Кожна жінка на Землі особлива, за її тендітними плечима – історія, по-своєму цікава та унікальна. Є жінки красиві, а є розумні. Так от нещодавно я познайомилась з людиною, в якій ці якості вдало поєдналися. Тамара Ігнатюк – неймовірна жінка: відверта, прямолінійна, мудра, працьовита, легка в спілкуванні й з відмінним почуттям гумору. В минулому – постійний автор нашої газети.
Вона знана і шанована на Ковельщині податківець, двічі депутат районної ради. Державній службі віддала 37 років, а з 2011-го на пенсії, але досі "в темі" й з радістю консультує колег в цій галузі.
В Городищі у пані Тамари своя "Голландія". Це – райський куточок на землі, який милує око і радує душу. Тут безперервно цвіте понад 300 видів різноманітних квітів з ранньої весни до пізньої осені. Урожай та різноманіття культур теж вражають.
Кажуть, що роки прикрашають жінку. Це про Тамару Євгенівну. Їй – 64! Вона у прекрасній фізичній формі, зі стриманим макіяжем, стильною зачіскою та приємною зовнішністю. От лиш манікюру не має, і, як розповідає жінка, ніколи не мала, бо руки завжди трудяться на землі.
Пані Тамара любить рослини у різних проявах, а вони відповідають їй взаємністю. Так, наприклад, цього року, в квітні, на її день народження фіалки зробили подарунок і почали цвісти. А це, щоб ви розуміли, близько 35 штук! Хто мав такий вазон, то знає, як важко дочекатись цього моменту, адже вдома мають панувати любов та позитивна аура. Пишно квітнуть вони й донині.
І взагалі й квартира, й балкон, й хол загального користування – все у вазонах. "Зеленіли" у Євгенівни і кабінети, де вона працювала. Жінка ніколи не соромилась простої роботи і з радістю, у свій час, займалась облаштуванням клумби біля податкової інспекції.
Про свою роботу пані Тамара розповідає із захватом, але що це буде її справа життя – аж ніяк не думала. Адже мріяла працювати в поліції.
Навчалася у Ковельській школі №3, де закінчила математичний клас. Будучи школяркою, дівчина вже писала різні математичні задачі й надсилала їх у журнал "Квант". Після ряду публікацій обирали претендентів на вступ у ВУЗ. "І що ви думаєте? Мене без екзаменів запросили в Київський політехнічний інститут, – пригадує пані Тамара. – Але я не пішла, бо мама була категорично проти… Розумію, що їй було страшно відпускати так далеко мене одну. Ситуація дивна, але це можна зрозуміти".
Тож вчитися дівчина пішла у Кам'янець-Подільський сільськогосподарський інститут. Оскільки вступала з направленням, то мама сподівалась, що Тамара повернеться в село. Приїжджала студентка дуже рідко. "Адже простіше дібратися в Київ, ніж у Кам'янець, – каже жінка. – І ви знаєте, я ні разу не пошкодувала, що так склалося. Вірю, що там, "зверху", нам допомагають знайти свою дорогу. Я всі роки отримувала підвищену стипендію, адже вчитись було легко і весело. І місто мені дуже подобалось…".
Пригадала жінка ще такий курйозний випадок. Коли писали вступний екзамен з математики, то розв'язала все за 30 хвилин. Здала і побігла щаслива. За мить її наздоганяють: "Дитино, дитино! (А важила вона тоді лише 47 кг). Звідки ви така розумна до нас приїхали? Візьміть роботу і напишіть нормально!". Спочатку дівчина злякалась. А потім зрозуміла, що вирішити завдання потрібно було не інтегралами, а простішим способом.
l
Після закінчення ВУЗу в 1979 році за направленням юна Тамара повертається в село. Та вже через чотири місяці начальник управління сільського господарства запропонував їй місце в Ковелі. Відтоді вона стала начальником відділу праці.
Тамара Євгенівна зізнається: "Так, я працювала економістом, але це не моя робота. Я за покликанням податківець. Добре, що це вчасно зрозуміла. Згодом стала податковим консультантом".
Саме в Ковельській державній податковій інспекція і реалізувала себе молода та енергійна жінка. Щоденна праця та розум, вміння спілкуватись з людьми допомогли їй стати чудовим спеціалістом, якого любили й шанували за чесність та відмінне знання своєї справи.
Правда, мало хто спочатку вірив у таку амбітну юнку. Продемонструвала свою силу духу та голосу Тамара Євгенівна на першому об'єднаному семінарі для платників податків міста та району. Відбувалося це в Народному домі "Просвіта", в залі якого зібралось понад чотириста людей.
Дзвінкий голос, чітка дикція, проста мова про складне, вміння розрядити ситуацію гарячим слівцем зробили свою справу. "Завжди розмовляла на аудиторію без мікрофона, але в той момент я сама себе боялася – голос дзвенів, а в залі й муха не пролетіла. Всі були в захваті від зустрічі", – згадує Тамара Євгенівна.
Далі працювати було легше. Жінка відповідала за зв'язки з громадськістю. Тож її тиждень завжди був повністю розписаний. Вона консультувала, готувала всі доповіді, запрошувала до співпраці журналістів, адже потрібно було постійно презентувати роботу податкової. Та їй це імпонувало.
Так, за участю Тамари Євгенівни щосереди з повтором у п'ятницю виходила програма на ТЦК "Ми та податки", щопонеділка на радіо – "Інформує податкова", щомісяця – семінари.
Гарною відзнакою за відданість справі була нагорода Почесною грамотою від Державної податкової адміністрації України у 2008 році "За значний особистий внесок у розвиток податкової служби, забезпечення виконання завдань щодо мобілізації коштів до бюджетів усіх рівнів, сумлінну та самовіддану працю та з нагоди професійного свята".
l
Пані Тамара – це людина-гігант, проста й відверта водночас вимоглива й принципова, яка скрізь встигала, яку всі знають і поважають дотепер. Й нині люди часто приходять проконсультуватись з приводу податкового права. Жінка ніколи не відмовляє і робить все на совість, адже після себе мріє залишити лише хороший спомин: "Я місцева, тут народилася і виросла. Довірою людей я ніколи не нехтувала. А кінець у всіх один – із собою нічого не забереш: ідеш з порожніми кишенями, і хотілося б – з чистою совістю".
Слухаю цю жінку і дивуюся, що, перебуваючи на різних посадах, працюючи з різними людьми, їй вдавалось побудувати з усіма гарні стосунки – на її шляху всі хороші, нікого поганим словом не згадала. Ви таке бачили?
"Звісно, траплялись непорозуміння, але своєю рішучістю та правдою завжди брала гору, а за це іноді отримувала прочухана від керівництва. Одна людина лиш на моєму шляху зустрілась, яка трішки життя попсувала. Думаю, через заздрість у нас був конфлікт. Ми займали однакові посади, повагу і хороше ставлення теж мали, але він на 20 років старший, тож, певно, вважав, що я цього не заслуговую. Це був напружений, але й радісний водночас час, адже я вже була вагітна, і ми якраз отримали квартиру в Ковелі".
– Як же вдавалось поєднувати напружений графік та сім'ю? З такою сильною, вольовою, красунею чоловікові, певно, непросто було?
– Буду відверта: раніше восьмої вечора я не приходила, то ж картоплю Олександр смажив сам часто. А діти Юра і Юля теж були самостійними, вони самі знали що їм і коли робити, які ліки приймати в разі хвороби.
Бог так парує людей: один напористий, інший покладистий – інакше не вживуться.
Я завжди в захваті від розуму свого чоловіка, я його дуже поважаю за тактовність та мудрість по життю. Пристрасть швидко проходить, тож треба жити однаковими цінностями і поглядами на життя. Поруч кожної жінки має бути справжній чоловік: уважний, турботливий, порядний. Я в житті не носила сумок. Олександр завжди проводжає та допомагає.
Ніколи не варто шукати вигоду в своїх половинках, бо гроші ще нікого щасливим не зробили. Адже з часом ти стаєш рабом тих благ. Я живу за принцом: що заробила, те і маю, і мені цього вистачає”.
l
Практичність та мудрість – в кожному вищесказаному слові Тамари Євгенівни. Впевнена, якби більше людей так думало, то жило б щасливіше.
До речі, пара познайомилась на роботі. Вони часто бачились на різних нарадах, адже чоловік працював агрономом, а, зустрівши разом Новий 1982-й рік, більше не розлучались. "Олександр як впевнено посадив мене біля себе, так ніколи й не відпускав", – пригадує жінка.
Пара в любові й повазі один до одного виховала двох дітей, має трьох онуків, доля подарувала хороших сватів, тож у родині панують теплі стосунки.
(Закінчення
на 9-й стор.).
Людина "відкритого" серця
Кожна жінка на Землі особлива, за її тендітними плечима – історія, по-своєму цікава та унікальна. Є жінки красиві, а є розумні. Так от нещодавно я познайомилась з людиною, в якій ці якості вдало поєдналися. Тамара Ігнатюк – неймовірна жінка: відверта, прямолінійна, мудра, працьовита, легка в спілкуванні й з відмінним почуттям гумору. В минулому – постійний автор нашої газети.
Вона знана і шанована на Ковельщині податківець, двічі депутат районної ради. Державній службі віддала 37 років, а з 2011-го на пенсії, але досі "в темі" й з радістю консультує колег в цій галузі.
В Городищі у пані Тамари своя "Голландія". Це – райський куточок на землі, який милує око і радує душу. Тут безперервно цвіте понад 300 видів різноманітних квітів з ранньої весни до пізньої осені. Урожай та різноманіття культур теж вражають.
Кажуть, що роки прикрашають жінку. Це про Тамару Євгенівну. Їй – 64! Вона у прекрасній фізичній формі, зі стриманим макіяжем, стильною зачіскою та приємною зовнішністю. От лиш манікюру не має, і, як розповідає жінка, ніколи не мала, бо руки завжди трудяться на землі.
Пані Тамара любить рослини у різних проявах, а вони відповідають їй взаємністю. Так, наприклад, цього року, в квітні, на її день народження фіалки зробили подарунок і почали цвісти. А це, щоб ви розуміли, близько 35 штук! Хто мав такий вазон, то знає, як важко дочекатись цього моменту, адже вдома мають панувати любов та позитивна аура. Пишно квітнуть вони й донині.
І взагалі й квартира, й балкон, й хол загального користування – все у вазонах. "Зеленіли" у Євгенівни і кабінети, де вона працювала. Жінка ніколи не соромилась простої роботи і з радістю, у свій час, займалась облаштуванням клумби біля податкової інспекції.
Про свою роботу пані Тамара розповідає із захватом, але що це буде її справа життя – аж ніяк не думала. Адже мріяла працювати в поліції.
Навчалася у Ковельській школі №3, де закінчила математичний клас. Будучи школяркою, дівчина вже писала різні математичні задачі й надсилала їх у журнал "Квант". Після ряду публікацій обирали претендентів на вступ у ВУЗ. "І що ви думаєте? Мене без екзаменів запросили в Київський політехнічний інститут, – пригадує пані Тамара. – Але я не пішла, бо мама була категорично проти… Розумію, що їй було страшно відпускати так далеко мене одну. Ситуація дивна, але це можна зрозуміти".
Тож вчитися дівчина пішла у Кам'янець-Подільський сільськогосподарський інститут. Оскільки вступала з направленням, то мама сподівалась, що Тамара повернеться в село. Приїжджала студентка дуже рідко. "Адже простіше дібратися в Київ, ніж у Кам'янець, – каже жінка. – І ви знаєте, я ні разу не пошкодувала, що так склалося. Вірю, що там, "зверху", нам допомагають знайти свою дорогу. Я всі роки отримувала підвищену стипендію, адже вчитись було легко і весело. І місто мені дуже подобалось…".
Пригадала жінка ще такий курйозний випадок. Коли писали вступний екзамен з математики, то розв'язала все за 30 хвилин. Здала і побігла щаслива. За мить її наздоганяють: "Дитино, дитино! (А важила вона тоді лише 47 кг). Звідки ви така розумна до нас приїхали? Візьміть роботу і напишіть нормально!". Спочатку дівчина злякалась. А потім зрозуміла, що вирішити завдання потрібно було не інтегралами, а простішим способом.
ххх
Після закінчення ВУЗу в 1979 році за направленням юна Тамара повертається в село. Та вже через чотири місяці начальник управління сільського господарства запропонував їй місце в Ковелі. Відтоді вона стала начальником відділу праці.
Тамара Євгенівна зізнається: "Так, я працювала економістом, але це не моя робота. Я за покликанням податківець. Добре, що це вчасно зрозуміла. Згодом стала податковим консультантом".
Саме в Ковельській державній податковій інспекція і реалізувала себе молода та енергійна жінка. Щоденна праця та розум, вміння спілкуватись з людьми допомогли їй стати чудовим спеціалістом, якого любили й шанували за чесність та відмінне знання своєї справи.
Правда, мало хто спочатку вірив у таку амбітну юнку. Продемонструвала свою силу духу та голосу Тамара Євгенівна на першому об'єднаному семінарі для платників податків міста та району. Відбувалося це в Народному домі "Просвіта", в залі якого зібралось понад чотириста людей.
Дзвінкий голос, чітка дикція, проста мова про складне, вміння розрядити ситуацію гарячим слівцем зробили свою справу. "Завжди розмовляла на аудиторію без мікрофона, але в той момент я сама себе боялася – голос дзвенів, а в залі й муха не пролетіла. Всі були в захваті від зустрічі", – згадує Тамара Євгенівна.
Далі працювати було легше. Жінка відповідала за зв'язки з громадськістю. Тож її тиждень завжди був повністю розписаний. Вона консультувала, готувала всі доповіді, запрошувала до співпраці журналістів, адже
потрібно було постійно презентувати роботу податкової. Та їй це імпонувало.
Так, за участю Тамари Євгенівни щосереди з повтором у п'ятницю виходила програма на ТЦК "Ми та податки", щопонеділка на радіо – "Інформує податкова", щомісяця – семінари.
Гарною відзнакою за відданість справі була нагорода Почесною грамотою від Державної податкової адміністрації України у 2008 році "За значний особистий внесок у розвиток податкової служби, забезпечення виконання завдань щодо мобілізації коштів до бюджетів усіх рівнів, сумлінну та самовіддану працю та з нагоди професійного свята".
ххх
Пані Тамара – це людина-гігант, проста й відверта водночас вимоглива й принципова, яка скрізь встигала, яку всі знають і поважають дотепер. Й нині люди часто приходять проконсультуватись з приводу податкового права. Жінка ніколи не відмовляє і робить все на совість, адже після себе мріє залишити лише хороший спомин: "Я місцева, тут народилася і виросла. Довірою людей я ніколи не нехтувала. А кінець у всіх один – із собою нічого не забереш: ідеш з порожніми кишенями, і хотілося б – з чистою совістю".
Слухаю цю жінку і дивуюся, що, перебуваючи на різних посадах, працюючи з різними людьми, їй вдавалось побудувати з усіма гарні стосунки – на її шляху всі хороші, нікого поганим словом не згадала. Ви таке бачили?
"Звісно, траплялись непорозуміння, але своєю рішучістю та правдою завжди брала гору, а за це іноді отримувала прочухана від
керівництва. Одна людина лиш на моєму шляху зустрілась, яка трішки життя попсувала. Думаю, через заздрість у нас був конфлікт. Ми займали однакові посади, повагу і хороше ставлення теж мали, але він на 20 років старший, тож, певно, вважав, що я цього не заслуговую. Це був напружений, але й радісний водночас час, адже я вже була вагітна, і ми якраз отримали квартиру в Ковелі".
– Як же вдавалось поєднувати напружений графік та сім'ю? З такою сильною, вольовою, красунею чоловікові, певно, непросто було?
– Буду відверта: раніше восьмої вечора я не приходила, то ж картоплю Олександр смажив сам часто. А діти Юра і Юля теж були самостійними, вони самі знали що їм і коли робити, які ліки приймати в разі хвороби.
Бог так парує людей: один напористий, інший покладистий – інакше не вживуться.
Я завжди в захваті від розуму свого чоловіка, я його дуже поважаю за тактовність та мудрість по життю. Пристрасть швидко проходить, тож треба жити однаковими цінностями і поглядами на життя. Поруч кожної жінки має бути справжній чоловік: уважний, турботливий, порядний. Я в житті не носила сумок. Олександр завжди проводжає та допомагає.
Ніколи не варто шукати вигоду в своїх половинках, бо гроші ще нікого щасливим не зробили. Адже з часом ти стаєш рабом тих благ. Я живу за принцом: що заробила, те і маю, і мені цього вистачає”.
ххх
Практичність та мудрість – в кожному вищесказаному слові Тамари Євгенівни. Впевнена, якби більше людей так думало, то жило б щасливіше.
До речі, пара познайомилась на роботі. Вони часто бачились на різних нарадах, адже чоловік працював агрономом, а, зустрівши
разом Новий 1982-й рік, більше не розлучались. "Олександр як впевнено посадив мене біля себе, так ніколи й не відпускав", – пригадує жінка.
Пара в любові й повазі один до одного виховала двох дітей, має трьох онуків, доля подарувала хороших сватів, тож у родині панують теплі стосунки.
Гарним прикладом працелюбності та любові до життя стали для пані Тамари її батьки. Мами Галини, на жаль, вже немає, а тато Євген у свої 93 роки ще господарює. "Ледве стоїть, але ручку до дверей ще сам прикручує", – сміється жінка. Звісно, за ним потрібен догляд, то ж у батьківському домі в Городищі живе син Юрій з невісткою Тетяною. Дім переобладнали, встановили теплу підлогу, провели гарячу воду – всі зручності, як в місті.
Син навчався в Ковельському машинобудівному технікумі, потім в Тернопільському національному університеті, а зараз працює в приватній структурі. Невістка вчителює: в Дубівській школі викладає мистецтвознавство, а в ковельській школі №6 – українську мову.
Незвично чути, але жінка пишається своєю невісткою. Тетяну вважає своєю першою помічницею. Разом зі сватами з радістю гляділи онуків Іллю, якому вже десять років, та чотирирічну Соломію.
Юра, хоч і міський хлопець, а без села жити не може. Риболовля, полювання – його хобі. З радістю веде домашнє хазяйство: вівцям облаштував електропастухи, завів вулики, а курям рахунку нема.
Донька Юлія закінчила Київський лінгвістичний університет, чудово володіє англійською та іспанською мовами. Потім в Італії освоїла професію сомельє, пізніше проходила ще навчання в цьому напрямку в Англії. Та згодом повернулася в Україну і працювала у
відомому київському ресторані "Black Market". Тут і познайомилась з майбутнім чоловіком Костею, який працював адміністратором.
Київський темп життя їм не підійшов, тож вони переїхали до Львова. Ресторанну справу не залишили, і зараз є власниками декількох закладів. Їх справа, стверджує жінка, теж не легка. Адже вони самостійно їздять на закупи в Італію, Іспанію, особисто контролюють всі процеси.
Та два роки тому у них народилась донечка Аліса, яка увагу найрідніших "перетягнула" на себе. Вони, як сучасні батьки, підтримують ранній розвиток, тож тиждень у них розписаний: школа "Малюка", музика, басейн.
ххх
Тамара Євгенівна з народженням онуків відкрила в собі нове захоплення – фотомайстра. Бачили б, ви які альбоми малюкам вона створила! Фотоколажі, вірші, досягнення, родинне дерево – усе креативно оформила. А ще жінка з радістю оформляє букети з цукерок – і все безкоштовно для друзів чи до церкви.
За що б не бралася пані Тамара, все заряджене позитивом. А що вже говорити про їх дім в Городищі, де кожен куточок дбайливо доглянутий та квітучий? Стрічка у Фейсбуці майорить різнобарв'ям квітів.
"В кожного сезону своя краса. Ну, як зараз не милуватися жовтогарячими чорнобривцями або хризантемами? Он як купинами розкинулись на подвір'ї. Навесні – перші крокуси та геоцинти, від яких не відвести погляд. А як півники зацвітуть! А запах лілій вранці! А як стануть пухнастими айстри!" – із захопленням говорить жінка та зізнається, що немає таких квітів, щоб їй не подобались.
Експериментує жінка і на городі, бо дуже любить цю справу. Пророщує зерна на кухні й контролює далі всі процеси аж до збору врожаю. Цього року були кавуни, баклажани, 3 сорти перцю, 23 сорти помідорів та інші культури.
"Якось приїжджали в управління сільського господарства французи, і для експерименту вони привезли в наш район перці й помідори. Тоді ми з чоловіком і зайнялися цією справою. Для помідорів різних видів сорту "Де Барао" облаштували теплиці, а перці висадили просто на полі, то останні вродили безмірно. Ще 4 роки займались тепличним вирощуванням, але перестали, бо це дуже трудомісткий процес. Починали з 50 ростків, потім збільшили до 100, а останні роки посадили 460 та 380, – захоплено розповідає жінка.
Урожай щороку вражає, але бізнесу з нього вони не роблять. Господиня з радістю пригощає смачними плодами близьких та подруг. І я, до речі, пішла не з порожніми руками.
ххх
Раніше Тамара Євгенівна ніколи не відпочивала, а зараз надолужує втрачене. "У мене є 12 чудових "кровних" подруг, з якими ми зустрічаємось регулярно. Їх всіх подарувало мені життя на різних його етапах. Чотири – з управління сільського господарства, чотири – з податкової та чотири – вчителі, з якими я познайомилась готуючи доньку до вступу. Раз у місяць ми точно зустрічаємось".
Чоловік жінку підтримує, ніколи не ревнує, її думку поважає і з легкістю відпускає. От нещодавно вона з однією компанією їздила на Львівщину оздоровитись в Любінь Великий, з іншою – в Львів, де відвідали оперний театр та побували в ресторанах доньки.
Тамара Євгенівна – душа будь-якої компанії, її життя веселе та цікаве, вона закликає усіх: "Їдьте в світ, дивіться, пізнавайте! Навіщо та робота, якщо вона не в благо? Не чахніть в буденності! Кажу це, бо бачу, як зараз живуть мої діти. Люди, дихайте грудьми на повну, співайте, танцюйте, бо життя швидкоплинне, а в 60 – вже не той танець!"
У житті Тамара Ігнатюк керується принципом "відкритого" серця. Вірить, що найменша спроба зробити чиєсь життя кращим не буде марною. І каже: "Навіть якщо у тебе нічого нема, ти можеш подарувати посмішку, підтримати чи просто сказати комусь хороше слово – хіба це важко?! А воно і тобі, і дітям вернеться. Я завжди думаю: хай мені буде найгірше, але щоб близьким було добре. Я важко працюю, втомлююсь, але дуже рада цьому, бо і здорова, і життєрадісна".
Скільки мудрості в цій жінці, творчого потенціалу та незгасаючої енергії! Її думки можна розкладати на цитати, і, звісно, брати з неї приклад, бо це людина, яка ніколи не опускає рук і, що б не сталося, у всьому шукає лише позитив.
Тож добра їй та родині, щастя на всі подальші роки!
Аліна РОМАНЮК.
Фото автора та з архіву Тамари Ігнатюк.
Людина "відкритого" серця
Навчалася у Ковельській школі №3, де закінчила математичний клас. Будучи школяркою, дівчина вже писала різні математичні задачі й надсилала їх у журнал "Квант". Після ряду публікацій обирали претендентів на вступ у ВУЗ. "І що ви думаєте? Мене без екзаменів запросили в Київський політехнічний інститут, – пригадує пані Тамара. – Але я не пішла, бо мама була категорично проти… Розумію, що їй було страшно відпускати так далеко мене одну. Ситуація дивна, але це можна зрозуміти".
Після закінчення ВУЗу в 1979 році за направленням юна Тамара повертається в село. Та вже через чотири місяці начальник управління сільського господарства запропонував їй місце в Ковелі. Відтоді вона стала начальником відділу праці. 
потрібно було постійно презентувати роботу податкової. Та їй це імпонувало. 
керівництва. Одна людина лиш на моєму шляху зустрілась, яка трішки життя попсувала. Думаю, через заздрість у нас був конфлікт. Ми займали однакові посади, повагу і хороше ставлення теж мали, але він на 20 років старший, тож, певно, вважав, що я цього не заслуговую. Це був напружений, але й радісний водночас час, адже я вже була вагітна, і ми якраз отримали квартиру в Ковелі".
разом Новий 1982-й рік, більше не розлучались. "Олександр як впевнено посадив мене біля себе, так ніколи й не відпускав", – пригадує жінка.
відомому київському ресторані "Black Market". Тут і познайомилась з майбутнім чоловіком Костею, який працював адміністратором.
Залишити коментар