Пророцтва, ілюзії і реальність
– Пропаде Україна! Погляньте, що навколо діється: війна, корупція, бідність. Все ближче і ближче до хижих лап російського ведмедя скочуємося, – виливає біль з душі Тарас Карась, песиміст від народження.
– Не пропаде! Рано чи пізно відродиться, благополуччям європейським заживе, – подає надію романтик Петро Білокінь.
– Може, й не пропаде, але щастя не матиме. Буде животіти в морі негараздів і проблем та недолугої політики влади, – втручається у розмову Маркіян Безродний.
“Ох, ці передбачення, пророцтва! Чого тільки не почуєш? – розмірковував я у дні Новорічних свят. – Один просто, як мій песик Бім, гавкає на небо, сповіщає що на нього просвітління зійшло, й точно знає, коли Апокаліпсис настане. Інший перетасовує карти, піковою дамою туман та мряку навіює, але якщо позолотять ручку, то, дивись, і королем бубновим потішить, надією на щастя та удачу. Треті за розташуванням зірок пророчать чи то занепад всього і всіх, чи піднесення і процвітання. Вони знають, що кожен хоче почути своє, надумане”.
В сьогоденні кашпіровські, джуни, глоби, чумаки відоміші, ніж Шевченків "Заповіт". А слава їм – королівська. Все їхнє ворожіння процвітає на благодатному грунті, адже ми – унікальний народ у сприйнятті всього таємничого, віртуального, незбагненного. У човні ілюзій та пророцтв гармонійно вживаються і світочі нації, і прості смертні. Досить згадати Миколу Гоголя, нашого щирого українця, у творчості якого – сутність українства. Це ж тільки наш сільський коваль Вакула може приборкати чорта і на ньому летіти до імператриці (!) за царською туфелькою для нареченої. І диво: мрії збуваються! Грізна імператриця дарує українцю туфельку зі своєї ноги. Дарма, що ношена, зате царська…
В морі ілюзій купався геній і пророк Тарас Шевченко. Він марив вільною, новою Україною, в якій син Іван – і уродливий, і багатий. Хіба не в ілюзіях уявного щастя виборювалася і творилася у 90-их роках ХХ століття наша Незалежність? Здобудемо волю – і буде син багатий, і золота туфелька на гарних ніжках судженої. За ейфорією забули, що щаслива доля прихильна до тих, хто працює, бореться, з мудрістю радиться і за розумом живе. Не зчулися, як замість кисільних райських берегів ріки життя наситились гіркотою бідності та розрухи.
А чи усвідомлюємо, що український дім потрібно будувати на твердій основі, а не на піску?
Гірка, закривавлена хвиля Майдану пронеслась, мов цунамі, над Україною, а над нею знову розцвіли ілюзії гідності, справедливості і благополуччя.
Чим обернулись ці рожеві мрії сьогодні, бачимо наяву. Осягаючи поглядом історію від Наливайка, Богдана і до нашого сьогодення бачимо, що симптоми хворості однакові. Здається, в мізках українців вмонтований сигналізатор, який вмикається в критичних ситуаціях соціальних збурень, воєн, епідемій, накриваючи туманом ілюзій небезпечну реальність. Такий собі синдром страуса: при небезпеці – голову в пісок. На жаль, таке відсторонення має плачевні наслідки – доля в кінцевому результаті опиняється розіп'ятою на хресті жорстокої дійсності.
"А який рецепт оздоровлення нації існує? Психологи, навпаки, при пандемії рекомендують позитивно думати, мріяти про щось світле і радісне", – дорікнете ви.
Не маю права бути оракулом, тим більше навчителем, але вірус під назвою "ілюзіон" надто задавлений, шкодить нашому руху до щастя. З цим нічого не вдієш. І… не треба.
А ось політикам поміркованим, журналістам і навіть владі потрібно створювати в свідомості українців противірусний сигналізатор, який вмикається після спалаху ілюзій, спонукає до праці, поміркованих рішень та виваженого ставлення до реалій життя.
Маємо пам'ятати, що Бог дарував нам родючу землю, багатющі надра, чарівну природу, заповівши примножувати ці багатства. Злегковажимо – втратимо цей куточок українського раю земного: в історії таке мало місце.
Тож не повторюймо помилок минулого і з надією дивімось у майбутнє.
Анатолій СЕМЕНЮК.
– Пропаде Україна! Погляньте, що навколо діється: війна, корупція, бідність. Все ближче і ближче до хижих лап російського ведмедя скочуємося, – виливає біль з душі Тарас Карась, песиміст від народження.
– Не пропаде! Рано чи пізно відродиться, благополуччям європейським заживе, – подає надію романтик Петро Білокінь.
– Може, й не пропаде, але щастя не матиме. Буде животіти в морі негараздів і проблем та недолугої політики влади, – втручається у розмову Маркіян Безродний.
“Ох, ці передбачення, пророцтва! Чого тільки не почуєш? – розмірковував я у дні Новорічних свят. – Один просто, як мій песик Бім, гавкає на небо, сповіщає що на нього просвітління зійшло, й точно знає, коли Апокаліпсис настане. Інший перетасовує карти, піковою дамою туман та мряку навіює, але якщо позолотять ручку, то, дивись, і королем бубновим потішить, надією на щастя та удачу. Треті за розташуванням зірок пророчать чи то занепад всього і всіх, чи піднесення і процвітання. Вони знають, що кожен хоче почути своє, надумане”.
В сьогоденні кашпіровські, джуни, глоби, чумаки відоміші, ніж Шевченків "Заповіт". А слава їм – королівська. Все їхнє ворожіння процвітає на благодатному грунті, адже ми – унікальний народ у сприйнятті всього таємничого, віртуального, незбагненного. У човні ілюзій та пророцтв гармонійно вживаються і світочі нації, і прості смертні. Досить згадати Миколу Гоголя, нашого щирого українця, у творчості якого – сутність українства. Це ж тільки наш сільський коваль Вакула може приборкати чорта і на ньому летіти до імператриці (!) за царською туфелькою для нареченої. І диво: мрії збуваються! Грізна імператриця дарує українцю туфельку зі своєї ноги. Дарма, що ношена, зате царська…
В морі ілюзій купався геній і пророк Тарас Шевченко. Він марив вільною, новою Україною, в якій син Іван – і уродливий, і багатий. Хіба не в ілюзіях уявного щастя виборювалася і творилася у 90-их роках ХХ століття наша Незалежність? Здобудемо волю – і буде син багатий, і золота туфелька на гарних ніжках судженої. За ейфорією забули, що щаслива доля прихильна до тих, хто працює, бореться, з мудрістю радиться і за розумом живе. Не зчулися, як замість кисільних райських берегів ріки життя наситились гіркотою бідності та розрухи.
А чи усвідомлюємо, що український дім потрібно будувати на твердій основі, а не на піску?
Гірка, закривавлена хвиля Майдану пронеслась, мов цунамі, над Україною, а над нею знову розцвіли ілюзії гідності, справедливості і благополуччя.
Чим обернулись ці рожеві мрії сьогодні, бачимо наяву. Осягаючи поглядом історію від Наливайка, Богдана і до нашого сьогодення бачимо, що симптоми хворості однакові. Здається, в мізках українців вмонтований сигналізатор, який вмикається в критичних ситуаціях соціальних збурень, воєн, епідемій, накриваючи туманом ілюзій небезпечну реальність. Такий собі синдром страуса: при небезпеці – голову в пісок. На жаль, таке відсторонення має плачевні наслідки – доля в кінцевому результаті опиняється розіп'ятою на хресті жорстокої дійсності.
"А який рецепт оздоровлення нації існує? Психологи, навпаки, при пандемії рекомендують позитивно думати, мріяти про щось світле і радісне", – дорікнете ви.
Не маю права бути оракулом, тим більше навчителем, але вірус під назвою "ілюзіон" надто задавлений, шкодить нашому руху до щастя. З цим нічого не вдієш. І… не треба.
А ось політикам поміркованим, журналістам і навіть владі потрібно створювати в свідомості українців противірусний сигналізатор, який вмикається після спалаху ілюзій, спонукає до праці, поміркованих рішень та виваженого ставлення до реалій життя.
Маємо пам'ятати, що Бог дарував нам родючу землю, багатющі надра, чарівну природу, заповівши примножувати ці багатства. Злегковажимо – втратимо цей куточок українського раю земного: в історії таке мало місце.
Тож не повторюймо помилок минулого і з надією дивімось у майбутнє.
Анатолій СЕМЕНЮК.
Пророцтва, ілюзії і реальність
Залишити коментар