У Ковелі та й на Волині багатьом людям знайомий або особисто, або за громадською роботою, або за публікаціями преси (переважно у "Вістях Ковельщини") Заслужений працівник культури Іван Васильович Сидорук.
Сьогодні я хочу ширше розповісти про цю непересічну особистість, яка вписала не одну яскраву сторінку в історію нашого краю. І хоч його громадянська позиція, ініціативи й активність сприймаються не всіма однозначно, а в декого викликають невдоволення, хочу заявити категорично: якби таких людей було в країні більше, ми б не мали тієї ситуації, яка є нині. Бо, хто і що б не казав, Україна перебуває в стані величезної загрози, яку викликала широкомасштабна агресія росії, хоча загроза ця існує з 1991 року, відколи наша держава заявила на весь світ про свою Незалежність, котру підтримали на Всеукраїнському референдумі українці майже одноголосно.
Саме в бурхливі революційні часи познайомилися ми з паном Іваном: він як безпосередній активний учасник тих подій, я – як журналіст і порівняно молодий редактор газети. Відверто кажучи, не у всіх питаннях я розділяв його позицію, а він мою. Були спори, були дискусії. Але головне полягало в тому, що нас об'єднували любов до України, бажання бачити її вільною та демократичною. А ще – участь Івана Сидорука у діяльності редакційного колективу, в намаганні утвердити свободу слова, прозорість у діях влади, об'єднати демократичні сили краю.
З тих пір ми постійно в "контакті", разом намагаємося популяризувати "міськрайонку", порушувати гострі проблеми сучасного життя, бити на сполох, коли є в цьому потреба.
l
Хто ж він такий, наш ювіляр, де корені його життєпису?
– Народився я 27 серпня 1955 року в селі Хотешів на Камінь-Каширщині, – розповідає пан Іван. – Батько Василь Оксентійович, 1922 року народження, в час Другої світової війни був мобілізований до сотні УПА в Хотешові, а після приходу "червоних" 1944 року його забрали до армії. Після закінчення бойових дій працював у колгоспі.
Мати Ганна Омелянівна народилася у 1926 році в селі Поступель в сім'ї Омеляна Мицюка. 1938 року на її очах польські поліцаї за любов до України вбили батькового брата Софрона. Про це часто розповідала дітям. Мала добру освіту. По неділях вголос читала твори Тараса Шевченка, Лесі Українки. Довелося їй пережити й страхіття німецького концтабору.
В сім'ї народилося і отримало належне виховання п'ятеро дітей. Чотири сини здобули вищу освіту, дочка – медпрацівниця. Я в дитинстві навчався у школах Хотешова, Боратина, Нововолинська. Професію набував у Ковельському профтехучилищі № 5, Вижницькому училищі прикладного мистецтва Чернівецької області. Закінчив також Рівненський державний університет культури. Моє молоде життя було активне, творче. Брав участь у різноманітних виставках, конкурсах, мистецьких семінарах.
Запитую:
– А з якого року Ви у Ковелі?
– Із 1983-ого. Багато літ працював на фабриці культпобутвиробів "Турія". Саме для цього підприємства виготовив зразки дерев'яних іграшок, які були моєю дипломною роботою у Вижницькому училищі прикладного мистецтва.
– Пам'ятаю, що вже тоді Ви відзначалися наступальною громадянською позицією, відстоювали українську національну ідею. У зв'язку з цим мали проблеми?
– А як же без цього? За мною пильно наглядали спецслужби КДБ (комітету держбезпеки) і у Вижниці, і у Ковелі. Однак вільніше стало "дихати", коли проголосили державну Незалежність України 24 серпня 1991 року. Саме тоді став співголовою Товариства української мови Тараса Шевченка, співголовою міськрайорганізації "Народний Рух України за перебудову", членом клубу творчої інтелігенції "Джерело" у Ковелі.
Мені завжди боліла доля України, її народу, щиро хотілося, щоб вільно розвивалася її культура, зміцнювалися народні традиції, правдиво висвітлювались історія, щоб не повторилися сказані колись Тарасом Шевченком слова: "Погибнеш, згинеш, Україно, не стане знаку на землі!".
З цією метою став ініціатором створення Парку-музею архітектури та побуту Полісся у 1992 році, а також активно підтримував ідею спорудження пам'ятника Тарасу Шевченку. До співпраці запросив скульпторів-ровесників по навчанню у Вижниці Петра Подольця, Володимира Шолудька. Як відомо, проєкт вдалося реалізувати у 2005 році.
l
Безперечно, коли б постаратися розповісти про справи, до яких причетний Іван Сидорук, не вистачило б не тільки сторінки, а цілого номера газети. І то не перебільшення, а чиста правда.
Не буває тижня, щоб він не зателефонував і не повідомив про якусь важливу подію, людину, яка варта уваги журналістів, цікаву ідею на майбутнє. Іноді дивуюся: коли він встигає скрізь побувати, відвідати установи, які потрібні для загальної справи, а ще й підготувати статтю для газети?
Тільки цього року з його ініціативи у "Вістях Ковельщини" з'явилися обширні публікації про видатну українську поетесу Ліну Костенко, з якою вдалося познайомитися після аварії на Чорнобильській АЕС під час її відвідин "зони", Героя України Володимира Шевка, жінок-мироносиць, українського художника Іллю Рєпіна, життя і творчість якого "приватизували" ідеологи "руського міра" тощо.
В Івана Васильовича є риса, яка властива далеко не всім історикам, краєзнавцям і навіть музейникам. Він досконало знає історію України, Волині, Ковельщини і прагне цими знаннями поділитися з іншими. Поділитися не просто словами, а наполягти на тому, щоб пам'ять про видатних людей минулого – далекого і не дуже від нас віддаленого – по-належному вшанувати. Саме він був першим, хто запропонував виготовити пам'ятні дошки на будинках, де мешкали учасник національно-демократичного руху 1990-их років Володимир Осіюк, на честь якого тепер названа колишня вулиця Черняховського, підполковника міліції, який загинув, захищаючи мирних громадян, ковельчанина Федора Литвинюка. Сьогодні разом з журналістами "Вістей Ковельщини" намагається донести до громадськості і влади Турійщини велич подвигу Галини Січкарук, пропонуючи розпочати акцію за присвоєння цій мужній учасниці повстанського руху звання Героя України посмертно. Про неї, до речі, "Вісті Ковельщини" розповідали у публікації "Не маємо права забувати" 19 червня 2025 року.
Звичайно, ініціативи пана Івана сприймаються не завжди і не всіма однозначно. Декому зручніше жити без зайвих турбот, декому важливіші особисті проблеми. Однак, як переконався і я на власному прикладі, ювіляр клопочеться не про власні інтереси, а про справи, що мають суспільне значення. Так він діяв і в 90-их роках, коли сміливо підняв синьо-жовтий прапор на флагштоці підприємства, де працював, так і діє сьогодні, коли прагне до того, щоб пам'ять про борців за волю України – колишніх і сучасних – було вшановане на належному рівні.
Сьогодні в живих залишилося небагато людей, з якими активно співпрацював Іван Сидорук на зорі Незалежності. Але він намагається підтримувати дружні стосунки із тими, хто до цих пір в строю. Це – Геннадій Сарапін, Федір Савлук, Василь Козак, Яків Лавренко, Богдан Бачук, Григорій Олійник та інші. Постійні зв'язки у нього з політиками, журналістами, письменниками, громадськими діячами, науковцями Луцька, Києва, Львова, очільниками громад Волині, а особливо – із дорогими серцю земляками Камінь-Каширщини, Любешівщини, Ратнівщини.
l
Символічно, що пан Іван народився в один день із відомим українським громадсько-політичним діячем, поетом, письменником, публіцистом Іваном Яковичем Франком, якого дуже цінує і яким захоплюється. Не знаю, чи це випадковість, чи, можливо, мама, яка мала досить гарну освіту, врахувала цей фактор, обираючи ім'я синові. В будь-якому разі він має щось спільне з характером Великого Каменяра. Йому теж властиве бунтарство, прагнення революційних змін, відданість українській національній ідеї.
Декілька років тому мене приємно вразив вчинок Івана Сидорука, який здійснив, образно кажучи, паломницьку поїздку разом із дітьми до родинного обійстя Івана Франка в Нагуєвичі на Івано-Франківщині. При цьому добирався коником, запряженим у змайстрованого друзями-умільцями воза. Скажу відверто: проїхати декілька сотень кілометрів задля того, щоб вклонитися пам'яті Каменяра, – це якщо не подвиг, то справжній патріотичний здвиг.
Мене зворушує турбота пана Івана про дітей. Ось як він про це розповідає: "Двічі одружений. Відчуваю і несу відповідальність за трьох синів: Тараса, Олексу, Маркіяна, доньок Маріанну, Іванну, чим дуже пишаюся, хоча це і непросто, і нелегко. Дякувати Богові і добрим людям, з батьківськими обов'язками вдається справлятись".
Одна з останніх приємних подій в житті ювіляра – успішний вступ доньки Маріанни в Національний університет культури, ректор якого є легендарний Михайло Поплавський. Цікаво, що дівчині задовго до початку навчального року вручили спеціальний Диплом зі словами: "За перемогу у конкурсі "Талановитим вхід без черги" та здобуття Головного призу "4 роки безкоштовного навчання". Не відмовиш юній ковельчанці у сміливості і відвазі, адже зуміла сфотографуватися із самим маестро Михайлом Поплавським (на світлині).
Напевно, значний вплив на Маріанну і решту дітей справляє любов і повага Івана Сидорука до народних свят і традицій, залучення їх з малих літ до колядувань і щедрувань. Недарма свій сімейний самодіяльний гурт вони назвали "Соколята". Це – данина поваги волинському соловейкові, який у свій час виховувався у бабусі в селі Вербка Дубівської громади В'ячеславу Хурсенку, котрий навічно увійшов в історію української пісні завдяки неперевершеному шедевру "Соколята".
Що ж, було б дивно, якби в Заслуженого працівника культури України, яким є Іван Васильович Сидорук, не виросли діти, для яких українська пісня, українське слово були б байдужими.
Тож нехай подальша їх життєва доля буде успішною та щасливою, а ювіляру бажаємо словами його улюбленої поетеси Ліни Костенко:
Не уникай в путі
круговороту –
Хай руки загартуються
твої,
Бо доведеться плавати
і проти,
І впоперек стрімкої течії.
Вірю, що не зміліє річка життя, течію якої успішно долає човен долі Івана Сидорука.
Микола ВЕЛЬМА.
У Ковелі та й на Волині багатьом людям знайомий або особисто, або за громадською роботою, або за публікаціями преси (переважно у "Вістях Ковельщини") Заслужений працівник культури Іван Васильович Сидорук.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 9
Четвер. Мінлива хмарність, ввечері дощ. Температура: 23оС. Вітер західний помірний.
У Ковелі та й на Волині багатьом людям знайомий або особисто, або за громадською роботою, або за публікаціями преси (переважно у "Вістях Ковельщини") Заслужений працівник культури Іван Васильович Сидорук.
Мабуть, не знайдеться на Ковельщині людини, яка б не знала протоієрея о. Івана Оринчака, настоятеля храму святого Андрія Першозванного Волинської єпархії Православної Церкви України.
“У кожного своя доля і свій шлях широкий", – виправдовує складності і негаразди життя-буття невдаха. Буває ж бо, що й це не так, і те погано. Сум, журба і депресія затискають у лещата грішну душу. Втрачається сенс існування у цьому буденному просторі.
Серпень – золота пора для кулінарних експериментів із сезонними продуктами. На ринках повно соковитих кабачків, кукурудзи, ягід та фруктів. Ми зібрали кілька смачних і легких у приготуванні рецептів.
ОВЕН. Продемонструйте хорошi манери, а не пробивнi здiбностi. Проявляйте мудрiсть i обачнiсть в рiшеннях. Може чекати випробування в особистому життi. Зусиль потребуватимуть фiнансовi справи. Якщо схильнi до ризику, то краще уникати таких ситуацiй. 