Повідомлення в номер / Їй спокій і не сниться

Кажуть, що чуйність і доброта  беруть свій початок ще з раннього дитинства, а кожна людина народжується із зернятком у руці. Тільки треба знайти поле, де це зерно найкраще проросте. Ці слова, без перебільшення, якнайкраще характеризують громадську  активістку, людину неспокійної вдачі, із  добрим, милосердним  серцем й благородними вчинками Світлану Карпук, яка очолює в нашому місті громадське об’єднання «Волонтерська сотня».

А зустрілися ми з цією прекрасною і доброзичливою жінкою у сквері неподалік Меморіалу Слави, аби поспілкуватися на різні теми, подякувати за активну громадянську позицію  й почути з перших вуст про те, як ковельські волонтери підтримували та підтримують наших військових  на Донбасі.

— Мабуть, кожному сьогодні болить душа  за тих, хто перебуває у самому пеклі військових дій на Сході України, обороняючи наші з вами мир та спокій, — ділиться з нами думками Світлана Миколаївна.

—  Молоді хлопці і дорослі чоловіки восьмий рік відстоюють кордони України, переживаючи біль непоправних втрат, підлість і зраду. Але вони не зупиняються, бо знають, що, окрім них, нас  ніхто не захистить.

— Пані Світлано, з Вами я знайома ще з дитинства. Ніби це було учора. Пам’ятаю, як зовсім маленьким дівчам  прибігала до своєї матусі на швейну фабрику, а Ви на той час працювали разом. Ви завжди знаходили хвилинку, аби пригостити мене цукеркою аби сказати по-материнськи лагідне слово, пожартувати. Як так склалося, що Ви радикально змінили не тільки робоче місце, а й життєві орієнтири?

— «Моє життєве кредо – допомагати людям». Ще з юних років, так би мовити, з шкільної парти, мала організаторські здібності. Мабуть, натхнення і бажання допомагати іншим передалися  у спадок від мого дідуся. У шкільні роки брала участь у різноманітних олімпіадах, була секретарем  комсомольської організації школи. Хоч вже й сама давно бабуся, але той бойовий дух, ентузіазм досі не згасають. За це – щиро вдячна Богу, долі, тим людям, які зустрілися і зустрічаються на життєвому шляху. 

Ще й досі до мене телефонує класний керівник і каже: «Світлано, ти, мабуть, якою була, то такою ж залишилася, бо я спостерігаю за твоїми досягненнями у нашій місцевій газеті. Ти й досі не можеш заспокоїтися. Живи для онуків». Але це, повірте, не про мене (посміхається – авт.).

— Світлано Миколаївно, як Ви стали невід’ємною частиною волонтерського Центру? Як же усе розпочалося?

— У 2015 році, коли  вперше  потрапила у волонтерський Центр, то побачила як мої подруги Галина Лічман та Галина Шевчук вручну різали овочі для виготовлення борщових наборів  на фронт. Мені стало їх шкода. Проживаю  неподалік, тому швиденько принесла електричну овочерізку, перемолола їм відро буряків, моркви. Наступного дня дівчата зателефонували мені і попросили про допомогу. Отак я підключилася у роботу волонтерського Центр.

Директор ПТМ «Ковельтепло» Володимир Бойко дозволив сушити нам овочі в котельні (капусту, буряк, моркву), а часник і цибулю ми вже сушили по своїх домівках.

Наш  волонтерський Центр, створений на базі комітету громадського спротиву, мабуть, найпотужніший на Волині. Деякі громадські центри працювали за підтримки меценатів. А ми самі по собі: різали, сушили, формували продукцію, перекручували сало з часником. Дуже підтримували небайдужі ковельчани, які приносили в наш Центр овочі, фрукти. Щира вдячність — Миколі Печенюку. Він ніколи нам не відмовляв у забезпеченні транспортом. Їздили і по навколишніх селах, збирали продукти. Люди передавали на фронт консервацію, тушонку, мед. З нами активно співпрацювали волонтери з Камінь-Каширського, Турійського, Старовижівського районів. Бувало, що доводилося відкривати Центр і серед ночі. Але, повірте, до кого б не зверталася за допомогою,  нам ніхто не відмовляв. 

Щиросердне «спасибі» — ковельському благодійнику і меценату Івану Смітюху. Нині ми разом із волонтерським об’єднанням «Храм надії», який працює на базі Товариства Червоного Хреста, спрямували свої зусилля на плетіння маскувальних сіток, які передаємо на фронт. Нам дуже потрібні робочі руки. До нас ще  й досі приходять жіночки старшого віку, пересуваючись на паличках, і вкладають своє серце і душу у цю потрібну роботу. Дякуємо студентам Ковельського медичного коледжу, вмілі рученята яких допомагали нам плести ці сітки.

Матеріали ми замовляємо у Харкові. Відчуваємо значну підтримку заступника голови Ковельської районної ради Андрія Броїла, який щиро вболіває за діяльність нашого Центру, адже, як справжній патріот, розуміє, наскільки й сьогодні потрібна підтримка українським військовим на фронті. Завжди в пригоді вживаний одяг, який приносять у  «Червоний Хрест”. Все краще ми віддаємо багатодітним сім’ям, людям з інвалідністю, малозахищеним верствам населення.  Ми об’єдналися з волонтерами Червоного Хреста і  «Храму надії». 

Хочу подякувати за чуйне серце, допомогу і підтримку Сергію Приходьку, Сергію Цюп’ящуку, Миколі Печенюку, які всіляко допомагають нам. Не можу не згадати про те, як прибирали прибережну територію Турії і до нас приєдналася молода мама Євгенія Качанова. Більше дитя гойдало  у колясочці менше, доки  їх мама займалася прибиранням. Здивувала ковельчанка Ірина Шевчик, яка поспішила нам на допомогу у свій день народження. 

Напевно, так склалося історично, що в нашій дружній команді, в основному, жінки. Можна тільки рівнятися на Людмилу Стахорську, Світлану Рудь. Вони – рушійна сила і гордість нашого міста.

Коли розпочалася пандемія коронавірусу, ми купували спирт і виготовляли антисептики за рецептами МОЗ України. А спільними зусиллями пошили понад 10 тисяч захисних масок,  які передали на фронт. За це – щира вдячність  Раїсі Хвещук, Світлані Кульці, Галині Шевчук та пані Інні (майстриня з пошиття одягу).

24 серпня ц.р. ми відзначатимемо 30-ту річницю Незалежності України. За останні роки ми, українці, зазнали чимало втрат і перемог, але не скорилися, не впали духом і продовжуємо разом творити нашу вільну, незалежну, єдину і процвітаючу країну.

Запрошую усіх, хто має бажання, разом з нами творити гарні справи, до нас у Центр.  Усім — здоров’я, добра, благополуччя, Божого благословення! Нехай наші сини якнайшвидше повернуться з війни цілими й неушкодженими та, нарешті, закінчиться війна!

Світлана ТРОЦЮК.

НА ЗНІМКАХ: героїня розповіді  Світлана КАРПУК; ковельські активісти-волонтери готують борщові набори для українських військових.

Фото з 

домашнього архіву. 

Кажуть, що чуйність і доброта  беруть свій початок ще з раннього дитинства, а кожна людина народжується із зернятком у руці. Тільки треба знайти поле, де це зерно найкраще проросте. Ці слова, без перебільшення, якнайкраще характеризують громадську  активістку, людину неспокійної вдачі, із  добрим, милосердним  серцем й благородними вчинками Світлану Карпук, яка очолює в нашому місті громадське об’єднання «Волонтерська сотня».

А зустрілися ми з цією прекрасною і доброзичливою жінкою у сквері неподалік Меморіалу Слави, аби поспілкуватися на різні теми, подякувати за активну громадянську позицію  й почути з перших вуст про те, як ковельські волонтери підтримували та підтримують наших військових  на Донбасі.

— Мабуть, кожному сьогодні болить душа  за тих, хто перебуває у самому пеклі військових дій на Сході України, обороняючи наші з вами мир та спокій, — ділиться з нами думками Світлана Миколаївна.

—  Молоді хлопці і дорослі чоловіки восьмий рік відстоюють кордони України, переживаючи біль непоправних втрат, підлість і зраду. Але вони не зупиняються, бо знають, що, окрім них, нас  ніхто не захистить.

— Пані Світлано, з Вами я знайома ще з дитинства. Ніби це було учора. Пам’ятаю, як зовсім маленьким дівчам  прибігала до своєї матусі на швейну фабрику, а Ви на той час працювали разом. Ви завжди знаходили хвилинку, аби пригостити мене цукеркою аби сказати по-материнськи лагідне слово, пожартувати. Як так склалося, що Ви радикально змінили не тільки робоче місце, а й життєві орієнтири?

— «Моє життєве кредо – допомагати людям». Ще з юних років, так би мовити, з шкільної парти, мала організаторські здібності. Мабуть, натхнення і бажання допомагати іншим передалися  у спадок від мого дідуся. У шкільні роки брала участь у різноманітних олімпіадах, була секретарем  комсомольської організації школи. Хоч вже й сама давно бабуся, але той бойовий дух, ентузіазм досі не згасають. За це – щиро вдячна Богу, долі, тим людям, які зустрілися і зустрічаються на життєвому шляху. 

Ще й досі до мене телефонує класний керівник і каже: «Світлано, ти, мабуть, якою була, то такою ж залишилася, бо я спостерігаю за твоїми досягненнями у нашій місцевій газеті. Ти й досі не можеш заспокоїтися. Живи для онуків». Але це, повірте, не про мене (посміхається – авт.).

— Світлано Миколаївно, як Ви стали невід’ємною частиною волонтерського Центру? Як же усе розпочалося?

— У 2015 році, коли  вперше  потрапила у волонтерський Центр, то побачила як мої подруги Галина Лічман та Галина Шевчук вручну різали овочі для виготовлення борщових наборів  на фронт. Мені стало їх шкода. Проживаю  неподалік, тому швиденько принесла електричну овочерізку, перемолола їм відро буряків, моркви. Наступного дня дівчата зателефонували мені і попросили про допомогу. Отак я підключилася у роботу волонтерського Центр.

Директор ПТМ «Ковельтепло» Володимир Бойко дозволив сушити нам овочі в котельні (капусту, буряк, моркву), а часник і цибулю ми вже сушили по своїх домівках.

Наш  волонтерський Центр, створений на базі комітету громадського спротиву, мабуть, найпотужніший на Волині. Деякі громадські центрипрацювали за підтримки меценатів. А ми самі по собі: різали, сушили, формували продукцію, перекручували сало з часником. Дуже підтримували небайдужі ковельчани, які приносили в наш Центр овочі, фрукти. Щира вдячність — Миколі Печенюку. Він ніколи нам не відмовляв у забезпеченні транспортом. Їздили і по навколишніх селах, збирали продукти. Люди передавали на фронт консервацію, тушонку, мед. З нами активно співпрацювали волонтери з Камінь-Каширського, Турійського, Старовижівського районів. Бувало, що доводилося відкривати Центр і серед ночі. Але, повірте, до кого б не зверталася за допомогою,  нам ніхто не відмовляв. 

Щиросердне «спасибі» — ковельському благодійнику і меценату Івану Смітюху. Нині ми разом із волонтерським об’єднанням «Храм надії», який працює на базі Товариства Червоного Хреста, спрямували свої зусилля на плетіння маскувальних сіток, які передаємо на фронт. Нам дуже потрібні робочі руки. До нас ще  й досі приходять жіночки старшого віку, пересуваючись на паличках, і вкладають своє серце і душу у цю потрібну роботу. Дякуємо студентам Ковельського медичного коледжу, вмілі рученята яких допомагали нам плести ці сітки.

Матеріали ми замовляємо у Харкові. Відчуваємо значну підтримку заступника голови Ковельської районної ради Андрія Броїла, який щиро вболіває за діяльність нашого Центру, адже, як справжній патріот, розуміє, наскільки й сьогодні потрібна підтримка українським військовим на фронті. Завжди в пригоді вживаний одяг, який приносять у  «Червоний Хрест”. Все краще ми віддаємо багатодітним сім’ям, людям з інвалідністю, малозахищеним верствам населення.  Ми об’єдналися з волонтерами Червоного Хреста і  «Храму надії». 

Хочу подякувати за чуйне серце, допомогу і підтримку Сергію Приходьку, Сергію Цюп’ящуку, Миколі Печенюку, які всіляко допомагають нам. Не можу не згадати про те, як прибирали прибережну територію Турії і до нас приєдналася молода мама Євгенія Качанова. Більше дитя гойдало  у колясочці менше, доки  їх мама займалася прибиранням. Здивувала ковельчанка Ірина Шевчик, яка поспішила нам на допомогу у свій день народження. 

Напевно, так склалося історично, що в нашій дружній команді, в основному, жінки. Можна тільки рівнятися на Людмилу Стахорську, Світлану Рудь. Вони – рушійна сила і гордість нашого міста.

Коли розпочалася пандемія коронавірусу, ми купували спирт і виготовляли антисептики за рецептами МОЗ України. А спільними зусиллями пошили понад 10 тисяч захисних масок,  які передали на фронт. За це – щира вдячність  Раїсі Хвещук, Світлані Кульці, Галині Шевчук та пані Інні (майстриня з пошиття одягу).

24 серпня ц.р. ми відзначатимемо 30-ту річницю Незалежності України. За останні роки ми, українці, зазнали чимало втрат і перемог, але не скорилися, не впали духом і продовжуємо разом творити нашу вільну, незалежну, єдину і процвітаючу країну.

Запрошую усіх, хто має бажання, разом з нами творити гарні справи, до нас у Центр.  Усім — здоров’я, добра, благополуччя, Божого благословення! Нехай наші сини якнайшвидше повернуться з війни цілими й неушкодженими та, нарешті, закінчиться війна!

НА ЗНІМКАХ: героїня розповіді  Світлана КАРПУК; ковельські активісти-волонтери готують борщові набори для українських військових.

Фото з  домашнього архіву.