Повідомлення в номер / Бійці «невидимого» фронту, або Як ковельські активісти стали невід’ємною частиною волонтерського руху України

Восьмий  рік війни… А ми, здається, уже про неї забули. Забули,  як у 2014-ому  розпочалася   агресія (відкрита і прихована)  Москви та її посібників проти України, що  триває й досі  і змушує  здригатися  серця українців від повідомлень про вбитих і поранених. 

Сьогодні нашим воїнам, які оберігають мир і спокій на Сході нашої країни, потрібні підтримка, добре слово тих, кого вони захищають. І чи не найбільше бойовий дух  військових  підтримують  звичайні українці,  які вселяють у їхні душі віру, надію, додають сил у боротьбі з ворогом.

Тоді ж, у 2014 році, небайдужі  ковельчани,  громадські активісти,  яких у народі називають «бійцями невидимого фронту», започаткували широкомасштабний   волонтерський рух в нашому рідному місті. 

Напередодні 30-ої річниці Дня Незалежності ми мали нагоду поспілкуватися з Ігорем ПІНІСОМ — одним із таких активістів, людиною патріотичних переконань, який  у 2014-ому згуртував і об’єднав небайдужих ковельчан у громадське формування «Охорона порядку» і керував його діяльністю під час акцій громадянського спротиву у Ковелі. 

Коли нашому місту перестала загрожувати небезпека і припинилися різного роду провокації, Ігор Олексійович продовжив свою діяльність заступником голови громадської організації Всеукраїнського громадського об’єднання комітету громадського спротиву, будучи  координатором Ковельського міжрайонного об’єднання «Волонтери Волині». А нині він продовжує депутатську діяльність у  Ковельській  міській раді, є головою фракції «Сила і  честь», а також радником міського голови. 

Сьогодні Ігор ПІНІС – гість нашої газети. Він поділився  із журналістами спогадами про те, як розпочинався і розвивався  волонтерський рух у  Ковелі, чим живуть і чим займаються ковельські волонтери сьогодні: 

— У непрості часи 2014 року члени громадської організації «Охорона порядку»  спрямовували зусилля на недопущення протиправних дій, вели інформаційну роботу серед населення міста. 

Наші активісти закликали ковельчан до самоорганізації та попросили оперативно повідомляти працівників правоохоронних органів про будь-які порушення. Окрім цього, ми просили людей здавати кров для постраждалих у Києві. Спільно з автомайданівцями активісти «Охорони порядку» допомагали правоохоронцям патрулювати вулиці міста. У тривожні для нашої країни часи у Ковелі   вдалося зберегти громадський спокій, уникнути провокацій і заворушень. 

Волонтерську діяльність започаткували у тому ж 2014 році (відразу після того, як закінчився Майдан Гідності) і розпочалася війна на Сході держави.

Одними з перших на захист наших кордонів пішли й члени нашого комітету громадського спротиву. Ми стикнулися з багатьма проблемами. На той час Збройні Сили України перебували у вкрай  складному становищі. Бракувало буквально всього.

У перші ж місяці військових дій на Сході  наші волонтери не тільки збирали допомогу від населення, але й   відвозили бійцям гуманітарну допомогу (бувало, й під обстрілами). Але це  не зупиняло доброчинців.  

Силами небайдужих людей нам вдавалося забезпечувати наших бійців військовою формою, продовольством, медикаментами. Відразу з’ясувалося, що ситуація на фронті складна для усіх,тому почали розширювати свою діяльність, аби максимально допомогти хоча б нашим волинянам і ковельчанам. 

Так зародився  волонтерський Центр на базі комітету громадського спротиву як один із основних напрямків нашої роботи. Але ми вболіваємо  не тільки про захист і правопорядок у нашому місті, а й вирішуємо соціальні та екологічні проблеми, а спектр нашої діяльності — досить широкий. Центр  «Волонтерська сотня» — це підрозділ комітету громадського спротиву. Його очолює чудова, мудра, працелюбна жінка, берегиня людських доль, сильна духом, енергійна й чуйна людина, щира патріотка Світлана КАРПУК. Фактично завдяки їй та іншим небайдужим ковельчанкам вдалося зробити чимало.

Ми стали активно співпрацювати з іншими організаціями, зокрема, із громадським формуванням «БУГ», яке очолює Олександр Калюжний. Пан Олександр надав нам свої приміщення, оплачував послуги за електроенергію. Власне, на базі «Волонтерської сотні» буквально  за місяць розгорнулася діяльність великого цеху, де розпочали виготовляти супи, борщі, закуски (перемелене сало з часником), формували і пакували іншу продукцію, яку ми відправляли на фронт.

До нас почали приєднуватись волонтери з інших районів. Ця ідея виникла завдяки Заслуженому журналісту України, редактору газети «Вісті Ковельщини» Миколі Вельмі, який виступив у той тривожний час ініціатором максимального об’єднання волонтерів задля організованої і широкомасштабної допомоги на фронті. 

Фактично у Ковелі сформувався міжрайонний волонтерський Центр, хоча й не був зареєстрований й юридично оформлений. Він налічував до 200 волонтерів з Ковельського та колишніх районів — Ратнівського, Старовижівського, Турійського, Камінь-Каширського. 

Ми допомагали один одному, вивчали проблеми, розподіляли обов’язки. Неодноразово їздили на Схід. Бували дні, що ми завантажували по 3-4 автомобілі із гуманітарною допомогою, а це по 30-40 тонн вантажу. Звісно, що великих коштів ми зібрати не могли. Хвалитися десятками тепловізорів, наданням дороговартісних речей  не будемо, адже вони були в менших об’ємах. На Схід ми передавали сотні комплектів військових форм, сотні тонн продовольства. Крім того, надавали юридичний супровід, допомагали сім’ям військовослужбовців, хлопцям, які перебували на війні.

Були моменти, коли допомагали родинам бійців тут, у тилу. Вирішували питання із заготівлею дров, при потребі шукали техніку, аби  допомогти у сільськогосподарських роботах. Надавали фахову юридичну підтримку під час захисту бійців у судових процесах, адже всім добре відома трагедія нашої 14-ої окремої механізованої бригади (51-ої, яку перейменували у 14-ту), де тисячі хлопців стали на захист наших кордонів, але їх в силу різних обставин перетворили трохи не на злочинців. При тому, що це —   військовослужбовці, котрі прийняли перший удар на себе, доклали у той скорботний і тяжкий рік найбільше зусиль, аби зберегти цілісність і суверенітет наших кордонів.

Ми неодноразово бували на передовій і бачили те, що хлопці були і голі, і  босі, періодично —  навіть без боєприпасів і харчів. Наші волонтери бували в найгарячіших точках. Особисто із своїми товаришами-однодумцями об’їхали  значні території, де точилися бої зросійськими військовими.  Сім років тому, 26 серпня, в Іловайському котлі загинуло кілька сотень українських військових та добровольців - це найбільші втрати України у війні на Донбасі. У цей час ми перебували неподалік і,напевно, з Господньої ласки вбереглися від тих трагічних подій, адже виїхали звідти за кілька годин до цього оточення.

— Ігоре  Олексійовичу, прикро про це говорити, але, як вже згадувалось на початку публікації, дехто потроху забуває, про те, що війна на Сході триває. Уже не так часто чуємо про  допомогу «бійців невидимого фронту» українським військовослужбовцям.  Чи продовжуєте працювати в цьому напрямку?

— Безумовно, допомога продовжується. На сьогоднішній день цим займаються наші незмінні волонтери, жінки з великим серцем, незламним духом, колосальним бажанням змінити світ на краще і бути корисними суспільству. Їх прізвища і імена добре відомі. Це – Світлана Карпук, яку ми називаємо душею  нашого волонтерського «батальйону», завжди ініціативні, енергійні і завзяті Людмила Стахорська («Червоний Хрест»), Надія Орлова («Храм надії»).

Сьогодні ми об’єдналися на базі Товариства Червоного Хреста, де  маємо можливість робити корисні справи і допомагати людям. Звичайно, допомога уже не така масова, адже ситуація в Збройних Силах України поліпшилась. Вже немає особливих  проблем із забезпеченням військової форми і продовольства. Але наразі дівчата («Храм надії») плетуть маскувальні  сітки для військових. Повірте, нашим бійцям сьогодні більше  потрібне щире, тепле слово і моральна підтримка, аби вони відчували, що про них не забули.

— Над якими волонтерськими проєктами працюєте нині? Наскільки відомо, Ви працюєте і над розв’язанням екологічних проблем у нашому місті?

— Не тільки екологічних. В минулій депутатській каденції ми переключилися на вирішення тих питань життєдіяльності нашого міста, що потребують  вирішення.  Зокрема, надаємо юридичну підтримку ветеранам АТО/ООС, сприяємо наданню їм матеріальної підтримки, ініціюємо вирішення квартирних питань, дбаємо про впорядкування прозорої земельної черги. В цьому напрямку зроблено чимало. Багато ініціатив із захисту ветеранів АТО/ООС, родин загиблих надходили від нашої фракції «Сила і честь» в Ковельській  міській раді,  виступаємо ініціаторами створення регламенту розподілу земельних ділянок, вирішення житлового будівництва і т. д.

На жаль, крім війни, ми бачимо масове  падіння рівня життя звичайних громадян, ковельчан. Досить багато є соціально незахищених верств населення, через що ми об’єдналися навколо «Червоного Хреста». Адже це організація, яка десятки років спрямовує свою діяльність на те, щоб допомагати людям, котрі опинилися в складних життєвих обставинах. Небайдужі люди відгукуються допомогти нужденним, привозять сюди речі широкого вжитку, цікавляться, чим можуть допомогти. А наші жінки Людмила Стахорська, Світлана Карпук, Надія Орлова займаються розподілом речей, продуктів, медикаментів, адже, кому, як не їм, відомі проблеми і потреби   людей.

Основні напрямки нашої діяльності —  це військове і соціальне волонтерство. Ми хочемо змінити вигляд нашого міста. Одній лише владі й депутатському корпусу це не під силу. Ми спираємося на широкі верстви громади. Це – благоустрій, боротьба з вандалізмом, розкрадачами природних багатств (лісу, піску). Вболіваємо і боремося за чистоту та охайність міста, дбаємо про збереження пам’ятників архітектури, захист тварин. Охоче приймаємо до своєї «сім’ї» людей, які готові віддати частину свого часу, зусиль, серця і душі, аби змінити все на краще.

— Нещодавно Ви займалися прибиранням прибережної зони річки Турії, закликали за допомогою соціальних мереж приєднуватися до цієї благородної справи усіх небайдужих громадян. Чи відгукнулися люди на цей «клич»?

— Так. Хоч й не дуже масово, але прибирати береги річки приходили навіть абсолютно не знайомі нам люди. Основний «кістяк», звісно, формують ті люди, з якими працюємо пліч-о-пліч вже  багато років. Це – Світлана Карпук, Галина Лічман, Галина Стасюк, Микола Печенюк, Олег Уніга. Під час останньої сесії міської ради ми запрошували усіх долучитися до цієї акції, але фактично долучилися депутати та активісти, імена і прізвища яких щойно згадав. Будемо надіятися, що наступного разу народних обранців, задіяних у цій справі, буде значно більше.

Хочу сказати, що прибирання берегів Турії – це ідея відомого ковельського спортсмена Олександра Головницького разом з його однодумцями. А це – переважно молодь, яка творить  своїми силами та ідеями гарне, квітуче, затишне місто. Слів  вдячності заслуговує молоді  активістки Ольга Мартинюк,    Євгенія Качанова  та інші прогресивні і талановиті ковельчанки, які люблять не тільки спорт, а й рідний Ковель. Нам вдалося покосити прибережні зони за власний кошт, вивезти багато сміття.

Плануємо облаштувати невеличке спортивне містечко. Вже й перша допомога надійшла. Зокрема, Юрій Рибачок допоміг нам із трубами, мій колега Олександр Кашик взявся за зварювальні роботи, депутати Олег Уніга і Микола Печенюк забезпечать фарбою.

Отже, спільними зусиллями будемо щось змінювати. Сьогодні нам потрібно подбати про те, щоб врятувати нашу  річку, очистити її від верхньої водної та чагарникової рослинності.  Щоб придбати спеціалізовану техніку потрібні чималі кошти. 

Відрадно те, що є порозуміння в цьому напрямку міської влади, депутатського корпусу, спільне бачення щодо вирішення питань благоустрою. Крім цього, боремося із незаконною забудовою у прибережній зоні Турії. На жаль, не всі  розуміють, що цього робити не можна. Хоч і важко, але намагаємося цьому протистояти.

  Протягом багатьох віків наш народ боровся за свободу рідної землі. Та саме нашому поколінню випала велика честь і велика відповідальність не тільки розбудовувати нову Українську державу, а й відстоювати її єдність і цілісність.

 Сьогодні ми схиляємо голови в пошані перед гарячими серцями кращих синів і дочок, котрі вірили  і вірять в  Україну, наближали і наближають  її Перемогу, тими, хто, не шкодуючи життя, захищає її від агресора.

Нехай же у наших серцях не міліє джерело віри і надії на краще, почуття гордості і любові до своєї держави!

НА ЗНІМКАХ: Ігор ПІНІС;  підрозділ “Світязь” після прориву з оточення у Вуглегірську; суботник із прибирання  та посадки дерев у мікрорайоні “Черняховського”  на чолі з Любов’ю  Волковою. 

Фото з архіву автора.