Повідомлення в номер / Передплата-2023: а ви з ким

Ранок. Сіро й похмуро. У перехожих на душі теж мряка —   кожного хвилює   війна... 

В такий час хочеться чогось духовного, заспокійливого.

- Куди поспішаєш? - чую знайомий голос.

- Як куди? День передплатника сьогодні. “Вісті” хочу передплатити.

- Не варто. Я їх не передплачую — там немає чого читати, одна реклама.

- Ну й ти видав! В кожному номері — пригорща цікавої інформації з місцевого буття-життя....

- Не перебільшуй. Он бачиш: знайомі хлопці ідуть. Давай запитаємо: “Іване, ти передплачуєш “Вісті Ковельщини”?- “Ні”. - “А ти, Петре?” - “Ні”.

Переконався?

- Постривай, не спіши... Іване, ти останнім часом, яку книгу читав?

-Йой, коли то було? Не пам’ятаю.

- А ти, Петре, бібліотечку маєш?

- Ти про що? 

- Отак, друже мій, багато хто взагалі нічого не читає. А щоб виправдати своє невігластво, кажуть: “не така” газета, журнал, книги. У їх свідомість міцно “вкоренився” телеящик, в інших — смартфон, айфон.

l

Ось така розмова: і прикро, і сумно, і боляче...

Центральна влада давно втратила інтерес до місцевих друкованих видань. “За бортом” важливої інформації опинилась велика когорта людей старшого віку, бо збідніла матеріально, а тепер ще й духовно-інформаційно. Десь поспівчуваєш, бо при теперішній скруті багатьом не до книг та газет. До них, на жаль, долучаються представники малого і середнього бізнесу.

Я з газетою дружу більше тридцяти років. У “Вістях” - історія  Ковельщини в людях та особистостях. Газета завжди була рупором трудового класу, його соціальних і політичних амбіцій. “Вісті” попереду всіх політиків несли прапор Незалежності. А скільки з газети вийшло видатних літераторів та журналістів!

Повір, шановний читачу,  я ні на йоту не перебільшую, не- возвеличую значення “Вістей Ковельщини”. Бувають в ній для окремих читачів і не цікаві публікації, адже в кожного  свої запити, смаки, відповідний рівень інтелекту. Але газета має бути, попри всі соціальні, економічні, політичні негаразди. 

По-перше, це — бренд Ковельщини. За оцінками експертів-фахівців, видання є одним з кращих серед місцевих видань Волині, і не тільки.

Інша необхідність збереження “міськрайонки” полягає в тому, що “Вісті” є своєрідним творцем культурно-літературного середовища, яке так потрібно сьогодні. Газета запрошує до себе талановитих літераторів-початківців і, разом із тим, підтримує тих, що із досвідом. На моїх очах вдосконалювалась творча майстерність таких творців українського Слова, як Іван Оринчак, Віталій Лихобицький, Ігор Вижовець, Іван Ярошик, Олена Чабан, Олена Мокроусова (на жаль покійна), Яків Лавренко, Федір Савлук та інших.

Газета надає їм трибуну для реалізації свого таланту, а вони славлять свій рідний край, Україну. Подумайте самі, наскільки збіднів би інформаційний простір без них і газети.

То ж, шановний наш не- передплатнику,  зміни думку і поспіши до листоноші чи в поштове відділення, і за відносно невелику плату ти отримаєш духовно-культурно-інформаційну свічку на цілий рік або хоча б на пів року.   

А наостанок – поетичні рядки, які присвячую легендарним Збройним Силам України.

Ми боремось! Ми переможемо орду!

Живем, поки живем,

Поки є дух і сила — дієм.

А за спиною — злість з

  ножем:

Чатує банда раші - змія.

І ми йдемо у новий бій

За волю, долю і за свято.

Сини народу! Шикуйтесь

       в стрій –

Ми сильні, нас не

  залякати.

І легендарні вої ЗСУ

На суші, в небі і на морі

Несуть на крилах мужності

  весну,

Чумацький шлях – це

  пантеон Героїв.

У кожного – своя ясна

  зоря 

У ріднім краї: мати і

  кохана,

А в небесах на всі світи сія

Незламність українська

  нездоланна.

Світіть! Світіть! Сіяйте,

  зорі!

Ми боремось! Ми

  переможемо орду!

І буде дім, І буде небо й

        море – 

Нікому не спинить нашу

      святу ходу.

Коли закінчиться війна...

Коли закінчиться війна, 

Народу шлях фатальний, 

Тоді співуча цвіт-весна

Мелодію заграє

  величальну.

Коли закінчиться війна, 

Ми відбудуєм нову хату.

В нас долі іншої нема, 

Як із страждання

  воскресати.

Коли закінчиться війна,

Й сльозу останню витре

  мати,

Тоді рашистський сатана

В пекельному вогні буде

  палати.

Коли закінчиться війна,

Коханя в щасті возсіяє, 

І буде він, і будЕ вона, 

І сміх дитячий в отчім

  краї.

Молюся в надіях, чекаю на

  день

Сонячний, лагідний, у

  праці мирний.

Ми тоді заспіваєм веселих

  пісень, 

Скупаєм в любові Україну

  рідну!

Анатолій Семенюк. 

Ранок. Сіро й похмуро. У перехожих на душі теж мряка —   кожного хвилює   війна... 

В такий час хочеться чогось духовного, заспокійливого.

- Куди поспішаєш? - чую знайомий голос.

- Як куди? День передплатника сьогодні. “Вісті” хочу передплатити.

- Не варто. Я їх не передплачую — там немає чого читати, одна реклама.

- Ну й ти видав! В кожному номері — пригорща цікавої інформації з місцевого буття-життя....

- Не перебільшуй. Он бачиш: знайомі хлопці ідуть. Давай запитаємо: “Іване, ти передплачуєш “Вісті Ковельщини”?- “Ні”. - “А ти, Петре?” - “Ні”.

Переконався?

- Постривай, не спіши... Іване, ти останнім часом, яку книгу читав?

-Йой, коли то було? Не пам’ятаю.

- А ти, Петре, бібліотечку маєш?

- Ти про що? 

- Отак, друже мій, багато хто взагалі нічого не читає. А щоб виправдати своє невігластво, кажуть: “не така” газета, журнал, книги. У їх свідомість міцно “вкоренився” телеящик, в інших — смартфон, айфон.

ххх

Ось така розмова: і прикро, і сумно, і боляче...

Центральна влада давно втратила інтерес до місцевих друкованих видань. “За бортом” важливої інформації опинилась велика когорта людей старшого віку, бо збідніла матеріально, а тепер ще й духовно-інформаційно. Десь поспівчуваєш, бо при теперішній скруті багатьом не до книг та газет. До них, на жаль, долучаються представники малого і середнього бізнесу.

Я з газетою дружу більше тридцяти років. У “Вістях” - історія  Ковельщини в людях та особистостях. Газета завжди була рупором трудового класу, його соціальних і політичних амбіцій. “Вісті” попереду всіх політиків несли прапор Незалежності. А скільки з газети вийшло видатних літераторів та журналістів!

Повір, шановний читачу,  я ні на йоту не перебільшую, не- возвеличую значення “Вістей Ковельщини”. Бувають в ній для окремих читачів і не цікаві публікації, адже в кожного  свої запити, смаки, відповідний рівень інтелекту. Але газета має бути, попри всі соціальні, економічні, політичні негаразди. 

По-перше, це — бренд Ковельщини. За оцінками експертів-фахівців, видання є одним з кращих серед місцевих видань Волині, і не тільки.

Інша необхідність збереження “міськрайонки” полягає в тому, що “Вісті” є своєрідним творцем культурно-літературного середовища, яке так потрібно сьогодні. Газета запрошує до себе талановитих літераторів-початківців і, разом із тим, підтримує тих, що із досвідом. На моїх очах вдосконалювалась творча майстерність таких творців українського Слова, як Іван Оринчак, Віталій Лихобицький, Ігор Вижовець, Іван Ярошик, Олена Чабан, Олена Мокроусова (на жаль покійна), Яків Лавренко, Федір Савлук та інших.

Газета надає їм трибуну для реалізації свого таланту, а вони славлять свій рідний край, Україну. Подумайте самі, наскільки збіднів би інформаційний простір без них і газети.

То ж, шановний наш не- передплатнику,  зміни думку і поспіши до листоноші чи в поштове відділення, і за відносно невелику плату ти отримаєш духовно-культурно-інформаційну свічку на цілий рік або хоча б на пів року.   

А наостанок – поетичні рядки, які присвячую легендарним Збройним Силам України.

Коли закінчиться війна, 

Народу шлях фатальний, 

Тоді співуча цвіт-весна

Мелодію заграє величальну.

Коли закінчиться війна, 

Ми відбудуєм нову хату.

В нас долі іншої нема, 

Як із страждання воскресати.

Коли закінчиться війна,

Й сльозу останню витре мати,

Тоді рашистський сатана

В пекельному вогні буде палати.

Коли закінчиться війна,

Коханя в щасті возсіяє, 

І буде він, і будЕ вона, 

І сміх дитячий в отчім краї.

Молюся в надіях, чекаю на день

Сонячний, лагідний, у праці мирний.

Ми тоді заспіваєм веселих пісень, 

Скупаєм в любові Україну рідну!