Повідомлення в номер / Покликання, благословенне Богом

Пишу ці рядки під знаком невизначеності. Саме так складається ситуація навколо сучасної журналістики. Хмар навколо цієї елітної професії все більше, і вони не світло-сірі, а чорно-темні. За ними – невідомість і навіть безнадія.

Чому так сталося? Порушений баланс творчого і духовного, що рухає прогрес та життя, і матеріального (тваринного), яке схиляє до примітивного існування (животіння) та занепаду.

Погляньмо довкола неупереджено. В переважній більшості акули олігархії та грошові мішки нижчого рангу у свідомості нагромадили спотворені "цінності": гроші, наживу, розбещеність, аморальність. Це – їхнє примарне щастя. "А Бог?" – запитаєте ви. "Внесемо пожертву і відкупимося", – переконані лиходії. 

Журналіст – це протилежне бачення буття. Він – своєрідна свіча у темному царстві людського хаосу, несправедливості і жорстокої боротьби без правил. Мерехтить свіча. Нагадує своїм промінчиком світла, що існує суспільний Закон та Господня істина.

Цей промінчик спрямований на пізнання цього світу, у якому "Людина" – з великої літери. Не згасне світло, бо воно замішане на Божому тісті. І цей хліб цілющий. Комусь він смакує радістю, іншому полегшує пережити горе, негаразди. Цей хліб нагадує про добро та любов до рідної землі, краю і Батьківщини.

На жаль, чорно-темна хмара все більше закриває своїм покривалом світлий край неба,   негативно позначається  на діяльності місцевих друкованих засобів інформації.

Повернемося ще раз до причин цієї ситуації. Об'єктивно  вони виглядають  так: 

– це незацікавленість верховної влади у розвитку та функціонуванні місцевих видань;

– це бурхливий наступ комп'ютерно-смартфонної техніки;

– це катастрофічне безгрошів'я у тих, хто любить і читає "живу" газету.

Наполегливу боротьбу за виживання ведуть журналісти та редактор газети "Вісті Ковельщини", Заслужений журналіст України Микола Вельма. Вони роблять все можливе, щоб "міськрайонка", яка поспішає кожного четверга  у домівку передплатника, була цікавою, інформаційно насиченою й естетично привабливою.

Поглянь, читачу, на останні номери. Газета – наче дівчина на виданні. Повноколірна, вбрана у гарні світлини. Усміхається перша сторінка і ніби промовляє до нас: 

– Заходьте у мою світлицю! Сватайте. Я   розумна та мудра, новин маю повні скрині, короваєм вітальним пригощу і співчуттям горе з вами розділю, а ще й рекламою задовільню.

Відомо, що в людини, яка рухається у Всесвіті, головною є душа. Душа газети – це повноводна ріка. Вона несе свої освячені любов'ю і моральними цінностями води у наші спраглі душі. Це особливо важливо у наш шалений вік. Адже для людини головним сенсом життя є змінювати цей світ в бік його покращання. 

Наші рідні "Вісті" в окресленому інформаційному просторі роблять все можливе, щоб  життя стало благодатнішим і світлішим. Знають творці газети, що в теперішній час "моральне" видання втрачає в накладі, але з обраного шляху не звертають.   

Не раз почуєш, що Ісус Христос своєю добровільною пожертвою і філософією любові не досяг мети – народи світу грузнуть в гріхах, немов у підступному болоті. Але вдумаймося: коли б не ця його  жертва і заклик до любові, куди скотився цей світ за дві тисячі років, сповідуючи старозавітне "Око за око, зуб за зуб"? 

Поставимо тих "маленьких" апостолів журналістики на п'єдестал пошани. Промовмо добре слово. Подякуймо щиросердечно: Миколі Вельмі, Світлані Ляшук, Світлані Троцюк, Галині Цюрі, Мирославу Данилюку, Оксані Мороз, Вікторії Зінчук, Ользі Стеблевець, Наталії Романовській, Тамарі Шевчук і всім тим, хто забезпечує “тил” газети. Їх юний дух, краса людська надихають на доброчинність і творчість.

У пострадянські вісімдесяті популярною була пісня: "Трое суток шагать, трое суток не спать ради нескольких строчек в газете". Сьогодні, слава Богу, сибірські простори далеко, але сутність, відповідальність журналіста залишаються такими ж: без втоми шукати, без втоми писати і ніч не доспати заради близького серцю читача.

День журналіста… Так і проситься на папір основне: "Спочатку було Слово".

Із трепетом в душі, теплим і світлим спомином приходить до нас Слово корифеїв волинської журналістики, нині покійних, Гната Ольховича, Степана Скоклюка, Заслуженого журналіста України, Володимира Ковальчука, Степана Байдюка та інших. Це вони – будівничі п'єдесталу, на якому впевнено тримається молоде журналістське покоління. Вони пройшли нелегкий шлях до нової світобудови краю і країни. Є чому повчитися, є кому продовжувати.

Схилімо голови в поклоні перед цими світочами!

Журналіст – це мов пісня, яка 

не вмирає, 

І ніжність, і вічність, і єдина

 родина. 

Слово-диво пташиною в душу

 влітає,

Розквітає у лузі  пишним цвітом

 калина.

Нелегко… Хитається човен 

на хвилях,

Та є міць… І є сила… І дух

 невгасимий! 

Боже Всевишній, принеси їм 

на крилах

Свій цілунок на долю у світлую

 днину.

Я – оптиміст, і чорно-темні хмари, що вирують над журналістикою, сприймаю, як помилку недалекоглядних можновладців. Хоче хтось чи ні, але діє вічний Закон: світло завжди перемагає темряву, і той на коні, хто для людей і з людьми. Підтвердженням цьому – вірні, мудрі і поважні друзі газети. Ці доброчинці знають, наскільки важливі матеріальна та моральна підтримка місцевого видання, і передплачують її для ветеранів праці та малозабезпечених. Щиросердечна народна подяка від передплатників і колективу "Вістей" – Юрію Рахлінському, Володимиру Бойку, Івану Потапчуку, Миколі Заікіну, Олександру Смалю, Віктору Козаку та багатьом, багатьом іншим. Не меншого пошанування заслуговують очільники районної та міської влади, які розуміють велике значення друкованого слова.

Є східна мудрість: "Дорогу здолає той, хто йде і знає, куди".

Журналістська родина щотижня приходить в гості до читача в привабливому образі газети. За свої інформаційні та розважальні "гостинці" вона отримує в нагороду Любов. А це багато важить і є відповіддю на далеко не риторичне запитання: бути чи не бути? 

Відповідь однозначна: "Бути і надовго!".

Щасти Вам, наші дорогі носії світлого і мудрого слова!

Анатолій СЕМЕНЮК,

заступник голови 

первинної журналістської організації редакції газети 

"Вісті Ковельщини".

Пишу ці рядки під знаком невизначеності. Саме так складається ситуація навколо сучасної журналістики. Хмар навколо цієї елітної професії все більше, і вони не світло-сірі, а чорно-темні. За ними – невідомість і навіть безнадія.

Чому так сталося? Порушений баланс творчого і духовного, що рухає прогрес та життя, і матеріального (тваринного), яке схиляє до примітивного існування (животіння) та занепаду.

Погляньмо довкола неупереджено. В переважній більшості акули олігархії та грошові мішки нижчого рангу у свідомості нагромадили спотворені "цінності": гроші, наживу, розбещеність, аморальність. Це – їхнє примарне щастя. "А Бог?" – запитаєте ви. "Внесемо пожертву і відкупимося", – переконані лиходії. 

Журналіст – це протилежне бачення буття. Він – своєрідна свіча у темному царстві людського хаосу, несправедливості і жорстокої боротьби без правил. Мерехтить свіча. Нагадує своїм промінчиком світла, що існує суспільний Закон та Господня істина.

Цей промінчик спрямований на пізнання цього світу, у якому "Людина" – з великої літери. Не згасне світло, бо воно замішане на Божому тісті. І цей хліб цілющий. Комусь він смакує радістю, іншому полегшує пережити горе, негаразди. Цей хліб нагадує про добро та любов до рідної землі, краю і Батьківщини.

На жаль, чорно-темна хмара все більше закриває своїм покривалом світлий край неба,   негативно позначається  на діяльності місцевих друкованих засобів інформації.

Повернемося ще раз до причин цієї ситуації. Об'єктивно  вони виглядають  так: 

– це незацікавленість верховної влади у розвитку та функціонуванні місцевих видань;

– це бурхливий наступ комп'ютерно-смартфонної техніки;

– це катастрофічне безгрошів'я у тих, хто любить і читає "живу" газету.

Наполегливу боротьбу за виживання ведуть журналісти та редактор газети "Вісті Ковельщини", Заслужений журналіст України Микола Вельма. Вони роблять все можливе, щоб "міськрайонка", яка поспішає кожного четверга  у домівку передплатника, була цікавою, інформаційно насиченою й естетично привабливою.

Поглянь, читачу, на останні номери. Газета – наче дівчина на виданні. Повноколірна, вбрана у гарні світлини. Усміхається перша сторінка і ніби промовляє до нас: 

– Заходьте у мою світлицю! Сватайте. Я   розумна та мудра, новин маю повні скрині, короваєм вітальним пригощу і співчуттям горе з вами розділю, а ще й рекламою задовільню.

Відомо, що в людини, яка рухається у Всесвіті, головною є душа. Душа газети – це повноводна ріка. Вона несе свої освячені любов'ю і моральними цінностями води у наші спраглі душі. Це особливо важливо у наш шалений вік. Адже для людини головним сенсом життя є змінювати цей світ в бік його покращання. 

Наші рідні "Вісті" в окресленому інформаційному просторі роблять все можливе, щоб  життя стало благодатнішим і світлішим. Знають творці газети, що в теперішній час "моральне" видання втрачає в накладі, але з обраного шляху не звертають.   

Не раз почуєш, що Ісус Христос своєю добровільною пожертвою і філософією любові не досяг мети – народи світу грузнуть в гріхах, немов у підступному болоті. Але вдумаймося: коли б не ця його  жертва і заклик до любові, куди скотився цей світ за дві тисячі років, сповідуючи старозавітне "Око за око, зуб за зуб"? 

Поставимо тих "маленьких" апостолів журналістики на п'єдестал пошани. Промовмо добре слово. Подякуймо щиросердечно: Миколі Вельмі, Світлані Ляшук, Світлані Троцюк, Галині Цюрі, Мирославу Данилюку, Оксані Мороз, Вікторії Зінчук, Ользі Стеблевець, Наталії Романовській, Тамарі Шевчук і всім тим, хто забезпечує “тил” газети. Їх юний дух, краса людська надихають на доброчинність і творчість.

У пострадянські вісімдесяті популярною була пісня: "Трое суток шагать, трое суток не спать ради нескольких строчек в газете". Сьогодні, слава Богу, сибірські простори далеко, але сутність, відповідальність журналіста залишаються такими ж: без втоми шукати, без втоми писати і ніч не доспати заради близького серцю читача.

День журналіста… Так і проситься на папір основне: "Спочатку було Слово".

Із трепетом в душі, теплим і світлим спомином приходить до нас Слово корифеїв волинської журналістики, нині покійних, Гната Ольховича, Степана Скоклюка, Заслуженого журналіста України, Володимира Ковальчука, Степана Байдюка та інших. Це вони – будівничі п'єдесталу, на якому впевнено тримається молоде журналістське покоління. Вони пройшли нелегкий шлях до нової світобудови краю і країни. Є чому повчитися, є кому продовжувати.

Схилімо голови в поклоні перед цими світочами!

Я – оптиміст, і чорно-темні хмари, що вирують над журналістикою, сприймаю, як помилку недалекоглядних можновладців. Хоче хтось чи ні, але діє вічний Закон: світло завжди перемагає темряву, і той на коні, хто для людей і з людьми. Підтвердженням цьому – вірні, мудрі і поважні друзі газети. Ці доброчинці знають, наскільки важливі матеріальна та моральна підтримка місцевого видання, і передплачують її для ветеранів праці та малозабезпечених. Щиросердечна народна подяка від передплатників і колективу "Вістей" – Юрію Рахлінському, Володимиру Бойку, Івану Потапчуку, Миколі Заікіну, Олександру Смалю, Віктору Козаку та багатьом, багатьом іншим. Не меншого пошанування заслуговують очільники районної та міської влади, які розуміють велике значення друкованого слова.

Є східна мудрість: "Дорогу здолає той, хто йде і знає, куди".

Журналістська родина щотижня приходить в гості до читача в привабливому образі газети. За свої інформаційні та розважальні "гостинці" вона отримує в нагороду Любов. А це багато важить і є відповіддю на далеко не риторичне запитання: бути чи не бути? 

Відповідь однозначна: "Бути і надовго!".

Щасти Вам, наші дорогі носії світлого і мудрого слова!

Анатолій СЕМЕНЮК, заступник голови  первинної журналістської організації редакції газети  "Вісті Ковельщини".