Повідомлення в номер / Творчий дивосвіт з нагоди двох ювілеїв

Скільки духовності, моральності, культурності втрачено через заборонні карантини, через обмеження спілкування, через страх заразитися коронавірусом.  З цих причин не відбулася в Ковелі презентація картин  видатного художника, нашого земляка Андроника Лазарчука і виставка творчих робіт учнів дитячої художньої школи, присвячення 150-літньому ювілею від дня народження митця,  у 2020 році.

Разом з тим викладачі  школи, юні майстри пензля, а  найперше директорка закладу Олена Цьомик не сиділи, склавши руки, а доклали немало зусиль для відтворення життя і творчості Лесі Українки та Андроника Лазарчука у своїх творчих роботах. І це їм вдалося: 8 жовтня у галереї мистецтв відбулося урочисте відкриття виставки дитячих малюнків на згадану тему.

Приємно бачити, як присутні у залі зупиняються біля тієї чи іншої картини і захоплено обговорюють побачене. Більшість робіт притягують увагу до себе не тільки мистецькою майстерністю, але й філософським змістом. Кожне полотно – це внутрішній світ юного митця, його сприйняття дійсності. Це своєрідний виклик. Ось твір Лесі – я бачу його по-своєму, інакше: в цьому вся цінність, щоб під впливом цих ідей юних змінювати свої заскорузлі стереотипи. 

Шановний мій читачу! Насмілюсь тобі передати окремі миттєвості моїх почуттів від побаченого. Переді мною – творчі, поетичні крила Лесі: вони символізують незламний дух поетеси,  її злет, тернистий шлях до вершини. Поруч – мелодія сопілки Лукаша, відтворена  кольорами любові, світла – справжня досконала життєдайна світломузика. 

Кожна картина, її сюжет, філософське чи побутове сприйняття підкреслюють, що Леся – це загальносвітове явище, а магічна феєрія «Лісова пісня» — вершина, якої не підкорив до сьогодні ніхто.

А навпроти – «Андроник Лазарчук у Ковелі». Молодий, солідний, впевнений в собі педагог, випускник Імператорської Академії мистецтв, заглиблений в сутність соціального, просвітницького буття поліського рідного краю. Поруч – інша робота «Мрії А. Лазарчука»: вони світлі, із сірого буття променями ніби спрямовані в небеса. Тут не видно Лесиної самопожертви, її мети, боротьби. Тут тиха психологічна пристань, з якої молодий педагог має вести корабель в море знань чистописання, малювання та інших дисциплін. 

А полотна юних манять до себе, захоплюють у полон, і ти розумієш силу творчого таланту, переконуєшся, що побувати на цій виставці, переосмислити побачене, – це і є та мить щастя, яку ми шукаємо у лабіринтах свідомості.

Ця виставка, яка об’єднала два ювілейних 150-річчя і яка символізує зустріч Лесі Українки та Андроника Лазарчука, під значущою назвою «Невичерпне джерело натхнення», заслуговує на презентацію в усіх містах Волині, а найперше – в Луцьку.

Подібне притягується до подібного. Андроник Лазарчук співпрацював з Оленою Пчілкою в журналах «Рідний край» та «Молода Україна». Ймовірно, що він зустрівся з Лесею у юні роки. Більше того, дворяни Косачі були якимось чином пов’язані із сільською сім’єю Лазарчуків. Про це свідчить  той факт, що Степан, старший брат і опікун Андроника, купив пару коней у Косачів. І хоч документально недоведено твердження, що Леся якимось  чином допомагала Лазарчуку при вступі до Імператорської Академії мистецтв, проте на мою думку, цю допомогу міг юний художник  отримати від дядька Лесі, який займав у Петербурзі високе становище.

Так сталося, що більше, аніж через століття, 8 жовтня 2021 року відбулася духовна, культурологічна зустріч двох виданих особистостей в мистецькій галереї міста, у будівлі, де бували колись і Леся, і Андроник (в ті часи тут функціонувала аптека Фрідріксона). Ось таке собі, майже містичне, диво! Але то не випадковість, а закономірність. Згадай, мій читачу: Леся теж хотіла бути художником, «як Шевченко», її навчав  іконописець Ковеля.

Можливо,   той самий,  що навчав малярському мистецтву десятилітнього Андроника. І ще: у творчу зустріч гарно вплелися музичні твори у виконанні учнів школи мистецтв. І це теж не випадково, адже Леся вправно володіла фортепіано, гарно співала.

Про життя, творчість Лесі Українки та Андроника Лазарчука змістовно і цікаво розповідали присутнім директорка художньої школи Олена Цьомик  та мистецтвознавиця Мирослава  Гудим. 

Словом, всі, хто завітав на презентацію виставки, доторкнулися до незбагненного духовного світу. Я ще  раз переконався, що в нас вирує і творить невичерпне джерело  талантів. Посіяне зерно Великими дає потужні, пишні сходи для майбутнього врожаю українства.

Тож, мій читачу, разом із Оленою Цьомик подякуймо викладачам художньої школи: Людмилі Дятел, Іванні В’юн, Олені Бєлусі, Мирославі Гудим, Оксані Луцик,    Ірині Грицик за створення чудової експозиції, а разом із тим славетній вишивальниці Ніні Габрилевич, викладачам  школи мистецтв за пісенний настрій та працівникам Галереї мистецтв.

Отож, звертаюся до небайдужих: завітайте на виставку, і ви отримаєте духовну насолоду, якої так потребує спрагла душа у цей непростий, «завихрений», неспокійний час.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Скільки духовності, моральності, культурності втрачено через заборонні карантини, через обмеження спілкування, через страх заразитися коронавірусом.  З цих причин не відбулася в Ковелі презентація картин  видатного художника, нашого земляка Андроника Лазарчука і виставка творчих робіт учнів дитячої художньої школи, присвячення 150-літньому ювілею від дня народження митця,  у 2020 році.

Разом з тим викладачі  школи, юні майстри пензля, а  найперше директорка закладу Олена Цьомик не сиділи, склавши руки, а доклали немало зусиль для відтворення життя і творчості Лесі Українки та Андроника Лазарчука у своїх творчих роботах. І це їм вдалося: 8 жовтня у галереї мистецтв відбулося урочисте відкриття виставки дитячих малюнків на згадану тему.

Приємно бачити, як присутні у залі зупиняються біля тієї чи іншої картини і захоплено обговорюють побачене. Більшість робіт притягують увагу до себе не тільки мистецькою майстерністю, але й філософським змістом. Кожне полотно – це внутрішній світ юного митця, його сприйняття дійсності. Це своєрідний виклик. Ось твір Лесі – я бачу його по-своєму, інакше: в цьому вся цінність, щоб під впливом цих ідей юних змінювати свої заскорузлі стереотипи. 

Шановний мій читачу! Насмілюсь тобі передати окремі миттєвості моїх почуттів від побаченого. Переді мною – творчі, поетичні крила Лесі: вони символізують незламний дух поетеси,  її злет, тернистий шлях до вершини. Поруч – мелодія сопілки Лукаша, відтворена  кольорами любові, світла – справжня досконала життєдайна світломузика. 

Кожна картина, її сюжет, філософське чи побутове сприйняття підкреслюють, що Леся – це загальносвітове явище, а магічна феєрія «Лісова пісня» — вершина, якої не підкорив до сьогодні ніхто.

А навпроти – «Андроник Лазарчук у Ковелі». Молодий, солідний, впевнений в собі педагог, випускник Імператорської Академії мистецтв, заглиблений в сутність соціального, просвітницького буття поліського рідного краю. Поруч – інша робота «Мрії А. Лазарчука»: вони світлі, із сірого буття променями ніби спрямовані в небеса. Тут не видно Лесиної самопожертви, її мети, боротьби. Тут тиха психологічна пристань, з якої молодий педагог має вести корабель в море знань чистописання, малювання та інших дисциплін. 

А полотна юних манять до себе, захоплюють у полон, і ти розумієш силу творчого таланту, переконуєшся, що побувати на цій виставці, переосмислити побачене, – це і є та мить щастя, яку ми шукаємо у лабіринтах свідомості.

Ця виставка, яка об’єднала два ювілейних 150-річчя і яка символізує зустріч Лесі Українки та Андроника Лазарчука, під значущою назвою «Невичерпне джерело натхнення», заслуговує на презентацію в усіх містах Волині, а найперше – в Луцьку.

Подібне притягується до подібного. Андроник Лазарчук співпрацював з Оленою Пчілкою в журналах «Рідний край» та «Молода Україна». Ймовірно, що він зустрівся з Лесею у юні роки. Більше того, дворяни Косачі були якимось чином пов’язані із сільською сім’єю Лазарчуків. Про це свідчить  той факт, що Степан, старший брат і опікун Андроника, купив пару коней у Косачів. І хоч документально недоведено твердження, що Леся якимось  чином допомагала Лазарчуку при вступі до Імператорської Академії мистецтв, проте на мою думку, цю допомогу міг юний художник  отримати від дядька Лесі, який займав у Петербурзі високе становище.

Так сталося, що більше, аніж через століття, 8 жовтня 2021 року відбулася духовна, культурологічна зустріч двох виданих особистостей в мистецькій галереї міста, у будівлі, де бували колись і Леся, і Андроник (в ті часи тут функціонувала аптека Фрідріксона). Ось таке собі, майже містичне, диво! Але то не випадковість, а закономірність. Згадай, мій читачу: Леся теж хотіла бути художником, «як Шевченко», її навчав  іконописець Ковеля.

Можливо,   той самий,  що навчав малярському мистецтву десятилітнього Андроника. І ще: у творчу зустріч гарно вплелися музичні твори у виконанні учнів школи мистецтв. І це теж не випадково, адже Леся вправно володіла фортепіано, гарно співала.

Про життя, творчість Лесі Українки та Андроника Лазарчука змістовно і цікаво розповідали присутнім директорка художньої школи Олена Цьомик  та мистецтвознавиця Мирослава  Гудим. 

Словом, всі, хто завітав на презентацію виставки, доторкнулися до незбагненного духовного світу. Я ще  раз переконався, що в нас вирує і творить невичерпне джерело  талантів. Посіяне зерно Великими дає потужні, пишні сходи для майбутнього врожаю українства.

Тож, мій читачу, разом із Оленою Цьомик подякуймо викладачам художньої школи: Людмилі Дятел, Іванні В’юн, Олені Бєлусі, Мирославі Гудим, Оксані Луцик,    Ірині Грицик за створення чудової експозиції, а разом із тим славетній вишивальниці Ніні Габрилевич, викладачам  школи мистецтв за пісенний настрій та працівникам Галереї мистецтв.

Отож, звертаюся до небайдужих: завітайте на виставку, і ви отримаєте духовну насолоду, якої так потребує спрагла душа у цей непростий, «завихрений», неспокійний час.