“Відроджений з попелу”, або Тріумф і трагедія Василя Барвінського
20 лютого минула 132-а річниця з дня народження талановитого західноукраїнського композитора, піаніста, диригента, музично-просвітницького та громадського діяча Василя Барвінського. Митець, який пройшов через випробування тоталітарного радянського режиму, залишився вірним своїй совісті та честі.
Сьогодні ми повертаємо гідне ім’я людині, яка доклала багато зусиль до становлення українського мистецтва. Більше 30 років Василь Барвінський стояв на чолі музичного життя Львова. Формував музичну освіту в Західній Україні.
Займаючи посаду директора Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка, а згодом Львівської консерваторії, сприяв розвитку музичного професіоналізму. Крім педагогічної діяльності, досліджував та популяризував українську народну творчість, виступав з концертами як піаніст та хоровий диригент. Належав до плеяди композиторів-виконавців, які формували український музичний репертуар.
Василь Барвінський народився у 1888 р. в Тернополі. Походив з давнього українського роду, серед представників якого було чимало відомих діячів української культури, науки та духовенства. Прадід композитора о. Мартин Барвінський був першим українським ректором Львівського університету. Дід о. Григорій був греко-католицьким священиком та етнографом. Стрий Володимир заснував у Львові найвпливовішу українську газету "Діло".
Батько композитора Олександр Барвінський (1847-1926) – відомий в Галичині культурно-громадський діяч, історик, письменник, педагог, один із засновників Наукового Товариства ім. Т. Г. Шевченка, а також посол австрійського сейму, міністр освіти та віросповідань Західно-Української Народної Республіки, автор багатьох підручників з історії та літератури. Закінчив філософський факультет Львівського університету.
Як посол вищої Палати Вельмож австрійського парламенту, захищав національні інтереси українців Галичини, запроваджував українську мову в середні та початкові школи, видавав українську періодику. Підтримував дружні стосунки з М. Лисенком, О. Нижанківським, П. Кулішем, К. Квіткою, М. Коцюбинським, Б. Лепким та іншими відомими діячами. Після переїзду до Львова, в оселі Барвінських під Високим Замком не раз бували Андрій Шептицький, Іван Франко, Леся Українка.
l
Якщо від батька Василь перейняв високі національні ідеали, то любов до музики йому прищепила мама Євгенія Барвінська (1854-1913). Походила з священицького роду Любовичів. Була однією з найпрогресивніших жінок свого часу. Закінчила учительський інститут у Львові. Навчалася грі на фортепіано в школі Кароля Мікулі – учня Ф. Шопена. Писала вірші, захоплювалася живописом.
Талановита піаністка, Євгенія Барвінська мала чудовий голос. Співала та керувала жіночим хором в Тернополі, де першою розкрила талант Соломії Крушельницької і почала професійно навчати її музики. Згодом керувала хором товариства "Боян" у Львові.
Професійну освіту В. Барвінський здобув у Львівській консерваторії, де навчався грі на фортепіано у відомого чеського педагога В. Курца. Після закінчення у 1906 р. вступає на юридичний факультет Львівського університету. Але за порадою В. Курца наступного 1907 року виїжджає до Праги, де вступає на філософський факультет Карлового університету. Продовжує музичну освіту в Празькій консерваторії, де студіює композицію та гру на фортепіано, слухає лекції відомих чеських музикантів.
В. Барвінський став першим після М. Лисенка українським композитором, хто отримав професійну музичну освіту за кордоном. Молодий талановитий музикант активно включається в мистецьке життя Праги, розпочинає концертну та викладацьку діяльність.
Перші творчі спроби, майбутній композитор здійснив ще у Львові. Але лише під час навчання в Празі у професора В. Новака, учня А. Дворжака, він став на шлях активної творчої діяльності. Славнозвісний чеський педагог і композитор заохочував студента вивчати українські народні пісні, сприяв належному спрямуванню його поглядів. Усвідомлюючи необхідність формування українського музичного репертуару, В.Барвінський першим серед українських митців звертається до жанрів прелюдії, сонати, концерту, струнного секстету. Його називають засновником українського віолончельного репертуару.
У 1908 р., коли композитору було лише 20 років, він написав свій перший фортепіанний цикл, у 1910 – фортепіанну Сонату, у 1911 – "Українську рапсодію" для симфонічного оркестру, яка невдовзі була виконана у Відні. У 1914 р. з'являється етнографічна композиція "Українське весілля", де композитор познайомив слухачів з українським обрядовим дійством. Згодом, у 1935 р. композитор відтворить в своїй музиці ще один обряд – Різдво.
l
Говорячи про любов В. Барвінського до української пісні, важко не згадати його обробку лемківської "Колискової", яка поряд з "Щедриком" М. Леонтовича стала візитною карткою Національної Української Капели О. Кошиця. Концертне турне Капели, здійснене за ініціативи С. Петлюри мало політичний статус. Музиканти презентували за кордоном інтереси української нації, яка боролась за свою державність. У 1922 р. європейська хвиля захоплень українською піснею продовжилась в Північній та Південній Америці, де українці розпочали свій концертний сезон в найпрестижнішій залі Нью-Йорка – "Карнегі-Холі". Далі були виступи в "Colosseum" Лас-Вегаса і "Президентському Театрі" Вашингтона. Виступи мали широкий резонанс, про що свідчать відгуки місцевої преси.
О. Кошиць в своїй книзі "З піснею через світ" писав: "Оплески гриміли після кожного номера, а після виконання "Колискової" вони вибухнули з такою силою, що ніякими словами передати це неможливо. "Колискова" з її чарівною наспівною мелодією і хоровим супроводом, заколихала слухачів до такої міри, що треба було чекати цілу хвилину, поки оплески розірвали тишу, що запанувала в залі після того, як голоси співаків завмерли. Це був єдиний незабутній концерт в житті". "Колискова" зробила велике враження на молодого Джорджа Ґершвіна, який згодом переосмислив її в опері "Поргі і Бесс", перетворивши на джазову "Summertime". В США, навіть, була випущена платівка з "Щедриком" М. Леонтовича та "Колисковою" В. Барвінського.
l
У 1915 р. молодий музикант повертається до Львова, аби одразу зануритись в мистецьке життя міста. В. Барвінському пропонують очолити Вищий Музичний Інституту ім. М. Лисенка, який в подальшому буде реорганізований у Львівську консерваторію. На керівній посаді закладу В. Барвінський перебуватиме 33 роки. Це найдовший період за всю історію Львівської Консерваторії, коли директором залишалась та сама людина. В. Барвінський сумлінно виконував свої обов`язки. Як стверджували колеги, працював від ранку до пізнього вечора. Викладав фортепіано та теоретичні предмети, займався науковою та музикознавчою діяльністю, досліджував історію української музики та її сучасні аспекти, виступав з публічними лекціями та писав статті у періодиці. Багато часу відводив концертній діяльності як піаніст та хоровий диригент товариства "Боян".
Завдяки зусиллям В. Барвінського Вищий Інститут ім. М. Лисенка перетворився у поважний навчальний заклад, здобув визнання як в Галичині, так і в Польщі. Остаточно сформувалась структура Інституту, створена за зразком західноєвропейських консерваторій. Інститут став справжнім осередком української культури, підіймаючи її престиж у світі.
Твори В. Барвінського часто транслювались в радіопередачах Лондона, Відня, Берліна, Ляйпціга, Праги, Кракова, Варшави, Турина, Стокгольма, Нью-Йорка та ін. Він став першим українським композитором, чиї ноти почали видавати в Європі, США, навіть в Японії (видавництва "Рeters", "Universal Edition", "Nakamura"). Так, в 1931 р. японське видання "Nakamura" видрукувало "Український танок" В. Барвінського поряд з творами Р. Вагнера, Е. Ґріґа, К. Дебюссі, Ж. Бізе, Ф. Шуберта, Ф. Бузоні, Ф. Шопена.
l
Як вже зазначалося, Василь Барвінський провадив активне громадське життя. Став одним з засновників Спілки українських професійних музик, сформованої в 1934 році. У 1937 р. заснував часопис "Українська музика", де часто друкував свої музикознавчі праці, зокрема "Огляд історії української музики", "Нова доба української музики", "Мої спогади про Миколу Лисенка", "Українська народна пісня і українські композитори" та ін. Загалом, В. Барвінський є автором близько 100 музикознавчих статтей.
У воєнний період композитор зміг зберегти діяльність Музичного Інституту, скромно назвавши його школою. Коли нацисти зайняли приміщення консерваторії під свої потреби, він захистив цінну бібліотеку, інструменти та меблі від вивозу їх до Німеччини. Нотна бібліотека мала неабияку історичну цінність, адже там зберігались архіви Галицького Музичного Товариства та Музичного Товариства св. Цецилії, заснованого Францом-Ксавером Моцартом, молодшим сином видатного австрійського композитора. Ризикуючи свободою, В. Барвінський захищав життя студентів та викладачів від депортації до трудових таборів, влаштовуючи для них необхідні документи. У 1940 р. з ініціативи композитора, при консерваторії була створена спеціалізована дитяча музична школа, відома сьогодні, як "львівська десятирічка".
l
З поверненням радянської влади митець залишався на посаді директора консерваторії. Але наприкінці січня 1948 р. його заарештували, звинувативши у шпигунстві та антирадянській діяльності. Сталося це за тиждень до 60-літнього ювілею композитора. У великій залі консерваторії нинішньої Львівської філармонії готувався святковий концерт, де мали звучати твори композитора. Натомість, урочистість перетворили на політичний осуд. На сцену виходили залякані колишні колеги, які під тиском радянського режиму засуджували діяльність В. Барвінського. Багато професорів мовчки сприйняли "судилище над композитором". Тільки двоє стали на його захист – Станіслав Людкевич та музикознавець Іларіон Гриневецький.
Сам композитор на той момент вже був заарештований і перебував на допиті у Києві. Його змусять підписати документ, у якому він дозволить знищити всі свої рукописи. Хоча на той момент його твори вже були вилучені з усіх бібліотек і спалені на подвір`ї колишньої консерваторії. Саме так робили нацисти, влаштовуючи багаття з книжок, чиї автори не відповідали їх ідеологічним поглядам.
Композитор згадував: "По жахливих допитах, котрі я переніс під час слідства, мене били і змушували підписувати якісь папери, а що було в них написано – і понині не знаю. Внаслідок цього я оглух на ліве вухо". Разом з музичними рукописами композитора були спалені архіви його дружини – піаністки Наталії Барвінської. Суд у справі Барвінських проводився за заздалегідь спланованим та відпрацьованим сценарієм, заочно, без права публічного захисту. Маніпулюючи доказами, "особый совет" звинуватив подружжя у зраді Батьківщини і засудив їх до 10 років виправних колоній в Мордовії. До таборів були заслані також два брати композитора. В. Барвінський, який стояв на чолі музичного життя усієї Галичини, без перебільшення, був авторитетом української нації. А для радянської влади це було небезпечно.
l
Нова влада таврувала композитора як "кадрового українського націоналіста, агента англійської та німецької розвідок, німецького спільника". Свої докази аргументувала фактами, що у воєнний період він ходив на концерти для німецьких офіцерів, позитивно відгукувався про ІХ Симфонію Л.ван Бетховена та оперу "Валькірія" Р. Вагнера; що його сини – Іван після закриття консерваторії у Львові певний час навчався в Берлінській консерваторії, а Мар'ян, який працював в Оперному театрі, був перекладачем в дивізії СС "Галичина"; що брат композитора Олександр був особистим лікарем А. Шептицького, а серед рідних – Головнокомандуючий УПА Роман Шухевич. Звинувачення також стосувались членів родини Наталії Барвінської, а саме її братів – Ганса (Олександр, 1901-1984) та Ґеорґія (Юрій, 1906 р.н.), які були німцями зі сторони мами. Ганс був прийомним сином в родині. 17-літнім юнаком вступив до Січових стрільців.
Дружина композитора, Наталія Пулюй була найстаршою донькою видатного українського фізика Івана Пулюя, який працював у Празі. Останній увійшов в історію як один з дослідників х-променя, відомого нині, як рентгенівський. Засвідчують, що саме І. Пулюй відкрив х-промінь, але не встиг запатентувати винахід. Свої дослідження він обговорював з А. Ейнштейном, з яким багато листувався. За його ініціативи А. Ейнштейн став почесним членом Львівського Наукового Товариства ім. Т. Шевченка. Зберігся перший в світі рентгенівський знімок, зроблений І. Пулюєм у 1895 р., на якому відбито руку доньки Наталії із захованою під нею шпилькою.
І. Пулюй був високоосвіченою людиною. Навчався у Віденському університеті. Захоплювався перекладами релігійних праць із стародавніх мов. Разом з П. Кулішем та І. Нечуєм-Левицьким здійснив переклад Біблії (Нового та Старого Завіту) на українську мову. Завжди пам'ятав про свою належність до українського народу, називаючи Україну "перлиною Європи".
Після повернення із заслання у 1958 р. Василь Барвінський надалі залишався "ворогом народу". Йому було заборонено не тільки викладати, а навіть заходити до консерваторії. Лише у 1964 р., після смерті композитора завдяки багаторічним зусиллям львівських музикантів, особливо А. Кос-Анатольського, Василь Барвінський був реабілітований. Однак твори композитора, майже на чверть століття, були вилучені з концертного репертуару. Його ім'я було викреслено з історії української музики, в той час, коли європейські словники та енциклопедії називали митця прогресивним композитором. Навіть ювілейний концерт, присвячений 100-літтю композитора, що проходив у Львівській філармонії в 1988 р., не був анонсований. Так влада намагалась стерти пам'ять про композитора. Зміни сталися лише в незалежній Україні.
За радянських часів не вийшло жодних нотних видань В. Барвінського, усі рукописи були спалені. Він сам називав себе композитором без нот. Решту життя присвятив відновленню власних творів з пам'яті. Без перебільшення, він відроджував свою музику з попелу. Багато творів, на жаль, лишились втраченими. Деякі були віднайдені за кордоном.
l
В. Барвінський помер у 1863 р. За три дні до смерті композитор почав слабнути. Дивувався, що його відвідує так багато людей. Наталія Барвінська, сама немічна, зуміла приховати від чоловіка гірку правду. Поховали композитора у Львові на Личаківському цвинтарі в родинній гробниці, де невдовзі знайшла спочинок і Наталія Барвінська, хоча її ім'я на пам'ятній плиті не зазначено. Труну з тілом композитора несли студенти Вищого Музичного інституту ім. М. Лисенка. Хор студентів співав уривки з "Реквієму" В. А. Моцарта та хорові обробки "Козака несуть" М. Леонтовича і "Чуєш, брате мій" М. Колесси.
Василь Барвінський є символом української культури, адже він доклав стільки зусиль для її розвитку і популяризації. Усе життя наслідував слова митрополита Андрея Шептицького: "Творячи культуру – творимо націю". Ми маємо зберегти в пам'яті наступних поколінь ім'я видатного українця, відродити його творчість, яка не підлягає забуттю.
Світлана Вавриш,
музикознавець,
викладач Ковельської
школи мистецтв.
20 лютого минула 132-а річниця з дня народження талановитого західноукраїнського композитора, піаніста, диригента, музично-просвітницького та громадського діяча Василя Барвінського. Митець, який пройшов через випробування тоталітарного радянського режиму, залишився вірним своїй совісті та честі.
Сьогодні ми повертаємо гідне ім’я людині, яка доклала багато зусиль до становлення українського мистецтва. Більше 30 років Василь Барвінський стояв на чолі музичного життя Львова. Формував музичну освіту в Західній Україні.
Займаючи посаду директора Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка, а згодом Львівської консерваторії, сприяв розвитку музичного професіоналізму. Крім педагогічної діяльності, досліджував та популяризував українську народну творчість, виступав з концертами як піаніст та хоровий диригент. Належав до плеяди композиторів-виконавців, які формували український музичний репертуар.
Василь Барвінський народився у 1888 р. в Тернополі. Походив з давнього українського роду, серед представників якого було чимало відомих діячів української культури, науки та духовенства. Прадід композитора о. Мартин Барвінський був першим українським ректором Львівського університету. Дід о. Григорій був греко-католицьким священиком та етнографом. Стрий Володимир заснував у Львові найвпливовішу українську газету "Діло".
Батько композитора Олександр Барвінський (1847-1926) – відомий в Галичині культурно-громадський діяч, історик, письменник, педагог, один із засновників Наукового Товариства ім. Т. Г. Шевченка, а також посол австрійського сейму, міністр освіти та віросповідань Західно-Української Народної Республіки, автор багатьох підручників з історії та літератури. Закінчив філософський факультет Львівського університету.
Як посол вищої Палати Вельмож австрійського парламенту, захищав національні інтереси українців Галичини, запроваджував українську мову в середні та початкові школи, видавав українську періодику. Підтримував дружні стосунки з М. Лисенком, О. Нижанківським, П. Кулішем, К. Квіткою, М. Коцюбинським, Б. Лепким та іншими відомими діячами. Після переїзду до Львова, в оселі Барвінських під Високим Замком не раз бували Андрій Шептицький, Іван Франко, Леся Українка.
ххх
Якщо від батька Василь перейняв високі національні ідеали, то любов до музики йому прищепила мама Євгенія Барвінська (1854-1913). Походила з священицького роду Любовичів. Була однією з найпрогресивніших жінок свого часу. Закінчила учительський інститут у Львові. Навчалася грі на фортепіано в школі Кароля Мікулі – учня Ф. Шопена. Писала вірші, захоплювалася живописом.
Талановита піаністка, Євгенія Барвінська мала чудовий голос. Співала та керувала жіночим хором в Тернополі, де першою розкрила талант Соломії Крушельницької і почала професійно навчати її музики. Згодом керувала хором товариства "Боян" у Львові.
Професійну освіту В. Барвінський здобув у Львівській консерваторії, де навчався грі на фортепіано у відомого чеського педагога В. Курца. Після закінчення у 1906 р. вступає на юридичний факультет Львівського університету. Але за порадою В. Курца наступного 1907 року виїжджає до Праги, де вступає на філософський факультет Карлового університету. Продовжує музичну освіту в Празькій консерваторії, де студіює композицію та гру на фортепіано, слухає лекції відомих чеських музикантів.
В. Барвінський став першим після М. Лисенка українським композитором, хто отримав професійну музичну освіту за кордоном. Молодий талановитий музикант активно включається в мистецьке життя Праги, розпочинає концертну та викладацьку діяльність.
Перші творчі спроби, майбутній композитор здійснив ще у Львові. Але лише під час навчання в Празі у професора В. Новака, учня А. Дворжака, він став на шлях активної творчої діяльності. Славнозвісний чеський педагог і композитор заохочував студента вивчати українські народні пісні, сприяв належному спрямуванню його поглядів. Усвідомлюючи необхідність формування українського музичного репертуару, В.Барвінський першим серед українських митців звертається до жанрів прелюдії, сонати, концерту, струнного секстету. Його називають засновником українського віолончельного репертуару.
У 1908 р., коли композитору було лише 20 років, він написав свій перший фортепіанний цикл, у 1910 – фортепіанну Сонату, у 1911 – "Українську рапсодію" для симфонічного оркестру, яка невдовзі була виконана у Відні. У 1914 р. з'являється етнографічна композиція "Українське весілля", де композитор познайомив слухачів з українським обрядовим дійством. Згодом, у 1935 р. композитор відтворить в своїй музиці ще один обряд – Різдво.
ххх
Говорячи про любов В. Барвінського до української пісні, важко не згадати його обробку лемківської "Колискової", яка поряд з "Щедриком" М. Леонтовича стала візитною карткою Національної Української Капели О. Кошиця. Концертне турне Капели, здійснене за ініціативи С. Петлюри мало політичний статус. Музиканти презентували за кордоном інтереси української нації, яка боролась за свою державність. У 1922 р. європейська хвиля захоплень українською піснею продовжилась в Північній та Південній Америці, де українці розпочали свій концертний сезон в найпрестижнішій залі Нью-Йорка – "Карнегі-Холі". Далі були виступи в "Colosseum" Лас-Вегаса і "Президентському Театрі" Вашингтона. Виступи мали широкий резонанс, про що свідчать відгуки місцевої преси.
О. Кошиць в своїй книзі "З піснею через світ" писав: "Оплески гриміли після кожного номера, а після виконання "Колискової" вони вибухнули з такою силою, що ніякими словами передати це неможливо. "Колискова" з її чарівною наспівною мелодією і хоровим супроводом, заколихала слухачів до такої міри, що треба було чекати цілу хвилину, поки оплески розірвали тишу, що запанувала в залі після того, як голоси співаків завмерли. Це був єдиний незабутній концерт в житті". "Колискова" зробила велике враження на молодого Джорджа Ґершвіна, який згодом переосмислив її в опері "Поргі і Бесс", перетворивши на джазову "Summertime". В США, навіть, була випущена платівка з "Щедриком" М. Леонтовича та "Колисковою" В. Барвінського.
ххх
У 1915 р. молодий музикант повертається до Львова, аби одразу зануритись в мистецьке життя міста. В. Барвінському пропонують очолити Вищий Музичний Інституту ім. М. Лисенка, який в подальшому буде реорганізований у Львівську консерваторію. На керівній посаді закладу В. Барвінський перебуватиме 33 роки. Це найдовший період за всю історію Львівської Консерваторії, коли директором залишалась та сама людина. В. Барвінський сумлінно виконував свої обов`язки. Як стверджували колеги, працював від ранку до пізнього вечора. Викладав фортепіано та теоретичні предмети, займався науковою та музикознавчою діяльністю, досліджував історію української музики та її сучасні аспекти, виступав з публічними лекціями та писав статті у періодиці. Багато часу відводив концертній діяльності як піаніст та хоровий диригент товариства "Боян".
Завдяки зусиллям В. Барвінського Вищий Інститут ім. М. Лисенка перетворився у поважний навчальний заклад, здобув визнання як в Галичині, так і в Польщі. Остаточно сформувалась структура Інституту, створена за зразком західноєвропейських консерваторій.
Інститут став справжнім осередком української культури, підіймаючи її престиж у світі.
Твори В. Барвінського часто транслювались в радіопередачах Лондона, Відня, Берліна, Ляйпціга, Праги, Кракова, Варшави, Турина, Стокгольма, Нью-Йорка та ін. Він став першим українським композитором, чиї ноти почали видавати в Європі, США, навіть в Японії (видавництва "Рeters", "Universal Edition", "Nakamura"). Так, в 1931 р. японське видання "Nakamura" видрукувало "Український танок" В. Барвінського поряд з творами Р. Вагнера, Е. Ґріґа, К. Дебюссі, Ж. Бізе, Ф. Шуберта, Ф. Бузоні, Ф. Шопена.
ххх
Як вже зазначалося, Василь Барвінський провадив активне громадське життя. Став одним з засновників Спілки українських професійних музик, сформованої в 1934 році. У 1937 р. заснував часопис "Українська музика", де часто друкував свої музикознавчі праці, зокрема "Огляд історії української музики", "Нова доба української музики", "Мої спогади про Миколу Лисенка", "Українська народна пісня і українські композитори" та ін. Загалом, В. Барвінський є автором близько 100 музикознавчих статтей.
У воєнний період композитор зміг зберегти діяльність Музичного Інституту, скромно назвавши його школою. Коли нацисти зайняли приміщення консерваторії під свої потреби, він захистив цінну бібліотеку, інструменти та меблі від вивозу їх до Німеччини. Нотна бібліотека мала неабияку історичну цінність, адже там зберігались архіви Галицького Музичного Товариства та Музичного Товариства св. Цецилії, заснованого Францом-Ксавером Моцартом, молодшим сином видатного австрійського композитора. Ризикуючи свободою, В. Барвінський захищав життя студентів та викладачів від депортації до трудових таборів, влаштовуючи для них необхідні документи. У 1940 р. з ініціативи композитора, при консерваторії була створена спеціалізована дитяча музична школа, відома сьогодні, як "львівська десятирічка".
ххх
З поверненням радянської влади митець залишався на посаді директора консерваторії. Але наприкінці січня 1948 р. його заарештували, звинувативши у шпигунстві та антирадянській діяльності. Сталося це за тиждень до 60-літнього ювілею композитора. У великій залі консерваторії нинішньої Львівської філармонії готувався святковий концерт, де мали звучати твори композитора. Натомість, урочистість перетворили на політичний осуд. На сцену виходили залякані колишні колеги, які під тиском радянського режиму засуджували діяльність В. Барвінського. Багато професорів мовчки сприйняли "судилище над композитором". Тільки двоє стали на його захист – Станіслав Людкевич та музикознавець Іларіон Гриневецький.
Сам композитор на той момент вже був заарештований і перебував на допиті у Києві. Його змусять підписати документ, у якому він дозволить знищити всі свої рукописи. Хоча на той момент його твори вже були вилучені з усіх бібліотек і спалені на подвір`ї колишньої консерваторії. Саме так робили нацисти, влаштовуючи багаття з книжок, чиї автори не відповідали їх ідеологічним поглядам.
Композитор згадував: "По жахливих допитах, котрі я переніс під час слідства, мене били і змушували підписувати якісь папери, а що було в них написано – і понині не знаю. Внаслідок цього я оглух на ліве вухо". Разом з музичними рукописами композитора були спалені архіви його дружини – піаністки Наталії Барвінської. Суд у справі Барвінських проводився за заздалегідь спланованим та відпрацьованим сценарієм, заочно, без права публічного захисту. Маніпулюючи доказами, "особый совет" звинуватив подружжя у зраді Батьківщини і засудив їх до 10 років виправних колоній в Мордовії. До таборів були заслані також два брати композитора. В. Барвінський, який стояв на чолі музичного життя усієї Галичини, без перебільшення, був авторитетом української нації. А для радянської влади це було небезпечно.
ххх
Нова влада таврувала композитора як "кадрового українського націоналіста, агента англійської та німецької розвідок, німецького спільника". Свої докази аргументувала фактами, що у воєнний період він ходив на концерти для німецьких офіцерів, позитивно відгукувався про ІХ Симфонію Л.ван Бетховена та оперу "Валькірія" Р. Вагнера; що його сини – Іван після закриття консерваторії у Львові певний час навчався в Берлінській консерваторії, а Мар'ян, який працював в Оперному театрі, був перекладачем в дивізії СС "Галичина"; що брат композитора Олександр був особистим лікарем А. Шептицького, а серед рідних – Головнокомандуючий УПА Роман Шухевич. Звинувачення також стосувались членів родини Наталії Барвінської, а саме її братів – Ганса (Олександр, 1901-1984) та Ґеорґія (Юрій, 1906 р.н.), які були німцями зі сторони мами. Ганс був прийомним сином в родині. 17-літнім юнаком вступив до Січових стрільців.
Дружина композитора, Наталія Пулюй була найстаршою донькою видатного українського фізика Івана Пулюя, який працював у Празі. Останній увійшов в історію як один з дослідників х-променя, відомого нині, як рентгенівський. Засвідчують, що саме І. Пулюй відкрив х-промінь, але не встиг запатентувати винахід. Свої дослідження він обговорював з А. Ейнштейном, з яким багато листувався. За його ініціативи А. Ейнштейн став почесним членом Львівського Наукового Товариства ім. Т. Шевченка. Зберігся перший в світі рентгенівський знімок, зроблений І. Пулюєм у 1895 р., на якому відбито руку доньки Наталії із захованою під нею шпилькою.
І. Пулюй був високоосвіченою людиною. Навчався у Віденському університеті. Захоплювався перекладами релігійних праць із стародавніх мов. Разом з П. Кулішем та І. Нечуєм-Левицьким здійснив переклад Біблії (Нового та Старого Завіту) на українську мову. Завжди пам'ятав про свою належність до українського народу, називаючи Україну "перлиною Європи".
Після повернення із заслання у 1958 р. Василь Барвінський надалі залишався "ворогом народу". Йому було заборонено не тільки викладати, а навіть заходити до консерваторії. Лише у 1964 р., після смерті композитора завдяки багаторічним зусиллям львівських музикантів, особливо А. Кос-Анатольського, Василь Барвінський був реабілітований. Однак твори композитора, майже на чверть століття, були вилучені з концертного репертуару. Його ім'я було викреслено з історії української музики, в той час, коли європейські словники та енциклопедії називали митця прогресивним композитором. Навіть ювілейний концерт, присвячений 100-літтю композитора, що проходив у Львівській філармонії в 1988 р., не був анонсований. Так влада намагалась стерти пам'ять про композитора. Зміни сталися лише в незалежній Україні.
За радянських часів не вийшло жодних нотних видань В. Барвінського, усі рукописи були спалені. Він сам називав себе композитором без нот. Решту життя присвятив відновленню власних творів з пам'яті. Без перебільшення, він відроджував свою музику з попелу. Багато творів, на жаль, лишились втраченими. Деякі були віднайдені за кордоном.
ххх
В. Барвінський помер у 1863 р. За три дні до смерті композитор почав слабнути. Дивувався, що його відвідує так багато людей. Наталія Барвінська, сама немічна, зуміла приховати від чоловіка гірку правду. Поховали композитора у Львові на Личаківському цвинтарі в родинній гробниці, де невдовзі знайшла спочинок і Наталія Барвінська, хоча її ім'я на пам'ятній плиті не зазначено. Труну з тілом композитора несли студенти Вищого Музичного інституту ім. М. Лисенка. Хор студентів співав уривки з "Реквієму" В. А. Моцарта та хорові обробки "Козака несуть" М. Леонтовича і "Чуєш, брате мій" М. Колесси.
Василь Барвінський є символом української культури, адже він доклав стільки зусиль для її розвитку і популяризації. Усе життя наслідував слова митрополита Андрея Шептицького: "Творячи культуру – творимо націю". Ми маємо зберегти в пам'яті наступних поколінь ім'я видатного українця, відродити його творчість, яка не підлягає забуттю.
Світлана Вавриш, музикознавець, викладач Ковельської школи мистецтв.
“Відроджений з попелу”, або Тріумф і трагедія Василя Барвінського
Як посол вищої Палати Вельмож австрійського парламенту, захищав національні інтереси українців Галичини, запроваджував українську мову в середні та початкові школи, видавав українську періодику. Підтримував дружні стосунки з М. Лисенком, О. Нижанківським, П. Кулішем, К. Квіткою, М. Коцюбинським, Б. Лепким та іншими відомими діячами. Після переїзду до Львова, в оселі Барвінських під Високим Замком не раз бували Андрій Шептицький, Іван Франко, Леся Українка. 
Говорячи про любов В. Барвінського до української пісні, важко не згадати його обробку лемківської "Колискової", яка поряд з "Щедриком" М. Леонтовича стала візитною карткою Національної Української Капели О. Кошиця. Концертне турне Капели, здійснене за ініціативи С. Петлюри мало політичний статус. Музиканти презентували за кордоном інтереси української нації, яка боролась за свою державність. У 1922 р. європейська хвиля захоплень українською піснею продовжилась в Північній та Південній Америці, де українці розпочали свій концертний сезон в найпрестижнішій залі Нью-Йорка – "Карнегі-Холі". Далі були виступи в "Colosseum" Лас-Вегаса і "Президентському Театрі" Вашингтона. Виступи мали широкий резонанс, про що свідчать відгуки місцевої преси. 
Інститут став справжнім осередком української культури, підіймаючи її престиж у світі. 
Залишити коментар