Традиції нашого народу
НАРОДНИЙ ЕТИКЕТ
Добре вихована людина, яка вміє поводитися в товаристві, громаді, в усі часи й у всіх народів користувалася повагою й увагою. В народній культурі українців навчання правилам етикету починалося з раннього віку дитини. У півтора року маля вже вміло "віддавати чолом" – шанобливо вітатись зі старшими членами родини, притуляючись чолом до їхньої руки, молитись. Знало своє місце за столом і як поводити себе, коли в домі гості, взагалі на людях.
На вулиці з'являтись можна було тільки чистим, охайно одягненим. Дівчинка мала бути щодня заплетеною: кругла "гладка голівка" вважалась еталоном дівочої краси. Заміжня жінка, навпаки, не повинна "світити волоссям", з'являтись на людях простоволосою.
Втім, вимогами до зовнішнього вигляду людини правила етикету не вичерпувались. Молодші за віком мали першими вітатись зі старшими. А от розпочинав розмову в гурті старший за віком чоловік, співрозмовника не годилось перебивати. Молоді негоже вважалося прилюдно виявляти свої почуття (обійми, поцілунки). Спеціальні вітально-побажальні формули давали можливість висловити почуття доброзичливості в багатьох ситуаціях: за роботою ("Бог у поміч!", "Дай, Боже, щастя!"), при зустрічі ("Будьте здорові!", "Ідіть здорові!").
В традиційному суспільстві звичай регламентував поведінку людини під час свята і в будень, визначав її місце в суспільстві й родині. Тож, займаючи заздалегідь відведене йому місце, кожен міг почувати себе комфортно.
Про це піде мова далі. Можливо, розповідь багатьом стане у пригоді. Адже не завжди і не всі знають, як правильно поводити себе на якомусь святі чи оказії, що доречно сказати і робити в тому чи іншому випадку.
НАРОДИНИ
Народження дитини – радісна подія для батьків, їхніх родичів, друзів, знайомих. З цією подією можна привітати по телефону, а також завітати додому, обов'язково попередньо домовившись про свій намір із породілею. Адже варто пам'ятати, що протягом 40 днів немовлята дуже вразливі.
Колись прийти провідати породіллю, розділити її щастя в перші дні після народження дитини мали право лише жінки. Йдучи в гості, брали з собою невеликий гостинець – хлібину чи пиріжки, полотно на пелюшки, трохи борошна чи яєць, – у кого що було. "Вітаємо з рожденним, хай здорове росте!" – віталися за звичаєм, вручали гостинці, а на немовля дивились, намагаючись оминати погляду в очі, щоб не зурочити. Саме з цією метою приказували: "Тьху, яке погане, некрасиве!". Цікаво, що звичай цей побутує і донині.
Чоловік породіллі мусив почастувати жінок, а вони мали право трішечки покпинити з нього, дозволяючи собі ущипливі жарти, годуючи щасливого батька навмисне пересоленою кашею чи якоюсь іншою стравою. Він мав лише дякувати жіноцтву за ласку і знову частувати їх. Науковці вважають це відголоссям давнього звичаю – покаранням чоловіка за родові муки жінки.
БУДЬТЕ МОЇМ КУМОМ
Прилучення новонародженого до громади, родини відбувалось після хрещення, тому що саме з цієї миті, отримавши ім'я, він переставав бути просто "хлопчиком", "дівчинкою", "дитиною", а ставав Іванком, Олесею…
Важлива роль у церковному таїнстві хрещення дитини та народному обряді хрестин відводилась духовним наставникам дитини – хрещеним батькам – кумам. Їх вибір був справою вельми відповідальною. В народі вважалось, що чесноти, як і моральні вади цих людей, впливають на долю дитини. Куми шанувалися більше, ніж родичі, з ними не можна було сваритися. Стосунки кумівства довічні.
Тому кумувати часто запрошували найближчих, сердечних друзів. Оскільки часто між родичами могли виникнути якісь майнові суперечки, то подекуди рекомендували близьких родичів у куми не брати.
Бути кумом чи кумою вважалось почесним обов'язком, від якого не відмовлялись, хоча це накладало на людей певні обов'язки. Кума повинна була приготувати до хрестин крижмо – шмат полотна, з якого потім хрещенику шили сорочку. Кум мав подарувати хрещенику гроші. За участю кумів відбувались і подальші події у житті дитини – пострижини (в рік). Їм відводилась почесна роль на весіллі. За звичаєм, куми мали звертатись один до одного на "Ви", навіть якщо до цього вони були на "ти".
Обов'язковим було перевідувати кумів на великі свята – Різдво, Новий рік, Великдень. І, мабуть, мало знайдеться в Україні людей, які не тішились у дитинстві подарунками від хрещених батьків і які б не згадували тепло цих особливих стосунків усе життя.
СУСІДИ – НАЙБЛИЖЧІ “РОДИЧІ”
Стосунки між людьми, які живуть поруч або в окремій хаті на селі чи в міській квартирі, багато в чому визначають комфортність життя, несучи в нього спокій, радість чи, навпаки, нотки роздратування, неприязні.
Увічнені піснями, приказками, ці стосунки намагалися будувати на засадах співпраці та товариства. Сусіди були першими, кого кликали на новосілля – входини в нову хату, до них зверталися по допомогу під час нагальних господарських робіт, за найнеобхіднішим (позичити солі чи хліба). Взаємна підтримка сусідів (супряга – об'єднання реманентом, технікою, кіньми для виконання трудоємких процесів) давала можливість швидше і легше впоратися з такими важкими роботами, як вивезення добрив, заготівля дров чи корму для худоби, будівництво житла.
У випадку якихось сімейних урочистостей (хрестин, весілля) сусідки були помічницями господині на кухні. Сусідів (навіть серед ночі) кликали у випадку смерті когось із близьких - обмити покійника, просто відчути підтримку. В народі надавали великого значення тому, хто першого дня великих свят провідає оселю. Візит жінки в перший день Нового року, Різдва вважався небажаним, тому, якщо в родині були хлопчики, їх посилали до сусідів засіяти зерном, привітати зі святом. Хороших сусідів запрошували на обід, "просто так, по-сусідськи" і обдаровували їх свіжиною, пирогами.
Звичаї ці ще й досі не перевелися в Україні, як, власне, й добрі сусіди.
Підготував
Ігор ВИЖОВЕЦЬ.
НАРОДНИЙ ЕТИКЕТ
Добре вихована людина, яка вміє поводитися в товаристві, громаді, в усі часи й у всіх народів користувалася повагою й увагою. В народній культурі українців навчання правилам етикету починалося з раннього віку дитини. У півтора року маля вже вміло "віддавати чолом" – шанобливо вітатись зі старшими членами родини, притуляючись чолом до їхньої руки, молитись. Знало своє місце за столом і як поводити себе, коли в домі гості, взагалі на людях.
На вулиці з'являтись можна було тільки чистим, охайно одягненим. Дівчинка мала бути щодня заплетеною: кругла "гладка голівка" вважалась еталоном дівочої краси. Заміжня жінка, навпаки, не повинна "світити волоссям", з'являтись на людях простоволосою.
Втім, вимогами до зовнішнього вигляду людини правила етикету не вичерпувались. Молодші за віком мали першими вітатись зі старшими. А от розпочинав розмову в гурті старший за віком чоловік, співрозмовника не годилось перебивати. Молоді негоже вважалося прилюдно виявляти свої почуття (обійми, поцілунки). Спеціальні вітально-побажальні формули давали можливість висловити почуття доброзичливості в багатьох ситуаціях: за роботою ("Бог у поміч!", "Дай, Боже, щастя!"), при зустрічі ("Будьте здорові!", "Ідіть здорові!").
В традиційному суспільстві звичай регламентував поведінку людини під час свята і в будень, визначав її місце в суспільстві й родині. Тож, займаючи заздалегідь відведене йому місце, кожен міг почувати себе комфортно.
Про це піде мова далі. Можливо, розповідь багатьом стане у пригоді. Адже не завжди і не всі знають, як правильно поводити себе на якомусь святі чи оказії, що доречно сказати і робити в тому чи іншому випадку.
НАРОДИНИ
Народження дитини – радісна подія для батьків, їхніх родичів, друзів, знайомих. З цією подією можна привітати по телефону, а також завітати додому, обов'язково попередньо домовившись про свій намір із породілею. Адже варто пам'ятати, що протягом 40 днів немовлята дуже вразливі.
Колись прийти провідати породіллю, розділити її щастя в перші дні після народження дитини мали право лише жінки. Йдучи в гості, брали з собою невеликий гостинець – хлібину чи пиріжки, полотно на пелюшки, трохи борошна чи яєць, – у кого що було. "Вітаємо з рожденним, хай здорове росте!" – віталися за звичаєм, вручали гостинці, а на немовля дивились, намагаючись оминати погляду в очі, щоб не зурочити. Саме з цією метою приказували: "Тьху, яке погане, некрасиве!". Цікаво, що звичай цей побутує і донині.
Чоловік породіллі мусив почастувати жінок, а вони мали право трішечки покпинити з нього, дозволяючи собі ущипливі жарти, годуючи щасливого батька навмисне пересоленою кашею чи якоюсь іншою стравою. Він мав лише дякувати жіноцтву за ласку і знову частувати їх. Науковці вважають це відголоссям давнього звичаю – покаранням чоловіка за родові муки жінки.
БУДЬТЕ МОЇМ КУМОМ
Прилучення новонародженого до громади, родини відбувалось після хрещення, тому що саме з цієї миті, отримавши ім'я, він переставав бути просто "хлопчиком", "дівчинкою", "дитиною", а ставав Іванком, Олесею…
Важлива роль у церковному таїнстві хрещення дитини та народному обряді хрестин відводилась духовним наставникам дитини – хрещеним батькам – кумам. Їх вибір був справою вельми відповідальною. В народі вважалось, що чесноти, як і моральні вади цих людей, впливають на долю дитини. Куми шанувалися більше, ніж родичі, з ними не можна було сваритися. Стосунки кумівства довічні.
Тому кумувати часто запрошували найближчих, сердечних друзів. Оскільки часто між родичами могли виникнути якісь майнові суперечки, то подекуди рекомендували близьких родичів у куми не брати.
Бути кумом чи кумою вважалось почесним обов'язком, від якого не відмовлялись, хоча це накладало на людей певні обов'язки. Кума повинна була приготувати до хрестин крижмо – шмат полотна, з якого потім хрещенику шили сорочку. Кум мав подарувати хрещенику гроші. За участю кумів відбувались і подальші події у житті дитини – пострижини (в рік). Їм відводилась почесна роль на весіллі. За звичаєм, куми мали звертатись один до одного на "Ви", навіть якщо до цього вони були на "ти".
Обов'язковим було перевідувати кумів на великі свята – Різдво, Новий рік, Великдень. І, мабуть, мало знайдеться в Україні людей, які не тішились у дитинстві подарунками від хрещених батьків і які б не згадували тепло цих особливих стосунків усе життя.
СУСІДИ – НАЙБЛИЖЧІ “РОДИЧІ”
Стосунки між людьми, які живуть поруч або в окремій хаті на селі чи в міській квартирі, багато в чому визначають комфортність життя, несучи в нього спокій, радість чи, навпаки, нотки роздратування, неприязні.
Увічнені піснями, приказками, ці стосунки намагалися будувати на засадах співпраці та товариства. Сусіди були першими, кого кликали на новосілля – входини в нову хату, до них зверталися по допомогу під час нагальних господарських робіт, за найнеобхіднішим (позичити солі чи хліба). Взаємна підтримка сусідів (супряга – об'єднання реманентом, технікою, кіньми для виконання трудоємких процесів) давала можливість швидше і легше впоратися з такими важкими роботами, як вивезення добрив, заготівля дров чи корму для худоби, будівництво житла.
У випадку якихось сімейних урочистостей (хрестин, весілля) сусідки були помічницями господині на кухні. Сусідів (навіть серед ночі) кликали у випадку смерті когось із близьких - обмити покійника, просто відчути підтримку. В народі надавали великого значення тому, хто першого дня великих свят провідає оселю. Візит жінки в перший день Нового року, Різдва вважався небажаним, тому, якщо в родині були хлопчики, їх посилали до сусідів засіяти зерном, привітати зі святом. Хороших сусідів запрошували на обід, "просто так, по-сусідськи" і обдаровували їх свіжиною, пирогами.
Звичаї ці ще й досі не перевелися в Україні, як, власне, й добрі сусіди.
Підготував Ігор ВИЖОВЕЦЬ.
Залишити коментар