Сфера комунальних послуг – одна з найважливіших соціально значущих складових господарського комплексу міста. Адже  це – тепло й затишок в оселях, охайність і чистота вулиць, доступні та якісні побутові послуги. І саме від професіоналізму і відповідальності людей, які працюють в цій сфері, багато в чому залежить благополуччя кожного будинку та кожної родини.

Нашому місту таланить на доброчесних й відповідальних керівників, до когорти яких належить Володимир Бойко, який впродовж багатьох років очолює  ПТМ «Ковельтепло».

 У різні часи на різних посадах Володимир Іванович доводив професіоналізм та відданість своїй справі, з властивою йому ініціативою та енергійністю вирішував і вирішує надважливі питання, що стосуються сфери  життєдіяльності місцевої громади. Володимир Бойко чітко й оперативно визначає та розв’язує проблеми, що виникають у комунальній сфері, тримає руку на пульсі подій, впевнено долає усі негаразди і труднощі разом із надійною командою однодумців. 

 Сьогодні Володимир Бойко – наш співрозмовник.

— Володимире Івановичу, як розпочався опалювальний сезон 2023-2024 років? Чим Ви задоволені, а чим – не зовсім?

— Одним  із наших першочергових завдань є готовність навчальних, соціальних і медичних закладів до опалювального сезону. Опалювальний сезон розпочався вчасно, згідно із рішенням виконавчого комітету Ковельської міської ради, 16  жовтня ц. р. Температурний  режим дотримується, забезпечуємо місто безперебійною  подачею  гарячої води.

Без перебільшення можу сказати, що комунальники працюють 24 на 7,   особливо — у зимовий період. Є люди, котрі  о 5-й ранку розпочинають свій робочий день. Слава Богу, наразі особливих проблем нема.

— Які новації з’явилися в роботі «Ковельтепла» цьогоріч? Що це дало?

— Ситуація в енергетиці сьогодні надскладна. У кожній котельні встановлені генератори, які працюють в автоматичному режимі. Як тільки зникає електроенергія, вони вмикаються за лічені хвилини. Коли з’являється електрика, то робота котелень переходить на «сталий» енергоресурс.

Торік за кошти міського бюджету, а це — 10 мільйонів гривень, придбано сучасні і потужні генератори на усі котельні, тому вдається забезпечити теплом як населення, побутових та промислових  споживачів, так і  усі бюджетні установи. 

Для надійності роботи котелень пробили свердловини (в разі відсутності холодної води маємо подачу власної). В цьому році міська влада виділила кошти, завдяки чому поставили 5 твердопаливних котлів, які встановлені по вул. Незалежності, 23, 70, 101, вул. Мічуріна, 2, Грушевського, 9. 

— Чи готове підприємство до роботи в екстремальних умовах, якщо вони, не дай, Боже, виникнуть і про які багато пишуть та говорять в ЗМІ? 

— В умовах війни  проведення енергоефективних заходів та оновлення об’єктів критичної інфраструктури актуальне, як ніколи. 

З міського бюджету виділені кошти для придбання генераційної установки потужністю 0,5 МВт. Ми сплатили аванс, ця машина вже знаходиться в Ковелі, змонтована, стоїть на фундаменті. Почати її експлуатацію плануємо в найближчій перспективі. 

Окрім того, щоб забезпечити альтернативною електроенергією наші котельні, потрібно ще провести чималий обсяг робіт: встановити трансформатори, побудувати високовольтні і низьковольтні  лінії і тощо.

Прокладаємо  високовольтний кабель до котелень, що знаходяться  по вул. Сагайдачного, 7 і  вул. Мічуріна, 2. Трансформатор плануємо поставити в  цьому році. Будемо сподіватися, що вдасться пришвидшити цей процес.  А в перспективі слід  забезпечити альтернативною електроенергією наші котельні, які знаходяться в  центральній  частині міста (13  котелень). На даний час вартість електроенергії добігає позначки 8 гривень за 1 кВт-год. Якщо виробляти власну елетроенергію, то вартість знизиться до 2 гривень за 1 кВт-год. Тому альтернативні джерела  електроенергії  дозволять зекономити кошти. Теплова енергія як вторинний продукт, разом з генераційною установкою  буде  використовуватися для подачі тепла нашим споживачам.

— Яку участь Ваш колектив бере у допомозі ЗСУ? Чи багато працівників призвано до армійських лав?

— З початку військових дій з нашого підприємства до армійських лав мобілізовано 9 працівників. На жаль, на війні героїчно загинув  Сергій Жук, котрий працював на підприємстві. Пішов добровольцем на війну ще в 2014 році, отримав контузію, поранення. Коли розпочалася «велика» війна знову став на захист Батьківщини як доброволець. Це – непоправна втрата для нашого  колективу,  сім’ї.

Маємо іще одну сумну звістку: на фронті загинув відважний воїн і наш колишній працівник Максим Хатін.  Розділяємо біль втрати з рідними і близькими загиблого, висловлюємо  глибокі співчуття його мамі Світлані Хатіній.

Із початку повномасштабного російського вторгнення спільними зусиллями працівників ПТМ «Ковельтепло» надано підтримку Збройним Силам України  на суму 3 млн. 864 тис. грн. Це – наш внесок у наближення довгоочікуваної Перемоги.

— Яка ситуація з оплатою послуг ковельчанами? Що б Ви їм хотіли сказати у цей відповідальний і складний час?

— Користуючись нагодою, хотів би подякувати ковельчанам за своєчасну оплату   спожитого  тепла.  Незважаючи на воєнний стан, населення вчасно веде розрахунки. Якщо у когось з тих чи інших  причин є заборгованість, ми завжди йдемо на компроміс, проводимо реструктуризацію боргу. На жаль,  є злісні боржники, які заборгували по 100-200 тисяч гривень. В таких випадках плідно співпрацюємо з судами, виконавчою службою, які мають великі важелі впливу. 

У цьому є позитив, адже неплатники сплачують борг. На жаль, існує така категорія людей, яка свідомо не платить, хоча мають можливості це зробити. Проводимо з ними відповідну роботу. 

— Що можете сказати про роботу колективу загалом в умовах воєнного стану?

— Керівник сильний тоді, коли у нього є працьовитий і відповідальний колектив.  Все, що ми зробили і робимо, – результат зусиль наших працівників. Дякую кожному за відданість справі і хорошу роботу! 

На завершення розмови хочу додати, що чимало коштів вкладаємо у розвиток підприємства, проводимо реконструкцію  мереж, встановлюємо  енергозберігаючі котли. Відчуваємо конкретну і дієву допомогу від міської влади. Як ви знаєте, мораторій накладено на підвищення тарифів для населення. Хоча із цим виникає чимало труднощів, але від початку повномасштабної війни ми жодного разу не підвищували тарифи на тепло.  

Обіцяну компенсацію за різницю у тарифах на тепло держава не відшкодовує. Так, за період 2021 – 2023 р. р. загальний борг  нашому підприємству   складає  74 млн. 893 тисячі гривень. Різниця узгоджена територіальною комісією з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах Волинської обласної державної адміністрації.

Користуючись нагодою, за посередництвом газети «Вісті Ковельщини», яку люблять і читають наші працівники, бажаю усім мирного неба, міцного здоров’я, непохитної віри у нашу Перемогу! 

Розмову вела 

Світлана ТРОЦЮК.

НА СВІТЛИНАХ: Володимир БОЙКО у своєму робочому кабінеті; слюсарі ПТМ «Ковельтепло» Максим ПІРІЄВ, Олександр ЗІНОВ’ЄВ, Віктор КАМЕНЧУК.

Фото автора.

Сфера комунальних послуг – одна з найважливіших соціально значущих складових господарського комплексу міста. Адже  це – тепло й затишок в оселях, охайність і чистота вулиць, доступні та якісні побутові послуги. І саме від професіоналізму і відповідальності людей, які працюють в цій сфері, багато в чому залежить благополуччя кожного будинку та кожної родини.

Нашому місту таланить на доброчесних й відповідальних керівників, до когорти яких належить Володимир Бойко, який впродовж багатьох років очолює  ПТМ «Ковельтепло».

 У різні часи на різних посадах Володимир Іванович доводив професіоналізм та відданість своїй справі, з властивою йому ініціативою та енергійністю вирішував і вирішує надважливі питання, що стосуються сфери  життєдіяльності місцевої громади. Володимир Бойко чітко й оперативно визначає та розв’язує проблеми, що виникають у комунальній сфері, тримає руку на пульсі подій, впевнено долає усі негаразди і труднощі разом із надійною командою однодумців. 

— Володимире Івановичу, як розпочався опалювальний сезон 2023-2024 років? Чим Ви задоволені, а чим – не зовсім?

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 23

Орденом «За мужність» посмертно 

нагородили ковельчанина  Михайла Волошука

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 24

За сильним лідером хочеться йти, адже він вміє надихати. А знаєте, що  надихає найбільше? Коли людина вірить у свою справу, відчуває відповідальність перед людьми,  а головне —  незважаючи на гіркі реалії  війни, залишається чесним, справедливим і порядним. 

Це все можна сказати без пафосу і зайвих «прикрас» про В’ячеслава Шворака, голову Ковельської районної ради. 30 листопада ц. р. минає рівно  три роки відтоді,  як молодого, енергійного, ініціативного керівника обрали на відповідальну посаду.  

Сьогодні В’ячеслав Шворак – наш співрозмовник.

— В’ячеславе Петровичу, відразу про головне: Ви задоволені зробленим Вами особисто, депутатським корпусом ради за цей період? Що вважаєте головним досягненням?

— Підсумки роботи такі, за які мені не соромно. Люди, які очолюють органи місцевого самоврядування, працюють таким чином, аби якнайменше оскаржувалось те чи інше рішення, відчувається ріст правової культури, відчувається, що кожен на своєму місці  робить усе можливе, аби щоденної працею якнайшвидше наблизити нашу Перемогу. 

Три роки минули, як один день. Про зроблене найкраще  скажуть люди.   Я особисто вимогливий і самокритичний, передусім, до себе. Вважаю, що можна зробити більше. Однак не завжди на усі плани вистачає часу і  ресурсів.

Про депутатів Ковельської районної  ради можу сказати, що вони є активними і небайдужими. Точку зору народних обранців, до якої політичної сили вони  б не належали, потрібно поважати і чути, адже депутати  відстоюють інтереси виборців, це свого роду «голос народу». Ми живемо в надскладні, проте демократичні часи, коли кожен обранець громади може висловити свою думку, подискутувати з колегою і, зрештою, прийти до правильного рішення.

Депутатський корпус райради об’єднав різних людей з різних куточків Ковельщини. Загалом, радою  дуже задоволений.  Навіть із «скромним» бюджетом передусім спрямовуємо   кошти  для  підтримки  Збройних Сил України. В перший рік повномасштабного  російського вторгнення на захист і безпеку наших кордонів виділили 2 мільйони гривень. Це значні кошти. Адже надходжень, як таких, немає. Доводиться шукати фінансування з різних джерел. 

В міру можливостей, народні обранці виділяють кошти на лікування важко хворих громадян. Тобто ніхто не стоїть осторонь проблем, з якими до депутатів звертаються  виборці. Не все завжди гладко, але рада й депутатський корпус працюють.

— Судячи з повідомлень у соціальних мережах, Ви — надзвичайно «мобільний» посадовець. От і нещодавно повернулися з відрядження у «гарячу точку», побувавши з діловою поїздкою у наших захисників на Сході. Розкажіть про це детальніше, адже буваєте там систематично.

— Зазвичай мені кажуть: «Ви займаєтесь волонтерством». Мені це слово не подобається. Я – не волонтер, а людина, яка прагне допомогти.  Щоб займатися волонтерською діяльністю, цим потрібно «жити» 24/7. Людина має себе цілком і повністю віддати  почесній справі. Тому тут існує межа між небайдужістю і цілковитою самовіддачею. 

Для мене допомога військовим – досить відповідальна і серйозна справа. Ми підтримуємо наших земляків,  жителів Ковельщини, які перебувають на фронті. З’явилися нові знайомі, з якими звели життєві дороги під час війни. Кожна поїздка чи підготовка до неї – важлива подія. Під час перших поїздок чомусь не відчував особливого страху, мабуть, переповнював адреналін. Але чим далі, тим складніше, тим більше  переосмислюєш  сенс життя, цінності. Так, є певні хвилювання, невідомість, не знаєш, що тебе чекає, чим закінчиться поїздка. А вдома чекають рідні…

До кожної поїздки готуємося ретельно. Їдемо. Допомагаємо.  Робимо усе, що від нас залежить. Продуктів ми не возимо, хоч це і є перша потреба. Військовим на фронті вкрай необхідні більш дороговартісні речі, аби мати, чим воювати, бачити, чути, мати зв’язок. Сьогодні ЗСУ забезпечені  харчуванням, одягом, бронежилетами, касками. Не можу стовідсотково сказати, що все  ідеально, але великою мірою багато залежить від командира, логістики. Якщо добросовісний командир, то він переживає за своїх бійців. Відповідно тоді із першочерговим забезпеченням все гаразд.

Моя мета  – зайти якнайближче до лінії розмежування, до тих хлопців, котрі перебувають  в окопах, боронять нас від російського зла, на власні очі  побачити як вони живуть, чого найбільше потребують.. Розумію, що то  ризик і відповідальність, але вважаю це своїм громадянським обов’язком. 

Українські бійці дуже відважні  і винахідливі. З кожною поїздкою переконуюся, що побут військових  поліпшується. Наші хлопці облаштовують бліндажі, створюють кращі умови побуту і відпочинку. Уявіть:це при тому, що позиції орків за метрів 500 від них. Не перестаю дякувати їм за відвагу і героїзм.

— В’ячеславе Петровичу, як Вам вдається ефективно організовувати допомогу  фронту і  хто найбільше в цьому допомагає?

— Один в полі – не воїн.  На Ковельщині сформувалася  потужна команда однодумців. Якщо сказати коротко, то щодо вирішення того чи іншого питання, всі шляхи ведуть у  Ковель. Вже склався своєрідний «стереотип», що тут вам усе знайдуть, придбають, допоможуть. Багато бригад укомплектовується з перших днів війни. Якщо є якась нагальні потреби  для допомоги війську, то буквально за декілька днів або й навіть годин питання вирішуємо. Завжди готові простягнути  руку допомоги небайдужі люди, серед них —  друзі, підприємці, представники бізнес-структур. Вони намагаються бути максимально корисними, а головне в цій справі – довіра. Ми їздимо на фронт, на власні очі бачимо існуючі проблеми. Тих людей, хто допомагає, беремо з собою у ці робочі поїздки. Тоді все очевидно, а потреби бійців беремо  не тільки до уваги, а й вирішуємо. Всі зусилля об’єднуємо на допомогу Збройних Сил України.

— Останнім часом апарат районної ради скорочено, як-то кажуть, до мінімуму. Чим це викликано і як  в таких умовах працює представницька гілка влади району? Які питання вдається вирішити, а які залишаються поза увагою?

— Насамперед, ми фінансово обмежені, виходимо  з того, що маємо. Я – за ефективну роботу, а не за кількість людей. Це марна трата коштів. Наш штат налічує 5 працівників. На сьогоднішній день з тими представницькими функціями, які є, повністю забезпечуємо співпрацю з депутатським корпусом,  комуні куємо  з людьми. Повноважень у нас ніхто не забирав. Ковельська районна рада – одна з небагатьох в Україні, яка не має боргів, проблемних питань з майном чи землею. По суті, усі свої повноваження делегуємо Ковельській районній військовій адміністрації, з якою налагоджена тісна співпраця, взаєморозуміння.  Ковельщина в  нас одна, люди одні. Звісно,  з початку децентралізації повноваження щодо управління об’єктами освіти, культури, медицини перейшли на рівень територіальних громад. Однак відповідно до чинного законодавства самі повноваження райрад не зменшились, а навпаки доповнились. 

Зокрема, такими важливими повноваженнями, як територіальна оборона  та національний спротив.

Комунікуємо з територіальними громадами. Їх в Ковельському районі 23. Спілкуємося просто, конкретно. Стараємося щотижня бувати з робочим візитом в тій, чи іншій громаді, проводимо координаційні наради. 

— Воєнний стан, безперечно, позначився на роботі депутатського корпусу ради. Чи відчуваєте його підтримку і  в чому? Кого б із депутатських фракцій та їх очільників хотіли відзначити особливо?

— Депутатський корпус Ковельської районної ради працює злагоджено і ефективно, незважаючи на серйозні виклики воєнного часу. Не можу не згадати депутата Миколу Шлапая із Старої Вижівки. Цей чоловік, сповнений енергією і завзятістю.  Щодня, а то й декілька разів у день телефонує й запитує: «Чим можу  бути корисним?». Коли триває війна, це неабияк  спрацьовує. Завдяки таким людям і  підтримці, не маєш права опускати руки. Знання, досвід, життєва мудрість, терплячість — усе для майбутньої Перемоги. 

Таких принципів дотримується чи не кожен обранець Ковельської районної ради. Депутати приїжджають, як-то кажуть, не з порожніми руками, а із пропозиціями і ініціативами. Ніхто не чекає запрошення, приїздять, цікавляться проблемами виборців. Але найкраща оцінка депутатської діяльності – відгуки  людей.

Всі депутати райради в тій чи іншій мірі, в межах своїх можливостей, сприяють забезпеченню належної та дієвої роботи представницького органу Ковельщини, наданню допомоги тим, хто її потребує, в першу чергу – ЗСУ.

До речі, третина депутатів Ковельської районної ради  VІІІ скликання перебувають у складі добровольчих формувань територіальних громад

— Ви – один з ініціаторів проведення в районі «молитовних сніданків». Яка їх мета? Чи взагалі вдається районній владі забезпечити громадянське порозуміння та міжконфесійну стабільність на Ковельщині?

— Люди по-різному до цього ставляться. Знаходяться  скептики. Хтось каже, що потрібно молитися в церквах. Так, погоджуюся в деякій мірі. А ви запитайте у тих людей (не маю наміру когось образити): хто  і коли останній раз ходив в церкву? Але насправді справа в іншому. Людей потрібно об’єднувати, незалежно від релігійних переконань,  різних професій, з різними поглядами, усіх міжконфесійних діячів. Ми знаємо, що сьогодні є протистояння між церквами. Я це розумію. Ми запрошуємо  до спільної молитви усіх. Мене можна за це критикувати: мовляв, навіщо запрошувати тих чи інших? Наша мета, аби усі  були єдині. Навіщо «воювати»? Але, якщо не буде діалогу, то й перехід у ПЦУ, напевно, ускладнюватиметься. Я усвідомлюю, що деякі релігійні громади  «під москвою». Моя позиція  — об’єднати людей. А є інша сторона: як вони себе ведуть? Як на ділі підтримують ЗСУ, служать інтересам держави? Ви зауважте: частина людей  підтримує одну церкву, а другі – іншу. Здається, про що говорити? Але говорити і єднатися треба.

Для того й проводяться «молитовні сніданки». Іноді  буває складно, адже це викликає  різні дискусії. 

Такі захоли мають й патріотичне підґрунтя, адже проводиться збір на підтримку ЗСУ. Перший «молитовний сніданок» проводився, коли «лютувала» пандемія коронавірсу. Відповідно зібрані кошти були передані на закупівлю ШВЛ. Торік  під час благодійного збору вдалося зібрати кошти на шини для потреб військових. Цьогоріч збір відбувся для придбання дронів.  Але є й інший бік «медалі». Такі зустрічі змушують замислитися: Куди ж ми поспішаємо? Які цінності для нас найважливіші?».

Сьогодні велика рідкість, коли люди, які, можливо, мають між собою певні непорозуміння, можуть зібратися в одній залі. Можливо, це дасть поштовх до єднання і досягнення консенсусу. Принаймні мені дуже цього хотілося б.

– Як Ви можете  оцінити роботу правоохоронних органів у цей складний час. Наскільки вона ефективна? Які тут існують невирішені питання? 

— Відверто кажучи, важко давати оцінку. Вважаю,що наші правоохоронні органи з початку повномасштабного російського вторгнення  показали себе з найкращого боку. Не з чуток  знаємо випадки, коли  деякі правоохоронці, які мали  стати на захист населення, в багатьох українських містах,  залишили все і  повиїжджали невідомо куди. Ковель був одним із найзагрозливіших напрямків можливого наступу окупантів, адже поруч – українсько-білоруський кордон. Але питання на кшталт «виїхати», «залишити усе» навіть не обговорювалося В нас була єдина  з правоохоронними органами позиція, незважаючи на тривожні повідомлення, що надходили. 

Ніколи не забуду той  день (24 лютого 2022 р.), коли ми усі разом зібралися в голови Ковельської  районної  військової адміністрації  Ольги Черен. Одностайно прийняли рішення об’єднати зусилля, робити усе можливе, аби належно забезпечити оборону нашого краю. Всі  як один дотрималися, слова. Така взаємодія і співпраця  додають  сили  і впевненості, що ми – команда, потужна, дієва,яка працює злагоджено і ефективно. Це – правоохоронні органи, прикордонна і митна служби, прокуратура і   т.д.  Всі злагоджено працюють над тим, щоб було людям спокійніше і краще жити.  Особливо у перші пів року ми відчували колосальну силу духу  і патріотизму, всі працювали 24/7, не шкодуючи ні сил, ні часу.  Моя думка про роботу правоохоронних органів  позитивна. 

— Пане В’ячеславе, а Ви не боялися за власну безпеку у той страшний час?

— Ні. Ми з перших днів прийшли до наших захисників на кордон, аби забезпечити їм максимальну підтримку і  допомогу. Тікати, ховатися, бігти – навіть і думки такої не було. Ми сподівалися, що ворог сюди не дійде, хоча все могло  бути.

— Над розв’язанням яких головних проблем маєте намір працювати разом із депутатами райради найближчим часом?

— Життя  триває. Є багато проблем, які потрібно вирішувати. Сьогодні залишається актуальним соціальне забезпечення внутрішньо переселених осіб. Працюємо над цим. Через пункт пропуску «Доманово» їдуть люди з Херсонської, Миколаївської областей. Вони всіма можливими способами добираються на підконтрольну територію України з росії через білорусь.  В нас вони перебувають добу або дві, а далі добираються до рідних. Забезпечуємо  їх доїзд потягами на  деокуповані території. Продовжуємо здійснювати гуманітарну місію в  Херсонську  область, допомагаємо із забезпеченням дров.

Головна й найболючіша проблема сьогодні – війна. Всі працюємо, віддаємо сили і знання, аби наблизити довгоочікувану Перемогу.  

Бажаю Вам, рідні земляки, не втрачати віри  й оптимізму, не пасувати перед труднощами, вірити в неминучість нашої спільної Перемоги!

— Приєднуюсь до Ваших слів і дякую за щиру, відверту розмову! Користуючись нагодою, хочу привітати з майбутнім  днем місцевого самоврядування, яке в Україні відзначатимемо 7 грудня, побажати Вам, депутатам усіх рівнів нових успіхів у праці на благо України, її народу, Господнього благословення на добрі справи для своїх виборців!

Розмову вела 

Світлана ТРОЦЮК. 

За сильним лідером хочеться йти, адже він вміє надихати. А знаєте, що  надихає найбільше? Коли людина вірить у свою справу, відчуває відповідальність перед людьми,  а головне —  незважаючи на гіркі реалії  війни, залишається чесним, справедливим і порядним. 

Це все можна сказати без пафосу і зайвих «прикрас» про В’ячеслава Шворака, голову Ковельської районної ради. 30 листопада ц. р. минає рівно  три роки відтоді,  як молодого, енергійного, ініціативного керівника обрали на відповідальну посаду.  

Сьогодні В’ячеслав Шворак – наш співрозмовник.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 130

Українська культура живе. Попри те, що її намагалися знищити віками,  заборонити все, що ідентифікує нас, українців  як націю. Намагалися  сплюндрувати, нав’язати інше, не наше, не справжнє.  Примушували  забути, хто ми є. 

Так, культура жива. Щоправда, з глибокою раною,  яку ще  «глибшою»  робить теперішній світ. Вона не вмерла і не вмре, допоки будуть  люди, які точно прагнуть її зберегти, поширити, показати, яка вона, – наша справжня культура.

Немає жодної значимої події в житті нашої громади, нема такого людського почуття, які б не озвалися в пісні чи ніжністю струни, чи гуркотом грому. Саме пісня, музика, танець  є частиною життя працівників культури  та майстрів народного мистецтва Ковельщини.

І ось вони  — талановиті  і творчі, такі рідні і близькі по духу, згуртувались у культурно-просвітницькому  центрі з нагоди професійного свята, яке  відзначали 9 листопада.

На жаль,сучасність сувора. Хвилиною мовчання присутні вшанували світлу пам’ять захисників і захисниць, котрі героїчно загинули,  захищаючи   нашу державу, культуру, мову на війні – жорстокій і безжалісній війні, що триває донині.  

Працівники культури – люди особливі, бо душі їхні ніжні і вразливі, а насправді кожен артист – унікальний і багатогранний. Про це душевно із особливою інтонацією передав у віршованих рядках  Олександр Серко, учень ліцею імені Олени Пчілки.

В Україні є найвища ступінь нагороди  у сфері творчості  — звання “Заслужений працівник культури”.  В нашому краї  також є люди, яке отримали це  високе звання.

Оплесками, словами вдячності, квітами і нагородами  присутні вітали  Валентину Повх, Миколу Гереса, Віру Комзюк, Любов Ризванюк, Володимира Заворотинського.

Майстерною і хвилюючою грою  на музичних інструментах підкорили серця глядачів  тріо  скрипалів у складі Максима Гапонюка, Наталії Лисковець, Аліни Царук, учнів Ковельської школи мистецтв  (клас викладача Лілії Корнєвої,  концертмейстер  Ольга  Ярмольська).

У наш  непростий час дуже важливо зберегти в серці  іскру віри, надії та любові, не розгубити духовні цінності,  підтримати один одного, розділяючи і радість, і смуток, і біль втрат…  

Саме про це йшлося у виступі Ковельського міського голови Ігоря Чайки, котрий, зокрема, зазначив: «Здавалося б, в таких умовах, коли гримлять гармати, музи б мали мовчати. Та насправді війна росії проти нашої вільнолюбивої і демократичної країни підняла на боротьбу з агресором і творчу інтелігенцію. Щиро дякую усім і кожному за працю, недоспані ночі, незламність духу і патріотизм!”.

З вітальним словом  до колег звернулася Тетяна Матяшук, начальник відділу культури    управління гуманітарного розвитку Ковельської районної РВА.

Здебільшого усі культурно-мистецькі заходи – фестивалі, вистави, концерти, в яких є наповнення піснею, танцем поезією і рештою деталей,  «проходять» через  одну людину – начальника управління культури, молоді, спорту і туризму міськвиконкому Андрія Мигулі, який звернувся до колег з такими словами:

«Щиросердечно дякую  вам за подвижницьку і самовіддану працю, бажаю нових творчих здобутків і злетів, а без вашої праці неможлива наша майбутня Перемога!».

У вітальній  промові директор Народного дому «Просвіта» Михайло Пірожик  наголосив на тому, що робота діячів культури і митців має велике значення для сучасного життя міста, збереження його духовності та самобутності, побажав наснаги, творчих успіхів на шляху до Перемоги.

Працівники культури отримували не тільки щирі оплески, а й  квіти та нагороди від міської влади, районної військової адміністрації, управління культури, молоді, спорту і туризму міськвиконкому, Народного дому «Просвіта».

Атмосферу для настрою створювали бандуристка Анастасія Шпилюк («Цвіте терен»),  сімейний дует  у складі Інни Биги та Олени Артеменко  (в’язанка українських популярних композицій) Ангеліна Півень, членкиня  молодіжної ради (пісня «На небі»),  Кіра Сергієнко (“Рідна земля”, викладач Ірина Михалевич) інструментальний квінтет “Експромт” у складі Інни Биги, Тетяни Мороз, Єлизавети Сельвашук, Владислава Кушнірчука, Олександра Середи). 

Особливого тону дійству додавала  неперевершена і талановита ведуча Ангеліна Махнюк.  Чи не найбільше щирих аплодисментів  викликав виступ наймолодшого учасника дійства Микити Козулі,  наставником і вчителем якого є Андрій Мигуля.

Кожен концертний номер залишив у спогадах нев’янучі калинові кетяги своїх пісень, невичерпну криницю нашої духовності, що з року в рік наповнюється цілющими краплинками прагнення плекати пісенну спадщину, розуміння того, що ми – великий народ великої і непереможної країни.

Світлана ТРОЦЮК.

НА СВІТЛИНІ: учасники  урочистостей з нагоди Дня  працівників культури та майстрів народного мистецтва.

Українська культура живе. Попри те, що її намагалися знищити віками,  заборонити все, що ідентифікує нас, українців  як націю. Намагалися  сплюндрувати, нав’язати інше, не наше, не справжнє.  Примушували  забути, хто ми є. 

Так, культура жива. Щоправда, з глибокою раною,  яку ще  «глибшою»  робить теперішній світ. Вона не вмерла і не вмре, допоки будуть  люди, які точно прагнуть її зберегти, поширити, показати, яка вона, – наша справжня культура.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 103

Мистецтво і культура в умовах війни змінюють  формати, але не втрачають своєї цінності та актуальності. Нашу справжню Перемогу наближають люди, які, здавалося б, простими, але водночас глибоко патріотичними справами  роблять свій неоціненний внесок у досягнення цієї високої мети.  

Працівники культури і аматори народного мистецтва  допомагають тримати інтелектуальний  “фронт”, працюють з повною віддачею сил та енергії, аби підтримати  українських військових, оточити  турботою і увагою їхніх рідних, роблять усе, аби довести підступному  ворогу споконвічну  істину: «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине...».

Сьогодні розповімо вам про Наталію Гончар, постійну ведучу загальноміських заходів, заступника директора Народного дому «Просвіта»,  керівника народного аматорського фольклорного гурту «Намисто»,  невтомну ентузіастку, жінку-матір, берегиню родинного вогнища,  яка все своє свідоме життя (понад 30 років)  присвятила роботі на культурній ниві. 

Пані Наталією захоплюються всі – і дорослі, і діти, адже вона вміє віднайти ключик до кожного, незалежно від віку і професії.  Навіть колеги по творчому цеху іноді дивуються: «Звідки ж ця жінка черпає стільки натхнення, творчих ідей та енергії?». А ще вона – найкраща в світі матуся відважного українського воїна, який  став добровольцем, поповнивши ряди Збройних Сил України. Мама, яка щодня чекає звістки з фронту, мама, яка з молитвою на устах просить Бога, щоб закінчилася війна, а кожен захисник і захисниця повернулися у рідні домівки.

Коли ж прийшло усвідомлення того, що війна швидко не закінчиться, минув період хвилювань  і тривог, коли з’явилася можливість творчо працювати, Наталія Гончар  згуртувала навколо себе чималу когорту людей. Це аматори сцени нашої громади — солісти, музиканти, читці, хореографічні колективи.

Завжди щира, усміхнена, енергійна, з величезним  багажем старовинних фольклорних  пісень (у неї їх ціла бабусина скриня!), Наталія Миколаївна  переконана, що українська пісня завжди має бути актуальною, мелодійною, журливою  й веселою, адже  торкається найтонших струн сердець кожного українця.

l

…І ось ми в гостях у Наталії Гончар. Відверто кажучи, я ніколи не бачила її такою… Ніби й та сама Наталка, але за  посмішкою неможливо приховати гіркий присмак втрат, болі  і хвилювання. Захотілося її обійняти і мовчки засвідчити свою величезну повагу та вдячність.

Робочий кабінет  пані Наталії нагадує творчу майстерню з особливим колоритом і затишком, де народжуються ідеї для проведення змістовних концертів і заходів. Саме в цій   гостинній світлиці гуртується творчий осередок Ковельщини, де завжди можна знайти підтримку, або генерувати нові творчі проєкти.

Мистецтво і культура в умовах війни змінюють  формати, але не втрачають своєї цінності та актуальності. Нашу справжню Перемогу наближають люди, які, здавалося б, простими, але водночас глибоко патріотичними справами  роблять свій неоціненний внесок у досягнення цієї високої мети.  

Працівники культури і аматори народного мистецтва  допомагають тримати інтелектуальний  “фронт”, працюють з повною віддачею сил та енергії, аби підтримати  українських військових, оточити  турботою і увагою їхніх рідних, роблять усе, аби довести підступному  ворогу споконвічну  істину: «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине...».

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 99

Бог щедро наділив його даром Слова, життєвою мудрістю, невсипущою творчою енергією, добрим серцем і відкритою душею. Як священник та людина, він має багато чеснот, серед яких —    порядність, відвертість, щирість, людяність та простота.

Саме так  без перебільшення можна  охарактеризувати протоієрея Івана Оринчака, настоятеля храму  Святого апостола Андрія Первозваного ПЦУ (м. Ковель). 

 Отець Іван  — автор багатьох поетичних збірок, член літературно-мистецького товариства «Творчий світ», член Спілки християнських письменників України. Понад 20 років   служив  у храмі святителя Миколая Чудотворця, що у Колодяжному. Два роки тому був призначений настоятелем  храму святого апостола Андрія  Первозваного у Ковелі.

Як відомо, Свято-Андріївська церква почала діяти в роки незалежності України у приміщенні каплиці, що належала колись католикам. У роки радянської влади тут зберігалася сіль. З часом було відкрито будинок панахиди.

У 1990 році управлінням у справах релігії Волинської облдержадміністрації   зареєстровано громаду апостола Андрія Первозваного, якій передано каплицю. Завдяки активності громади і священника   Дмитра Кекляка за короткий час провели реконструкцію каплиці, добудували дзвінницю, майже удвічі збільшили площу для прихожан.

Всередині над входом  розташовані хори. Віруючих зустрічає  різьблений іконостас на високих з позолотою царських воротах. Стіни та іконостас прикрашені сучасними іконами. Фасад з вулиці оздоблений фресками святих.

За короткий час стараннями тодішнього настоятеля протоієрея Дмитра Кекляка і вірних здійснено реконструкцію храму з добудовою дзвіниці. Багато допоміг у той час міський голова, Почесний громадянин м. Ковеля Анатолій Семенюк. Сьогодні пропонуємо увазі читачів інтерв’ю з настоятелем храму отцем Іваном Оринчаком, якого ви бачите  у товаристві жінок-волонтерок церковної громади храму. 

Бог щедро наділив його даром Слова, життєвою мудрістю, невсипущою творчою енергією, добрим серцем і відкритою душею. Як священник та людина, він має багато чеснот, серед яких —    порядність, відвертість, щирість, людяність та простота.

Саме так  без перебільшення можна  охарактеризувати протоієрея Івана Оринчака, настоятеля храму  Святого апостола Андрія Первозваного ПЦУ (м. Ковель). 

  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 198

Різні шляхи, різну зброю обирають борці за волю і  свободу. В їх рядах до останнього подиху перебував наш земляк, 30-річний Володимир Павлович Сахарук, який загинув 9 вересня 1944 року в м. Кросно  під час Дуклянської битви. І хоч минуло з тих пір чимало літ, ковельчанка Світлана Кондратович, онука воїна, відшукала могилу свого дідуся. А нещодавно його донька  Таїсія Ліщук  (дівоче – Сахарук), незважаючи на  війну і свій поважний вік, побувала на могилі батька. Таїсія Володимирівна здолала не одну сотню кілометрів, перетнула кордон, аби вшанувати світлу пам'ять рідної людини. Але про це – трохи згодом.

l

За повідомленням польського Червоного Хреста, пам'ять Сахарука В. П. увічнена, його прізвище внесено до списків воїнів, похованих на військовому кладовищі  в м. Дукля, могила № 40, воєводство Подкарпатське, Республіка Польща.

Хочемо нагадати читачам, що, Карпатсько-Дуклянська операція – одна з двох складових частин стратегічної Східно-Карпатської наступальної операції.

Її метою було  відкинути німецькі війська за відроги Карпат та створити передумови для успішного наступу на території Чехії та Словаччини.

Основне завдання покладалося на 38-му армію, яка розпочала наступ 8 вересня з району Кросно на Пряшів, що був найкоротшим шляхом у Словаччину. Зростаючий опір противника змусив радянське командування ввести в дію 25-й танковий, 1-й гвардійський  кавалерійський та Чехословацький армійський корпуси й резервні 4-1 гвардійський  і 31-й танкові корпуси. Після тижневих боїв ці сили подолали дві смуги укріплень і вийшли на лінію Важиці, на північ від Дуклі, Івонич. 

Контрнаступ німецьких сил дав їм змогу оточити угрупування.  В результаті втрати червоної армії в ході операції перевищили 2 мільйони убитими, в основному щойно мобілізованих на Західній Україні. 

l

Історія цієї родини, з якої розпочали розповідь, сягає в далекі  роки. І, мабуть, в одній публікації не осягнути  того, що довелося пережити нашим землякам, адже всі події відбувалися не десь в далекій країні, а тут, у нашій  Україні.

Із Світланою Кондратович (дівоче – Ліщук) ми зустрілись в редакції. Пані Світлана розповіла нам про свого дідуся Володимира Павловича Сахарука, який покоїться на одному з польських кладовищ. 

– Моя бабуся родом з с. Перевісся колишнього Турійського району, –  розпочала розповідь жінка. – Відверто кажучи, не знаю, з якого села дідусь Володимир, але точно не з Перевісся. В Товаристві Червоного  Хреста, у "Книзі пам'яті", де увіковічнені імена загиблих воїнів, знайшла дуже скупі відомості про нього. 

Зі слів його дружини (моєї бабусі), відомо, що в його родині було три брата. Мій прадід на початку ХХ століття виїхав в Америку. Він мав намір забрати родину в США. Однак моя прабабця  побоялася переїжджати. Мабуть, через недостатню освіченість,їй здавалося, що для того, аби  потрапити за океан,  "потрібно йти по якійсь небезпечній кладці", як часто казала. Вона залишилася з трьома синами в Україні. 

Володимир Павлович (мій дідусь),  найменший  із трьох братів, був  талановитою людиною: дуже гарно малював, грав на музичних інструментах, мав напрочуд красивий голос. Співочий дар від свого батька успадкувала моя мама Таїсія Володимирівна.  Донька Таїсія, на жаль, не пам'ятає свого тата. Навесні 1944 року Володимира  мобілізували. Як відомо, 8 вересня розпочалась Дуклянська битва. В червону армію тоді мобілізували в основному хлопців із Заходу України. Дружина Марія  отримала від Володимира  всього один лист, а після того довгий час про нього  не було ніяких відомостей. Марія Микитівна звернулася  до військкомату, де їй повідомили про загибель чоловіка. 

– Війна, голод, поневіряння, – продовжує оповідати Світлана Кондратович. – В 1944 році бабуня Марія втратила не тільки чоловіка, а й  рідного брата, застреленого в потилицю, тіло якого знайшли в лісі після того, як розтанув сніг. Невдовзі померла і  племінниця (донька брата). Свого батька теж втратила рано, коли їй було 13 років.

Через деякий час бабуся вийшла заміж вдруге. Її чоловіком став  Іван Приймак. Дідусь Іван разом зі своїм батьком мурували печі у селі. Іван Семенович, родом з Гути Камінь-Каширського району, був  кавалером ордена Слави ІІІ ступеня. У війну був сапером, дійшов аж до Праги. Дідусь Іван став справжнім батьком моїй мамі, був дуже хорошою людиною.

Пригадується, як бабуся розповідала про один цікавий випадок. Мама Таїсія ще була маленькою, коли Іван прийшов свататися до її неньки. Дівчинка підслухала розмову, коли бабуся Марія розповідала своїй мамі про парубка, який запропонував їй заміжжя. Тоді прабабця жартома сказала: "Мені будь-якого зятя, аби тільки не рудого". А дідусь Іван мав рудий колір волосся. Тож, коли прийшов свататися, мала, не довго думаючи,  мовила: 

– Дядьку, я  вам хочу щось сказати.

– Що саме? – питає Іван.

– А я вам не скажу.

– Я  тобі цукерку дам, тільки скажи.

– Казала баба, щоб мама брала чоловіка, але тільки не рудого...

Одружилися. У подружжя народилося ще двоє синів – це були мої дядьки.

Якщо говорити про  "прийомного" дідуся Івана, то у 1945 році він дійшов до Праги. І ось  зустрілася на його шляху циганка. Підходить до нього і каже: "В тебе буде все добре. Ти одружишся, в тебе будуть діти. Але доглядати  тебе будуть чужі люди".

Збулося недобре пророцтво. Ще зовсім маленьким від недуги помер молодший син Анатолій (1953 р.). Того ж дня перестало битися серце і моєї прабабусі. Минув час і, на превеликий жаль, у віці 42 років раптово помер ще один син Федір. І знову збулося пророцтво.

l

Ми ж продовжуємо розмову. Я запитую:

– Пані Світлано, розкажіть трішки про себе і своїх батьків.

– Маю прекрасну маму Таїсію Володимирівну, в червні їй виповнилося 80 років. Незважаючи на вік, вона активна, жвава, завжди нас  усіх підбадьорює і додає снаги до життя. Присвятила себе медицині. Працювала медичною сестрою  в онкодиспансері, травматологічному відділені,  старшою медсестрою реанімаційного відділення Ковельської центральної районної лікарні.

Тато  Борис Ліщук  помер у 1999 році, був військовим. В тому ж році, через декілька днів після смерті батька, не стало мого чоловіка. Маю молодшу сестру Олену, яка також мешкає з родиною у Ковелі. За спеціальністю я – кондитер, працювала в закладах громадського харчування  Ковеля.

Маю двох синів Олександра і Володимира. Володимир, якого названо на честь  прадідуся  Володимира, мешкає в Данії ще з 2011 року. Народився син у 1988 році – у рік тисячолітньої річниці  Хрещення Київської Русі, теж пов'язаної з іменем князя Володимира.

Все життя моїй мамі боліло серце за те, що не пам'ятає свого тата, навіть не знає, де він похований. Ми довго не могли розшукати його могилу. Після того, як звернулися у Червоний Хрест, нам надали інформацію про те, де похований дідусь. Це ще було у 2004 році. Однак в силу різних життєвих обставин мама не могла поїхати до Польщі.

Лише в  цьому році перетнула кордон і відвідала могилу батька. Ми вирішили, незважаючи на непростий час, зробити нашій мамі і бабусі подарунок на 80-річний ювілей. У Кракові її зустрів онук Володимир. І знову – щасливий збіг обставин. Бабуся Таїсія відвідала могилу батька  28 липня – у день хрещення Київської Русі. Кладовище у м. Дукля, де знаходяться поховання радянських воїнів, впорядковане, кругом чистота і затишок.

Таїсія Володимирівна побувала в Данії, дочекалася зустрічі із своїми онуками та правнуками. Тішиться  бабуся, а поїздка досі додає сил мріяти, жити, долати труднощі і  вірити в Перемогу.

Мама і зараз їздить на велосипеді, ми разом висаджуємо гарні квіти на клумбах, доглядаємо котиків і собачок, які бігають по вулиці. Хочеться зробити хоч щось хороше і корисне.

Мріємо і сподіваємося, що світло переможе темряву, і ми дочекаємося Перемоги! Нехай ніколи не буде війни, а наші діти живуть під мирним українським небом і  мають гідне майбутнє.

Світлана ТРОЦЮК.

НА СВІТЛИНАХ: донька на могилі батька; Володимир Павлович САХАРУК, український воїн, який загинув під час Дуклянської битви  у 1944 році; Таїсія ЛІЩУК в роки роботи у Ковельській ЦРЛ; прабабуся з правнуками у Копенгагені;  Володимир КОНДРАТОВИЧ, правнук Володимира САХАРУКА, разом із своєю дружиною.

Фото з домашнього архіву.

Різні шляхи, різну зброю обирають борці за волю і  свободу. В їх рядах до останнього подиху перебував наш земляк, 30-річний Володимир Павлович Сахарук, який загинув 9 вересня 1944 року в м. Кросно  під час Дуклянської битви. І хоч минуло з тих пір чимало літ, ковельчанка Світлана Кондратович, онука воїна, відшукала могилу свого дідуся. А нещодавно його донька  Таїсія Ліщук  (дівоче – Сахарук), незважаючи на  війну і свій поважний вік, побувала на могилі батька. Таїсія Володимирівна здолала не одну сотню кілометрів, перетнула кордон, аби вшанувати світлу пам'ять рідної людини. Але про це – трохи згодом.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 147

В останню липневу неділю в Україні вшановують всіх, хто в тій або іншій мірі пов'язаний з торгівлею.  Торговельна справа – одна з найдавніших  в історії людства, рушійна сила, що  допомагає здійснювати не тільки купівлю-продаж, а й працює  задля відродження  економіки в умовах війни,  усіма силами підтримує Збройні Сили України  і  навіть, відкриває нові можливості для тих, хто шукає своє місце в житті. 

Напередодні свята ми поспілкувалися з Лілією Барною, заступником начальника управління економічного розвитку та торгівлі  міськвиконкому-начальником відділу розвитку підприємництва, торгівлі, сільських територій та транспорту.

l

– Ми опікуємося  галуззю торгівлі, і громадського харчування  на теренах  Ковельської громади,  маємо повноваження щодо  захисту  інтересів прав споживачів, підтримуємо нові починання бізнес-структур, ФОПів. Тішуся, коли вдається досягти  показників, що сприяють зміцненню економіки, хоча в умовах війни нашим підприємцям та керівникам доводиться докладати задля цього колосальних  зусиль, –  зазначила на початку розмови пані Лілія. 

– А яка  загальна ситуація в галузі торгівлі? Що корисного для людей  тут з'явилося останнім часом? Які питання ще потребують вирішення?

– Ситуація непроста. Спочатку вона ускладнювалася пандемією коронавірусу, а нині ми живемо і працюємо в умовах війни. На сьогоднішній день в  нашому місті функціонує більше 400 закладів торгівлі. Це – промислова і продуктова  групи. Також працює понад 70 закладів ресторанного бізнесу. На жаль, не усі підприємці змогли зберегти ресторанний бізнес, що зазнав найбільших збитків від початку повномасштабного вторгнення. 

Деякі ресторани і кафе змушені були припинити свою діяльність. На жаль,  люди залишились без роботи. Однак, не зважаючи на усі ці сумні реалії, у нас з'явилося багато закладів швидкого харчування. 

Наприклад – невеличкі кав'ярні, де можна придбати свіжу випічку або випити філіжанку кави. Це добре, адже наш місцевий бізнес йде в  ногу  з часом, намагається вистояти, створюючи нові робочі місця, сплачуючи податки, що підтримують економіку. 

Так, станом на 1 липня  ц. р.,  за даними ДП  ГУДПС  в Волинській області, в Ковельській територіальній громаді зареєстровано 1254 юридичних, 4002  фізичних осіб (підприємців в різних галузях), які здійснюють тут діяльність.

Для того, щоб допомогти підприємцям, діє державна Програма для підтримки малого та середнього бізнесу. Популярним стало написання грантів, фінансовими ресурсами яких скористалося 15 підприємців нашої громади, котрі надають послуги мобільного харчування, займаються роздрібнюю торгівлею м'ясом і м'ясними  продуктами.

Гідну нішу на торговельному ринку займають спеціалізовані магазини –  такі як, наприклад,  "Meat", "М'ясоїжка". Не втрачає позицій   торгівля запчастинами  для автотранспортних засобів.  В сфері побуту все більш поширеною стає  діяльність фітнес-центрів. Цей напрямок активно розвивається. У нас відкриваються спортивні зали, бажаючі мають можливість  займатися йогою.  Користуються попитом стоматологія та заклади з надання інших побутових послуг.

Незважаючи на виклики воєнного стану, місто розвивається, заклади торгівлі і побуту працюють, "стають на ноги" потужні торговельні центри.

Після російського вторгнення більшість  місцевих бізнесменів і підприємців почали активно допомагати ЗСУ та вимушено переселеним особам.  Кожен з них використовує не тільки фінансові, а й внутрішні та зовнішні ресурси, що є у власному розпорядженні. 

Наші підприємці неймовірні, ніхто не залишається байдужим, усі без винятку готові підтримувати ЗСУ і наближати омріяну Перемогу.

З нагоди професійного свята зичу колегам, усім, хто причетний до торговельної та побутової сфери, громадського харчування, здоров'я, наснаги, нових успіхів у справі служіння державі та українському народу!

– Яку роль у розвитку бізнесу відіграє Ваше управління?

– В управлінні економічного розвитку та торгівлі міськвиконкому підприємець або споживач  послуг може отримати консультацію, що стосується сфери  торгівлі, отримати інформацію щодо дотримання правил торгівлі, започаткування підприємницької діяльності.

Ми відкриті до діалогу. За додатковою інформацією можна звертатись у 306 кабінет Будинку рад за адресою: м. Ковель, вул. Незалежності, 73. Конт. тел. (03352) 6-17-06.  

Повноважень і відповідальності у спеціалістів управління економічного розвитку та торгівлі міськвиконкому  є чимало. У дружному і згуртованому колективі, який очолює вмілий, знаючий, ерудований, компетентний керівник Юрій Кондратович, кожен працівник відзначається професіоналізмом, порядністю, працелюбністю, а головне – людяністю, вмінням почути кожного.

– Що ж, дякую за розмову! Від себе особисто, колективу редакції "Вістей Ковельщини" щиросердно вітаю і Вас, і колег, і всіх працівників торгівлі і харчування Ковельщини з професійним святом! Нехай Ваша сумлінна праця й надалі зміцнює економіку громади, поліпшує добробут людей, наближає Перемогу над ворогом!

Розмову вела

Світлана ТРОЦЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 131

Почуття національної гордості, любові до рідного краю властиве насамперед тим, хто змалечку навчений жити  чесно і  добросовісно, в правді перед Богом і людьми, хто береже духовні і сімейні цінності. А ще — робить  усе можливе, аби його країна повстала з руїн, настала довгоочікувана Перемога,  український прапор замайорів над кожним селом і містом, а світова і європейська спільноти, нарешті, усвідомили:  їхні життя і добробут – це титанічна праця  українського народу,  захисників і захисниць, які рятують світ від російського терору.  

Здавалося б, мене як журналіста  уже нічим не здивувати, адже   на моєму шляху зустрічалися люди різних професій,  позицій і поглядів. Але повірте: цей молодий чоловік, якого звуть Віталій Яцина, здивував  щирістю, порядністю, вмінням спілкуватися, служити вірою і правдою виборцям с. Бахова, котрі обрали  його депутатом сільської ради.

 Віталій Яцина  – людина неспокійної вдачі, волонтер, громадський активіст, член федерації риболовного спорту  Волинської  області, а ще – музикант, вчитель, люблячий батько, турботливий чоловік і, звісно ж, справжній українець.

— Пане Віталію, з перших хвилин розмови відчуваю, що Ви – людина, яка поєднала у собі чимало хороших якостей… Якщо відверто, навіть інтуїція підказує, що Ви – цікавий співрозмовник, з багатьма планами, ідеями, задумами. Але, повірте, ми керуємося не лише здогадками, а й знаємо, що Ви працюєте задля Перемоги, презентуєте Україну під час міжнародних змагань з риболовлі,  долучаєтесь до  збору гуманітарної допомоги та коштів для підтримки ЗСУ.

— Чесно кажучи, не люблю зайвої публічності, але настільки люблю життя і Україну, що ладен віддати всі свої сили, знання і вміння, аби бути хоч чимось корисним і потрібним. Час дуже нелегкий, війна приносить чимало лиха, гинуть найкращі сини і доньки нашої  Батьківщини. 

 Серце рветься на шматки. Хоча мені нарікати на долю нема чого. Маю прекрасну родину, чудових батьків, троє дітей, кохану дружину. Батьки навчили мене цінувати життя, досягати усього  власними силами. Тому вважаю своїм обов’язком не сидіти, склавши руки, а наближати Перемогу тут, в тилу, займатися волонтерською діяльністю, демонструвати світу, що українці – сильна, смілива нація, яка стала щитом  для багатьох народів у цій нерівній боротьбі за своє право на життя і свободу. 

Уже третій рік, як обраний депутатом Дубівської сільської ради VIII скликання. З людьми працювати не завжди просто, адже потрібно вирішувати чимало питань, що стосуються  життєдіяльності громади. Але якщо ти дотримуєшся своїх обіцянок, люди тобі довіряють, то все не так і важко. Ще й знаходиш багато однодумців, котрі готові допомагати. Головне –  бути людиною. Амбіції, популізм для мене нічого не варті, живу як підказує совість, так, як виховали і навчили батьки. 

— Віталію Володимировичу, наближається Міжнародний день рибальства, який  відзначають 27 червня. Як відомо, Ви палкий прихильник  цього виду спорту,  що  набуває ще більшої популярності в Україні, працюєте над тим, аби розвивати і популяризувати його на теренах рідного краю. І ось на думку навіть спав вислів: «Мені подобається єдина передбачувана річ  у рибалці – це непередбачуваність». Ви, напевно,  погодитесь із цим твердженням?

Почуття національної гордості, любові до рідного краю властиве насамперед тим, хто змалечку навчений жити  чесно і  добросовісно, в правді перед Богом і людьми, хто береже духовні і сімейні цінності. А ще — робить  усе можливе, аби його країна повстала з руїн, настала довгоочікувана Перемога,  український прапор замайорів над кожним селом і містом, а світова і європейська спільноти, нарешті, усвідомили:  їхні життя і добробут – це титанічна праця  українського народу,  захисників і захисниць, які рятують світ від російського терору.  

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 260

Завдяки небайдужим серцям ковельчан, організаторів  благодійних акцій  у нашому місті панує  справжній дух патріотизму і підтримка ЗСУ.  Це суттєво відчувають бійці 100-ої окремої  бригади  територіальної оборони Волині.

Так, у неділю, 28 травня ц. р. відбувся змістовний благодійний концерт за участю   творчих, позитивних і артистичних  вокалістів, дуетів, гуртів, які продемонстрували ковельчанам  багатогранність своїх  талантів. Це – «Нові таланти», «Зорецвіт», Ковельська школа мистецв, Star School Zorepad, The secret, духовий муніципальний оркестр, «Стукіт серця», «Протеїн»,  Tarmish, Влад Скрипін,  Highway.

 Про це на сторінці у фейсбуці розповіла  завідувач сектора туризму управління культури, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради Ірина Зінчук. 

Вже майже сутеніло, коли духовий муніципальний оркестр зіграв фінальні акорди свого виступу, але глядачам не хотілось розходитися, а далі продовжувати насолоджуватися прекрасними митями.

Відбувся цього дня і благодійний ярмарок, до якого долучилися  Дарія Ковальчук, Євген Собина та ін. Так,  зібрані  під час ярмарку кошти  (2960 гривень)  передані волонтеру  Софії Данилюк. 

Представниці  жіночого клубу ВПО протягом  місяця виготовляли різні сувеніри, які продемонстрували  під час ярмарку.  

Велике спасибі – керівнику студії Star School Zorepad   Руслані Шацькій, котра разом з іншими колегами-однодумцями  Юрієм Заворотинським, Денисом Фомкою та Андрієм Голею  не вперше долучаються до проведення благодійних заходів. Кожна акція відбуваться за підтримки управління культури, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради.

Цього дня ковельські артисти  постаралися на славу, зібравши спільними зусиллями  31104  грн., які будуть передані для потреб  військових.

Світлана ТРОЦЮК.

НА СВІТЛИНАХ: під час благодійного ярмарку у центральній частині нашого міста.

Фото Ірини ЗІНЧУК.

Завдяки небайдужим серцям ковельчан, організаторів  благодійних акцій  у нашому місті панує  справжній дух патріотизму і підтримка ЗСУ.  Це суттєво відчувають бійці 100-ої окремої  бригади  територіальної оборони Волині.

Так, у неділю, 28 травня ц. р. відбувся змістовний благодійний концерт за участю   творчих, позитивних і артистичних  вокалістів, дуетів, гуртів, які продемонстрували ковельчанам  багатогранність своїх  талантів. Це – «Нові таланти», «Зорецвіт», Ковельська школа мистецв, Star School Zorepad, The secret, духовий муніципальний оркестр, «Стукіт серця», «Протеїн»,  Tarmish, Влад Скрипін,  Highway.

  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 178