Повідомлення в номер / Не можу мовчати

У газеті «Вісті Ковельщини» 27 січня ц.р. було опубліковано звернення громадських активістів, колишніх воїнів АТО під заголовком «Є така думка». У ній висловлено пропозиції щодо можливого врегулювання ситуації на східних кордонах України.

Пропозиції, на перший  погляд, прості: продати Росії територію окупованого Донбасу («ДНР»-«ЛНР»), поступитися південною частиною Криму, а північну – віддати під управління  кримсько-татарської республіки тощо.

Звичайно, автори звернення, які пережили жахи і біди  російсько-української війни, мають право на таку думку. Адже біль тієї війни не проходить, рани ятряться у серці і не гояться, тому вони готові в ім’я миру  на радикальні заходи, аби лиш забезпечити мир на українській землі. Та висловлена думка спричиняє   мені ще більший біль – ми втрачаємо  відчуття обов’язку і відповідальності перед рідною батьківською землею, Богом дарованою.

Висловлю відому тезу: «Гроші в кінцевому результаті  ніщо, тлінь!».  Росіяни продали Аляску, але не стали ні багатшими, ні благополучнішими, ні моральнішими, та разом з тим вписали ганебну  сторінку в історію Росії. Ні більше, ні  менше. Путін сьогодні, завойовуючи  Крим, Донбас, Абхазію, Придністров’я, хоче відродити колишній Радянський Союз. Наївно думати, що московські правителі можуть прийняти ці пропозиції. 

Згадаймо історію  Російської імперії – ви не знайдете там миру з часів заснування Московії. В Росії немає бажання до мирного співіснування. У неї за час існування виробилась залежність від агресії, схильність до світового панування, і ніким ця «хвороба» вилікувана не буде.

Тому озвучена пропозиція купівлі-продажу при її реалізації, крім ганьби, нічого іншого не принесе. Більше того, гроші у випадку їх одержання миттєво розкрадуть  доморощені олігархи і високопоставлені чиновники.

Не треба бути пророком, щоб  передбачити: українці не отримають ні миру, ні блага.

Нагадаю іншу тезу: «Незнання історії від відповідальності не звільняє». Наведені у зверненні приклади про мирне співіснування народів під дахом імперії не витримують критики. Щоб зрозуміти, яким чином  Кенігсберг, частина інших земель  опинилася  під протекторатом Росії, необхідно звернутися до витоків історичних подій та фактів. Згадайте  трагедію кримсько-татарського народу.  Зрештою, недалеку від нас  в часі операцію «Вісла».

Ніхто не порахував, скільки зусиль і навіть  крові витрачено в боротьбі за незалежність Індії. Тільки під тиском народних мас Великобританія вимушена була поступитись своєю колонією і відпустити індусів у вільне «плавання».

Так, Україна опинилася сьогодні в критичній  ситуації. Ця ситуація схожа на ту, коли якась тварина потрапляє в пастку. Вовк, не маючи виходу, перегризає лапу і звільняється від пастки. Він знає: якщо не буде боротися за волю, то втратить життя. Тому  не купівля-продаж територій, а боротьба  за повне звільнення від імперської   пастки  повинна бути нашою метою.

Найперше необхідно навернути до цієї боротьби  весь демократичний світ і   разом з тим працювати день і ніч над зміцненням своїх основ, тобто обороноздатності економічного потенціалу, енергетики, не забуваючи про патріотичне виховання, протидію брехливій пропаганді Путіна та його прибічників в Україні.

Нарешті – теза про мирне співіснування: «Договори про ненапад укладають для того, щоб їх   порушувати у вигідний для агресора час». На жаль, це так.

Путін є послідовником стратегії Сталіна. Згадайте пакт Молотова–Ріббентропа про ненапад. Зрештою, для чого далеко ходити? Коли Україна стала заручницею «безпекового»  Меморандуму великих країн, сам підписант  угоди порушив усі правила і обов’язки, нахабно окупувавши Крим і «відгризши» частину Донбасу, загрожуючи  сьогодні Україні повномасштабним вторгненням.

В світлі цих подій  мене бентежило гасло  Президента Володимира  Зеленського: «Мир – за будь-яку ціну!». Слава Богу, що сьогодні він зрозумів хибність цієї тези, переконливим свідченням  чого став його яскравий виступ на безпековій конференції у Мюнхені.

На жаль, за тридцять років Незалежності ми не набули імунітету від меншовартості. В Європу   ідемо, сподіваючись лише на матеріальні блага, забувши про звичаї, культуру, традиції. Суспільство хворе міжпартійним і конфесійним розбратом й чварами.

Цією ситуацією намагаються скористатися наші вороги, і в першу чергу  – путінці. Прийняте ними рішення про офіційне визнання так званих “ЛНР” і “ДНР” може стати початком трагедії світового масштабу, якщо міжнародна спільнота рішучими діями не зупинить зухвалого агресора.

…Століттями вірні сини України боролися за її волю, вірили в щасливу долю.

Маємо продовжити цей шлях!

Хто йде і  бореться, наполегливо долає перешкоди, той обов’язково дійде до мети.

Тож, гуртуймося і впевнено крокуймо вперед! Перемога буде за нами! Як писав  Іван Франко, “Лиш боротись  — значить жит”. Мудрі слова Великого Каменяра, які особливо актуальні нині.