Своє життя віддав за УкраїнуСправжня людина – це людина добра і мудра, щира і сердечна, сильна духом, віддана рідному краю, Батьківщині до останнього подиху, до останньої хвилини земного буття…
Невблаганна смерть вирвала з життя нашої громади, родини, друзів ковельчанина Валерія Гонту, українського військовослужбовця, відчайдушного "кіборга", сильного та нескореного, мужнього та відважного, який загинув у боротьбі з проклятим російським агресором.
Мені пощастило познайомитися з Валерієм за його життя. Незадовго до повномасштабної війни в Україні запросила земляка на інтерв'ю, під час якого ми порушували з ним найактуальніші і найболючіші теми сьогодення, згадували його військовий шлях на українському Сході, скалічені долі тих, хто повернувся з фронтів із підірваним здоров'ям та "зламаною" психікою. Розмова наша тривала понад дві години, в ході якої відкрила для себе ЛЮДИНУ з великим чуйним серцем і колосальним бажанням допомагати тим, хто опинився в біді, бажанням бачити Україну мирною, квітучою, незалежною, процвітаючою та успішною, наповненою безтурботним дитячим сміхом.
Тоді ми ще не знали, що може трапитися з нами буквально за тиждень після публікації у місцевому виданні розлогого матеріалу "Кіборг" Валерій Гонта" ("Вісті Ковельщини", 17 лютого 2022 р.). Вірилося, що завдяки таким людям, як наш земляк, вдасться уникнути ще більшої трагедії, від якої нині щодня здригаються серця українців, котрі щохвилинно розплачуються своїми життями за прагнення бути вільними, а наша земля безупинно омивається кров'ю не тільки відважних військових, а й мирних громадян.
Кількагодинна розмова з "кіборгом" Валерієм спонукала мене переосмислити життєві цінності, довго не могла заспокоїтись: чому ми всі роки належно не підтримували тих, хто захищав наше мирне сьогодення на фронті, в найгарячіших точках, де велися запеклі бої? Чому байдужість породжувала всі ці роки ще більшу байдужість? Чому швидко забували про тих, хто ще тоді (у 2014 р. та усі наступні роки) невтомно відстоював мирну українську землю?
Ми продовжували спілкуватися з Валерієм і після виходу газети у світ. Після повномасштабного вторгнення московії в Україну обов'язок покликав Валерія на передову, де й досі ведуться запеклі бої. Валерій був невиправним мрійником, правдолюбом, любив театр, радів кожному сонячному промінчику, безхмарному небу, мріяв видати книгою військові нотатки, написані під час військової служби. Гонта щиро тішився з того, що про нього написала наша і газета й завжди був відкритий для спілкування.
Без перебільшення можна сказати, що Валерій ніколи не пасував перед труднощами, з перших років російсько-української війни був відданий Батьківщині і ніколи не підводив друзів та військових побратимів. Краялося на дрібні шматочки серце дружини Люби, коли відправляла чоловіка на фронт, але відчайдушного і сміливого воїна зупинити було неможливо. Валерій Гонта перебував на передових лініях фронту. Виявляв неабиякий військовий хист і героїзм у боях за Піски, Донецький аеропорт, Світлодарську дугу з 2014 по 2018 рік. Нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня. Військовослужбовець отримав тяжкі поранення, глухоту, закриту черепно-мозкову травму, тяжкий полікістоз печінки та нирок. Валерій міг би не повертатися на цю КЛЯТУ ВІЙНУ в зв'язку з непростим перебігом хвороб, отриманих в попередні роки. Однак він, як справжній чоловік і професійний військовий, не міг вчинити інакше, адже у його жилах з діда-прадіда текла козацька кров, в його жилах невпинно текла величезна любов до України.
У Валерія Гонти залишилося багато друзів, чимало ще зосталося не пройдених доріг, нездійснених мрій, задумів. Він так любив дружину Любу, двох синів, які залишилися без найкращого в світ татуся й чоловіка, турбувався про батьків, яких цінував, поважав й до останку віддавав свою синівську любов. А особливе місце в його серці займала люба матуся Надія.
По-справжньому усвідомити, яка це втрата, можуть тільки ті, хто знав Валерія Гонту. Він був чесним, відвертим, наполегливо йшов до своєї мети, чим заслужив повагу багатьох людей. Його дім був відкритим для друзів, які могли знайти у нього підтримку. До останнього свого подиху не скаржився на труднощі, був людиною колосальної сили духу, енергетики. Його розповіді з життя хотілося слухати й слухати. А яким же був дотепником, яким життєрадісним і щирим!
Досі неможливо повірити, що Ковельщина втратила мужнього і сміливого воїна, а серце стискається від невимовного болю втрати. Валерій Гонта загинув за Україну, за кожного з нас, Він наближав день Перемоги як тільки міг. Обірвалося земне життя Героя, але пам'ять про нього житиме Вічно!
Запалімо свічку пам'яті. Нехай його душа знайде вічний спокій у Царстві Небесному. Слава Україні! Героям Слава!
Світлана ТРОЦЮК.
НА ЗНІМКАХ: Валерій ГОНТА під час військової служби; біля Ковельської міської ради.
Фото з домашнього архіву.
На нещодавньому засіданні топонімічної комісії, що створена і діє при міській раді, Ковельський міський голова Ігор Чайка повідомив, що прийнято рішення присвоїти колишній вулиці 40-річчя Перемоги ім'я Валерія Гонти. Мудре і правильне рішення!
До речі, імена загиблих Героїв, за пропозицією членів комісії, будуть присвоєні й іншим вулицям Ковеля, процес перейменування яких триває. Герої не вмирають!
Залишити коментар