Повідомлення в номер / “Щоб ніколи Сонце не перемогла гроза”

Нещодавно ковельчанин Андрій Вдовиченко, відомий як співак та музикант DOVI, на своїй сторінці в Instagram поширив фрагмент нової пісні. Зокрема, на відео звучить відомий уривок "Катерини" Тараса Шевченка: "Кохайтеся, чорнобриві, Та не з москалями, Бо москалі – чужі люди, Роблять лихо з вами…".

Андрій здивував слухачів цікавою подачею слів написаних майже два століття тому, але таких актуальних і сьогодні, вразив ліричним соло на гітарі, у чому він – справжній профі. Символічно, що на відео – музикант у вишиванці, яка теж має цінну історію та духовний зв'язок з минулим: "Перед зйомкою бабуся Тетяна дала мені дуже особливу річ. Це сорочка її батька, мого прадіда  Михайла. Їй більше 70 років", – розповів музикант. 

Нині під відео майже 40 тис. переглядів та сотні позитивних відгуків. Ковельчани впізнали місце зйомки, і це їх особливо зворушило. "Як гарно, чуттєво! Особливо приємно, коли лунає з рідної землі", – пишуть у коментарях.  

Своїм містом Андрій пишається і з теплом пригадує юні роки у Вербській школі. Знає і нашу газету, бо "Вісті Ковельщини" неодноразово згадувала його у своїх статтях, адже він часто виступав на різних масових заходах, займався громадською діяльністю. 

"Ковель. Моє рідне місто. Коли мені було 13, я співав на відкритті цього пам'ятника. І саме він є найвищим у світі монументом Кобзарю", – зазначив музикант у дописі на особистій сторінці.

Щодо композиції, де Андрій Вдовиченко є автором музики  та аранжування, то вона вже готова, й незабаром очікується її офіційний реліз. 

А розпочався музичний шлях співака завдяки татові Олександру, який ще в дитинстві прищепив сину любов до музики. Далі хлопець завзято опановував гру на гітарі у Ковельській школі мистецтв. Там доля звела його з мудрим і талановитим наставником Петром Оврудським. Тож Андрій адресує щирі слова вдячності своєму вчителю за здобуті знання, мистецький запал і творчий підхід у справі.

Вищу освіту хлопець здобув у Київській муніципальній академії музики імені Р. М. Глієра. Батьки вибір сина підтримали. Мама Ірина, звісно, хотіла, щоб Андрій вибрав заклад ближче дому, але тато наполіг обрати столицю, адже там більше можливостей для творчого розвитку. 

Сподівання юнака справдились, і перед ним відчинилися двері музичної індустрії. За цей час Андрій співпрацював з різними відомими артистами (здебільшого, в якості концертного і студійного гітариста), серед яких: Джамала, Jerry Heil, alyona alyona, Оля Полякова, Мішель Андраде, Гайтана, Ірина Білик, гурт Калуш та інші. 

– Як це працювати та спілкуватися з  людьми, яких ми бачимо лише з екранів? – питаю в музиканта. 

– Звісно, це дуже приємно! Спочатку й самому незвично було, а нині це – моя щоденна робота. Співпрацювати з такими людьми дуже приємно та легко. Безумовно у місці, де завжди панує творча атмосфера, виникають якісь непорозуміння, бо усі ми люди, у кожного особливе бачення та характер. 

– Андрію, чи думали раніше, що так може скластись доля? Ви мріяли про це? 

– Мріяв, але не думав, що хобі стане моєю професією, – відповів музикант. 

Столиця подарувала Андрію Вдовиченку не лише можливість розвиватись професійно. Тут, ще навчаючись в музичному інституті, він познайомився з майбутньою дружиною – харківчанкою Олександрою. Разом вони вже 10 років, з них 6 – одружені. Дві споріднені душі з різних куточків України, об'єднані музикою, сміливо називають Київ своїм домом.

Та війна розділила їх, як й тисячі інших українських сімей. Дружина та її рідні з Харкова прийняли непросте рішення виїхати до сусідньої Польщі, а Андрій залишився в Україні і поки що гостює у батьків. Пара не бачилась з початку війни, і дружина зробила неймовірний сюрприз, приїхавши на день народження до чоловіка, яке він зустрів у колі рідних в Ковелі. 

"30 років буває раз у житті!" – казала я бабусі, яка боялась відпускати мене саму в Україну. Більше 800 км шляху, майже 20 годин за кермом. Все заради того, щоб зробити свято для коханої людини", – розповіла Олександра.

Зрозуміло, що такі моменти дуже надихають, подружжя вірить та сподівається на швидку перемогу України, щоб кожна сім'я повернулася в свій дім, дочекалася кожного захисника живим та здоровим.

Андрій закликає усіх, в  міру можливості, донатити на потреби української армії: "Така підтримка від нас дуже цінна та необхідна, адже там – справжні Герої, які щодня ведуть боротьбу за нашу державу, наші життя, ризикуючи своїм! Це великий подвиг!".

Не менш важливим у боротьбі з ворогом є, звісно, мовне питання. Як розповів Андрій, живучи в Києві довгий час, мимоволі теж почав вживати у повсякденному житті мову окупанта. "Я чув її дуже часто, адже десь 70% населення нею спілкувалися. До того ж, поруч завжди дружина з Харкова,  з російськомовної сім'ї, яка вчилася у російськомовній школі. Нині у цьому питанні я став максимально принциповий, – спілкуюсь тільки українською. Олександра з рідними теж старається розмовляти солов'їною. Ми  вважаємо, що нині це дуже важливо". 

Під час війни Андрій Вдовиченко (DOVI) представив загалу ліричну й тривожну композицію "Це не сон". Автором музики є сам виконавець, а над текстом працювали спільно з Володимиром Самолюком, відомим, як Skofka. 

Слова пісні – слова душі кожного українця: "А ми молимося за те, щоб ніколи Сонце не перемогла гроза". Виконавець розповідає, що в перші дні адреналін зашкалював, мабуть тому все пам'ятається дуже розмито, наче уві сні, але впевнений, що цей страшний сон скоро cкінчиться. "Війна – це фронт і тил: ми молимось, щоб вони повертались, а вони борються за нас з вами, за тих, до кого хочеться повертатись. І немає нічого ціннішого, ніж обійми рідних, коли ці молитви справджуються. Віримо, молимося, чекаємо!".

Так, війна принесла багато втрат  і горя, але водночас навчила цінувати те, що маємо, своє рідне українське – землю, коріння, мову, звичаї. І саме в буремні часи ми чуємо талановиті голоси творчих людей, наших волинських земляків, зокрема, які підносять українську музику на новий рівень: створюють нове, відроджують забуте. На рівні державотворення нині твориться й нова сторінка української творчості. 

Аліна Романюк.

Нещодавно ковельчанин Андрій Вдовиченко, відомий як співак та музикант DOVI, на своїй сторінці в Instagram поширив фрагмент нової пісні. Зокрема, на відео звучить відомий уривок "Катерини" Тараса Шевченка: "Кохайтеся, чорнобриві, Та не з москалями, Бо москалі – чужі люди, Роблять лихо з вами…".

Андрій здивував слухачів цікавою подачею слів написаних майже два століття тому, але таких актуальних і сьогодні, вразив ліричним соло на гітарі, у чому він – справжній профі. Символічно, що на відео – музикант у вишиванці, яка теж має цінну історію та духовний зв'язок з минулим: "Перед зйомкою бабуся Тетяна дала мені дуже особливу річ. Це сорочка її батька, мого прадіда  Михайла. Їй більше 70 років", – розповів музикант. 

Нині під відео майже 40 тис. переглядів та сотні позитивних відгуків. Ковельчани впізнали місце зйомки, і це їх особливо зворушило. "Як гарно, чуттєво! Особливо приємно, коли лунає з рідної землі", – пишуть у коментарях.  

Своїм містом Андрій пишається і з теплом пригадує юні роки у Вербській школі. Знає і нашу газету, бо "Вісті Ковельщини" неодноразово згадувала його у своїх статтях, адже він часто виступав на різних масових заходах, займався громадською діяльністю. 

"Ковель. Моє рідне місто. Коли мені було 13, я співав на відкритті цього пам'ятника. І саме він є найвищим у світі монументом Кобзарю", – зазначив музикант у дописі на особистій сторінці.

Щодо композиції, де Андрій Вдовиченко є автором музики  та аранжування, то вона вже готова, й незабаром очікується її офіційний реліз. 

А розпочався музичний шлях співака завдяки татові Олександру, який ще в дитинстві прищепив сину любов до музики. Далі хлопець завзято опановував гру на гітарі у Ковельській школі мистецтв. Там доля звела його з мудрим і талановитим наставником Петром Оврудським. Тож Андрій адресує щирі слова вдячності своєму вчителю за здобуті знання, мистецький запал і творчий підхід у справі.

Вищу освіту хлопець здобув у Київській муніципальній академії музики імені Р. М. Глієра. Батьки вибір сина підтримали. Мама Ірина, звісно, хотіла, щоб Андрій вибрав заклад ближче дому, але тато наполіг обрати столицю, адже там більше можливостей для творчого розвитку. 

Сподівання юнака справдились, і перед ним відчинилися двері музичної індустрії. За цей час Андрій співпрацював з різними відомими артистами (здебільшого, в якості концертного і студійного гітариста), серед яких: Джамала, Jerry Heil, alyona alyona, Оля Полякова, Мішель Андраде, Гайтана, Ірина Білик, гурт Калуш та інші. 

– Як це працювати та спілкуватися з  людьми, яких ми бачимо лише з екранів? – питаю в музиканта. 

– Звісно, це дуже приємно! Спочатку й самому незвично було, а нині це – моя щоденна робота. Співпрацювати з такими людьми дуже приємно та легко. Безумовно у місці, де завжди панує творча атмосфера, виникають якісь непорозуміння, бо усі ми люди, у кожного особливе бачення та характер. 

– Андрію, чи думали раніше, що так може скластись доля? Ви мріяли про це? 

– Мріяв, але не думав, що хобі стане моєю професією, – відповів музикант. 

Столиця подарувала Андрію Вдовиченку не лише можливість розвиватись професійно. Тут, ще навчаючись в музичному інституті, він познайомився з майбутньою дружиною – харківчанкою Олександрою. Разом вони вже 10 років, з них 6 – одружені. Дві споріднені душі з різних куточків України, об'єднані музикою, сміливо називають Київ своїм домом.

Та війна розділила їх, як й тисячі інших українських сімей. Дружина та її рідні з Харкова прийняли непросте рішення виїхати до сусідньої Польщі, а Андрій залишився в Україні і поки що гостює у батьків. Пара не бачилась з початку війни, і дружина зробила неймовірний сюрприз, приїхавши на день народження до чоловіка, яке він зустрів у колі рідних в Ковелі. 

"30 років буває раз у житті!" – казала я бабусі, яка боялась відпускати мене саму в Україну. Більше 800 км шляху, майже 20 годин за кермом. Все заради того, щоб зробити свято для коханої людини", – розповіла Олександра.

Зрозуміло, що такі моменти дуже надихають, подружжя вірить та сподівається на швидку перемогу України, щоб кожна сім'я повернулася в свій дім, дочекалася кожного захисника живим та здоровим.

Андрій закликає усіх, в  міру можливості, донатити на потреби української армії: "Така підтримка від нас дуже цінна та необхідна, адже там – справжні Герої, які щодня ведуть боротьбу за нашу державу, наші життя, ризикуючи своїм! Це великий подвиг!".

Не менш важливим у боротьбі з ворогом є, звісно, мовне питання. Як розповів Андрій, живучи в Києві довгий час, мимоволі теж почав вживати у повсякденному житті мову окупанта. "Я чув її дуже часто, адже десь 70% населення нею спілкувалися. До того ж, поруч завжди дружина з Харкова,  з російськомовної сім'ї, яка вчилася у російськомовній школі. Нині у цьому питанні я став максимально принциповий, – спілкуюсь тільки українською. Олександра з рідними теж старається розмовляти солов'їною. Ми  вважаємо, що нині це дуже важливо". 

Під час війни Андрій Вдовиченко (DOVI) представив загалу ліричну й тривожну композицію "Це не сон". Автором музики є сам виконавець, а над текстом працювали спільно з Володимиром Самолюком, відомим, як Skofka. 

Слова пісні – слова душі кожного українця: "А ми молимося за те, щоб ніколи Сонце не перемогла гроза". Виконавець розповідає, що в перші дні адреналін зашкалював, мабуть тому все пам'ятається дуже розмито, наче уві сні, але впевнений, що цей страшний сон скоро cкінчиться. "Війна – це фронт і тил: ми молимось, щоб вони повертались, а вони борються за нас з вами, за тих, до кого хочеться повертатись. І немає нічого ціннішого, ніж обійми рідних, коли ці молитви справджуються. Віримо, молимося, чекаємо!".

Так, війна принесла багато втрат  і горя, але водночас навчила цінувати те, що маємо, своє рідне українське – землю, коріння, мову, звичаї. І саме в буремні часи ми чуємо талановиті голоси творчих людей, наших волинських земляків, зокрема, які підносять українську музику на новий рівень: створюють нове, відроджують забуте. На рівні державотворення нині твориться й нова сторінка української творчості.