Іван Сірко: звитяга, доля і воля
До 340-річчя смерті легендарного отамана Запорозької Січі
В біографії Івана Сірка, отамана війська Запорозького, характерника, до болю щирого українця, є суттєва прогалина – рік народження невідомий.
Скільки літ йому сповнилося 1 серпня 1680 року у день смерті, коли козаки гарматами та мушкетами віддавали останній салют, невідомо. Сто, двісті, а, може, й більше, хтозна – це ж характерник, який "не від світу цього".
А, може, в нас так зроду-віку ведеться, бо ж і день народження неньки-України невідомий. 24 серпня 1991 року – це лишень підтвердження присутності древньої держави на теренах Європи. Відлік можна брати і від Михайла Грушевського, і від Володимира Великого, і від сивочолого Трипілля з високою культурною цивілізацією.
Як би там не було, мусимо зазначити, що 340 років тому не відійшов від нас навіки отаман Іван Сірко, бо він і сьогодні є символом непереможності та українськості незалежного духу, відданості і вірності своєму народу, незламного борця за долю із ароматами пахучої, як чорнобривці, Волі.
Хтось влучно зауважив, що земля – це цвинтар споминів наших. Похований отаман в степу, неподалік рідної Січі. Він і до сьогодні випромінює не тільки спомини, але й характерницьку енергію. Вона виривається з-під землі і соколом влітає в наші душі, щоб і ми могли злітати в небо та світу заявляти про свою значущість.
l
Заметушилася, завирувала, занепокоїлась Україна в переддень місцевих виборів. До влади пруться лівобережні і правобережні, центристи і утопісти й чого тільки не обіцяють. Їх гасла стрілами підступними впиваються в свідомість простолюдина-виборця. В давні часи простіша процедура виборів існувала.
– Отаман Сірко нехай панує над нами, – виносили свій “вирок” запорожці. Це не був спонтанний сплеск емоцій, а підтвердження реальних дій і вчинків.
Козаки розуміли, що Січ найперше – це велике господарство, а ще Січ – то стрімкі бойові походи проти орди і не тільки, бо й морські баталії теж мали місце. Тому неабиякий хист до військової справи треба мати. Козаки знали: не підведе, життя не пошкодує за товариство і на вогні захистить побратимів, як легендарний Тарас Бульба.
А Сірко собі думав: висока влада – то ніж, спрямований вістрям у серце його.
Ох, коли б претенденти на владу (в громаді чи в державі) мислили такими категоріями. Як би ж то! Не відчуваючи рівня своєї некомпетентності, не осягаючи відповідальності, немов оси на мед, летять на запах слави і золотого тільця, поспішають на шкоду здоров'ю своєму і без користі для рідного краю.
Іван Сірко майже все свідоме життя віддав козаччині і захисту рідного краю від поневолювачів. У тій борні за Волю десь і синів втратив, дружину, статків не нажив, але ніколи собі й своїй мрії не зрадив, як не зрадив козацтву.
Казали, що він був заворожений. "Шайтан-Сірко" – чулося в татарському війську, і страх опановував ординців. Скільки разів перемагав чисельністю більше вороже військо в бою! Мислив стратегічно, як полководець. А в найгарячішій, найпекельніший січі був першим. Його ворожа шабля не брала і куля оминала, а від його шаблі ворожі голови стиналися, як капуста.
Тільки один приклад: ординці з яничарами підло напали вночі на Січ. Гриміла, палала нічна баталія, а отаман продер стріху куреня і стояв над Січчю у відблисках вогню й керував боєм. Майже 14 тисяч яничар, вишколених, злих і диких, поклали тоді свої голови.
l
Той неспокійний час був позначений отим шекспірівським "бути чи не бути" Україні. Чорна рада – це велика пляма на історії нашій. Гетьман Петро Дорошенко тягнув правобережжя під протекторат Туреччини. Михайло Ханенко слугував польському королю. Іван Самойлович заприсягався царю московському. Від тої "чорної зради" страждав народ наш український, і країна була розділена.
Хіба сьогодні не така сама зрада, коли новоявлені партійні гетьмани готові народ вести не тільки в чистилище, але й в пекло, аби свій олігархічний статус зберегти й закріпити? І в часи Сірка звучало: "Мир будь-якою ціною". А в результаті – ні миру, ні добробуту, ні щастя.
Саме Іван Сірко силою свого авторитету за підтримки козацтва запобіг підступній зраді П. Дорошенка і змусив останнього скласти булаву, клейноди і печатку. Переміг, бо правда була на його боці.
Мусимо нині проводити історичні паралелі, бо ж теперішня влада під прапор миротворчої політики виставляє кравчуків, фокіних, від яких тхне нафталіном і зрадою незалежності, на догоду Москві, Путіну.
Хіба мало було закидів, що кошовий Сірко ніякого добра "государю" не зробив? Чи не знайоме нам теперішнє цькування Петра Порошенка і всіх тих, хто слово проти "государя" Путіна промовить, і захищає українство? Та, попри все, є наша історична правда "кров'ю омита" і в битвах за волю загартована.
l
Почуймо історика Дмитра Яворницького. В "Історії запорозьких козаків" читаємо: "Сірко був людиною безсумнівно чесною, не заплямував себе ні користолюбієм, ні продажністю, був людиною простою і доступною, без всякого чванства та марнославства,… істинним патріотом, люблячим свою Батьківщину.
Не покладаючи рук, боровся заради неї, відставляв свої особисті інтереси, не маючи ні відпочинку, ні спокою, незважаючи на смертельну небезпеку".
Особистість І. Сірка як непереможного воїна і народного героя народила в сучасників і нащадків немало легенд, переказів, пісень і дум.
Говорили, що рівного Сірку не буде ніколи, бо на те є закляття самого отамана: "Хто ляже поруч зі мною, той мені брат, а хто вище – той проклятий".
А ще мовлять, що козаки в походи проти бусурманів труну з собою брали і з нею перемагали. Інший переказ свідчить, що козаки відрізали праву руку Сірка і з нею ішли на війну. У випадку біди вони виставляли ту руку вперед, промовляючи: "Стій, враже, душа і Сірко з нами"! Ворог почувши це втікав, як наполоханий заєць.
Не знаю, скільки в цих переказах правди, але, безперечно, характерник Іван Сірко – особистість унікальна. Недарма за нього клопотали козаки і король польський перед царем московським, щоб визволити його із Сибіру, повернути на Січ. І цар помилував і повернув – хіба не диво? І ще знаємо, що мощі святих зцілюють. Тож мощі Сірка мають чудотворну енергію і силу, бо інакше звідки Майдан і героїка українців на Сході?
Анатолій СЕМЕНЮК.
НА СВІТЛИНАХ: репродукції картин П. Андрусова “Козацькі старшини” (ліворуч); І. Рєпіна “Запорожці пишуть листа турецькому султанові”, де в центрі – Іван Сірко (ліворуч).
В біографії Івана Сірка, отамана війська Запорозького, характерника, до болю щирого українця, є суттєва прогалина – рік народження невідомий.
Скільки літ йому сповнилося 1 серпня 1680 року у день смерті, коли козаки гарматами та мушкетами віддавали останній салют, невідомо. Сто, двісті, а, може, й більше, хтозна – це ж характерник, який "не від світу цього".
А, може, в нас так зроду-віку ведеться, бо ж і день народження неньки-України невідомий. 24 серпня 1991 року – це лишень підтвердження присутності древньої держави на теренах Європи. Відлік можна брати і від Михайла Грушевського, і від Володимира Великого, і від сивочолого Трипілля з високою культурною цивілізацією.
Як би там не було, мусимо зазначити, що 340 років тому не відійшов від нас навіки отаман Іван Сірко, бо він і сьогодні є символом непереможності та українськості незалежного духу, відданості і вірності своєму народу, незламного борця за долю із ароматами пахучої, як чорнобривці, Волі.
Хтось влучно зауважив, що земля – це цвинтар споминів наших. Похований отаман в степу, неподалік рідної Січі. Він і до сьогодні випромінює не тільки спомини, але й характерницьку енергію. Вона виривається з-під землі і соколом влітає в наші душі, щоб і ми могли злітати в небо та світу заявляти про свою значущість.
ххх
Заметушилася, завирувала, занепокоїлась Україна в переддень місцевих виборів. До влади пруться лівобережні і правобережні, центристи і утопісти й чого тільки не обіцяють. Їх гасла стрілами підступними впиваються в свідомість простолюдина-виборця. В давні часи простіша процедура виборів існувала.
– Отаман Сірко нехай панує над нами, – виносили свій “вирок” запорожці. Це не був спонтанний сплеск емоцій, а підтвердження реальних дій і вчинків.
Козаки розуміли, що Січ найперше – це велике господарство, а ще Січ – то стрімкі бойові походи проти орди і не тільки, бо й морські баталії теж мали місце. Тому неабиякий хист до військової справи треба мати. Козаки знали: не підведе, життя не пошкодує за товариство і на вогні захистить побратимів, як легендарний Тарас Бульба.
А Сірко собі думав: висока влада – то ніж, спрямований вістрям у серце його.
Ох, коли б претенденти на владу (в громаді чи в державі) мислили такими категоріями. Як би ж то! Не відчуваючи рівня своєї некомпетентності, не осягаючи відповідальності, немов оси на мед, летять на запах слави і золотого тільця, поспішають на шкоду здоров'ю своєму і без користі для рідного краю.
Іван Сірко майже все свідоме життя віддав козаччині і захисту рідного краю від поневолювачів. У тій борні за Волю десь і синів втратив, дружину, статків не нажив, але ніколи собі й своїй мрії не зрадив, як не зрадив козацтву.
Казали, що він був заворожений. "Шайтан-Сірко" – чулося в татарському війську, і страх опановував ординців. Скільки разів перемагав чисельністю більше вороже військо в бою! Мислив стратегічно, як полководець. А в найгарячішій, найпекельніший січі був першим. Його ворожа шабля не брала і куля оминала, а від його шаблі ворожі голови стиналися, як капуста.
Тільки один приклад: ординці з яничарами підло напали вночі на Січ. Гриміла, палала нічна баталія, а отаман продер стріху куреня і стояв над Січчю у відблисках вогню й керував боєм. Майже 14 тисяч яничар, вишколених, злих і диких, поклали тоді свої голови.
ххх
Той неспокійний час був позначений отим шекспірівським "бути чи не бути" Україні. Чорна рада – це велика пляма на історії нашій. Гетьман Петро Дорошенко тягнув правобережжя під протекторат Туреччини. Михайло Ханенко слугував польському королю. Іван Самойлович заприсягався царю московському. Від тої "чорної зради" страждав народ наш український, і країна була розділена.
Хіба сьогодні не така сама зрада, коли новоявлені партійні гетьмани готові народ вести не тільки в чистилище, але й в пекло, аби свій олігархічний статус зберегти й закріпити? І в часи Сірка звучало: "Мир будь-якою ціною". А в результаті – ні миру, ні добробуту, ні щастя.
Саме Іван Сірко силою свого авторитету за підтримки козацтва запобіг підступній зраді П. Дорошенка і змусив останнього скласти булаву, клейноди і печатку. Переміг, бо правда була на його боці.
Мусимо нині проводити історичні паралелі, бо ж теперішня влада під прапор миротворчої політики виставляє кравчуків, фокіних, від яких тхне нафталіном і зрадою незалежності, на догоду Москві, Путіну.
Хіба мало було закидів, що кошовий Сірко ніякого добра "государю" не зробив? Чи не знайоме нам теперішнє цькування Петра Порошенка і всіх тих, хто слово проти "государя" Путіна промовить, і захищає українство? Та, попри все, є наша історична правда "кров'ю омита" і в битвах за волю загартована.
ххх
Почуймо історика Дмитра Яворницького. В "Історії запорозьких козаків" читаємо: "Сірко був людиною безсумнівно чесною, не заплямував себе ні користолюбієм, ні продажністю, був людиною простою і доступною, без всякого чванства та марнославства,… істинним патріотом, люблячим свою Батьківщину.
Не покладаючи рук, боровся заради неї, відставляв свої особисті інтереси, не маючи ні відпочинку, ні спокою, незважаючи на смертельну небезпеку".
Особистість І. Сірка як непереможного воїна і народного героя народила в сучасників і нащадків немало легенд, переказів, пісень і дум.
Говорили, що рівного Сірку не буде ніколи, бо на те є закляття самого отамана: "Хто ляже поруч зі мною, той мені брат, а хто вище – той проклятий".
А ще мовлять, що козаки в походи проти бусурманів труну з собою брали і з нею перемагали. Інший переказ свідчить, що козаки відрізали праву руку Сірка і з нею ішли на війну. У випадку біди вони виставляли ту руку вперед, промовляючи: "Стій, враже, душа і Сірко з нами"! Ворог почувши це втікав, як наполоханий заєць.
Не знаю, скільки в цих переказах правди, але, безперечно, характерник Іван Сірко – особистість унікальна. Недарма за нього клопотали козаки і король польський перед царем московським, щоб визволити його із Сибіру, повернути на Січ. І цар помилував і повернув – хіба не диво? І ще знаємо, що мощі святих зцілюють. Тож мощі Сірка мають чудотворну енергію і силу, бо інакше звідки Майдан і героїка українців на Сході?
Анатолій СЕМЕНЮК.
НА СВІТЛИНАХ: репродукції картин П. Андрусова “Козацькі старшини” (ліворуч); І. Рєпіна “Запорожці пишуть листа турецькому султанові”, де в центрі – Іван Сірко (ліворуч).
Залишити коментар