIГ. Тиждень підходящий для бiгу з перешкодами. Вашi зусилля виявляться успiшними, зможете вибратися з виру нагальних проблем i зайнятися приємнiшими справами. Прагнiть не давати порожнiх обiцянок.

ВОДОЛIЙ. Досить небезпечно проявляти егоцентризм. Ви, зрозумiло, чарiвнi, i гiднi похвал, але не варто займатися лише самолюбуванням. Озирнiться, раптом комусь з оточення потрiбна допомога. Не варто брати на себе багато обов’язків.

РИБИ. Ваш успiх залежатиме вiд упевненостi в правильностi свого вибору i злагодженостi дiй. Може початися новий вiдлiк у кар’єрi. Час вдалий для професiйного зростання. 

Степан ЗОРЕПАД.

ОВЕН. Загалом справи йтимуть легко, будете себе добре почувати i досягнете успiху практично у всiх починаннях. Не потрiбно багато про себе розповiдати нi в розмовах, нi в соцмережах, даючи привід для плiток.

ТЕЛЕЦЬ. На початку тижня на перший план можуть вийти питання кар’єри. Головне – не ризикувати i не піддаватися на авантюри. Не звалюйте на себе чужу роботу, iнакше не впораєтеся із завданнями. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 37