Повідомлення в номер / Дванадцять місяців: березень

Разом із пробудженням природи від зимового сну на нашій землі, в Україні, починається цикл народних весняних свят, пов'язаних зі стародавніми міфами та віруваннями, супроводжених піснями, іграми та хороводами. Народний образ весни – це образ краси, сили і надії. 

Головним святом весняного циклу є Великдень – найбільше християнське свято нашої Батьківщини, коли ми з глибокою вірою в серці промовляємо слова: "Воскресне Україна!".

 "ЯВДОХИ"

14 березня – день преподобної мучениці Євдокії, або, як кажуть, "Явдохи". Згідно з народною традицією – це перший день весни. У цей день бабак прокидається від зимової сплячки, виходить "на світ" і свище три рази. Свиснувши, він знову ховається в свою нірку, лягає на другий бік і буде спати аж до Благовіщення. А ховрашок тільки перевернеться на другий бік. Цього дня (так вірили наші селяни) повертаються з вирію ластівки.

Городники "під Явдоху" сіють розсаду капусти, вірячи, що вона вже не буде боятися морозів. Якщо розтає сніг і на вулицях стоять калюжі, то пасічники вірять, що вони матимуть так багато меду, як води. 

Господарі вгадують урожай: якщо вітер цього дня віє із Заходу або з Півдня – буде врожай на збіжжя; якщо ж зі Сходу або Півночі, то буде посуха, а тому і неврожай на зернові культури. Якщо день сонячний – уродить пшениця, якщо понурий і небо захмарене – буде врожай на просо і гречку. Теплий сонячний день віщує врожай льону і коноплі. Якщо зранку сонячно, то ранні посіви будуть урожайні; Сонце в обід – можна надіятися на середні посіви, а якщо весь день небо захмарене і Сонце виглядатиме тільки над вечір – пізні посіви будуть урожайні. 

Якщо цього дня хуртовина, то селяни кажуть: "Явдоха хвостом крутить – буде пізня весна!". 

Цього дня зранку перед сходом Сонця дівки-чарівниці заклинали колись ворогів: "щоб на дорозі не стояли та мене – хрещеную, нарожденную рабу Божу Оксану – добрим словом поминали!". 

Садівники зрізують сухе верховіття дерев, щоб вони краще родили і щоб на них нечисть не заводилась. 

У другу неділю Великого посту спостерігають за погодою: як вона в цей день тиха і ясна, то така й весна буде цього року.

ДЕНЬ  СВЯТОГО  КОНОНА

На Лівобережжі селяни вважали святого Конона (18 березня) покровителем коней. П'ючи за святого Конона в шинку, впиватися не годилось, бо "хто нап'ється п'яним, того коні поносять", – казали селяни.

В день святого Конона селяни, бувало, чіпляли у стайні до бантини застрелену сороку – "щоб домовик коней не мучив". Віра в існування домовика була колись поширена по всій Україні. Домовик в уявленні народу – це добрий дух дому: "він дім зберігає".

 "…Часом домовик дає про себе знати: стукає, гуркотить по закутках, товчеться на горищі… Найбільше він господарює в стайні біля коней: якого коня полюбить, тому вночі гриву заплітає, пестить його. А якщо не злюбить домовик коня – біда тому коневі: їздить ним, ганяє його. Зранку аж мило на коневі, ніби сто верств пробіг. А щоб не їздив домовик конем і щоб не мучив його, колись господарі цапів у стайнях тримали або чіпляли застрілену сороку до бантини над кіньми, щоб він на цапові або сороці їздив, а коня не зачіпав". 

"СОРОК  СВЯТИХ"

В день сорока Святих Мучеників (22 березня) сорока кладе на своє гніздо сорок прутиків, прилітає з вирію сорок жайворонків, господині печуть сорок кренделів із медом у формі пташок і роздають їх дітям – "щоб птиця водилася". "…На цей день прилітає з вирію сорок жайворонків, а баби печуть сорок "птичок", розносять їх по хатах та роздають дітям, щоб гуси неслися, щоб яйця не псувалися і щоб гусенята плодилися". 

На Переяславщині в цей день дівчата варили сорок вареників із сиром і частували хлопців – "щоб мороз любисток не побив". 

 Ще має бути заметено снігом сорок закутків, і сорока морозів ще можна сподіватися. "Та це тільки сподіватися, бо їх насправді не буває, зима бо вже з сили вибивається". 

Якщо рання весна, то селяни починають сіяти горох. В народних оповіданнях про це існує протиріччя: одні кажуть, що хто сіє горох на Сорок Святих, тому вродить по сорок стручків на стеблині та по сорок зернин у стручині, а інші твердять, що, навпаки, гріх сіяти цього дня, бо свято. 

"На Сорок Святих сорока іменинниця", – казали наші селяни. Що ж до того, чому саме сорока "іменинниця" на "Сорок Святих", то це, ймовірно, один з випадків народної етимології. В даному випадку "сорока" ніби походить від слова "сорок". Отже, цей птах, за народним поясненням, "охрещений" на Сорок Святих, а тому й називається сорока. В українському фольклорі явища народної етимології зустрічаються досить часто. Наприклад, церковнослов'янське слово "обретіння" наш народ переосмислив як "обернення".

Першим з вирію прилітає жайворонок – справжній благовісник весни в Україні. Він з’являється на наших полях тоді, як сніг ще лежить на горбках і долинах, але весна вже з кожним днем, з кожною годиною все певніше перемагає зиму. 

В одній з народних веснянок про жайворонка дівчата співають:                                     

Чом ти, жайворонку, рано з вирію вилетів: 

Іще по горах сніженьки лежать, 

Іще по долинах криженьки стоять! 

А жайворонок ніби відповідає їм:

Ой, я тії сніженьки крильцями розжену, 

Ой, я тії криженьки ніжками потовчу! 

Селяни по жайворонках ворожать на врожай: якщо птахи летять високо над землею, то це вони «до Бога летять молитися» – буде врожай на збіжжя. Якщо ж жайворонки летять над землею низько, то це вони «загубили ціп по дорозі» – буде неврожай.

Прилітають веселі граки і відразу ж приступають до побудови своїх гнізд. Звичайно, вони вибирають для гніздування високі, що рідко ростуть, дерева, і на невеличкій площі поселяється кілька сотень граків. Одна пара в’є гніздо поруч з іншою, і при цьому всі разом щось дуже голосно говорять між собою чи, може, сперечаються за «будівельний матеріал», який вони безсовісно крадуть один в одного. У будь-якому разі граки підіймають такий галас і метушню на деревах, як циган на ярмарку, а звідси і народна загадка: «Дорога розлога, на дубі – ярмарок». Відповідь: граки на деревах.

Вслід за граками летять з вирію дикі гуси. Вони починають летіти дуже рано: ще сніг лежить на полях, ще ставки й озера не розмерзаються. Летять вони в цей час табунами, дуже високо і переважно вночі; їх легше почути, ніж побачити, бо під час лету гуси іноді кричать – перегукуються між собою.

Коли діти побачать вперше навесні диких гусей, то підкидають угору солому і гукають: «Гуси, гуси, нате вам на гніздечко, а нам на здоров’ячко!» або: «Гуси, гуси, вам на гніздо, є нам на тепло!». Цю солому матері збирають і кладуть на гніздо під квочку – «щоб курчата водились».

В цей час летять з вирію і дикі качки: крякви, чирки, крохалі та чубатий гоголь. Подібно до гусей, качки спочатку летять великими табунами високо над землею, яка ще покрита снігом. Але, як тільки розтане сніг і ріки звільняться від льоду, качки летять низько над землею і сідають на ті місця, які їм сподобаються – на ріки, ставки, озера...

Коли вже льоду на ріках немає і дикі качки з вирію прилетіли, дівчата колись «замовляли» на тепло і на щастя, викликаючи із сухого очерету птаха-гоголя:

Ой, виплинь, виплинь, гоголю, 

Винеси літо з собою, 

Винеси літо-літечко, 

Зеленеє житечко, 

Хрещатенький барвіночок, 

Запашний васильочок!

Як гоголь випливе з осоки чи з очерету, то це добре: весілля буде або літо веселе пройде, а як не випливе гоголь, то це – казали – доля забарилася.

Ранньою весною повертається з вирію і чорногуз – великий птах з довгою шиєю і довгими міцними ногами. Коли він не летить, а крила його згорнені, то нам здається, ще він увесь білий, і тільки його хвіст (гуз) чорний. Імовірно, що від «чорного гуза» походить і назва птаха. Але крім цієї, загальнопоширеної назви, у різних місцевостях України чорногуз ще має такі назви: боцюн, бусель, бусел, бусев, бузько, лелека.

У прислів'ях і приказках переплелися поезія й краса людських взаємин, праця і пісня, щебетання птахів, буйноцвіття трав. Про весну і березень, зокрема, їх так багато.

•  Краще в березні дощ небесний, ніж злива чудесна (Португалія).
•  Березневе Сонце квітки не зів'ялить (В'єтнам).
•  Як у березні сніг пада, то біда й саду, і винограду (Німеччина).
•  Березень так не мине, щоб свого не зробити (Грузія).
•  Березень, співаючи, виганяє всіх у поле (Литва).
•  Весняний день на восьми підводах їде (Карелія).
•  Березневий мороз коров'ячий ріг не зломить (Росія).

Не менше березневих "мудринок" і в українського народу. Ось деякі з них.

• Яр-весна – наш отець і мати: хто не посіє – не буде збирати.
•  Весняний день рік годує.
• Зійшов у березні сніжок – берися за плужок.
•  На теплого Олекси (30 березня) щука лід хвостом розбиває.
•  Сонце гріє, Сонце сяє – вся природа воскресає.
•  До першого грому земля не розмерзається.
• Березень у зими шубу купив, а через три дні продав.
• Нема у березня води, не буде в квітні трави.
•  У березні й курка повинна напитися з калюжі.
•  Березневий мороз із дуплом.
•  Хоч зима й злиться, а весні підкориться.
•  Зима березень лякає, але сама вже зникає.
•  У березні мороз скрипучий, та вже не пекучий.
•  Не придивляйся в березні до неба – там немає хліба, а дивись на землю нижче – до хліба ближче.
•  У березні не байдикуватимеш, восени і на зиму до столу матимеш.
• У березні півднем віє, і старого, й молодого гріє.
•  В березневу днину сім погод на годину.
•  У березні шість погод на дворі: сіє, віє, крутить, мутить, зверху ллє, знизу мете.
•  Пізня весна не обдурить.
•  Весна ледачого не любить, вона проворного голубить.
• Сухий березень і мокрий май – буде гарна каша і коровай.
• Сухий березень, мокрий май – буде ярина, мов гай!
•  Сухий березень, теплий квітень, мокрий май – буде хліба врожай.
• Сухий березень, мокрий квітень, а травень холодний – рік хлібородний.
• Зійшов у березні сніжок – берися за плужок.
•  Березень з водою, квітень – з травою, а травень – з квітками.
•  Лютий зиму видуває, а березень ламає.
•  Весна швидкокрила, не любить сонного Кирила (31).
•  Березень часом сіє, часом віє, часом гріє.
• Лютий сильний заметілями, а березень - капіжем.
• І березень за ніс морозом хапає.
•  Що марець не випече, те цвітень не висіче.
• Мине марець - готуй у поле ярець.
•  В марець не замерзає й старець.
•  Сонце пече, а березень кашляє. 
•  Від одного березневого дощу земля квітне.
•  Березень і снігом віє, і Сонцем гріє. 
•  У березні зверху пече, а знизу – морозить.
•  Прийшов марець – кіт, як старець: вдома не ночує – весну чує.
•  Березень далеко – не виглядай лелеку.
• Березень – не весна, а передвеснянка, лютому-бокогрію – менший брат.
•  Упіймав, як куций лютий довгоногого березня.
• Вночі березень тріщить, а вдень плющить.
• Січень лютує, лютий бушує, а в березні всяко буває: він на літо повертає.
• Березень – зимобор, збиває роги землі.
• Березень лютому – менший брат, Явдосі-плющиці – хрещеник.
•  У березні сніг задуває – весни ще не має.
• Лютий воду підпустить – березень підбере.
•  У березні і в ночвах поплаваєш.
• Березень невірний: то плаче, то сміється.
• Перебули січень і мічень (лютий), а на марець виставляємо палець.
•  Березнева пилюка і травневе болото – для селянина злото.
•  Березнева суш – не виглядай груш, а зерно сій.
• Зазеленів березовий гай – про садіння дерев дбай.
• У Казимира (4) непевна віра.
•  Тимошеве (6) тепло віє - старого гріє.
• Василь (13) зі стріхи капає - землю поквапує.
• Федот (15) кошматий - трави не мати.
• Сторінку підготував громадський кореспондент "Всітей Ковельщини" Ігор ВИЖОВЕЦЬ.