Чи обов’язково потрібно відпрацьовувати?
«Хочу звільнитися з роботи, але у зв’язку з переїздом не зможу відпрацювати два тижні. Чи нестиму за це якусь відповідальність?» – запитує Ніна З.
Відпрацьовувати чи ні – ось у чому питання. Адже законодавство (стаття 38-ма Кодексу Законів про працю України – розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника) містить норму про те, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. І тим самим надаючи можливість роботодавцю знайти заміну на своє місце та водночас завершити власні «робочі» справи.
Але водночас стаття 38-ма встановлює випадки, коли власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник: переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у цій місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею 14-річного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин. До речі, такі поважні підстави мають бути документально підтверджені при звільненні.
Також іще однією причиною для розірвання трудового договору за власним бажанням у строк, про який просить працівник, – є невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного або трудового договору. У такому разі, згідно зі статтею 44-ою Кодексу, працівнику виплачується вихідна допомога – у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.
Крім того, і без наявності поважних причин сторони можуть досягти згоди і домовитися про дату звільнення в межах двотижневого строку після подання працівником заяви про звільнення. Якщо ж працівник не просить звільнити його раніше двотижневого строку, то роботодавець має право звільнити його за статтею 38-ою Кодексу після закінчення цього строку. І навпаки, якщо роботодавець наполягає на відпрацюванні «двох тижнів», то працівник повинен залишатися у трудових відносинах до спливу цього строку, якщо, звісно, у нього немає поважних підстав для звільнення.
Проте протягом двох тижнів із моменту подачі заяви про звільнення працівник повинен ходити на роботу, виконувати покладені на нього трудові обов’язки. Себто працювати у тому ж режимі, як і до наміру звільнитися.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому, відповідно до законодавства, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
У день звільнення власник або уповноважений ним орган зобов’язаний видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у встановлені строки (стаття 47-ма Кодексу).
Ліна ПАСЬКО.
«Хочу звільнитися з роботи, але у зв’язку з переїздом не зможу відпрацювати два тижні. Чи нестиму за це якусь відповідальність?» – запитує Ніна З.
Відпрацьовувати чи ні – ось у чому питання. Адже законодавство (стаття 38-ма Кодексу Законів про працю України – розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника) містить норму про те, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. І тим самим надаючи можливість роботодавцю знайти заміну на своє місце та водночас завершити власні «робочі» справи.
Але водночас стаття 38-ма встановлює випадки, коли власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник: переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у цій місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею 14-річного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин. До речі, такі поважні підстави мають бути документально підтверджені при звільненні.
Також іще однією причиною для розірвання трудового договору за власним бажанням у строк, про який просить працівник, – є невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного або трудового договору. У такому разі, згідно зі статтею 44-ою Кодексу, працівнику виплачується вихідна допомога – у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.
Крім того, і без наявності поважних причин сторони можуть досягти згоди і домовитися про дату звільнення в межах двотижневого строку після подання працівником заяви про звільнення. Якщо ж працівник не просить звільнити його раніше двотижневого строку, то роботодавець має право звільнити його за статтею 38-ою Кодексу після закінчення цього строку. І навпаки, якщо роботодавець наполягає на відпрацюванні «двох тижнів», то працівник повинен залишатися у трудових відносинах до спливу цього строку, якщо, звісно, у нього немає поважних підстав для звільнення.
Проте протягом двох тижнів із моменту подачі заяви про звільнення працівник повинен ходити на роботу, виконувати покладені на нього трудові обов’язки. Себто працювати у тому ж режимі, як і до наміру звільнитися.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому, відповідно до законодавства, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
У день звільнення власник або уповноважений ним орган зобов’язаний видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у встановлені строки (стаття 47-ма Кодексу).
Ліна ПАСЬКО.
Залишити коментар