Повідомлення в номер / Крізь терни – до Соборності

"В єдину, святу, соборну…" – промовляє до нас тисячі днів та років молитовно "Символ віри".

По праву ці слова стосуються не тільки Церкви, а й нас, українців. Вони  надзвичайно актуальні на тридцятому році нашої Незалежності, адже є наріжним каменем розбудови самостійної держави України. 

Прикро, що Ідея Соборності не набула свого осмислення ні сто років тому, ні сьогодні. 

"Як би ви   вчились так, як треба, то  й мудрість би була своя", – нагадував Тарас Шевченко і закликав: "Обніміться ж, брати мої. Молю вас, благаю". 

Але заклик Великого Кобзаря  для декого залишилися гласом волаючого в пустелі.

Із безкінечних політичних телешоу чується одне і те ж: "Що зробив для України Трамп і що зробить Джо Байден?".  А сорок шостий Президент Америки у своїй інавгураційній промові визначає для себе, уряду та політиків найголовніше стратегічне завдання – об'єднати розділену виборами Америку під прапори демократії, гідності та свободи.

Отож, шановні керманичі держави, переймайте досвід, визначайте головні  пріоритети, будуйте єдину і соборну Україну під прапором національної ідеї, куди входять культура і мова, традиції та духовність, а за тим – все інше. 

Наша роз'єднаність базується на політично-соціальних протиріччях Захід – Схід  (читай: Європа – Росія). За 30 років  Незалежності не визначились, куди йдемо. Одні  тягнуть  "ковдру"  Соборності в бік відсталої мілітаристської Росії, інші – до благодатної Європи. 

Михайло Грушевський сто літ тому це протиріччя вирівняти не  зміг. Не через те, що не захотів, а тому, що в гени багатьох українців, як кліщ, впився вірус російського верховенства і хохляцького рабства. На жаль, оздоровчої противірусної вакцини у нас мало, а та, що є, – неефективна.

Не випадково згадується "Таємничий острів" Жуля Верна. П'ять осіб, втікаючи з полону на повітряній кулі, опинилися на невідомому  безлюдному острові. Незважаючи на приреченість долі, ці п'ятеро відчайдухів, різних за фахом та політичними уподобаннями,  згуртувалися і вирішили будувати комфортне життя з тих ресурсів, які подарувала їм природа. Вони були єдині в символах та назвах своєї міні-держави.

Колоністи не схилялися до сорока років Мойсеєвих блукань в пошуках землі обітованої, а працювали, творили і вчились на своєму досвіді. Вони були об'єднані соборно визначеною ідеєю. Коли на острові з'явилися пірати, не злякались, а вибудували стратегію оборони.

Мій зацікавлений читачу! Проведи паралелі між малим  об'єднавчим діянням  і нашим великим теперішнім. Ти сам дійдеш  висновку: якби запанувала у нашій Незалежній єдність, то давно Україна стояла б на майданчику Європи серед передових країн. Не склалося. Це відчули наші доморощені "пірати"-олігархи, котрі  безжально кинулися грабувати надбання доброзичливого народу та унікальні багатющі скарби природи.

Це їх "заслуга" у нашій бідності і в тому, що нам неохоче відчиняють двері в країнах Європи, Азії та Америки. 

У вищезгаданому "Символі віри" є гарне словосполучення – "Світло від світла". Тобто світло – від Бога, Отця нашого і світло – від Господа Ісуса Христа.

І на мою суб'єктивну думку, сюди доречно доєднується світло Соборності та єдності. Погляньмо на далеку та близьку історію. У 980 році Володимир Великий  намагався досягти соборності Київської Русі, зібравши в єдиний пантеон всіх древніх богів.

Спроба виявилася невдалою, і він прийняв вольове рішення: Хрещення Русі під покровом Єдиного Бога. Цей акт духовної Соборності став успішним – Русь-Україна піднялась на вищий щабель і стала рівною серед країн Європи.

Соборність – це промінь світла в душі кожного із нас. Повторюсь: світло в душі моїй, твоїй, політика, міністра і президента. Саме воно здатне боротися проти олігархічної бездуховної темряви.

На жаль, в наших душах сяє не сонячне проміння, а часто-густо жевріє тьмяна свічечка, яка при найменшому подиху вітру може згаснути.

...На Водохреще знайомий заявив: "Я люблю Україну, але обираю ОПЗЖ" (читай: проросійський вектор, а точніше – “руській мір”).

Немає в його єстві променя української Соборності. Як кажуть, коментарі зайві.

Далі – більше. І теж без світла та  надії на омріяну Соборність.

Поважна пані з особливим пафосом та сяйвом радості в очах повідомляє: знайомий білорус їй дорікнув: "Плохо вы живете". Заперечувати немає сенсу: вона солідарна з білорусом. Справді,    кожному з нас хочеться жити комфортно. Ось і ця пані малює в своїй уяві заморські країни, де вона – цариця, забувши казку про те, як вередлива  бабуся опинилася біля розбитого корита.

Вище згадана пані далека від ідеї Соборності, від лопати і плуга. Жінка  затьмарена спокусою багатого,  легкого життя, хоч міру багатства ще ніхто не визначив. А хіба вона одна така? 

Моя покійна мама повчала: "Що ти, синку, без міри скаржишся? В тебе є хліб, є до хліба, одягнутий, взутий, маєш роботу. Гріх гнівити Бога". Вона була мудрою та терплячою. І знала, що потрібно завзято працювати, щоб мати благо. 

У 1919 році Акт про з'єднання ЗНР та УНР в єдину Українську державу урочисто проголошував: "Віднині український народ, звільнений могутнім поривом своїх сил, має змогу об'єднати всі зусилля своїх синів для створення народної незалежної Української держави на добро і щастя українського народу".

Читачу! Ти бачиш сам: Акт  залишився декларацією, а на світло Соборності сунуть хижі хмари темряви.  Сунуть нахабно: війною, корупцією, пропагандою з боку Росії, влада якої прагне викликати у нас хаос і зневіру.

Та, попри все, лишається Світло соборності у душах і серцях патріотів, і це вселяє надію та щасливе майбуття, як це задекларовано в Акті Злуки.

Анатолій СЕМЕНЮК.

"В єдину, святу, соборну…" – промовляє до нас тисячі днів та років молитовно "Символ віри".

По праву ці слова стосуються не тільки Церкви, а й нас, українців. Вони  надзвичайно актуальні на тридцятому році нашої Незалежності, адже є наріжним каменем розбудови самостійної держави України. 

Прикро, що Ідея Соборності не набула свого осмислення ні сто років тому, ні сьогодні. 

"Як би ви   вчились так, як треба, то  й мудрість би була своя", – нагадував Тарас Шевченко і закликав: "Обніміться ж, брати мої. Молю вас, благаю". 

Але заклик Великого Кобзаря  для декого залишилися гласом волаючого в пустелі.

Із безкінечних політичних телешоу чується одне і те ж: "Що зробив для України Трамп і що зробить Джо Байден?".  А сорок шостий Президент Америки у своїй інавгураційній промові визначає для себе, уряду та політиків найголовніше стратегічне завдання – об'єднати розділену виборами Америку під прапори демократії, гідності та свободи.

Отож, шановні керманичі держави, переймайте досвід, визначайте головні  пріоритети, будуйте єдину і соборну Україну під прапором національної ідеї, куди входять культура і мова, традиції та духовність, а за тим – все інше. 

Наша роз'єднаність базується на політично-соціальних протиріччях Захід – Схід  (читай: Європа – Росія). За 30 років  Незалежності не визначились, куди йдемо. Одні  тягнуть  "ковдру"  Соборності в бік відсталої мілітаристської Росії, інші – до благодатної Європи. 

Михайло Грушевський сто літ тому це протиріччя вирівняти не  зміг. Не через те, що не захотів, а тому, що в гени багатьох українців, як кліщ, впився вірус російського верховенства і хохляцького рабства. На жаль, оздоровчої противірусної вакцини у нас мало, а та, що є, – неефективна.

Не випадково згадується "Таємничий острів" Жуля Верна. П'ять осіб, втікаючи з полону на повітряній кулі, опинилися на невідомому  безлюдному острові. Незважаючи на приреченість долі, ці п'ятеро відчайдухів, різних за фахом та політичними уподобаннями,  згуртувалися і вирішили будувати комфортне життя з тих ресурсів, які подарувала їм природа. Вони були єдині в символах та назвах своєї міні-держави.

Колоністи не схилялися до сорока років Мойсеєвих блукань в пошуках землі обітованої, а працювали, творили і вчились на своєму досвіді. Вони були об'єднані соборно визначеною ідеєю. Коли на острові з'явилися пірати, не злякались, а вибудували стратегію оборони.

Мій зацікавлений читачу! Проведи паралелі між малим  об'єднавчим діянням  і нашим великим теперішнім. Ти сам дійдеш  висновку: якби запанувала у нашій Незалежній єдність, то давно Україна стояла б на майданчику Європи серед передових країн. Не склалося. Це відчули наші доморощені "пірати"-олігархи, котрі  безжально кинулися грабувати надбання доброзичливого народу та унікальні багатющі скарби природи.

Це їх "заслуга" у нашій бідності і в тому, що нам неохоче відчиняють двері в країнах Європи, Азії та Америки. 

У вищезгаданому "Символі віри" є гарне словосполучення – "Світло від світла". Тобто світло – від Бога, Отця нашого і світло – від Господа Ісуса Христа.

І на мою суб'єктивну думку, сюди доречно доєднується світло Соборності та єдності. Погляньмо на далеку та близьку історію. У 980 році Володимир Великий  намагався досягти соборності Київської Русі, зібравши в єдиний пантеон всіх древніх богів.

Спроба виявилася невдалою, і він прийняв вольове рішення: Хрещення Русі під покровом Єдиного Бога. Цей акт духовної Соборності став успішним – Русь-Україна піднялась на вищий щабель і стала рівною серед країн Європи.

Соборність – це промінь світла в душі кожного із нас. Повторюсь: світло в душі моїй, твоїй, політика, міністра і президента. Саме воно здатне боротися проти олігархічної бездуховної темряви.

На жаль, в наших душах сяє не сонячне проміння, а часто-густо жевріє тьмяна свічечка, яка при найменшому подиху вітру може згаснути.

...На Водохреще знайомий заявив: "Я люблю Україну, але обираю ОПЗЖ" (читай: проросійський вектор, а точніше – “руській мір”).

Немає в його єстві променя української Соборності. Як кажуть, коментарі зайві.

Далі – більше. І теж без світла та  надії на омріяну Соборність.

Поважна пані з особливим пафосом та сяйвом радості в очах повідомляє: знайомий білорус їй дорікнув: "Плохо вы живете". Заперечувати немає сенсу: вона солідарна з білорусом. Справді,    кожному з нас хочеться жити комфортно. Ось і ця пані малює в своїй уяві заморські країни, де вона – цариця, забувши казку про те, як вередлива  бабуся опинилася біля розбитого корита.

Вище згадана пані далека від ідеї Соборності, від лопати і плуга. Жінка  затьмарена спокусою багатого,  легкого життя, хоч міру багатства ще ніхто не визначив. А хіба вона одна така? 

Моя покійна мама повчала: "Що ти, синку, без міри скаржишся? В тебе є хліб, є до хліба, одягнутий, взутий, маєш роботу. Гріх гнівити Бога". Вона була мудрою та терплячою. І знала, що потрібно завзято працювати, щоб мати благо. 

У 1919 році Акт про з'єднання ЗНР та УНР в єдину Українську державу урочисто проголошував: "Віднині український народ, звільнений могутнім поривом своїх сил, має змогу об'єднати всі зусилля своїх синів для створення народної незалежної Української держави на добро і щастя українського народу".

Читачу! Ти бачиш сам: Акт  залишився декларацією, а на світло Соборності сунуть хижі хмари темряви.  Сунуть нахабно: війною, корупцією, пропагандою з боку Росії, влада якої прагне викликати у нас хаос і зневіру.

Та, попри все, лишається Світло соборності у душах і серцях патріотів, і це вселяє надію та щасливе майбуття, як це задекларовано в Акті Злуки.