Палата № 21
У відоМого письменника Антона Чехова (до речі, за професією лікаря) є оповідання «Палата № 6», знайоме людям середнього і старшого віку із шкільних років. Сьогодні пропонуємо нотатки позаштатного кореспондента Анатолія Семенюка з палати № 21 хірургічного відділення центральної районної лікарні, де автор опинився за велінням долі у зимові свята.
l
Ех, лікарня, лікарня!.. Ти схожа на великий вокзал, де люди сідають на літерний потяг і вирушають до міста під назвою «Здоров’я». Метушаться пацієнти-«пасажири». Снують взад-вперед. Очікують «квитків щастя» біля дверей кабінетів та лабораторій. Здається, вся Ковельщина тут. А де ж здорові люди? Невже всі хворі?
Тут кожен шукає рецепт зцілення. Найбільше – сивочолих, поважних віком. Вони трохи засмучені і приходять з надією на «дивіденди» здоров’я від медиків. Кожен ніби просить: “Рятуйте, лікарю!”. Надія, як відомо, вмирає останньою.
l
– А ви чому тут? – запитує мене родич Леонід.
– Тому, що й ти. Еліксир здоров’я шукаю, – відповідаю, намагаючись жартувати.
– А я мушу. 5 років таблетки вживаю. Знаєте, скільки побічних ефектів може бути? На УЗД записався, нехай перевірять. Ото якось ішов по східцях, і ногу “заклинило”. Думав, мікроінфаркт. Знайомий доктор каже: правильно роблю, що перевіряюсь.
Я мовчу. Даю Леоніду виговоритися. А той бомбардує моє вухо і не зупиняється. «Він наче сповідається. А найбільша його хворість – це страх за здоров’я – звідси й залежність від пігулок», – думаю я.
У мене свої проблеми з організмом і своя філософія лікування пігулками. Організм – саморегулююча, самодіагностуюча, самолікуюча система. Тому пігулка за першого нетривкого болю – це не панацея від лиха, а ще більше зло. Але це так, до слова.
l
Лікар Василь Ярославович Курило, до якого випало щастя потрапити для обстеження, – фахівець своєї справи. Він діагностує мене прискіпливо і кваліфіковано, дотримуючись принципів Гіппократа: «Не відмов!» і «Не зашкодь!». А з мого особистого погляду ще й: «Підійми занепалий дух хворого!».
Я не містик, але зорі на час мого лікування збігаються в позитив. Посудіть самі. 14 січня – день святого Василя. То ж ангели, які вітають мого цілителя, своїм крилом торкнуться і мене. Це заспокоює і налаштовує оптимістично. Тим більше, що Василь Ярославович, судячи з усього, перебуває під цілковитим впливом свого ангела.
Майже фізично відчуваю, як від нього проміниться доброта. Вона – в словах, усмішці, погляді. У спокійних, виважених діях і рухах – високий професіоналізм. Анатомію і фізіологію людського організму знає, як своїх п’ять пальців.
Діагностує мою хворість не однобоко, а творчо, враховуючи досягнення традиційної медицини і разом з тим – народної, набутої тисячолітнім досвідом. І ще один «плюс»: захворювання аналізує не із наслідків, а з пошуку причин, які призвели до порушення в організмі.
У Василя Ярославовича є ще один «коник», на якому він успішно «їде» – це раціональне харчування. Він може годинами розповідати про те, як потрібно правильно пити, їсти, яким продуктам віддавати перевагу, а які оминати, як-то кажуть, десятою дорогою. Принаймні я отримую прості і доступні рецепти для лікування й рекомендації щодо харчування.
l
Не раз і не два почуєш нарікання на сучасну вітчизняну медицину: мовляв, все у нас «не так». Мушу заперечити: «Без довіри до лікаря ви ніколи не вилікуєтесь. Переважна більшість медиків у нас працює на достатньо високому професійному рівні».
Ось нещодавно мав місце такий випадок. Ковельчанку направили із обласного центру в нашу лікарню для підготовки до оперативного втручання з діагнозом: «рак». Нетрадиційний і творчий підхід до лікування із застосуванням всіх можливих засобів оздоровлення зробили, здавалось, би, неможливе: повторний аналіз у клініках Луцька та Львова показав: пацієнтка здорова!
Не знаю, чи у нас в Україні ведеться статистика, скільки хворих вилікувано, оздоровлено, поставлено на ноги у наших «не таких» лікувальних закладах. Впевнений: це була б не армія, а багатотисячні «здорові» сили України.
l
Запевняю, що корисним біля пам’ятника «Відродження», що споруджений навпроти центрального входу до Ковельської лікарні, було б встановлення, з великими літерами гасло: «Українська медицина найкраща!». Ковельський заклад охорони має право уже сьогодні отримати символічний «Знак якості», яким підтверджує європейський рівень лікування.
Не хочу бути голослівним, а тому наведу кілька цитат, запозичених із статті. «І це районна лікарня?», надрукованій у номері газети «Експрес» від 16-23 січня ц. р.:
«У листопаді в районній лікарні у Ковелі, що на Волині, пересадили нирку. А в грудні серце загиблого волинянина тут трансплантували жителеві столиці».
І далі.
«Ліцензійний відділ (Міністерства) перевірив відповідність усіх пунктів – наявність кваліфікованих кадрів, оснащення. Нині маємо все для трансплантації серця і нирок.
У майбутньому плануємо пересаджувати печінку, легені й комплекс легені-серце» (Юліан Голик).
Не хочу втомлювати читачів переліком діагностичних та лікувальних апаратів і можливостей закладу. Скажу (а це факт), що такого обладнання, яке працює в Ковельській лікарні, є тільки два відсотки в медичних закладах (різного рівня) в Україні. Сьогодні оновлений персонал достатньо кваліфікований – це медпрацівники віком до 40 років. Отже, перспектива є.
Ковелю і Волині пощастило, що біля керма такої складної високотехнологічної установи, як МТМО, стоїть молодий, кваліфікований ентузіаст Олег Олегович Самчук. З висоти своїх сивих літ вдивляюся сьогодні у цю непересічну, ще юну особистість, і тішуся: наше майбутнє – в надійних руках.
Мені імпонує, коли лікарі говорять: «Він молодець. На пульсі всіх подій».
Звичайна санітарка на моє запитання про її оцінку роботи адміністрації лікарні лаконічно відповіла:
– А що можна сказати? Господарі!
Неозброєним оком видно естетичні, привабливі територію, будівлі, коридори, палати, кабінети. А ще – позитивний психологічний мікроклімат у лікарні, що багато значить.
Не втримаюсь і подаю пропозицію міському голові Олегу Кіндеру та членам виконкому: при визначенні «Людини року - 2019» проголосувати за кандидатуру Олега Олеговича. Він того вартий.
І ще один штрих – про позитивну зміну керівника згадує кореспондентка «Експресу». Є такий неписаний закон, що майбутні боги стають на плечі титанів і звідти підіймаються до неба.
Олег Олегович став на міцну основу, сформовану і зцементовану батьком Олегом Максимовичем. Я згадую, в якій боротьбі втілювався новий пілотний проєкт під назвою «МТМО». Багато інших добрих справ було зроблено попередником. Батько сказав: «Іди» – і син пішов й переміг! Гордіться, Олеже Максимовичу, і здоровійте! Воістину Ваш син – гідний приклад для наслідування.
l
Тривожний і непокійний настрій хворих у лікарні час від часу пожвавлюється кумедними випадками. І, попри мої смуток і переживання, я включаюсь у цей психологічно-реабілітаційний процес оздоровлення. Ось кілька замальовок.
l
– Як настрій? – запитує перед операцією лікар.
– За вас переживаю. Це ж ви будете моє живе тіло різати. Не дай, Боже, у вас настрій поганий.
Лікар усміхається – хворий готовий до операційних “екзекуцій”.
l
– Лікарю, чому сьогодні інші таблетки ви мені прописали? – доскіпується пацієнт.
– Та ні, все, як вчора…
– Неправда. Коли я вчора викинув пігулки в унітаз, вони тонули, а сьогодні плавають.
l
Операція. Промовляю «Отче наш». Мене на каталці везуть чотири молоді красуні. В операційній роздягають. Феї щебечуть довкола мене, а я думаю: може, це чергова спокуса від лихого? Соромлюся. Терплю. Хай щебечуть – так веселіше лягати під ніж.
l
Рентгеноскопія. Принцеса в кабінеті з іскристими очима командує: «Роздягайтеся до пояса! Ближче до апарата! Обійміть його руками і дихайте!».
– А він холодний!
– Всі ви, чоловіки, однакові. Обіймаєте апарат, а думаєте про жінку.
Веселішаю, а принцеса добрішає.
l
Закінчити свій репортаж із палати № 21 хочу поетичними рядками, присвяченими і Олегу Олеговичу Самчуку, і Василю Ярославовичу Курилу, і лікарям та медсестрам хірургічного відділення, і всім медикам Ковельського МТМО, до створення якого мав безпосередній стосунок як колишній міський голова:
«Лікар». «Цілитель».
«Спаситель» –
В тій мові і святість, і совість.
Він серця й душі
повелитель,
Із кредом Христовим
любові.
Хірургія. Хірургія.
Хірургія –
Це пісня крізь болі до свята.
І хай залишаються шрами
на тілі,
Гей, лікарю, сестро, ідем
танцювати!
Пошануймо. Низенько
вклонімося
За працю, даровану людям.
Я Богу молюся, щоб Сонцем
світилася
Ваша нелегка життєва
дорога!
У відоМого письменника Антона Чехова (до речі, за професією лікаря) є оповідання «Палата № 6», знайоме людям середнього і старшого віку із шкільних років. Сьогодні пропонуємо нотатки позаштатного кореспондента Анатолія Семенюка з палати № 21 хірургічного відділення центральної районної лікарні, де автор опинився за велінням долі у зимові свята.
ххх
Ех, лікарня, лікарня!.. Ти схожа на великий вокзал, де люди сідають на літерний потяг і вирушають до міста під назвою «Здоров’я». Метушаться пацієнти-«пасажири». Снують взад-вперед. Очікують «квитків щастя» біля дверей кабінетів та лабораторій. Здається, вся Ковельщина тут. А де ж здорові люди? Невже всі хворі?
Тут кожен шукає рецепт зцілення. Найбільше – сивочолих, поважних віком. Вони трохи засмучені і приходять з надією на «дивіденди» здоров’я від медиків. Кожен ніби просить: “Рятуйте, лікарю!”. Надія, як відомо, вмирає останньою.
ххх
– А ви чому тут? – запитує мене родич Леонід.
– Тому, що й ти. Еліксир здоров’я шукаю, – відповідаю, намагаючись жартувати.
– А я мушу. 5 років таблетки вживаю. Знаєте, скільки побічних ефектів може бути? На УЗД записався, нехай перевірять. Ото якось ішов по східцях, і ногу “заклинило”. Думав, мікроінфаркт. Знайомий доктор каже: правильно роблю, що перевіряюсь.
Я мовчу. Даю Леоніду виговоритися. А той бомбардує моє вухо і не зупиняється. «Він наче сповідається. А найбільша його хворість – це страх за здоров’я – звідси й залежність від пігулок», – думаю я.
У мене свої проблеми з організмом і своя філософія лікування пігулками. Організм – саморегулююча, самодіагностуюча, самолікуюча система. Тому пігулка за першого нетривкого болю – це не панацея від лиха, а ще більше зло. Але це так, до слова.
ххх
Лікар Василь Ярославович Курило, до якого випало щастя потрапити для обстеження, – фахівець своєї справи. Він діагностує мене прискіпливо і кваліфіковано, дотримуючись принципів Гіппократа: «Не відмов!» і «Не зашкодь!». А з мого особистого погляду ще й: «Підійми занепалий дух хворого!».
Я не містик, але зорі на час мого лікування збігаються в позитив. Посудіть самі. 14 січня – день святого Василя. То ж ангели, які вітають мого цілителя, своїм крилом торкнуться і мене. Це заспокоює і налаштовує оптимістично. Тим більше, що Василь Ярославович, судячи з усього, перебуває під цілковитим впливом свого ангела.
Майже фізично відчуваю, як від нього проміниться доброта. Вона – в словах, усмішці, погляді. У спокійних, виважених діях і рухах – високий професіоналізм. Анатомію і фізіологію людського організму знає, як своїх п’ять пальців.
Діагностує мою хворість не однобоко, а творчо, враховуючи досягнення традиційної медицини і разом з тим – народної, набутої тисячолітнім досвідом. І ще один «плюс»: захворювання аналізує не із наслідків, а з пошуку причин, які призвели до порушення в організмі.
У Василя Ярославовича є ще один «коник», на якому він успішно «їде» – це раціональне харчування. Він може годинами розповідати про те, як потрібно правильно пити, їсти, яким продуктам віддавати перевагу, а які оминати, як-то кажуть, десятою дорогою. Принаймні я отримую прості і доступні рецепти для лікування й рекомендації щодо харчування.
ххх
Не раз і не два почуєш нарікання на сучасну вітчизняну медицину: мовляв, все у нас «не так». Мушу заперечити: «Без довіри до лікаря ви ніколи не вилікуєтесь. Переважна більшість медиків у нас працює на достатньо високому професійному рівні».
Ось нещодавно мав місце такий випадок. Ковельчанку направили із обласного центру в нашу лікарню для підготовки до оперативного втручання з діагнозом: «рак». Нетрадиційний і творчий підхід до лікування із застосуванням всіх можливих засобів оздоровлення зробили, здавалось, би, неможливе: повторний аналіз у клініках Луцька та Львова показав: пацієнтка здорова!
Не знаю, чи у нас в Україні ведеться статистика, скільки хворих вилікувано, оздоровлено, поставлено на ноги у наших «не таких» лікувальних закладах. Впевнений: це була б не армія, а багатотисячні «здорові» сили України.
ххх
Запевняю, що корисним біля пам’ятника «Відродження», що споруджений навпроти центрального входу до Ковельської лікарні, було б встановлення, з великими літерами гасло: «Українська медицина найкраща!». Ковельський заклад охорони має право уже сьогодні отримати символічний «Знак якості», яким підтверджує європейський рівень лікування.
Не хочу бути голослівним, а тому наведу кілька цитат, запозичених із статті. «І це районна лікарня?», надрукованій у номері газети «Експрес» від 16-23 січня ц. р.:
«У листопаді в районній лікарні у Ковелі, що на Волині, пересадили нирку. А в грудні серце загиблого волинянина тут трансплантували жителеві столиці».
І далі.
«Ліцензійний відділ (Міністерства) перевірив відповідність усіх пунктів – наявність кваліфікованих кадрів, оснащення. Нині маємо все для трансплантації серця і нирок.
У майбутньому плануємо пересаджувати печінку, легені й комплекс легені-серце» (Юліан Голик).
Не хочу втомлювати читачів переліком діагностичних та лікувальних апаратів і можливостей закладу. Скажу (а це факт), що такого обладнання, яке працює в Ковельській лікарні, є тільки два відсотки в медичних закладах (різного рівня) в Україні. Сьогодні оновлений персонал достатньо кваліфікований – це медпрацівники віком до 40 років. Отже, перспектива є.
Ковелю і Волині пощастило, що біля керма такої складної високотехнологічної установи, як МТМО, стоїть молодий, кваліфікований ентузіаст Олег Олегович Самчук. З висоти своїх сивих літ вдивляюся сьогодні у цю непересічну, ще юну особистість, і тішуся: наше майбутнє – в надійних руках.
Мені імпонує, коли лікарі говорять: «Він молодець. На пульсі всіх подій».
Звичайна санітарка на моє запитання про її оцінку роботи адміністрації лікарні лаконічно відповіла:
– А що можна сказати? Господарі!
Неозброєним оком видно естетичні, привабливі територію, будівлі, коридори, палати, кабінети. А ще – позитивний психологічний мікроклімат у лікарні, що багато значить.
Не втримаюсь і подаю пропозицію міському голові Олегу Кіндеру та членам виконкому: при визначенні «Людини року - 2019» проголосувати за кандидатуру Олега Олеговича. Він того вартий.
І ще один штрих – про позитивну зміну керівника згадує кореспондентка «Експресу». Є такий неписаний закон, що майбутні боги стають на плечі титанів і звідти підіймаються до неба.
Олег Олегович став на міцну основу, сформовану і зцементовану батьком Олегом Максимовичем. Я згадую, в якій боротьбі втілювався новий пілотний проєкт під назвою «МТМО». Багато інших добрих справ було зроблено попередником. Батько сказав: «Іди» – і син пішов й переміг! Гордіться, Олеже Максимовичу, і здоровійте! Воістину Ваш син – гідний приклад для наслідування.
ххх
Тривожний і непокійний настрій хворих у лікарні час від часу пожвавлюється кумедними випадками. І, попри мої смуток і переживання, я включаюсь у цей психологічно-реабілітаційний процес оздоровлення. Ось кілька замальовок.
ххх
– Як настрій? – запитує перед операцією лікар.
– За вас переживаю. Це ж ви будете моє живе тіло різати. Не дай, Боже, у вас настрій поганий.
Лікар усміхається – хворий готовий до операційних “екзекуцій”.
ххх
– Лікарю, чому сьогодні інші таблетки ви мені прописали? – доскіпується пацієнт.
– Та ні, все, як вчора…
– Неправда. Коли я вчора викинув пігулки в унітаз, вони тонули, а сьогодні плавають.
ххх
Операція. Промовляю «Отче наш». Мене на каталці везуть чотири молоді красуні. В операційній роздягають. Феї щебечуть довкола мене, а я думаю: може, це чергова спокуса від лихого? Соромлюся. Терплю. Хай щебечуть – так веселіше лягати під ніж.
ххх
Рентгеноскопія. Принцеса в кабінеті з іскристими очима командує: «Роздягайтеся до пояса! Ближче до апарата! Обійміть його руками і дихайте!».
– А він холодний!
– Всі ви, чоловіки, однакові. Обіймаєте апарат, а думаєте про жінку.
Веселішаю, а принцеса добрішає.
ххх
Закінчити свій репортаж із палати № 21 хочу поетичними рядками, присвяченими і Олегу Олеговичу Самчуку, і Василю Ярославовичу Курилу, і лікарям та медсестрам хірургічного відділення, і всім медикам Ковельського МТМО, до створення якого мав безпосередній стосунок як колишній міський голова:
«Лікар». «Цілитель». «Спаситель» –
В тій мові і святість, і совість.
Він серця й душі повелитель,
Із кредом Христовим любові.
Хірургія. Хірургія. Хірургія –
Це пісня крізь болі до свята.
І хай залишаються шрами на тілі,
Гей, лікарю, сестро, ідем танцювати!
Пошануймо. Низенько вклонімося
За працю, даровану людям.
Я Богу молюся, щоб Сонцем світилася
Ваша нелегка життєва дорога!
Палата № 21
Залишити коментар