Шануймо працю хліборобську
Почну з критичного зауваження на адресу редакції нашої газети "Вісті Ковельщини". На мою думку, зовсім мало – лише одна сторінка присвячена нашим хліборобам у номері від 18 листопада ц. р., напередодні Дня працівників сільського господарства.
А хотілося б більше, аби не цуралось землі-матінки, яка нас годує і зодягає, молоде підростаюче покоління, читаючи в "міськрайонці" про людей, що присвятили себе цій благородній професії.
Приємно було бачити світлини з мужніми обличчями хлібодарів із СТзОВ "Зоря" і "Вежа", читати про них і їх очільників – Володимира Юхимовича Потапчука і Тетяну Василівну Зінчук. Вони з року в рік трудяться на славу. Тільки подумати: 1,5 тисячі голів худоби на утриманні у "Зорі"! Це ж який великий труд!
А могло б бути подібно і в інших колективах. Але ж ні: розвалили, а такі, як мужні жінки-керівниці Тетяна Василівна Зінчук, Валерія Адамівна Яромчук нарівні з чоловіками вистояли. І їхні господарства процвітають. Хвала і честь таким людям! А їх на Ковельщині багато.
Щодня їмо хліб, і не завжди задумуємось над тим, який шлях пройшла та хлібина до нашого столу. Не місяць і не два, а цілий рік, умовно кажучи. Посіяти восени, доглянути посіви, в пору підживити, коли є потреба, зібрати урожай аж на другий рік, змолоти, напекти і привезти в магазин. Гай-гай, скільки працівників задіяно! А те зерно, що сіяли, ще раніше було вирощене в попередньому році.
Отож, роками земля потребує людських рук і розуму. Ну, рук вистачає, бо ще й за кордон їх везуть, ті руки “золоті”, аби там, поневіряючись і принижуючись, заробити більше, ніж тут.
Прогрес великий є і в розумних сучасних технологіях. Бо колись виконували трудомісткі роботи вручну, а тепер техніка замінює – скрізь. Раніше косили і підбирали збіжжя, жали серпами, в'язали, складали в копи або згодом чекали комбайна (а ще раніше ціпами молотили), щоб змолотив, а для цього треба було кожен сніп розв'язати і в бункер вкинути. Тепер комбайн все за один раз зробить.
Так, в колгоспі було важко працювати, особливо після війни, бо вона все знищила, але поступово життя налагоджувалось… І коли дійшли до того, що всі мали роботу, зарплату, а не трудодень, – і доярки, і свинарки, і телятниці, і доглядачі худоби, і підвожчики кормів, і водії, і механізатори, і обліковці, і бригадири, і агрономи, і бухгалтери, і зоотехніки, й інженери, і механіки (і за кордон ніхто не заглядав) – все враз десь поділось. Люди без роботи, ферм, худоби, тракторні бригади – без техніки. Кажуть, розпаювали. Може, комусь і трактор попав… А в основному – земля. І нові господарі спочатку розгубились, бо деякий час на полях бур'яни володарювали. І боляче було на те дивитись. Тепер цього немає: земля відчула дбайливі руки.
Пригадую, кілька років до кладовища в Жмудчому не було можливості проїхати через бездоріжжя. Переважно машини ставили на узбіччі і пішки добирались. Або шукали на полях проїзд і ризикували, аби не загрузнути. І от новий господар проклав дорогу до вічного спочинку людей і поле зорав – там ростуть тепер різні культури. Спасибі за це велике, бо десятки літ було дуже незручно!
А ще хочу подякувати від імені всіх пайовиків (не думаю, що хтось заперечить) за оте зерно, що давали раніше на паї, а тепер – за гроші, які заробили наші колгоспники в минулому. А до свят працівників сільського господарства і до Великодня маємо ще й подарунки – борошно або цукор. Отже, колгоспники своїм належним трудом це заробили і для себе, і для своїх нащадків. Тим, хто вже за межею, – Царство Небесне, а хто живий – дай, Боже, здоров'я, щастя, радості на многії літа! Хай усе збувається те, що забажається!
Ось які думки навіяла мені стаття в нашій газеті за 18 листопада. Тож з минулими святами Вас ще раз, шановні працівники сільського господарства! Хай Новоріччя, яке наближається, принесе Вам вагомі здобутки у праці, міцне здоров'я і мир!
З повагою –
Валентина ОСТАПЧУК,
громадський дописувач
"Вістей Ковельщини".
P.S. Хоч я – ветеран педагогічної праці, але не раз із учнями доводилося і в Облапах, де працювала раніше, і в Голобах допомагати колгоспникам і працівниками радгоспу льон піднімати, буряки кормові полоти і збирати урожай моркви й столових буряків, перебирати картоплю.
І працювали на совість. Якось в Жмудчому кагат картоплі перебрали за пів дня. Ланкова сказала, дякуючи, про ціну праці, бо трішки і заробили на морозиво, в кіно.
Навіть змагання між класами було, хто краще виконує ту чи іншу роботу. Працювали важко, але досягнутими результатами щиро тішилися.
В. О.
Почну з критичного зауваження на адресу редакції нашої газети "Вісті Ковельщини". На мою думку, зовсім мало – лише одна сторінка присвячена нашим хліборобам у номері від 18 листопада ц. р., напередодні Дня працівників сільського господарства.
А хотілося б більше, аби не цуралось землі-матінки, яка нас годує і зодягає, молоде підростаюче покоління, читаючи в "міськрайонці" про людей, що присвятили себе цій благородній професії.
Приємно було бачити світлини з мужніми обличчями хлібодарів із СТзОВ "Зоря" і "Вежа", читати про них і їх очільників – Володимира Юхимовича Потапчука і Тетяну Василівну Зінчук. Вони з року в рік трудяться на славу. Тільки подумати: 1,5 тисячі голів худоби на утриманні у "Зорі"! Це ж який великий труд!
А могло б бути подібно і в інших колективах. Але ж ні: розвалили, а такі, як мужні жінки-керівниці Тетяна Василівна Зінчук, Валерія Адамівна Яромчук нарівні з чоловіками вистояли. І їхні господарства процвітають. Хвала і честь таким людям! А їх на Ковельщині багато.
Щодня їмо хліб, і не завжди задумуємось над тим, який шлях пройшла та хлібина до нашого столу. Не місяць і не два, а цілий рік, умовно кажучи. Посіяти восени, доглянути посіви, в пору підживити, коли є потреба, зібрати урожай аж на другий рік, змолоти, напекти і привезти в магазин. Гай-гай, скільки працівників задіяно! А те зерно, що сіяли, ще раніше було вирощене в попередньому році.
Отож, роками земля потребує людських рук і розуму. Ну, рук вистачає, бо ще й за кордон їх везуть, ті руки “золоті”, аби там, поневіряючись і принижуючись, заробити більше, ніж тут.
Прогрес великий є і в розумних сучасних технологіях. Бо колись виконували трудомісткі роботи вручну, а тепер техніка замінює – скрізь. Раніше косили і підбирали збіжжя, жали серпами, в'язали, складали в копи або згодом чекали комбайна (а ще раніше ціпами молотили), щоб змолотив, а для цього треба було кожен сніп розв'язати і в бункер вкинути. Тепер комбайн все за один раз зробить.
Так, в колгоспі було важко працювати, особливо після війни, бо вона все знищила, але поступово життя налагоджувалось… І коли дійшли до того, що всі мали роботу, зарплату, а не трудодень, – і доярки, і свинарки, і телятниці, і доглядачі худоби, і підвожчики кормів, і водії, і механізатори, і обліковці, і бригадири, і агрономи, і бухгалтери, і зоотехніки, й інженери, і механіки (і за кордон ніхто не заглядав) – все враз десь поділось. Люди без роботи, ферм, худоби, тракторні бригади – без техніки. Кажуть, розпаювали. Може, комусь і трактор попав… А в основному – земля. І нові господарі спочатку розгубились, бо деякий час на полях бур'яни володарювали. І боляче було на те дивитись. Тепер цього немає: земля відчула дбайливі руки.
Пригадую, кілька років до кладовища в Жмудчому не було можливості проїхати через бездоріжжя. Переважно машини ставили на узбіччі і пішки добирались. Або шукали на полях проїзд і ризикували, аби не загрузнути. І от новий господар проклав дорогу до вічного спочинку людей і поле зорав – там ростуть тепер різні культури. Спасибі за це велике, бо десятки літ було дуже незручно!
А ще хочу подякувати від імені всіх пайовиків (не думаю, що хтось заперечить) за оте зерно, що давали раніше на паї, а тепер – за гроші, які заробили наші колгоспники в минулому. А до свят працівників сільського господарства і до Великодня маємо ще й подарунки – борошно або цукор. Отже, колгоспники своїм належним трудом це заробили і для себе, і для своїх нащадків. Тим, хто вже за межею, – Царство Небесне, а хто живий – дай, Боже, здоров'я, щастя, радості на многії літа! Хай усе збувається те, що забажається!
Ось які думки навіяла мені стаття в нашій газеті за 18 листопада. Тож з минулими святами Вас ще раз, шановні працівники сільського господарства! Хай Новоріччя, яке наближається, принесе Вам вагомі здобутки у праці, міцне здоров'я і мир!
З повагою – Валентина ОСТАПЧУК, громадський дописувач "Вістей Ковельщини".
P.S. Хоч я – ветеран педагогічної праці, але не раз із учнями доводилося і в Облапах, де працювала раніше, і в Голобах допомагати колгоспникам і працівниками радгоспу льон піднімати, буряки кормові полоти і збирати урожай моркви й столових буряків, перебирати картоплю.
І працювали на совість. Якось в Жмудчому кагат картоплі перебрали за пів дня. Ланкова сказала, дякуючи, про ціну праці, бо трішки і заробили на морозиво, в кіно.
Навіть змагання між класами було, хто краще виконує ту чи іншу роботу. Працювали важко, але досягнутими результатами щиро тішилися.
В. О.
Буде село – буде Україна
Шановна Валентино Іванівно!
Щиро дякуємо за увагу до нашої газети і слушні критичні зауваження. Ми на них не ображаємося, бо розуміємо: Ви, як і ми, хочете, щоб життя села висвітлювали ширше і об'єктивніше. До цього й прагнемо, хоча не все залежить від нас.
Річ у тім, що редакція переживає далеко не кращі часи. І, образно кажучи, ледве зводить кінці з кінцями. Особливо скрутно доводиться нам в кінці року, коли закінчуються гроші, виручені за передплату, а обсяг реклами скорочується до мінімуму. Враховуючи, що службового автомобіля не маємо (зрештою, за які кошти його утримували б?), то використовуємо особисту автівку фотокореспондента Мирослава Данилюка, який разом із Ольгою Стеблевець підготували фоторепортаж із "Зорі" та "Вежі", про що Ви згадуєте. Про інше можна тільки мріяти, хоча хотілося би побувати багато де.
Нагадую, що нині Ковельський район значно розширив свою територію, і було б добре писати про справи у ньому ширше. Та от біда: район великий, а бюджет маленький. І районна рада, і райдержадміністрація майже не мають коштів, щоб "Вісті Ковельщини" повноцінно висвітлювали їх діяльність, як це передбачає законодавство. А самотужки, на "доброчинних" засадах, як Ви зрозуміли, журналісти цього не спроможні зробити.
І все ж наша газета – одна з тих, де постійно висвітлюються питання сільськогосподарського виробництва, соціально-культурного розвитку сільських громад, розповідається про людей важкої, але потрібної суспільству праці, ветеранів агропромислового комплексу тощо. Ось Ви уважно прочитали номер від 18 листопада і бачите, що ми приділили певну увагу трудівникам полів і ферм. А тепер проаналізуйте, що писали або говорили інші ЗМІ – як друковані, так і електронні, й переконаєтеся, що у багатьох із них взагалі не було згадки про свято хліборобів, тих, хто годує країну, приносить великий дохід державі від експорту сільгосппродукції за кордон.
Та що там ЗМІ! Я ознайомився із текстом послання Президента Володимира Зеленського у Верховній Раді, яке він виголосив 1 грудня ц. р., і був прикро вражений. Мало того, що у виступі голови держави – одні дифірамби собі, уряду і парламенту. Там жодного слова немає про існуючі проблеми, в тому числі у галузі сільського господарства. Таке враження, що дехто вважає, що хліб і молоко, м'ясо й ковбаси, овочі і фрукти з'являються у супермаркетах і ринках за помахом чарівної палички, а селяни купаються в розкошах, як сир у маслі.
А коли згадати, що Верховна Рада прийняла напередодні в порушення норм законодавства поправки до Бюджетного кодексу, які спрямовані на підвищення податкових зборів у різних галузях господарювання, зокрема і в аграрному секторі, то стає по-справжньому сумно. Бо гасло: "Буде село – буде Україна" залишається й надалі актуальним, але про нього чомусь забули "нові обличчя" у владі.
Закінчуючи свій коментар, пропоную мешканцям новоутвореного Ковельського району, депутатам рад різного рівня, головам сільських і селищних рад, сільським активістам активніше співпрацювати з редакцією нашої газети, писати про все цікаве і важливе, що відбувається на селі, проблеми, які чекають свого розв'язання. Разом ми – сила, а, отже, можемо змінити ситуацію на краще.
До речі, газетне слово шанують керівники, яких Ви згадали на початку листа. Дуже гарно прийняв журналістів "Вістей Ковельщини" директор СТзОВ "Зоря", Заслужений працівник сільського господарства України Володимир Потапчук, про що написала у своїх нотатках Ольга Стеблевець. Володимир Юхимович пообіцяв передплатити нашу газету окремим ветеранам війни і праці. Щиро подякував за публікацію Велицький сільський голова Віктор Ковальчук. Зателефонувала і очільниця СТзОВ "Вежа" Тетяна Зінчук, якій теж припав до душі фоторепортаж у передсвятковому випуску "міськрайонки", розповідь про трудівників господарства. Тетяна Василівна теж пообіцяла допомогти з передплатою, що вона робить кожного року.
Приємно, що є такі друзі у ковельських журналістів. Вони добре розуміють: газетне слово не замінить ніякий інтернет, ніякий Фейсбук, ніякий смартфон, в який дехто у Києві мріє "втиснути" всю Україну, та ще й вибори провести в режимі он-лайн. Мабуть, для того, щоб виборці реальних результатів свого волевиявлення не знали. Адже подібним чином вже "голосує" путінська Росія.
Але друковане слово не знищити! Тому дякуємо всім свідомим українцям, які читали, читають і будуть читати пресу, в т. ч. й нашим землякам!
Отож, читайте і передплачуйте "Вісті Ковельщини" – газету для Вас і про Вас!
Микола ВЕЛЬМА.
Залишити коментар