Ковель – духовна перлина Волині
Мій дорогий читачу! Ти щодня ідеш або їдеш вулицями Ковеля. Зупинися на мить… Оглянься довкола. Піднімись уявою на висоту пташиного лету. Ти переконаєшся, що сутність рідного міста – в його духовності.
За роки Незалежності ми звикли бачити руїни виробничих підприємств, чути про корупцію, олігархію, переживати за Майдани і війну. Інший твій погляд зафіксує новітнє історичне надбання – розквіт християнської віри та розуміння Бога.
У 1961 році на Великдень ми, випускники третьої середньої школи, таємно від вчителів ішли на Всеношну. Навколо Свято-Воскресенського собору гуртувалися віряни. Вони освячували паски, яйця, інші смаколики і молилися.
Поміж того багатолюддя зримо відчувалося недремне око спостерігачів-атеїстів. Ми вміло уникали зустрічей із тими "наглядачами". Тоді духовну сутність ковельчан визначало гасло: "Наш паровоз, вперед лети – в комунії зупинка!". Тобто, без Бога, на матеріалістичному збіднілому і напівголодному конику, ми рухалися до якоїсь ілюзорної зупинки. Що це таке, не розуміли, напевно, толком і самі творці утопічної теорії. Щастя вбачалося в надуманому колективно-рабському труді на благо системи.
Я був щасливий іншим: закінченням школи. Для міста цей рік був позначений ганебною подією – влада прийняла рішення про закриття Свято-Благовіщенського храму, який люди називали "українським". В місті залишилося всього дві святині – Свято-Воскресенський собор та Свято-Михайлівська церква.
Кажуть, що віра – це совість наша. Совість і віра, як й історична правда, вершителями безбожної системи спрямовувались в русло бездушної, брудної ріки.
Сьогодні – лише ранок нашого просвітління. Хвилюються наші серця, коли бачимо диво-вишиванку, а на рушнику – вишите дерево роду з кодом українського буття.
Так і кортить запропонувати: "Майстрині-вишивальниці, створіть чудотворне диво – вишийте "Дерево віри міста". В історичному контексті воно, як і дерево роду, виглядатиме по-різному. Скажімо, в ХVІ столітті – це молоде деревце з кількома гілочками, яке доглядала тодішня князівська влада і віряни. Подякуймо Сангушкам, князям Ковельським!
В довоєнний період ковельське "дерево віри" виглядало більш розлогим та багатоконфесійним.
У 1939 році ми бачимо православні храми: Свято-Воскресенський собор, Свято-Благовіщенську, Свято-Введенську, Хресто-Воздвиженську, Михайлівську церкви. Неподалік – Свято-Троїцький монастир (Вербський) і церква. Римо-католики тішилися костелом – Фара і костелом-пам'ятником Святої Анни, греко-католики молилися в монастирі і церкві Св. Юра. Функціонували протестантські будинки молитви і єврейська синагога.
Зустрічали ковельчани "перших совєтів", як рідних, – з квітами, хлібом-сіллю. У відповідь отримали руйнування віри, репресії і насилля. В результаті, у тому знаковому 1961 році "дерево віри" Ковеля виглядало осиротілим із напівсухим стовбуром з двома "галузками" Свято-Воскресенського та Свято-Михайлівського храмів. Третю гілку – Свято-Благовіщенську – безжально і цинічно, як згадувалось вище, зрубали. Прости їм, Господи!..
Майнуло 30 літ. Над рідним Ковелем закружляли птахи-провісники Незалежності. Цілющий дощ революції почав змивати безвір'я, очищати душі від атеїзму і комунізму. Окрилений дух вірян соколом ширяв над містом. Це був своєрідний хрестовий похід в ім'я відродження віри.
О, мій зацікавлений читачу: я бачив це! Більше того, був у вирі тих подій як очільник міської влади. Бачив, як парафіяни Свято-Воскресенського собору чергували день і ніч, щоб "захистити" свою святиню – боялися силового його захоплення. Бачив, як сивочолі віряни боролися за місце, де стояла Благовіщенська церква. Бачив, як пробуджувалися, ніби після зимової сплячки, і заявляли про себе греко-католики та римо-католики. Бачив, як виходили з "підпілля" окремі заборонені протестантські общини.
Я бачив весну Відродження християнської віри!
Кожна церква – це розквітла квітка. Переконаний, що Ісус бачив цей розквітлий луг і з любов'ю благословляв вірян міста жити в мирі та єдності.
Панорама ковельських святинь і справді виглядає широкомасштабно, я б сказав – велично. Ось тільки деякі цифри і факти:
– УПЦ (МП) - 12 храмів;
– ПЦУ - 10;
– РКЦ - 1;
– УГКЦ - 2 і монастир;
– Святинь протестантського крила – 10.
Ми звикли називати Ковель "містом залізничників", "спортивним центром Волині", "танцюючим містом" тощо. Із щирою повагою до цих назв, справедливо заслуженим, маємо визнати: "Ковель – духовна перлина Волині".
Ковельська земля посилає молитви до Бога, а з небес на ковельчан спадає благодать, яка несе в собі віру у щасливе майбутнє і переконання, що Ковель – найкраще місто в світі.
Отож, мій друже-ковельчанину, помолімося і ми:
О, Божа Мати, праведна
й свята!
Почуй молитви наші
в небесах.
Великим сяйвом освяти
квітуче місто,
Помолися за сущих тут.
Хай сотворяться чудеса!
Й на всіх знедолених
і грішних
Зійде Господня
благодать.
А тих, хто вільно чи
невільно зло творять,
Порань мечем Великої
Любові.
Нехай засліплені
прозрять,
Глухі й німі відчують знову
Молитви зцілююче слово.
О, Пресвята Богородице,
Заступнице і Покрово!
Благослови нас
материнським словом
На ратний подвиг, працю
й мирну днину.
Святися, Ковелю, в ім'я
щасливої Вкраїни!
Анатолій СЕМЕНЮК,
Почесний громадянин
міста Ковеля.
Мій дорогий читачу! Ти щодня ідеш або їдеш вулицями Ковеля. Зупинися на мить… Оглянься довкола. Піднімись уявою на висоту пташиного лету. Ти переконаєшся, що сутність рідного міста – в його духовності.
За роки Незалежності ми звикли бачити руїни виробничих підприємств, чути про корупцію, олігархію, переживати за Майдани і війну. Інший твій погляд зафіксує новітнє історичне надбання – розквіт християнської віри та розуміння Бога.
У 1961 році на Великдень ми, випускники третьої середньої школи, таємно від вчителів ішли на Всеношну. Навколо Свято-Воскресенського собору гуртувалися віряни. Вони освячували паски, яйця, інші смаколики і молилися.
Поміж того багатолюддя зримо відчувалося недремне око спостерігачів-атеїстів. Ми вміло уникали зустрічей із тими "наглядачами". Тоді духовну сутність ковельчан визначало гасло: "Наш паровоз, вперед лети – в комунії зупинка!". Тобто, без Бога, на матеріалістичному збіднілому і напівголодному конику, ми рухалися до якоїсь ілюзорної зупинки. Що це таке, не розуміли, напевно, толком і самі творці утопічної теорії. Щастя вбачалося в надуманому колективно-рабському труді на благо системи.
Я був щасливий іншим: закінченням школи. Для міста цей рік був позначений ганебною подією – влада прийняла рішення про закриття Свято-Благовіщенського храму, який люди називали "українським". В місті залишилося всього дві святині – Свято-Воскресенський собор та Свято-Михайлівська церква.
Кажуть, що віра – це совість наша. Совість і віра, як й історична правда, вершителями безбожної системи спрямовувались в русло бездушної, брудної ріки.
Сьогодні – лише ранок нашого просвітління. Хвилюються наші серця, коли бачимо диво-вишиванку, а на рушнику – вишите дерево роду з кодом українського буття.
Так і кортить запропонувати: "Майстрині-вишивальниці, створіть чудотворне диво – вишийте "Дерево віри міста". В історичному контексті воно, як і дерево роду, виглядатиме по-різному. Скажімо, в ХVІ столітті – це молоде деревце з кількома гілочками, яке доглядала тодішня князівська влада і віряни. Подякуймо Сангушкам, князям Ковельським!
В довоєнний період ковельське "дерево віри" виглядало більш розлогим та багатоконфесійним.
У 1939 році ми бачимо православні храми: Свято-Воскресенський собор, Свято-Благовіщенську, Свято-Введенську, Хресто-Воздвиженську, Михайлівську церкви. Неподалік – Свято-Троїцький монастир (Вербський) і церква. Римо-католики тішилися костелом – Фара і костелом-пам'ятником Святої Анни, греко-католики молилися в монастирі і церкві Св. Юра. Функціонували протестантські будинки молитви і єврейська синагога.
Зустрічали ковельчани "перших совєтів", як рідних, – з квітами, хлібом-сіллю. У відповідь отримали руйнування віри, репресії і насилля. В результаті, у тому знаковому 1961 році "дерево віри" Ковеля виглядало осиротілим із напівсухим стовбуром з двома "галузками" Свято-Воскресенського та Свято-Михайлівського храмів. Третю гілку – Свято-Благовіщенську – безжально і цинічно, як згадувалось вище, зрубали. Прости їм, Господи!..
Майнуло 30 літ. Над рідним Ковелем закружляли птахи-провісники Незалежності. Цілющий дощ революції почав змивати безвір'я, очищати душі від атеїзму і комунізму. Окрилений дух вірян соколом ширяв над містом. Це був своєрідний хрестовий похід в ім'я відродження віри.
О, мій зацікавлений читачу: я бачив це! Більше того, був у вирі тих подій як очільник міської влади. Бачив, як парафіяни Свято-Воскресенського собору чергували день і ніч, щоб "захистити" свою святиню – боялися силового його захоплення. Бачив, як сивочолі віряни боролися за місце, де стояла Благовіщенська церква. Бачив, як пробуджувалися, ніби після зимової сплячки, і заявляли про себе греко-католики та римо-католики. Бачив, як виходили з "підпілля" окремі заборонені протестантські общини.
Я бачив весну Відродження християнської віри!
Кожна церква – це розквітла квітка. Переконаний, що Ісус бачив цей розквітлий луг і з любов'ю благословляв вірян міста жити в мирі та єдності.
Панорама ковельських святинь і справді виглядає широкомасштабно, я б сказав – велично. Ось тільки деякі цифри і факти:
– УПЦ (МП) - 12 храмів;
– ПЦУ - 10;
– РКЦ - 1;
– УГКЦ - 2 і монастир;
– Святинь протестантського крила – 10.
Ми звикли називати Ковель "містом залізничників", "спортивним центром Волині", "танцюючим містом" тощо. Із щирою повагою до цих назв, справедливо заслуженим, маємо визнати: "Ковель – духовна перлина Волині".
Ковельська земля посилає молитви до Бога, а з небес на ковельчан спадає благодать, яка несе в собі віру у щасливе майбутнє і переконання, що Ковель – найкраще місто в світі.
Отож, мій друже-ковельчанину, помолімося і ми:
О, Божа Мати, праведна й свята!
Почуй молитви наші в небесах.
Великим сяйвом освяти квітуче місто,
Помолися за сущих тут.
Хай сотворяться чудеса!
Й на всіх знедолених і грішних
Зійде Господня благодать.
А тих, хто вільно чи
невільно зло творять,
Порань мечем Великої Любові.
Нехай засліплені прозрять,
Глухі й німі відчують знову
Молитви зцілююче слово.
О, Пресвята Богородице,
Заступнице і Покрово!Благослови нас
материнським словом
На ратний подвиг, працю й мирну днину.
Святися, Ковелю, в ім'я щасливої Вкраїни!
Анатолій СЕМЕНЮК,
Почесний громадянин міста Ковеля.
Ковель – духовна перлина Волині
Залишити коментар