Іду до лікаря…
Каюсь… До лікарської опіки над своїм здоров'ям ставлюся з пересторогою. Ця недовіра викликана багатьма причинами, а найперше – розповідями (часом безпідставними) про низький рівень лікувального процесу в країні.
Пам'ятаєте оповідку? Двоє друзів ідуть цвинтарем. Дивляться на пам'ятні дошки на могилах, читають написи: той мало прожив, той пішов у засвіти від болячок.
– А ти, Петре, як зберіг себе? – запитує Микола.
– Від лікарів втікав. А коли в лікарню потрапляв, то пігулки в умивальник викидав, – пояснив товариш.
Не берусь судити, скільки правди в цьому анекдоті. Але знаю: коли "притисне", то чимдуж шукаємо свого цілителя.
І ось я – в лікарні. "Спостережний" пункт – палата хірургії. Ранок. Черговий обхід хворих.
В палатах “різнобарв'я” – одні сивочолі, інші сріблом зрілості прихорошені, а треті із молодецьким рум'янцем на щоках. "Відпочивають" тут доопераційні пацієнти і ті, що зазнали хірургічного втручання. Я в когорті тих, хто пройшов операційну "екзекуцію".
Ще вчора я був в режимі ремонту. Сьогодні відчуваю біль. Заспокоюю себе: мовляв, біль – це благо: якщо болить тіло, то іде процес заживлення рани.
Лікарі цікавляться станом здоров'я кожного, запитують, що найбільше тривожить.
"Слава Україні!" – раптом чую бадьорий голос від одного із лікарів. Ми давно знайомі, і він знає мою проукраїнську позицію, розуміє, що своїми патріотичними емоціями заряджає мій занепалий дух і тим спонукає до швидшого одужання.
"Героям слава!" – відповідаю щиро. Насправді герої і патріоти – це найперше лікарі. У кожного з них на рахунку не мільйон доларів, як у політиків чи бізнесменів, а тисячі операцій, за якими – виздоровлення, реабілітація і повернення до повноцінного життя людей.
Нещодавно всі канали телебачення озвучили інформацію про вбивство лікарки на лінії фронту. Там, на передовій, вона рятувала поранених бійців. Хто порахував, скільки їх – спасенних? Тепер від всіх – "Вічная пам'ять", шана і подяка.
Тут, у Ковелі, другий "фронт". Місія лікаря однакова тут і там – доброчинність, милосердя, жертовність та відповідальність. Адже ціна помилки – життя!
В палаті спостерігаю, як діагностують хворого. У молодого чоловіка сильні болі в боку. Із заключення на УЗД та результатів аналізів ясності немає. Залишається діагностувати руками і, ризикуючи, встановлювати правильний діагноз. В даному випадку сумніви ідуть на користь. До процесу долучається досвідчений хірург Василь Курило.
Консиліум лікарів приймає остаточне рішення: негайне хірургічне втручання. Операція стовідсотково підтвердила правильність встановленого діагнозу. Ось тут і доречне гасло: "Героям слава!". Тут справжній прояв професіоналізму і патріотизму.
Звідки беруться сумніви, розкажу із досвіду пережитого. Випадок теж повчальний. Він стався з моєю мамою. Ідучи з грядки, впала і скотилася в рів аж до води. Випадковий перехожий, що знав маму, взяв її на руки і доніс до квартири (я йому дякую і сьогодні!).
Лікар, який прибув на виклик, діагностував артеріосклероз від старості і прописав якісь пігулки. Через чотири дні ми були готові до найгіршого. Проте інтуїція підказувала: щось не так. Ми з дружиною запросили знайому досвідчену лікарку на повторне обстеження. Висновок вражаючий: "У вашої мами фізичне порушення в кишківнику. Необхідна операція". Після операції мама прожила ще 6 років (тоді їй було 86).
Але мораль цієї історії в іншому. Начиталися, начулися про покарання (помсту) лікарю за допущену помилку, як це іноді буває. "Я їх всіх виведу на чисту воду!", – сказав я спересердя.
Мама, яка ніколи не читала Біблії, мене застерегла: "Синку, навіть не думай мститися. Навпаки, якщо ваші шляхи перетнуться, зроби, що можеш".
Признаюся, неприязні до того горе-лікаря у моєму єстві було чимало. Але так сталося, що кривдник мами до мене згодом звернувся із побутовою проблемою, яку важко було вирішити.
Ох і "засвербіло"! "Відмов і нагадай йому про те, що трохи маму життя не позбавив", – шептав лихий. Та перемогло мамине християнське: "Прости і допоможи". І я допоміг.
Це був іспит на стійкість мого морального "я", який я склав завдяки заповіту мами.
Пройшов час. Доля вела різними дорогами життя. Я пізнав безкорисливу жертовність польських, київських і волинських нейрохірургів при порятунку сина після автотрощі. А скільки пережито критичних ситуацій у родинному "гнізді", де "чужі" лікарі творили доброчинні справи в ім'я здоров'я і спасіння!
Звично чути, що лікар має пам'ятати і дотримуватися клятви Гіппократа. Не заперечую. А як суспільство, кожен з нас формує довіру до свого цілителя? Це ж ми маємо огорнути лікаря в шати добра і любові, забезпечити гідне соціальне буття. На жаль, загальна моральна діагностика вказує –суспільство хворе. На цьому стикові моралі, відповідальності та інтересів лікар стоїть вище нашої споживацької філософії.
"Соціальні внески в лікарні – це грабунок", – волає роздратований пацієнт. І при цьому хоче лікуватися в естетичній, із ідеальними санітарними нормами палаті. Він розуміє, що здоров'я можна покращити, коли є належні умови.
Разом з тим, його не цікавить, що в бюджеті "дірка" і сам (так буває) до наповнення його не доклав ніяких зусиль. А соціальні внески – це гарно облаштоване приміщення, впорядкована територія, сучасна медична апаратура та інше – таке своєрідне доповнення до нашого здоров'я.
Пишу, а одна думка доганяє іншу. Згадалося почуте: "Чи заглядаємо ми всередину єства, щоб побачити свої гріхи та усвідомити їх і покаятися?".
Справді, чи задумуємось ми, скільки тривог і випробувань завдаємо своєму здоров'ю (грішимо), коли переїдаємо, ведемо пасивний спосіб життя, перевантажуємо організм, нищимо його алкоголем, курінням, кидаємо хвилі непомірних стресів, випробовуємо злом, помстою, гординею (від цих негативів найбільше хворостей)? На жаль, цьому переліку не видно кінця. А лікар бере на себе ці гріхи і “відкупляє” їх своєю працею.
Доки готував цей матеріал, прозвучали втішні новини: в Ковельській лікарні проведено чергову пересадку серця і нирки. А ще оновлено урологічне відділення за європейськими мірками.
Тривалий час точаться суперечки, якими мають бути реформи в галузі охорони здоров'я. Якби я мав потужний голос, то на всю Україну вигукнув би: "Шановні! Загляньте всередину свого єства, і там побачите гріхи свої і знайдете шлях до прозріння, як це роблять в рідному Ковелі". Із чистим серцем щиро промовляю: "Героям-лікарям слава!".
Анатолій СЕМЕНЮК.
Каюсь… До лікарської опіки над своїм здоров'ям ставлюся з пересторогою. Ця недовіра викликана багатьма причинами, а найперше – розповідями (часом безпідставними) про низький рівень лікувального процесу в країні.
Пам'ятаєте оповідку? Двоє друзів ідуть цвинтарем. Дивляться на пам'ятні дошки на могилах, читають написи: той мало прожив, той пішов у засвіти від болячок.
– А ти, Петре, як зберіг себе? – запитує Микола.
– Від лікарів втікав. А коли в лікарню потрапляв, то пігулки в умивальник викидав, – пояснив товариш.
Не берусь судити, скільки правди в цьому анекдоті. Але знаю: коли "притисне", то чимдуж шукаємо свого цілителя.
І ось я – в лікарні. "Спостережний" пункт – палата хірургії. Ранок. Черговий обхід хворих.
В палатах “різнобарв'я” – одні сивочолі, інші сріблом зрілості прихорошені, а треті із молодецьким рум'янцем на щоках. "Відпочивають" тут доопераційні пацієнти і ті, що зазнали хірургічного втручання. Я в когорті тих, хто пройшов операційну "екзекуцію".
Ще вчора я був в режимі ремонту. Сьогодні відчуваю біль. Заспокоюю себе: мовляв, біль – це благо: якщо болить тіло, то іде процес заживлення рани.
Лікарі цікавляться станом здоров'я кожного, запитують, що найбільше тривожить.
"Слава Україні!" – раптом чую бадьорий голос від одного із лікарів. Ми давно знайомі, і він знає мою проукраїнську позицію, розуміє, що своїми патріотичними емоціями заряджає мій занепалий дух і тим спонукає до швидшого одужання.
"Героям слава!" – відповідаю щиро. Насправді герої і патріоти – це найперше лікарі. У кожного з них на рахунку не мільйон доларів, як у політиків чи бізнесменів, а тисячі операцій, за якими – виздоровлення, реабілітація і повернення до повноцінного життя людей.
Нещодавно всі канали телебачення озвучили інформацію про вбивство лікарки на лінії фронту. Там, на передовій, вона рятувала поранених бійців. Хто порахував, скільки їх – спасенних? Тепер від всіх – "Вічная пам'ять", шана і подяка.
Тут, у Ковелі, другий "фронт". Місія лікаря однакова тут і там – доброчинність, милосердя, жертовність та відповідальність. Адже ціна помилки – життя!
В палаті спостерігаю, як діагностують хворого. У молодого чоловіка сильні болі в боку. Із заключення на УЗД та результатів аналізів ясності немає. Залишається діагностувати руками і, ризикуючи, встановлювати правильний діагноз. В даному випадку сумніви ідуть на користь. До процесу долучається досвідчений хірург Василь Курило.
Консиліум лікарів приймає остаточне рішення: негайне хірургічне втручання. Операція стовідсотково підтвердила правильність встановленого діагнозу. Ось тут і доречне гасло: "Героям слава!". Тут справжній прояв професіоналізму і патріотизму.
Звідки беруться сумніви, розкажу із досвіду пережитого. Випадок теж повчальний. Він стався з моєю мамою. Ідучи з грядки, впала і скотилася в рів аж до води. Випадковий перехожий, що знав маму, взяв її на руки і доніс до квартири (я йому дякую і сьогодні!).
Лікар, який прибув на виклик, діагностував артеріосклероз від старості і прописав якісь пігулки. Через чотири дні ми були готові до найгіршого. Проте інтуїція підказувала: щось не так. Ми з дружиною запросили знайому досвідчену лікарку на повторне обстеження. Висновок вражаючий: "У вашої мами фізичне порушення в кишківнику. Необхідна операція". Після операції мама прожила ще 6 років (тоді їй було 86).
Але мораль цієї історії в іншому. Начиталися, начулися про покарання (помсту) лікарю за допущену помилку, як це іноді буває. "Я їх всіх виведу на чисту воду!", – сказав я спересердя.
Мама, яка ніколи не читала Біблії, мене застерегла: "Синку, навіть не думай мститися. Навпаки, якщо ваші шляхи перетнуться, зроби, що можеш".
Признаюся, неприязні до того горе-лікаря у моєму єстві було чимало. Але так сталося, що кривдник мами до мене згодом звернувся із побутовою проблемою, яку важко було вирішити.
Ох і "засвербіло"! "Відмов і нагадай йому про те, що трохи маму життя не позбавив", – шептав лихий. Та перемогло мамине християнське: "Прости і допоможи". І я допоміг.
Це був іспит на стійкість мого морального "я", який я склав завдяки заповіту мами.
Пройшов час. Доля вела різними дорогами життя. Я пізнав безкорисливу жертовність польських, київських і волинських нейрохірургів при порятунку сина після автотрощі. А скільки пережито критичних ситуацій у родинному "гнізді", де "чужі" лікарі творили доброчинні справи в ім'я здоров'я і спасіння!
Звично чути, що лікар має пам'ятати і дотримуватися клятви Гіппократа. Не заперечую. А як суспільство, кожен з нас формує довіру до свого цілителя? Це ж ми маємо огорнути лікаря в шати добра і любові, забезпечити гідне соціальне буття. На жаль, загальна моральна діагностика вказує –суспільство хворе. На цьому стикові моралі, відповідальності та інтересів лікар стоїть вище нашої споживацької філософії.
"Соціальні внески в лікарні – це грабунок", – волає роздратований пацієнт. І при цьому хоче лікуватися в естетичній, із ідеальними санітарними нормами палаті. Він розуміє, що здоров'я можна покращити, коли є належні умови.
Разом з тим, його не цікавить, що в бюджеті "дірка" і сам (так буває) до наповнення його не доклав ніяких зусиль. А соціальні внески – це гарно облаштоване приміщення, впорядкована територія, сучасна медична апаратура та інше – таке своєрідне доповнення до нашого здоров'я.
Пишу, а одна думка доганяє іншу. Згадалося почуте: "Чи заглядаємо ми всередину єства, щоб побачити свої гріхи та усвідомити їх і покаятися?".
Справді, чи задумуємось ми, скільки тривог і випробувань завдаємо своєму здоров'ю (грішимо), коли переїдаємо, ведемо пасивний спосіб життя, перевантажуємо організм, нищимо його алкоголем, курінням, кидаємо хвилі непомірних стресів, випробовуємо злом, помстою, гординею (від цих негативів найбільше хворостей)? На жаль, цьому переліку не видно кінця. А лікар бере на себе ці гріхи і “відкупляє” їх своєю працею.
Доки готував цей матеріал, прозвучали втішні новини: в Ковельській лікарні проведено чергову пересадку серця і нирки. А ще оновлено урологічне відділення за європейськими мірками.
Тривалий час точаться суперечки, якими мають бути реформи в галузі охорони здоров'я. Якби я мав потужний голос, то на всю Україну вигукнув би: "Шановні! Загляньте всередину свого єства, і там побачите гріхи свої і знайдете шлях до прозріння, як це роблять в рідному Ковелі". Із чистим серцем щиро промовляю: "Героям-лікарям слава!".
Анатолій СЕМЕНЮК.
Залишити коментар