Повідомлення в номер / Творять Перемогу своїми руками

Ось такі "кікімори" (на світлині – внизу у центрі) вже більше двох місяців плетуть волонтерки – ковельські жінки і переселенки. Вони зізнаються, що за тиждень можуть створити 3 – 4 таких "костюмів" для наших воїнів.

– Ми плетемо "кікімори" у формі плаща. Двох кольорів – зеленого та жовтого в залежності від регіону, – розповідає ініціатор проєкту "Кікімори" волонтерка Олена Мерзлякова. – Матеріалом для виготовлення маскувальних костюмів переважно нас забезпечують люди, люди звідусіль, які не забарилися відгукнутися на наш заклик. 

Окрім того, закуповуємо нитки, розпускаємо в’язаний одяг, придбаний у "секонд хендах", розпускаємо на мотузки конопляні мішки. Технологію виробництва обговорювала з волонтерами, з якими довгий час підтримую зв'язок й котрі з 2014 року займаються цією справою. 

Раджуся з приводу цього з військовими. Велику роботу в цьому плані проводить ковельчанка, співзасновниця проєкту, моя колега-волонтерка Наталія Семенюк, яка також, не зволікаючи, приєдналася до цієї роботи. Моя донька Вероніка відповідальна за виробничий процес, вона весь час на місці з нашими помічницями. Ми працюємо однією командою.

За словами волонтерки, "кікімори" – серед пунктів про першочергові потреби наших захисників на фронті. Вони необхідні розвідникам, снайперам, прикордонникам, адже ці маскувальні костюми допомагають нашим військовим “зливатися” з природою. Відтак абсолютно непомітні, вони відправляють ворога слідом за російським кораблем.

– Бійців, які хочуть отримати такі "кікімори", дуже багато, – продовжує Олена. – Як взялися за цю справу, то черга була розписана на місяць уперед. На постійній основі в нас працює 10 волонтерів, які майструють "кікімори". Неабияк допомагають дівчата з ТРЦ "Брістоль", працівниці брестського ринку: вони розпускають нитки, ріжуть їх потрібних розмірів. Загалом на сьогодні ми сплели 35 "кікімор", які, дай Боже, допоможуть хлопцям вціліти, зроблять їх невидимими для ворожого ока. 

Готовий захисний одяг бійці забирають самі або ж доправляють їх волонтери, які напряму з ними працюють. А ще відправляю поштою за власний рахунок.

– Наші "кікімори" уже слугують бійцям, які воюють в районах Бахмуту й Мар'янівки, є в хлопців на кордоні з білоруссю. Робимо їх, зокрема, й під замовлення. А, отже, треба знати, де бійці знаходяться, щоб розуміти – плести повністю зелені чи, може, потрібно додати жовтого тощо. А ще треба знати, яку боєць роботу виконує на війні, від цього теж залежить, яку робити "кікімору", – розповідає виробничі подробиці пані Олена. 

Розповідає, що приймають у дар всі в’язані речі відтінків зеленого, жовтого кольорів. Добре, щоб це були натуральні матеріали, бо важлива й безпека наших воїнів.

– Отож, сьогодні саме на цій роботі зосереджена Ваша волонтерська увага?

– Не лише. Є багато завдань. Допомагаємо продуктами, бо з цим на передовій бувають труднощі, – говорить далі моя співрозмовниця. – Вдячна всім землякам, які не стоять осторонь цієї справи, чим можуть діляться. Зокрема, приватному підприємству "Агро В", завдяки якому наші захисники мають можливість поповнювати свої продовольчі запаси. 

Втілюємо й інші плани. Уже домовилася з однодумцями, які будуть готувати для бійців на передову домашнє згущене молоко, випічку, закривати тушонку, рибні консерви тощо. Наші землячки, які у зв’язку з війною виїхали за кордон, звідти пересилають продукцію для виробництва згущеного молока. Люди зносять банки, пообіцяли крупи та борошно, допомагають коштами. Зараз домовляємося про закупівлю м’яса.  

– Ви кажете, на фронті виникають певні проблеми з продуктами. Чому вони виникають?

– Тут нічого дивного, адже в окремих регіонах у радіусі 50 - 100 кілометрів ніде нічого немає. Переслати продукти теж непросто, бо хлопці не знають, де будуть завтра. Але, попри пов’язані з цим труднощі, нам таки вдається доводити розпочаті справи до кінця. Всіх зусиль докладаю для цього, бо не можу інакше, адже знаю багатьох хлопців, які зараз воюють, з 2014 року.   

– Що надихає Вас, волонтерів, сьогодні найбільше?

– Нам потрібно щодня мати якусь справу, яка буде давати розуміння, що щось робимо для хлопців, які там. Ми в кожну "кікімору" замотуємо побажання для воїнів, щоби солдати відчули наші підтримку і тепло. А вони нам подяки присилають навзаєм. Це окрилює. 

Вікторія ЗІНЧУК.

Ось такі "кікімори" (на світлині – внизу у центрі) вже більше двох місяців плетуть волонтерки – ковельські жінки і переселенки. Вони зізнаються, що за тиждень можуть створити 3 – 4 таких "костюмів" для наших воїнів.

– Ми плетемо "кікімори" у формі плаща. Двох кольорів – зеленого та жовтого в залежності від регіону, – розповідає ініціатор проєкту "Кікімори" волонтерка Олена Мерзлякова. – Матеріалом для виготовлення маскувальних костюмів переважно нас забезпечують люди, люди звідусіль, які не забарилися відгукнутися на наш заклик. 

Окрім того, закуповуємо нитки, розпускаємо в’язаний одяг, придбаний у "секонд хендах", розпускаємо на мотузки конопляні мішки. Технологію виробництва обговорювала з волонтерами, з якими довгий час підтримую зв'язок й котрі з 2014 року займаються цією справою. 

Раджуся з приводу цього з військовими. Велику роботу в цьому плані проводить ковельчанка, співзасновниця проєкту, моя колега-волонтерка Наталія Семенюк, яка також, не зволікаючи, приєдналася до цієї роботи. Моя донька Вероніка відповідальна за виробничий процес, вона весь час на місці з нашими помічницями. Ми працюємо однією командою.

За словами волонтерки, "кікімори" – серед пунктів про першочергові потреби наших захисників на фронті. Вони необхідні розвідникам, снайперам, прикордонникам, адже ці маскувальні костюми допомагають нашим військовим “зливатися” з природою. Відтак абсолютно непомітні, вони відправляють ворога слідом за російським кораблем.

– Бійців, які хочуть отримати такі "кікімори", дуже багато, – продовжує Олена. – Як взялися за цю справу, то черга була розписана на місяць уперед. На постійній основі в нас працює 10 волонтерів, які майструють "кікімори". Неабияк допомагають дівчата з ТРЦ "Брістоль", працівниці брестського ринку: вони розпускають нитки, ріжуть їх потрібних розмірів. Загалом на сьогодні ми сплели 35 "кікімор", які, дай Боже, допоможуть хлопцям вціліти, зроблять їх невидимими для ворожого ока. 

Готовий захисний одяг бійці забирають самі або ж доправляють їх волонтери, які напряму з ними працюють. А ще відправляю поштою за власний рахунок.

– Наші "кікімори" уже слугують бійцям, які воюють в районах Бахмуту й Мар'янівки, є в хлопців на кордоні з білоруссю. Робимо їх, зокрема, й під замовлення. А, отже, треба знати, де бійці знаходяться, щоб розуміти – плести повністю зелені чи, може, потрібно додати жовтого тощо. А ще треба знати, яку боєць роботу виконує на війні, від цього теж залежить, яку робити "кікімору", – розповідає виробничі подробиці пані Олена. 

Розповідає, що приймають у дар всі в’язані речі відтінків зеленого, жовтого кольорів. Добре, щоб це були натуральні матеріали, бо важлива й безпека наших воїнів.

– Отож, сьогодні саме на цій роботі зосереджена Ваша волонтерська увага?

– Не лише. Є багато завдань. Допомагаємо продуктами, бо з цим на передовій бувають труднощі, – говорить далі моя співрозмовниця. – Вдячна всім землякам, які не стоять осторонь цієї справи, чим можуть діляться. Зокрема, приватному підприємству "Агро В", завдяки якому наші захисники мають можливість поповнювати свої продовольчі запаси. 

Втілюємо й інші плани. Уже домовилася з однодумцями, які будуть готувати для бійців на передову домашнє згущене молоко, випічку, закривати тушонку, рибні консерви тощо. Наші землячки, які у зв’язку з війною виїхали за кордон, звідти пересилають продукцію для виробництва згущеного молока. Люди зносять банки, пообіцяли крупи та борошно, допомагають коштами. Зараз домовляємося про закупівлю м’яса.  

– Ви кажете, на фронті виникають певні проблеми з продуктами. Чому вони виникають?

– Тут нічого дивного, адже в окремих регіонах у радіусі 50 - 100 кілометрів ніде нічого немає. Переслати продукти теж непросто, бо хлопці не знають, де будуть завтра. Але, попри пов’язані з цим труднощі, нам таки вдається доводити розпочаті справи до кінця. Всіх зусиль докладаю для цього, бо не можу інакше, адже знаю багатьох хлопців, які зараз воюють, з 2014 року.   

– Що надихає Вас, волонтерів, сьогодні найбільше?

– Нам потрібно щодня мати якусь справу, яка буде давати розуміння, що щось робимо для хлопців, які там. Ми в кожну "кікімору" замотуємо побажання для воїнів, щоби солдати відчули наші підтримку і тепло. А вони нам подяки присилають навзаєм. Це окрилює.