Повідомлення в номер / Під захистом Тура

На ток-шоу телеканалу "Перший суспільний", де йшла мова про Голодомор, глава Греко-католицької Церкви блаженіший Святослав висловив мудру думку: мовляв незважаючи на те, що геноцид Голодомором  десятиліттями замовчувався, применшувався, заборонявся і фальсифікувався, він не зник, а живе у нашій пам'яті і сьогодні.

Така ж доля склалася з історичною духовністю, звичаєвою і традиційною пам'яттю. Колонізатори не гребували навіть святим. Наших предків, які вірили в Дажбога, Перуна, Велеса-Тура, стали називати "поганами",  більше того – "дикунами" (за висловом одного із моїх знайомих).

Наша найродючіша в світі земля засіяна не своєю рослинністю, а чужинською. Перегортаю "Довідник  із лікарських рослин" і дізнаюся, що наша пахуча лепеха (аїр) нібито завезена татарами. Їхали верхи на конях чужинці-завойовники і розкидали корінці поліського "женьшеню" за собою. В таких посібниках годі шукати культурні рослини українського походження - все "приїхало", "прилетіло" з Америки, Азії, Європи. Такі вони,  "недолугі" укри-українці – нічого свого!

Сьогодні на тридцять першому році Незалежності нам знову нав'язують китайський календар, за яким у 2022 році  маємо поклонятися китайському Тигру. Ось так: чужинський символ, не сумісний з нашим менталітетом, немов кишеньковий смартфон, перекочував у наші мізки.

А чого чекати від такого поклоніння і звіру, який зроду-віку не водився в Україні, а тим більше на Волині?

Тигр – тварина хижа, агресивна, підступна, то чи не подумає диктатор Путін, що українці формують свій дух, щоб напасти на Росію?  "Абсурд",  – скажете ви. Але такий  же абсурд –  визнавати в Україні чужу священну тварину символом наступного року. І це при тому, що у цій символічній містерії українці мають своє священне божество для поклоніння на 2022 рік – Тура (Велеса).

Наші древні предки, маючи в душі єдиного Бога  (так, так, – це доведено науковцями-істориками) шанували і тварин, і дерева, і рослини, окремі з яких були священними.

За Сергієм Плачиндою ("Словник давньо-української міфології"), "Тур – Бог сили, лицарської честі, заступник воїнів і чередників”.

Бог Велес-Тур – астральне божество, яке символізує сузір'я Тельця. Значимість Бога Тура важко переоцінити. "Слово о полку Ігоревім" сповіщає:  "Яр Туре Всеволоде", підкреслюючи велич князя.

Ймення Тура твердо вписалося в наше поліське життя назвами озер річок, міст, містечок і сіл.

Вслухайтесь  в цю музику історії навіть Волині: озеро  Тур, річка Турія, місто Турійськ, села Туропин, Туровичі, Затурці, Туричанка та інші.

Ще раз підкреслимо: любов, пошанування природи не вивітрились, не зникла в сірості суєтних буднів.

Приємно, що вони живуть  в єстві наших рідних ковельчан. Лісовики Ковельщини своє підприємство найменували "СЛАТ "Тур". Це значимть, що наша пам'ять нагадує про історію, в якій жив з нашими предками сильний, граціозний, красивий і добрий Велес-Тур. Історики стверджують, що він водився в лісах Ковельщини  ще в ХVI столітті. Хочете побачити наяву – завітайте на місцину, де перетинається автошлях Ковель-Луцьк з річкою Стохід:  там, ліворуч,   побачите нашого історичного красеня, якого виготовили умільці господарства СЛАТ "Тур".

ххх

Слід зазначити, що наше символічне божество давно “поселилось”  в легендах. Одну із них оприлюднює поляк Євген Рафальський в книзі "Kowel".

"Давно це було, коли наші пра-пра-пра дідусі і бабусі селились в захищених місцях.

Ковельчани облюбували місце в розгалуженні русла річки Турії на острові, де сьогодні вирує життя в так званому "старому місті". У давні-прадавні часи подорожували нашими волинськими дорогами купці, які виконували місію літописців. Ось один із таких мандрівників, купець знатний чи то з Персії, чи то з Франції, під'їхав до тихоплинної широкої ріки.

За нею поселення гарне розташувалося на острові, люди якісь метушаться. "Бам-дзень", "бом-дзінь" – долинуло до купця (це ковалі своєю справою займалися – мечі, вуздечка, підкови, кольчуги, шоломи майстрували). Тож вирішив купець завітати в  містечко. Та ба! Біля переправи раптом з'явилися дивні воїни, озброєні луками, списами та мечами, а на голові – шоломи з рогами бика тура.

– Що це за ріка? – запитав купець.

Не зрозумів чужинських слів начальник охоронного загону,  але  для годиться відповів:

– Тур я! – показав на свою голову   рукою.

Купець зрозумів по-своєму і літописцю наказав:

– Запиши: річка ця називається Тур'я.

Так і пішла "в люди" ця назва. А Турія усміхалась – вона знала, що ім'я її сам бог Тур освятив священною водою".

Торкався романтики тих давніх часів і автор цих рядків.

ххх

Не забуваймо, що далека і близька історія – це  підмурівок не тільки сьогоднішнього життя, але й нашого майбутнього. Тільки на плечах наших мудрих, працьовитих і рівних серед рівних (не поганів, не  дикунів) предків ми зможемо будувати нашу новітню славну Україну.

Поміркуймо: можливо, наші невдачі,  нестабільність і бідність витікають із ріки самоприниження, поклоніння  чужому і забуття свого рідного надбання?..