Їх подвиг безсмертний
Не в якійсь чужій країні це діється, а тут, у нашій славній Україні, де земля виграє барвами життя, але смуток і жаль чомусь часто стискають серця людей.
Сьогоднішня публікація – чергове переосмислення страшної трагедії під назвою "війна". Війна, яка восьмий рік поспіль триває на нашій омитій кров'ю українській землі.
Напевно, це найскладніші рядки, які мені доводилося писати хоча б раз у житті. Душу огортає пекучий пронизливий біль, а серце плаче і розривається на тисячі дрібних уламків. На жаль, слова тут безпорадні й неспроможні передати цей смуток
…Їх об'єднала любов до України. Боротьба за суверенітет, незалежність, територіальну цілісність, cвою мову та віру, за право бути собою, за те, щоб наші діти жили під мирним небом. Cвоїм духом та тілом, серед крові та мороку, наші українські воїни засвідчили відданість Україні до останнього подиху.
З нагоди свята Покрови Пресвятої Богородиці та Дня захисників і захисниць України у Ковелі відкрито тематичну фотовиставку під назвою "Зерно".
У центрі міста, вздовж бульвару Лесі Українки, розміщені стенди з фотопортретами загиблих воїнів Ковельської об'єднаної громади та їхніх дітей.
Кожен стенд викликає сльози смутку, але водночас – вдячність творцям цього, без перебільшення, геніального проєкту, ініціатором якого виступила Ковельська міська рада.
Виставка не може залишити байдужим нікого, адже відображає трагічні долі воїнів-героїв, а на звороті світлин, ніби продовження життя, – їхні діти, обличчя яких випромінюють надію і віру у мирне майбутнє. А назва виставки "Зерно" містить глибокий і мудрий зміст, символізує продовження роду в дітях-зернятках.
"Батько – зріле зерно, впало у грунт… Та не зникло воно. Пагоном в дітях своїх проростає. Жито-життя – триває". Ці поетичні рядки шліфувала з любов'ю, і натхненням майстриня слова, радник Ковельського міського голови Наталія Шепель. Пані Наталія, яка, до того ж, є менеджером цього проєкту, дала коментар нашому виданню:
"Ідея проєкту належить працівникам виконкому Ковельської міської ради. Зокрема тим, хто безпосередньо працює із сім'ями Героїв громади, які загинули за Україну. Це – Інна Третяк, директор міського центру соціальних служб, Наталія Маленицька, заступник міського голови, Оксана Багнова, секретар ради.
Про те, що варто по-особливому згадати наших Героїв говорили не раз із міським головою Ігорем Чайкою. Його основний посил був у тому, що проєкт має бути світлим, пов'язаним із долями сімей загиблих. Він особисто зустрічався з дружинами Героїв, вивчав їх думки і пропозиції. Матері погоджувалися в тому, що на світлинах мають бути присутніми діти, майбутнє яких захищали батьки.
Коли у Ковелі влітку розпочалася виставка майстрині соломкоплетіння Інни Чонки, захотілося дітей Героїв побачити у цих її неймовірних вінках з жита, пшениці та квітів. Так почалася фотосесія із фотографами Романом Домбровським та Софією Нікуляк.
Цікава деталь: хлопці, сини Героїв, які навчаються у військовому ліцеї, захотіли лишитися на фото у формі. Це додало виставці особливого духу – зростає нове, сильне покоління. Проростає батьківське зерно.
Так народилася назва виставки.
Думала, що знайду поетичні рядки для виставки в Інтернеті чи літературі. Але захотілося особливого слова саме для цих Героів, з дружинами та дітьми яких довелося попрацювати особисто на знімальному майданчику. Тож поетичні рядки народилися самі. До кінця фотосесіі ми всі почувалися, як найрідніші люди.
Вірші є для тих Героїв, хто не встиг створити власні сім'ї та народити дітей, але зберіг цю землю, щоб на ній проросли сотні інших зерен.
Також є вірші для донечок, для батьків та рідних з нагоди Покрови.
Головним символом виставки стали дідухи – сім прекрасних снопів для фотосесії, позичених в майстрині з Турійська Валентини Якимович.
В цілому на виставці, що під відкритим небом на бульварі Лесі Українки у Ковелі, скомпоновано 30 зображень.
Для того, щоб, наприклад, відзняти Данилка Кияна, сина Володимира Кияна, іменем якого названа одна з вулиць Ковеля, ми шукали фотомайстра у Львові. Ним стала Наталя Хасаншін.
Окрема подяка – дизайнерці Надії Коневич, яка знайшла спосіб дати нове життя портретам Героїв і в цілому так красиво втілити цей задум".
Загалом на виставці скомпоновано 30 зображень: портрети 14 воїнів, 12 з яких – Почесні громадяни Ковеля: Абрамчук Олександр, Артемук Олександр, Вишневський Олег, Данилевич Роман, Дем'яник Сергій, Задорожній Андрій, Киян Володимир, Кірєєв Ігор, Кравчук Микола, Мостика Андрій, Тарасюк Олексій, Шилік Анатолій, Ярмолюк Олександр, Корнач Сергій. Перехоплює дух, коли на зворотньому боці стендів вдивляєшся в обличчя дітей наших воїнів, котрі, як янголи-охоронці, оберігають небесний спокій своїх татусів.
l
…Стояв сонячний, але прохолодний осінній день. Бульвар Лесі Українки виглядав урочисто, хоч дещо мінорно. З дерев спадало різнобарвне листя.
Здавалося, що й дерева сумують за нашими Героями, душі яких журавлями відлетіли у вирій.
Вдивляюся у фотосвітлини, де зображені мужні і світлі обличчя Героїв. Не можу стримати хвилювання і сліз. Мимоволі спадає на думку: як дібрати слова, щоб хоча б на мить втішити сивочолу матір, котра не дочекалася сина з війни? Що сказати дружині, домівка якої спорожніла без сильного, надійного чоловічого плеча? І найскладніше – як пояснити дітям, чому їхній татусь загинув за Україну, чому саме їхній сім'ї доводиться проходити через усі ці випробування?.
Тому, мабуть, у мене забракло духу поспілкуватися з матерями і дружинами загиблих. Пробачте, дорогі, але я не змогла…
Я повернулася додому, а думки ще довго не покидали мене. Ми постійно на щось нарікаємо, чимось незадоволені або скаржимось на життя. Але прогулянка бульваром, де знову й знову постають переді мною образи наших земляків, які вберегли нас від непоправного, котрі віддали життя за кожного з нас, наш добробут і мирне сьогодення, переконує у тому, що наші клопоти і переживання – це дрібниці порівняно із подвигом Героїв.
Згадалося, наскільки болючою і близькою ця тема є для Анатолія Яцківа, нашого духовного наставника, надійного друга газети, вірного однодумця, протоієрея, настоятеля храму Св. Архістратига Михаїла (села Перковичі) та Свято- Михайлівського храму (с. Ворона) Ковельського району.
Автор збірки "Синівський борг" неодноразово "виливав" свій душевний біль у віршованих рядках, де зворушливо і трепетно описував трагічні події сьогодення.
Ось якими думками про виставку поділився отець Анатолій:
"Тема подвигу і самопожертви не може бути чужою для будь-якого українця, незалежно від віку, соціального стану чи віросповідання, бо вона є невід'ємною частиною нашого життя. Болючою та страшною, на жаль.
І навіть після того, коли на цій війні пролунає останній постріл та розірветься останній снаряд, ця тема такою ж і залишиться.
Минуть десятиліття, а очі цих хлопців продовжуватимуть дивитися на нас із фото на обелісках, плакатах і шпальтах газет. І на нас лежатиме відповідальність будувати таку країну, за яку вони воювали і віддали свої життя, за яку вони боролися.
Без перебільшення, скажу, що немає такої Божої служби, на якій би я не згадав у заупокійній молитві імена наших загиблих земляків.
Це – мій обов'язок і як священика, і як громадянина.
Дуже тішить, що наша місцева влада докладає зусиль, аби згадати та вшанувати пам'ять загиблих, а також не забуває про живих учасників війни на Сході України".
l
Я переконана: скільки не мине часу, ми завжди пам'ятатимемо про подвиг наших Героїв. Не забуваймо про їхні родини, допомагаймо і бережімо їхніх діточок, молімося за світлі душі тих, хто зберіг нам радість життя!
Світлана ТРОЦЮК.
НА ЗНІМКАХ: фотовиставка "Зерно" на бульварі Лесі Українки в Ковелі.
Фото автора і
Мирослава ДАНИЛЮКА.
Не в якійсь чужій країні це діється, а тут, у нашій славній Україні, де земля виграє барвами життя, але смуток і жаль чомусь часто стискають серця людей.
Сьогоднішня публікація – чергове переосмислення страшної трагедії під назвою "війна". Війна, яка восьмий рік поспіль триває на нашій омитій кров'ю українській землі.
Напевно, це найскладніші рядки, які мені доводилося писати хоча б раз у житті. Душу огортає пекучий пронизливий біль, а серце плаче і розривається на тисячі дрібних уламків. На жаль, слова тут безпорадні й неспроможні передати цей смуток
…Їх об'єднала любов до України. Боротьба за суверенітет, незалежність, територіальну цілісність, cвою мову та віру, за право бути собою, за те, щоб наші діти жили під мирним небом. Cвоїм духом та тілом, серед крові та мороку, наші українські воїни засвідчили відданість Україні до останнього подиху.
З нагоди свята Покрови Пресвятої Богородиці та Дня захисників і захисниць України у Ковелі відкрито тематичну фотовиставку під назвою "Зерно".
У центрі міста, вздовж бульвару Лесі Українки, розміщені стенди з фотопортретами загиблих воїнів Ковельської об'єднаної громади та їхніх дітей.
Кожен стенд викликає сльози смутку, але водночас – вдячність творцям цього, без перебільшення, геніального проєкту, ініціатором якого виступила Ковельська міська рада.
Виставка не може залишити байдужим нікого, адже відображає трагічні долі воїнів-героїв, а на звороті світлин, ніби продовження життя, – їхні діти, обличчя яких випромінюють надію і віру у мирне майбутнє. А назва виставки "Зерно" містить глибокий і мудрий зміст, символізує продовження роду в дітях-зернятках.
"Батько – зріле зерно, впало у грунт… Та не зникло воно. Пагоном в дітях своїх проростає. Жито-життя – триває". Ці поетичні рядки шліфувала з любов'ю, і натхненням майстриня слова, радник Ковельського міського голови Наталія Шепель. Пані Наталія, яка, до того ж, є менеджером цього проєкту, дала коментар нашому виданню:
"Ідея проєкту належить працівникам виконкому Ковельської міської ради. Зокрема тим, хто безпосередньо працює із сім'ями Героїв
громади, які загинули за Україну. Це – Інна Третяк, директор міського центру соціальних служб, Наталія Маленицька, заступник міського голови, Оксана Багнова, секретар ради.
Про те, що варто по-особливому згадати наших Героїв говорили не раз із міським головою Ігорем Чайкою. Його основний посил був у тому, що проєкт має бути світлим, пов'язаним із долями сімей загиблих. Він особисто зустрічався з дружинами Героїв, вивчав їх думки і пропозиції. Матері погоджувалися в тому, що на світлинах мають бути присутніми діти, майбутнє яких захищали батьки.
Коли у Ковелі влітку розпочалася виставка майстрині соломкоплетіння Інни Чонки, захотілося дітей Героїв побачити у цих її неймовірних вінках з жита, пшениці та квітів. Так почалася фотосесія із фотографами Романом Домбровським та Софією Нікуляк.
Цікава деталь: хлопці, сини Героїв, які навчаються у військовому ліцеї, захотіли лишитися на фото у формі. Це додало виставці особливого духу – зростає нове, сильне покоління. Проростає батьківське зерно.
Так народилася назва виставки.
Думала, що знайду поетичні рядки для виставки в Інтернеті чи літературі. Але захотілося особливого слова саме для цих Героів, з дружинами та дітьми яких довелося попрацювати особисто на знімальному майданчику. Тож поетичні рядки народилися самі. До кінця фотосесіі ми всі почувалися, як найрідніші люди.
Вірші є для тих Героїв, хто не встиг створити власні сім'ї та народити дітей, але зберіг цю землю, щоб на ній проросли сотні інших зерен.
Також є вірші для донечок, для батьків та рідних з нагоди Покрови.
Головним символом виставки стали дідухи – сім прекрасних снопів для фотосесії, позичених в майстрині з Турійська Валентини Якимович.
В цілому на виставці, що під відкритим небом на бульварі Лесі Українки у Ковелі, скомпоновано 30 зображень.
Для того, щоб, наприклад, відзняти Данилка Кияна, сина Володимира Кияна, іменем якого названа одна з вулиць Ковеля, ми шукали фотомайстра у Львові. Ним стала Наталя Хасаншін.
Окрема подяка – дизайнерці Надії Коневич, яка знайшла спосіб дати нове життя портретам Героїв і в цілому так красиво втілити цей задум".
Загалом на виставці скомпоновано 30 зображень: портрети 14 воїнів, 12 з яких – Почесні громадяни Ковеля: Абрамчук Олександр, Артемук Олександр, Вишневський Олег, Данилевич Роман, Дем'яник Сергій, Задорожній Андрій, Киян Володимир, Кірєєв Ігор, Кравчук Микола, Мостика Андрій, Тарасюк Олексій, Шилік Анатолій, Ярмолюк Олександр, Корнач Сергій. Перехоплює дух, коли на зворотньому боці стендів вдивляєшся в обличчя дітей наших воїнів, котрі, як янголи-охоронці, оберігають небесний спокій своїх татусів.
ххх
…Стояв сонячний, але прохолодний осінній день. Бульвар Лесі Українки виглядав урочисто, хоч дещо мінорно. З дерев спадало різнобарвне листя.
Здавалося, що й дерева сумують за нашими Героями, душі яких журавлями відлетіли у вирій.
Вдивляюся у фотосвітлини, де зображені мужні і світлі обличчя Героїв. Не можу стримати хвилювання і сліз. Мимоволі спадає на думку: як дібрати слова, щоб хоча б на мить втішити сивочолу матір, котра не дочекалася сина з війни? Що сказати дружині, домівка якої спорожніла без сильного, надійного чоловічого плеча? І найскладніше – як пояснити дітям, чому їхній татусь загинув за Україну, чому саме їхній сім'ї доводиться проходити через усі ці випробування?.
Тому, мабуть, у мене забракло духу поспілкуватися з матерями і дружинами загиблих. Пробачте, дорогі, але я не змогла…
Я повернулася додому, а думки ще довго не покидали мене. Ми постійно на щось нарікаємо, чимось незадоволені або скаржимось на життя. Але прогулянка бульваром, де знову й знову постають переді мною образи наших земляків, які вберегли нас від непоправного, котрі віддали життя за кожного з нас, наш добробут і мирне сьогодення, переконує у тому, що наші клопоти і переживання – це дрібниці порівняно із подвигом Героїв.
Згадалося, наскільки болючою і близькою ця тема є для Анатолія Яцківа, нашого духовного наставника, надійного друга газети, вірного однодумця, протоієрея, настоятеля храму Св. Архістратига Михаїла (села Перковичі) та Свято- Михайлівського храму (с. Ворона) Ковельського району.
Автор збірки "Синівський борг" неодноразово "виливав" свій душевний біль у віршованих рядках, де зворушливо і трепетно описував трагічні події сьогодення.
Ось якими думками про виставку поділився отець Анатолій:
"Тема подвигу і самопожертви не може бути чужою для будь-якого українця, незалежно від віку, соціального стану чи віросповідання, бо вона є невід'ємною частиною нашого життя. Болючою та страшною, на жаль.
І навіть після того, коли на цій війні пролунає останній постріл та розірветься останній снаряд, ця тема такою ж і залишиться.
Минуть десятиліття, а очі цих хлопців продовжуватимуть дивитися на нас із фото на обелісках, плакатах і шпальтах газет. І на нас лежатиме відповідальність будувати таку країну, за яку вони воювали і віддали свої життя, за яку вони боролися.
Без перебільшення, скажу, що немає такої Божої служби, на якій би я не згадав у заупокійній молитві імена наших загиблих земляків.
Це – мій обов'язок і як священика, і як громадянина.
Дуже тішить, що наша місцева влада докладає зусиль, аби згадати та вшанувати пам'ять загиблих, а також не забуває про живих учасників війни на Сході України".
ххх
Я переконана: скільки не мине часу, ми завжди пам'ятатимемо про подвиг наших Героїв. Не забуваймо про їхні родини, допомагаймо і бережімо їхніх діточок, молімося за світлі душі тих, хто зберіг нам радість життя!
Світлана ТРОЦЮК.
НА ЗНІМКАХ: фотовиставка "Зерно" на бульварі Лесі Українки в Ковелі.
Фото автора і
Мирослава ДАНИЛЮКА.
Залишити коментар