Народжені у війнуБлизько 30 тисяч малюків з'явилося на світ за останніх два місяці. І хоч переважна більшість маленьких українців та україночок народжувалися далеко не в таких умовах, як було раніше, ця статистика свідчить про те, що світло перемагає пітьму...
Ольга, мешканка обласного центру, чекала на появу другої доні в перші дні після того, як розпочалось криваве російське вторгнення.
Деякий час після злощасного 24 лютого вагітна жінка із старшою дитиною та чоловіком залишались в Луцьку, де мешкають вже довгий час.
Вдень родина була на квартирі, а ночі, які здавались вічністю, проводили в підвалі у знайомих, бо ті мешкають в приватному будинку.
Так тривало майже два тижні. Згодом подружжя, за рекомендацією друзів, змушене було покинути рідне місто, вирушивши до Польщі.
Саме там, у безпечному місці, хоч і далеко від дому, на світ з'явилася маленька чорнява україночка, яку невдовзі нарекли Юліаною.
"Головне – дитина здорова, а ще я впевнена, що ми в безпеці", – вже з полегшенням на душі розповідає новоспечена матуся.
Пологи пройшли без ускладнень. Хоч наші лікарі наполягали на кесаревому розтині, але, слава Богу, все минулося.
Як зауважила жінка, вона приємно вражена особливою турботою, увагою та підтримкою з боку тамтешнього медперсоналу. Щире "спасибі" волинянка адресує і волонтерам, які відразу забезпечили малятко й матусю усім необхідним.
"Коли про тебе так дбають чужі люди, як про рідну, – це безцінно", – наголошує зараз Ольга.
Неабияк втішив молоду маму й той факт, що майже одразу після пологів їй дали повноцінно виспатись, аби набратись сил.
Як розповіла вона, породіллі, з якими була в палаті, цілу ніч підгодовували немовля й втішали, щоб його ненька хоч трохи подрімала.
"Ця підтримка, ця згуртованість і просто щире слово – вони особливі", – додає згодом наша співрозмовниця.
В день виписки із пологового Юліані (на згадку) подарували золотий кулончик у вигляді сердечка, який залишиться незабутньою пам'яткою на все життя, ставши своєрідним оберегом.
Ольга наголошує, що в поляків, які стали нам хорошими друзями, є чому повчитися українцям. По-перше – єдності й згуртованості. По-друге – особливої гордості за те, що "...я є поляк...". Відповідно – розмовляю лише польською і т. д.
Шкода, як зауважує жінка, що так, на жаль, можна сказати далеко не про кожного із наших співвітчизників.
Хочеться, щиро хочеться, аби доля нам посилала менше подібних страшних та важких у фізичному і моральному планах "сюрпризів", а наше майбутнє, майбутнє наших дітей й онуків, було неодмінно Щасливим, Світлим та Мирним.
Оксана МОРОЗ.
Залишити коментар