Повідомлення в номер / Свято-Благовіщенський собор: роки боротьби і перемог

Благовіщенська парафіяльна родина. Я ні на йоту не перебільшую, називаючи так церковну громаду Свято-Благовіщенського собору м. Ковеля.

Вона поєднала в собі православну віру, національно-патріотичний дух, любов до України, боротьбу за відродження свого молитовно-духовного дому. Над тими надіями і сподіваннями бути центром християнського національного руху на Ковельщині і Волині стоїть їхня заступниця, покрова і берегиня – Пресвята Богородиця.

У благодатній скарбниці Божої Матері нескінченне багатство доброчинних чудотворних діянь. Згадалось одне з них. Якось  ішов чоловік по гірській стежині. Раптом збоку почув хиже ричання леопарда. "Рятуйся!" – підказав інстинкт  самозбереження, і чоловік побіг.

Вже чути за плечима подих звіра, а тут –ущелина. Стрибнув з усіх сил, та зірвався і полетів вниз. Падаючи, зачепився одягом за гострий виступ і повис Леопард, глянув на бідолаху та й  пішов, залишивши того повільно помирати. "Молися!" – почулося згори. І він став молитися ревно і безперервно. Вже й лік часу втратив. В якусь мить чоловік відчув, як чиїсь дбайливі руки взяли його, підняли і  винесли на безпечне місце. Це почула молитви  Божа Матінка і врятувала бідолашного.

Чи не те саме сталося  із нашою Благовіщенською церквою? У 1961 році (сумний ювілей) тогочасна компартійна влада Ковеля прийняла рішення про закриття Святині, а згодом про руйнування унікальної історичної пам'ятки. На цьому місці стали будувати спортивний зал ДСТ "Спартак". Вірні опинилися в темній "ущелині" атеїзму.

Та люди не скорилися, а молилися до Пресвятої Богородиці, Господа нашого Ісуса Христа. Молилися за повернення Віри  і Церкви. Потайки переховували церковні речі, зберігали надкупольний хрест. Це було небезпечно, але Віра була вище страху. І ось дихнув свіжий вітер перемін. Розкрився дух сивочолих вірян. Під проводом Народного руху України вони стали на захист священного, віками намоленого, місця. 

Активісти церковної ради поставили планку  вимог, здавалося, на недосяжну висоту: передати будівлі спорткомплексу "Спартак" церковній громаді для відродження храму. Вимоги були справедливі – віруючі вимагали  повернення втраченого, точніше – силою в них відібраного. І диво сталося! 

Після довготривалої, важкої боротьби Федерація профспілок Волині у лютому 1992 року прийняла  рішення  про передачу громаді спортзалу, який  швидко перетворився на молитовний, а через два роки весь спортивний комплекс став власністю вірян.

Не стояла осторонь тих  революційних процесів і місцева влада, яку мені тоді довелося очолювати. Приймалися  відповідні рішення і звернення, разом з тим закінчувалось будівництво нового спортивного комплексу на бульварі Лесі Українки, що дало можливість в кінцевому результаті "переселити" спортсменів і тренерів у сучасні спортивні зали. Слід відзначити ще одне диво: окремі компартійці високого рангу прозрівали (наприклад, Володимир Блаженчук) і сприяли успішній передачі споруд "Спартака"   вірянам.

Пройшли роки. Якось при зустрічі очільниця федерації профспілок Галина Голованець дорікнула мені: "Ми тоді з вами зробили велику помилку, що віддали спорткомплекс".

На це я відповів: "Пані Галино, тоді ви зробили найдоброчесніший  вчинок життя".

ххх

Це був тільки початок. Попереду чекали важкі дні і ночі перебудови, становлення православного храму України.  

ххх

Та повернемося до свята, яке, на диво, співпало з Днем пам'яток історії та культури. Весняний день 18 квітня огортав теплом і світлим сонячним промінням. В простому молитовному залі собору зібралися парафіяни, священники і гості. Гурт хористів у барвистих вишиванках виглядав, як пишний букет квітів. Це  була справжня дружна парафіяльна родина.

Вірні знають тверду позицію свого настоятеля о. Василя Мичка, який розуміє важливість повернення до витоків своєї святині. Адже без знання історії ми втрачаємо основу роду, стаємо бездомниками без матері і батька. Церква по праву є духовною матір'ю кожного з нас, а дух святий у ній – батьком.

Про давню пів тисячолітню історію розповіла Мирослава Мороз, старший науковий співробітник історичного музею. Вона наголосила, що Благовіщенська святиня завжди стояла на позиціях духовності, українства і патріотизму. Ще в двадцятих роках ХХ століття о. Іван Губа запровадив служіння українською мовою. Всередині ХІХ ст. церква виконувала роль соборної. На початку ХХ століття будівля стала на кам'яний фундамент. В повоєнні роки службу провадили о. Микола Вітрик (1945-1948 р. р.) та о. Євгеній Гризентович (1948-1961 р. р.).

Сьогодні завдяки спільним зусиллям парафіян і священнослужителів храм постав у своїй новій соборній красі та величі.

Про важкі, але переможні кроки  перебудови тридцятилітньої давності поділилися спогадами Григорій Олійник, Віталій Пожарний, Володимир Кравчук  (нагороджений Благословенною грамотою), Тетяна Аврахова, о. Дмитро Відник, о. Дмитро Кекляк, о. Ростислав Дідух. Обмежений формат газети не дає можливості описати все, але вони  мають бути збережені для нової розширеної книги історії храму.

Особливо уважно присутні слухали розповідь матінки Марії про життя та діяльність на духовній ниві о. Петра Левочка, її чоловіка. Він був не тільки будівничим собору, але й організатором православних церков Київського патріархату на Ковельщині та Волині. Доповнив розповідь матінки   її син – тепер о. Михайло. Він з любов'ю і гордістю розповів про батька, адже на будові та службі завжди був поруч, всотував у себе все найцінніше, переймав кожен рух свого кровного наставника.

Виступаючі наголошували, що естафета розбудови Благовіщенського собору передана в надійні руки о. Василя Мичка. За словами матінки Марії, отець Василь впевнено продовжує святу справу, розпочату  о. Петром Левочком.

Щирі вітальні слова лунали з вуст  Миколи Заікіна, Президента ТОВ "ВО  "Ковельсільмаш", мецената і жертводавця.

Час летів, а спогадам, здавалося, не буде кінця. Мов би в широкоформатному віртуальному кіно відтворювалися в пам'яті події і факти далекої та  близької історії храму.

Сьогодні найбільше "навантаження" витримують о. Василь Мичко та  його сподвижник о. Михайло Левочко. Настоятель храму подякував  парафіянам, адже кожен з них був поруч і вносив у розбудову свою вагому дещицю. Отець Василь розповів, як вдалося віднайти історичну пам'ятку – частину фундаменту старої церкви, зберегти її, як вдалося створити шедевральний іконостас, аналогів  якому  немає на Волині. Сьогодні бані сяють золотом, а на них витрачено 2 тисячі квадратних метрів білої і 1,5 тисячі жовтої жерсті (7 тонн).

ххх

Патріотизм і волонтерство проявилися  не тільки на будові храму Господнього. Парафіянами  було зібрано і перевезено на фронт 120 тисяч гривень, сплетено 3 кілометри захисної сітки. Милує око оновлена ікона Божої Матері. З правого боку від вівтаря – чудотворна ікона, яка допомагає позбутися залежності від алкоголю. 

Гордістю храму є чудотворна ікона Божої Матері збережена зі "старої" церкви. Тут сотні зцілених. Про це свідчать дарунки, які зберігаються біля неї.

А яке свято без дітей? Зворушують і тішать душу їхні поетичні вітання. Вони, мов соловейки, щебечуть, віщуючи новий розквіт віри і церкви. Пошануймо їхніх духовних наставників – Інну Третяк та Тетяну Демчук. За те, що вони вкладають в  дитячі серця Віру, Надію, Любов. Отець  Василь вручив їм заслужені нагороди – медалі "За жертовність".

Гордістю Благовіщенського собору по праву є церковний хор. Мелодійно, витончено, за всіма  канонами духовної музики  лунають духовні і молитовні піснеспіви. Маємо пошанувати пам'ять регента Валентини Олійник, яка його організувала в ті буремні  часи і  довгі роки незмінно керувала ним. І вкотре маємо відзначити: естафета – в надійних руках Тетяни Шуляк. Так тримати! При цьому і я щасливію: у вінок свята вплетена "Молитва" на мої слова.

Чарівним оксамитовим звучанням, немов весняним струмком, вливаються у душу піснеспіви  хорового, позначеного  високопрофесійним талантом, гурту під керівником Олександри Кузьмич. 

Тон святковому дійству задавала ведуча Світлана Рябчук, за що  їй – теж благословенна подяка від парафіян.

…Перегорнута ще одна сторінка літопису Свято-Благовіщенської  святині. Вона славна та гідна українського роду і є гордістю для ковельчан.

НА СВІТЛИНАХ: під час урочистого відзначення 30-річчя відродження Свято-Благовіщенського храму.

Фото з архіву 

церковної громади.