Наша розмова – з начальником управління культури, молоді, спорту та туризму Ковельського міськвиконкому, депутатом Ковельської міської ради Андрієм Мигулею.
ххх
– Андрію Дмитровичу, перш, ніж ми перейдемо до питань, які стосуються Вашої професійної діяльності, хотілося б дізнатися, як війна вплинула за цей час на Вас?
– Для мене, як і для всіх українців, не було новиною, що росія може напасти. Але, попри це, 24 лютого стало несподіваним ударом – складно було сприйняти жахливу реальність. Безперечно, як будь-якій людині, мені не хотілося в це вірити. Хотілося вірити, що станеться якесь диво, і війна не розпочнеться, попри всі прогнози наших закордонних партнерів.
У перші дні війни Ковельщину, як, власне, всю Україну огорнула хвиля патріотизму, супротиву російському окупанту та бажання боронити свій край, рідну країну непохитно. Велика кількість наших земляків одразу ж прийшли на пункти збору ТРО, не маючи ані військового досвіду, ані форми із засобами захисту, ані належної бойової підготовки та відповідного інструктажу.
Ми стали згуртованими, сильними, хоробрими. Приклад – наші мужні захисники, невтомні волонтери.
До волонтерського руху з перших днів війни долучилися, зокрема, й заклади сфери культури та спорту Ковельської громади. Заручившись підтримкою всіх працівників управління культури, молоді, спорту та туризму міськвиконкому, почали створювати гуманітарні центри в населених пунктах громади на базі будинків культури та бібліотек, де наші працівники приймали продукти, одяг, інші речі, які потім доставлялися у Ковель.
На той час волонтерський центр розташовувався в Ковельській комплексній ДЮСШ ім. Євгена Кондратовича, де спільними силами розгорнули осередок, в якому акумулювалася допомога, в першу чергу, для військових, згодом – людей, котрих війна вигнала з рідного дому.
Майже три місяці ми працювали в режимі нон-стоп: вдень і вночі. А згодом, поступово влилися в близьку нам сферу діяльності – працювали і працюємо на культурній ниві та у спортивній сфері: проводили змагання, відновили заняття з дітьми. Наші учасники художньої самодіяльності дали велику кількість концертів, як їх називаємо "під вербою", на підтримку ЗСУ, їздили з концертами для наших військовослужбовців.
Проводили загальноміські заходи, зокрема, до Дня Державного прапора, Дня пам'яті захисників України. Планували й заходи до Дня Незалежності України, які зі зрозумілих причин відтермінували, але їх частину реалізуємо на свято квітів та урожаю, яке плануємо провести у вересні-жовтні. Сільські спортивні заклади і заклади культури також відновили свою роботу. Ми й надалі продовжуємо допомагати армії та людям, котрі сьогодні цього потребують найбільше.
Окремі наші колеги зі сфери культури та спорту призвані до лав Збройних Сил України і сьогодні захищають країну на передовій.
– З перших днів війни ковельські спортсмени, культпрацівники – у волонтерських рядах. Розкажіть, як сьогодні організована ця робота?
– Роботи завжди вистачає. Співпрацюємо з іншими країнами. Сьогодні, як і у перші місяці війни, потужно допомагають нам міста-партнери - польська Ленчна та німецький Барзінгхаузен.
Їздили з колективом "Намисто" в м. Тарнув для збору коштів на відновлення Харкова. Нещодавно наші народні аматорські колективи "Намисто" і "Барви" побували з концертами у Ленчні, де збирали кошти на відбудову нашого міста-партнера Бучі.
Приємно, до щему в душі, бачити емоції, з якими нас зустрічали у кожному місті: зі сльозами на очах, зі словами підтримки. У багатьох містах майорять синьо-жовті стяги – на житлових будинках, магазинах тощо.
У Ковелі також проводяться благодійні акції на підтримку української армії. Двадцять відсотків від заробітної плати два місяці поспіль наші працівники відраховували задля відбудови м. Бучі.
Сьогодні ми взяли на себе не тільки концертну діяльність, але, на жаль, й сумну місію – поховання наших Героїв.
– Ви очолюєте управління культури, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради. Яка ситуація у цій сфері?
– Не буду повторюватися, лише скажу, що, незважаючи на складну ситуацію, ми не забували про свої "прямі" обов'язки: протягом літа працювали над тим, щоб наші заклади з першого вересня відкрили двері для своїх вихованців. Ще влітку відновили роботу спортивні секції, мистецькі гуртки, проводилися репетиції в колективах.
У Ковельській КДЮСШ імені Євгена Кондратовича після ремонту відкрили басейн. За проханням жителів міста зробили це завчасно, хоч зазвичай плавальний сезон розпочинається у жовтні.
Сьогодні так налаштували роботу, щоб не тільки місто мало можливості для естетичного виховання дітей. Так, у с. Тойкуті функціонує філіал школи мистецтв, в населених пунктах нашої громади працюють викладачі гуртків естетичного виховання. Діють і спортивні секції.
– На Вашу думку, яка роль культури під час війни?
– Роль культури не тільки у час війни, але й завжди дуже важлива. Але сьогодні її роль примножена удвічі, адже ніщо так, як пісня, віршоване слово, не можуть підтримати дух бійців, підбадьорити наших співвітчизників, які постраждали від війни. Саме з цією метою вже третій місяць поспіль у Ковельському культурно-просвітницькому центрі діє школа арт-терапії, яка прийняла у свої стіни понад 200 сімей. Ми об'єднали цих людей, дітки знайшли нових друзів, відкрили для себе нові захоплення, пригадали старі. З дітками приходять їхні батьки, бабусі з дідусями. У свою чергу, ми задіяли усю сферу діяльності. Згуртувалися. Щоб краще комунікувати, створили сторінку у Фейсбуці, групу у Вайбері. Привозили для наших юних вихованців велосипеди, ролики, скейти для того, щоб заохотити дітей, мотивувати.
– Сьогодні Україна живе у новій жорстокій реальності: українська нація відстоює своє право на існування, свою ідентичність, культуру, історію та право вільно жити на своїй землі. Як нам зберегти наш культурний фонд для майбутніх поколінь? Як не втратити культурні здобутки, які зараз утримуємо такою великою ціною?
– Це питання – дуже широке, глобальне. Його треба проектувати і вирішувати уже зараз.
Якщо говорити про матеріальні цінності, то, що стосується Волинського краєзнавчого музею, всі цінні речі звідти були вивезені. Щодо Ковельського історичного музею, то були закуплені спеціальні саркофаги, де й розмістили найцінніші експонати.
Наша культурна спадщина – в першу чергу, наші церкви (ковельський костел, найстаріший на Волині Дмитрівський храм в Гішині, храм в с. Доротищі та ін.). Багато в нас є пам'яток культури місцевого значення, окремі з яких підпадають під декомунізацію. Сьогодні над цим працює комісія для проведення обстеження місцевих пам'яток культури та архітектури. Зносити ми нічого не маємо права, можемо тільки згідно з рішенням обласної комісії демонтувати деякі фрагменти цих об’єктів. Водночас працює топонімічна комісія з перейменування вулиць у Ковелі.
Але, як на мене, не менш важливо зберегти культурну спадщину в наших серцях, бо культурна спадщина – це ще й українське слово, українська пісня, українські сорочки з бабиної скрині…
– Ви – депутат Ковельської міської ради, заступник голови депутатської комісії з питань планування, бюджету і фінансів. Чи всі поставлені завдання вдалося виконати? Які виклики постали нині перед Вами як депутатом, в умовах війни?
– Як депутат, голова депутатської фракції Аграрної партії України, заступник голови бюджетної комісії намагаюся підтримувати всі адекватні рішення. В першу чергу, ми підтримали питання щодо облаштування приміщень для тимчасового перебування громадян, ремонту вулиць та доріг, виділення коштів на ремонт котелень. Сьогодні приймаємо важливі рішення стосовно підтримки української армії, допомоги військовим. У перші місяці війни кошти спрямовували на територіальну оборону. На жаль, багато загинуло наших Героїв-земляків, на підтримку рідних яких виділялися кошти з міського бюджету.
Ті кошти, які спрямовувалися на розвиток різних галузей, зберігаються на казначейських рахунках. Капітальні ремонти не відбуваються у зв'язку з воєнним станом. У сферах культури та спорту мали багато планів. Зокрема, Ковельська КДЮСШ імені Євгена Кондратовича потрапила в сотню дитячо-юнацьких спортивних шкіл, які отримали фінансування з Державного бюджету на реконструкцію. На початку року були спрямовані кошти на облаштування нового музею, де зараз знаходиться гуманітарний центр.
У нас незавершені роботи на стадіоні "Локомотив". На жаль, ці кошти також сьогодні не можемо використовувати. Маємо утримувати в належному стані стадіон "Верес", який перейшов у комунальну власність міста.
Що стосується інших своїх депутатських повноважень, то до мене звертається дуже багато людей з різних питань. Серед іншого з дружиною, депутатом міської ради Оленою Мигулею, за кошти депутатського фонду посприяли в облаштуванні ЗЗСО № 2.
Працюю в комісії "Власний дім", тому звертаються люди, аби отримати допомогу за цією програмою.
На моєму робочому столі завжди не один десяток звернень від мешканців Ковельської громади: на лікування, інші соціальні потреби, щодо працевлаштування, влаштування дітей у різні студії та гуртки тощо. Працюю у владі вже двадцять років, тому люди мене знають і звертаються. У мене є хороший досвід депутатської роботи, адже попередні чотири скликання був депутатом Ковельської районної ради.
Відзначу й єдність представників усіх фракцій Ковельської міської ради. Попри приналежність до різних політичних сил, ми відклали вбік усі протистояння і зараз працюємо спільно на благо Ковельської громади, Волині, України та Перемоги.
– Як вважаєте, що потрібно нам для Перемоги?
– Нам треба ще більше згуртуватися, підтримувати один одного. Менше поширювати негативну інформацію. Не потрібно розголошувати новини про сьогоднішню ситуацію, які носять й позитивний зміст, бо цього, можливо, комусь не варто знати. Ми багато про це говоримо по телефону, обговорюємо в соцмережах, а в результаті маємо таку велику кількість ворожих пострілів в одну чи іншу точку.
Полюбити слід себе, оточуючих, Україну. Комусь, може, варто поїхати в Бучу чи Ірпінь, пройтися тими стежками, де проливалася українська кров, і тоді, можливо, перехочеться гучно святкувати щось в кафе чи ресторанах, з розмахом відпочивати за кордоном, як це, на жаль, нерідко відбувається сьогодні.
Маємо вірити, молитися за Перемогу. Допомагати нашим військовим і гривнею, і добрим словом. Підтримувати сім ї наших бійців. Гордо заявляти, що ми – єдиний народ, українці, й іншими не хочемо бути.
Розмову вела Вікторія ЗІНЧУК.
Залишити коментар