Повідомлення в номер / Андрій МИРОНЮК: “Ніколи не потрібно зупинятися...”

– Як з’явився проєкт "Kowel.Vintage"? Звідки черпаєте інформацію, знаходите цікаві світлини? Це, мабуть, не завжди просто?

– Уже два роки, як публічно займаюся цією справою. А чи важко шукати інформацію? Як коли. Просто різними шляхами "забиваєш" запит в Інтернеті – сайти, форуми тощо. Шукаю різними мовами: українською, російською, польською, німецькою, англійською і навіть івритом. І поступово "підтягується" необхідна інформація. Таким чином скидали фотографії родин, що жили в Ковелі, з Польщі, Німеччини, Англії, Ізраїлю, Аргентини. 

В інтернеті є багато світлин, які бачили всі. Але є немало таких, що знайти надзвичайно складно. До прикладу, авіазнімки за 1939-й та 1944-й роки я дуже давно шукав. І знайшов їх в архіві, який знаходився у Вашингтоні, США. Довелося їх викупляти за власні кошти.

Трапляються фрагменти, які не задокументовані як Ковель, але ти бачиш це за плануванням вулиць, тих чи інших об'єктів. Це також не завжди просто. Але тепер мені вдається визначати місцезнаходження деяких світлин, залежно від того, як від будівель падає тінь. По тіні, наприклад, можна зрозуміти, в яку пору дня і у якій частині міста було зроблене фото.   

– "Два роки – більше 200 публікацій про історію Ковеля", – пишете Ви на своїй сторінці. Які з них для Вас особливо вагомі?

– Напевно, історія з костелом святого Станіслава, який знаходився на території нинішнього стадіону "Верес". Я закоханий у цю втрачену культову споруду. Як, зрештою, і в будівлю залізничного вокзалу за проєктом Олександра Вербицького. Нещодавно опублікував фотографії, на яких видно, який він мав вигляд із середини. На жаль, повноцінних знімків не збереглося, але я взяв одну світлину, яка демонструвала десь напевно одну четверту основної зали. Обробивши її в фотошопі, створив візуальний об'єм, який демонстрував її загальний вигляд. Ця робота зайняла декілька днів. Зрозуміло, що коли в такі речі вкладаєш свій час і старання, то це накладає відповідний емоційний відбиток. 

Емоційно значимою для мене була публікація про розстріл на "новому єврейському кладовищі", що знаходилося на місці Палацу культури імені Тараса Шевченка. Коли читаєш спогади про події очевидців, то це реально бере за душу. Важко собі уявити, як туди вантажівками звозили людей, розстрілювали їх…

Глибоко вражають розповіді, накшталт того, як кат Мантей, побачивши на вулиці трьох євреїв (зрозумів по тому, що представникам цієї нації було заборонено ходити по тротуарах – вони йшли вздовж дороги), просто з машини почав по них стріляти. Одного вбив на місці, другому вдалося втекти. Третього, якого поранив, хотів застрелити, але закінчилися набої. Тож Мантей пішов до поляка брати сокиру…

Доторкнувшись впритул до історичних подій тих часів, непросто сприйняти і "переварити" те, що місто пережило в проміжку з 1939 до 1944 років.

– Це для Вас найцікавіший період історії Ковеля?

– Мій улюблений період історії Ковеля, напевно, 30-ті роки минулого сторіччя. Споглядаючи світлини цих років, просто закохуюся у тогочасне місто, яке мало окультурений та естетичний вигляд. Акуратно підстрижені дерева, кругом рівненькі тротуари, гарна архітектура, усміхнені люди, які одягалися і мали вигляд, наче із якогось американського фільму. Іноді, як звертаєш увагу на подібне - то і не віриться, що таке було. 

– Ви є засновником ГО "LoveKovelNow". Що це за громадська організація? Які ідеї та проєкти реалізовує?

– Серед реалізованих ініціатив – відреставрована арка і вбиральня в парку імені Тараса Шевченка. Також збирали іграшки, речі для дітей-сиріт.

З останнього – замовили проєкт підсвітки фасаду історичної будівлі поліклініки (колишній готель "Брістоль"), реалізація якого відбуватиметься за рахунок коштів "Громадського бюджету".

Безперечно, без підтримки колег і громади усього цього не було б!

– Сучасний Ковель і Ковель минулий. Який більше любите?

– Для мене як краєзнавця відповідь очевидна – однозначно Ковель минулий. Місто було в рази багатше, охайніше, при тому, що населення тоді було вдвічі менше. 

– У яких ще варіаціях досліджуєте чи плануєте досліджувати наше місто? 

– Планую поступово переходити у відеоформат, це для людей буде доступніше і цікавіше. А загалом, вважаю, що подібними дослідженнями мали б займатися компетентні люди, але дуже сумніваюся, що хтось у нас серйозно візьметься за цю справу. Взагалі дуже складно подібне "тягнути" самотужки, але вважаю, хто, якщо не я? 

Єдине, що можна робити в плані досліджень, – у процесі будівельних робіт при нагоді зазирати в землю, адже місць для вивчення в Ковелі є дуже багато. Для прикладу, якщо хтось колись надумає окультурити "брестський" ринок (а це, по суті, основна історична частина міста), то якщо на тому місці, де зараз стоять гаражі, заглибитися на кілька метрів, то відкриється велика історія нашого міста. Але це питання політичної волі і бажання примноження і збереження історичного надбання.

– Ви проводите екскурсії вечірнім містом. Як виникла така ідея і чи виправдали свої очікування та очікування інших?

– Перша екскурсія відбулася у травні цього року з нагоди Міжнародного дня музеїв. Керівництво міста запропонувало мені провести такий захід. Хоча мені й до того друзі радили такий формат діяльності. Але тоді якось особливого ентузіазму не з'являлося, позаяк вважав, що у нас не знайдеться охочих долучитися до дійства. Але виявилося, що я помилявся, недооцінюючи нашу аудиторію, адже перша екскурсія зібрала близько 50 учасників, а друга – вже сто п'ятдесят, що мене приємно шокувало. 

Третя екскурсія відбулася нещодавно, й до неї долучилося також десь пів сотні людей. "Попит" є, але все залежить також від побічних факторів – зокрема, від погоди.

Очікування виправдалися, бо багато людей, відвідавши першу екскурсію, поверталися ще раз, є багато позитивних відгуків. Думаю, запорука успіху в цій справі – правильно і доступно подавати інформацію: про складні речі розповідати простими словами. В цьому полягає й успіх "Kowel.Vintage".

– Назвіть топ-3 Ваших улюблених місць Ковеля, про що найбільше хочеться розповідати, що показувати?

– З минулої, історичної, точки зору – це костел святого Станіслава, вокзал за проєктом Олександра Вербицького. Щодо третьої місцини, то тут мої думки розходяться, тож називати не буду…

Якщо говорити про сучасний Ковель, то безумовний "фаворит" – парк імені Тараса Шевченка. Мені подобається естетика залізниці, тому люблю прогулюватися біля вокзалу. Серед гарних місць - набережна та, зрештою, їх у Ковелі багато, головне знати, де шукати і де гуляти.

– Любите мандрувати? Які міста чи місця вразили Вас найбільше?

– Мандрувати подобається. Я великий прихильник активного відпочинку. В мене він, так би мовити, естетично-пізнавального спрямування. 

Я дуже люблю якісну архітектуру, зокрема, споглядати на неї, гуляючи різними містами. 

В Україні, як на мене, найбільш еталонне місто – це, звісно, Львів. Київ, Одеса, на мій погляд, дуже вже занедбані.

За межами України мене своєю красою вражають Флоренція, Рим, Лондон.

– Ви – депутат Ковельської міської ради. Чому пішли у політику, як це вплинуло на Вас?

– Ця тема мені завжди була близькою. Перші прояви зацікавленості, почалися десь в 11 - 12 років. З друзями часто жартували, що мені потрібно йти у мери чи у президенти. Такі "приколи" проскакували досить часто. А тут якось так і вийшло. 

Мені цікаво знати і розуміти, як воно все "зсередини" працює. І ця діяльність є дотичною до того, що мене цікавить. Коли ти вивчаєш те, як працюють ті чи інші процеси (урбаністика, архітектура, соціальна і економічна складова тощо), то простіше бачити проблеми, знайти шляхи їх вирішення.

Як це на мене вплинуло? Почав дізнаватися більше, дивитися на речі більш об'ємно, цікавитися приземленими речами, якими раніше не переймався. 

Звертаючи на це увагу, думаєш: ми вже живемо у ХХІ сторіччі, а таке враження, що десь на стадії сімнадцятого застрягли. А коли бачиш, що ситуація в місті більше сотні років тому була такою ж, як зараз, а в деякій мірі і кращою, то стає вже зовсім якось сумно. Це для мене, як депутата міської ради, серйозна мотивація. 

– Що хотіли б змінити у Ковелі?

– Звісно, хотілося б говорити  про велике і високе, але це буде популізм, яким я не хочу займатися. Багато де потрібно робити дороги, проводити освітлення і т. д. Банальні речі, без яких ніяк. Хотілося б зробити  щось особливе навіть з тими ж "хрущовками". Дуже цікаве рішення з ними придумали в російському Калінінграді – їх перебудовують, надають їм модернового стилю, вони справді виглядають харизматично. Звичайно, з нашими розбитими тротуарами зазіхати на щось фантастичне не хочу, але у цьому напрямку таки треба поступово рухатися.

– З приводу пропозиції змінити дату відзначення Дня Ковеля. Ви пропонуєте 24 грудня - День надання Ковелю Магдебурзького права. Ваша позиція особисто для мене цілком зрозуміла й прийнятна, а як щодо старшого покоління, представники якого День міста асоціюють з 6 липня – Днем визволення Ковеля від фашистських загарбників і для яких він має не менше значення? Знайдіть аргументи для них.   

– Я завжди кажу: для пошуку істини нам потрібні два чинники – це факти і логіка. День Ковеля ми святкуємо в першу неділю липня. Окрім того, 6 липня відзначаємо день так званого "визволення" Ковеля від фашистських загарбників. Якщо порівняти ці дві дати, то переваги 24 грудня очевидні - це день, коли Ковелю було надане Магдебурзьке право. День коли польський король Сигізмунд І своєю грамотою дозволив князю Василю Сангушку утворити з села Ковле місто – День міста. 

А от переконувати нікого ні в чому не потрібно, бо є речі, говорячи про які, варто керуватися здоровим глуздом. Звичайно, це рішення не змінює кардинально якусь складову міста, але тим не менше це питання самосвідомості, самоутвердження. Не потрібно вносити радикалізму – святкування, зрештою, можна проводити двічі у рік. Але дату 24 грудня, потрібно підносити з історичним контекстом, тоді люди будуть більше розуміти сутність і значимість подій.

А щодо 6 липня, то це радянська спадщина, від якої, на мою думку, слід би було відмовлятися. На своїх екскурсіях, я завжди відвожу слухачів наступним чином - я розповідаю про бойові події 1944-го року  і згадую про те, що вранці 6-го липня, був зірваний костел святого Станіслава. Після чого задаю риторичне запитання: "А коли ми святкуємо День міста?". Розумієте, після такої підводки, у жодного із слухачів не виникає запитань, тому що усі починають переосмислювати цю дату. 

– У такої багатогранної людини, як Ви, напевно, багато захоплень? Що любите читати, які фільми дивитися?

– Дякую за комплімент. Тривалий час займався музикою, сподіваюся до неї повернутися. Щодо художньої літератури – це, безумовно, класика. Психологію не люблю, бо вважаю, що це дилетантська література. Її можна читати, щоб зрозуміти методологію мислення. Але в цьому плані я віддаю перевагу філософії.

Щодо фільмів, то, на жаль, сьогодні мало є чогось такого знакового. Як на мене, найбільший пік кінематографу – це 70-ті - початок 2000-их років. Нинішня тенденція лівої політики, коли людям не дають можливості вільно творити, і вони вимушені замикати себе в ті чи інші рамки (свідченням цього хоча би є те, на яких умовах вручається премія "Оскар"), негативно впливає на культуру та мистецтво загалом. По-факту, це "лівий фашизм".

– Які ставите перед собою цілі на найближчі три роки?

– В першу чергу, збагачувати історичну складову міста. Турбує мене й естетичний бік – зокрема, як я вже казав, стан тротуарів, зелених зон, слід навести лад і з рекламними банерами. Здавалося б, дрібниці, які кардинально міняють погляди на місто. Не слід забувати про фінансовий стан Ковеля, його розбудову, що це вимагає спільних зусиль. Простору для роботи дуже багато.

Тому, незалежно від віку, ніколи не потрібно зупинятися. Все залежить тільки від нас, від нашої небайдужості, наших дій, суджень і бачень. Потрібно боротися з невіглаством. Тож розвивайтеся, читайте, задавайте влучні запитання – і буде у нас сильна і міцна країна.

НА СВІТЛИНАХ: “Віконце” у минуле Ковеля відкривається на фотоколажах Андрія Миронюка. Минуле і сьогодення органічно поєднують світлини, на яких зображені  колишні  аптека Фрідріксона (20-ті – 30-ті роки ХХ ст.) – нинішня муніципальна аптека, костел святого Станіслава (кінець  30-их років минулого сторіччя) – зараз стадіон “Верес”, Велика синагога (1915–1918 роки) – сьогоднішня швейна фабрика.