Повідомлення в номер / Де ще знайти таку красу...

Любіть свою Україну,

За неї Господа моліть.

Тарас Шевченко.

Якось моя знайома похвалилась, що відпочивала в арабських Еміратах. Кажу: "Що ж ти там бачила?"–"Нічого", – була відповідь. – "Лежала на пісочку і купалась". – "І ніякі знамениті місця не відвідала?". – "Ні, не було коли за тим засмаганням". – "А ти була в Каневі, на Тарасовій горі?" – питаю. Коли почула, що ні, дуже здивувалась. Чи вартий той пісок і вода десь далеко, якщо у нас є свої місця чудові і для відпочинку і для  духовного збагачення?

І згадалися мені, в першу чергу, кілька подорожей до Тараса Шевченка  на місце його поховання в Каневі на горі, яка названа в честь поета. Кілька разів там була, а туди хочеться ще і  ще. Це –  незабутні враження. Я й учнів своїх з Облап возила – жаль, що не всіх. Дехто повторив  поїздку потім із сім'ями. Згадаймо незабутні слова Тараса:

Як умру, то поховайте

Мене на могилі,

Серед степу широкого,

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Отож, заповіт вдячні шанувальники таланту поета виконали. І хто побував там, переконався у довколишній красі. Бо хіба можна забути те привілля, той розкішний краєвид, що розлягається на Північ, на Схід і Південь? Щось радісне і прекрасне входить у твоє серце, хочеться, здається, або мовчати, завмираючи від захоплення, або співати. Звідси ніби видно пів світу – така неосяжна прозора далеч, пронизана Сонцем, тягнеться в безмежжя. Перед тобою відкривається незвичайність, могутність і краса України. А подолати туди треба 392 східці, і  всім це під силу.

Це чудове видиво здається казкою або сном. А учениця Ліда Данилевич під враженням побаченого вірш склала, присвячений поетові, залишила в музеї в книзі відгуків. Після закінчення вишу вона за призначенням потрапила в Яремче Івано-Франківської області. Якось і  запросила мене в  гості: "Ви нас возили в казку до Шевченка над Дніпром, а я  запрошую у свою казку, в Карпати". Це було через 20 років після того, як вона школу закінчила.

Приїхала Ліда на зустріч з однокласниками. Всі були здивовані, бо дівчина не змінилася зовсім. Хтось сказав: "Тебе в холодильнику 20 років тримали чи законсервували?". А вона, сміючись, сказала: "Ось що значить гірське повітря". Тож не диво, що довше люди живуть і краще здоров'я мають.

Тож я, звичайно, відгукнулась на запрошення. Їхала цілу ніч потягом, потім пів дня автобусом. По приїзді я не відчула зовсім втоми. Це мене найбільше здивувало. І ми зразу легковиком з нею і її чоловіком почали подорожувати. "Намотали" десь кілометрів 200 по горах: водоспади, перевали, Буковель, ріки швидкоплинні, чудові гуцули в особливих строях, дуже строкатий ярмарок вражає рукотворними виробами... Їла вперше  там фірмову страву банош (крута каша із кукурудзяного  борошна, зварена на сметані).

Та найбільше вразив знаменитий курорт "Яремче". Приваблює розкішною неповторною красою і допомагає, мабуть, вилікувати не тільки тіло, а й   втомлену душу. А повітря таке, що хоч закривай у посуд і вези додому. І як доповнення – класична гуцульська архітектура. Все це кличе у подорож. Висота над рівнем моря – 920 метрів, але зовсім не відчувається.

Це – Черкащина й Івано-Франківщина, згадані вище. А наша Волинь має, думаю, свою "візитну картку" – Світязь. Не треба вам і Чорного моря. І хто не був там, не скупався в озері, той багато втратив. 

Цю водну перлину кожен повинен відвідати, бо це  ж наше найкраще водяне плесо, яке прекрасне в усі пори року. І людей тут завжди повно.

Возила я й сюди своїх старшокласників з Облап, бо й самій вперше довелося тут побувати. Любов до рідного краю старалась різними методами прищеплювати.

Думалось:  побачать діти це озеро, помилуються ним, наловлять хлопці риби,  наваримо юшку, переночуємо в палатках як туристи –  чоловік мій з хлопцями  в одній, я в другій з дівчатами, та й додому, бо вибрались в дощ. Вечір вдався на славу. І юшку їли, і співали.

А вранці Сонечко так гріло, ніби хотіло компенсувати вчорашній дощовий день. Тож як не скупатись?  Вода після дощу тепла, чиста, прозора. Хлопці зразу під пильним оком чоловіка Віталія Марковича в озеро побігли. А дівчата мало не плачуть. Бо ніхто не взяв купальники через дощ (матері не дали). Побродили у воді по коліна і вернулись. Щось пошептались на березі,   в палатці сховались. 

Коли це всі повибігали в сорочках і плюхнули у воду. Люди сторонні на березі загукали: "Дивіться, русалки попливли!". Таке  не забувається. При традиційних зустрічах завжди згадують і сміються; хваляться, що вже часто там відпочивають.

Таких фантастично красивих місць по всій Україні можна за все життя не об'їздити, а "ви претеся на чужину", як сказав колись Шевченко; бо немає на світі ні другої України, ні другого Дніпра.

Валентина ОСТАПЧУК.

смт Голоби.

Тарас Шевченко.

Якось моя знайома похвалилась, що відпочивала в арабських Еміратах. Кажу: "Що ж ти там бачила?"–"Нічого", – була відповідь. – "Лежала на пісочку і купалась". – "І ніякі знамениті місця не відвідала?". – "Ні, не було коли за тим засмаганням". – "А ти була в Каневі, на Тарасовій горі?" – питаю. Коли почула, що ні, дуже здивувалась. Чи вартий той пісок і вода десь далеко, якщо у нас є свої місця чудові і для відпочинку і для  духовного збагачення?

І згадалися мені, в першу чергу, кілька подорожей до Тараса Шевченка  на місце його поховання в Каневі на горі, яка названа в честь поета. Кілька разів там була, а туди хочеться ще і  ще. Це –  незабутні враження. Я й учнів своїх з Облап возила – жаль, що не всіх. Дехто повторив  поїздку потім із сім'ями. Згадаймо незабутні слова Тараса:

Отож, заповіт вдячні шанувальники таланту поета виконали. І хто побував там, переконався у довколишній красі. Бо хіба можна забути те привілля, той розкішний краєвид, що розлягається на Північ, на Схід і Південь? Щось радісне і прекрасне входить у твоє серце, хочеться, здається, або мовчати, завмираючи від захоплення, або співати. Звідси ніби видно пів світу – така неосяжна прозора далеч, пронизана Сонцем, тягнеться в безмежжя. Перед тобою відкривається незвичайність, могутність і краса України. А подолати туди треба 392 східці, і  всім це під силу.

Це чудове видиво здається казкою або сном. А учениця Ліда Данилевич під враженням побаченого вірш склала, присвячений поетові, залишила в музеї в книзі відгуків. Після закінчення вишу вона за призначенням потрапила в Яремче Івано-Франківської області. Якось і  запросила мене в  гості: "Ви нас возили в казку до Шевченка над Дніпром, а я  запрошую у свою казку, в Карпати". Це було через 20 років після того, як вона школу закінчила.

Приїхала Ліда на зустріч з однокласниками. Всі були здивовані, бо дівчина не змінилася зовсім. Хтось сказав: "Тебе в холодильнику 20 років тримали чи законсервували?". А вона, сміючись, сказала: "Ось що значить гірське повітря". Тож не диво, що довше люди живуть і краще здоров'я мають.

Тож я, звичайно, відгукнулась на запрошення. Їхала цілу ніч потягом, потім пів дня автобусом. По приїзді я не відчула зовсім втоми. Це мене найбільше здивувало. І ми зразу легковиком з нею і її чоловіком почали подорожувати. "Намотали" десь кілометрів 200 по горах: водоспади, перевали, Буковель, ріки швидкоплинні, чудові гуцули в особливих строях, дуже строкатий ярмарок вражає рукотворними виробами... Їла вперше  там фірмову страву банош (крута каша із кукурудзяного  борошна, зварена на сметані).

Та найбільше вразив знаменитий курорт "Яремче". Приваблює розкішною неповторною красою і допомагає, мабуть, вилікувати не тільки тіло, а й   втомлену душу. А повітря таке, що хоч закривай у посуд і вези додому. І як доповнення – класична гуцульська архітектура. Все це кличе у подорож. Висота над рівнем моря – 920 метрів, але зовсім не відчувається.

Це – Черкащина й Івано-Франківщина, згадані вище. А наша Волинь має, думаю, свою "візитну картку" – Світязь. Не треба вам і Чорного моря. І хто не був там, не скупався в озері, той багато втратив. 

Цю водну перлину кожен повинен відвідати, бо це  ж наше найкраще водяне плесо, яке прекрасне в усі пори року. І людей тут завжди повно.

Возила я й сюди своїх старшокласників з Облап, бо й самій вперше довелося тут побувати. Любов до рідного краю старалась різними методами прищеплювати.

Думалось:  побачать діти це озеро, помилуються ним, наловлять хлопці риби,  наваримо юшку, переночуємо в палатках як туристи –  чоловік мій з хлопцями  в одній, я в другій з дівчатами, та й додому, бо вибрались в дощ. Вечір вдався на славу. І юшку їли, і співали.

А вранці Сонечко так гріло, ніби хотіло компенсувати вчорашній дощовий день. Тож як не скупатись?  Вода після дощу тепла, чиста, прозора. Хлопці зразу під пильним оком чоловіка Віталія Марковича в озеро побігли. А дівчата мало не плачуть. Бо ніхто не взяв купальники через дощ (матері не дали). Побродили у воді по коліна і вернулись. Щось пошептались на березі,   в палатці сховались. 

Коли це всі повибігали в сорочках і плюхнули у воду. Люди сторонні на березі загукали: "Дивіться, русалки попливли!". Таке  не забувається. При традиційних зустрічах завжди згадують і сміються; хваляться, що вже часто там відпочивають.

Таких фантастично красивих місць по всій Україні можна за все життя не об'їздити, а "ви претеся на чужину", як сказав колись Шевченко; бо немає на світі ні другої України, ні другого Дніпра.

смт Голоби.