Повідомлення в номер / На часі!

Останні кадрові зміни на Печерських пагорбах,  оприлюднені у ЗМІ факти корупції у вищих ешелонах української влади викликали неабиякий розголос.

Дехто сумнівається, а чи варто про ці потворні явища  говорити нині, в період воєнного стану, у час, коли на полях битв з путінською росією вирішується доля  України? От, мовляв, переможемо агресора, відновимо кордони, тоді й візьмемося наводити  лад у власній хаті. 

Переконаний: наступ на мародерів цілком на часі! Щоправда, розпочався він трохи із запізненням. Розгортати його потрібно було з перших днів війни, коли зухвалий ворог мріяв про паради у Києві, знищення президента та його оточення, чинив неподобства у  Бучі, Гостомелі та інших містах і селах країни. І свідомо чи несвідомо йому служили відверті й замасковані вороги народу, котрі діяли за правилом: "Кому війна, кому матір рідна вона".

Згадаймо повідомлення  про випадки розкрадання гуманітарної допомоги, зловживання з її розподілом, злодійством в армії, що з'явилися ще на початку широкомасштабного вторгнення московії в Україну. Якби тоді ефективно попрацювали силові структури, органи державної безпеки, прокуратури, ми б не мали тих болючих  проблем у суспільстві, які згодом далися взнаки. І перемоги  наші на фронті виявилися б, можливо, більш значущими, аніж у той час. Бо коли ЗСУ озброєні, оснащені, нагодовані, взуті й одягнуті належним чином, воїни почуваються впевненіше і воюють сміливіше.

Але ж ні: декому захотілося "погріти руки" на благодійній допомозі Заходу, за старою звичкою вкрасти те, що йому не належало. "Війна все  спише”, – зухвало думали. Багатьом, до речі, це вдавалося, про що свідчать публікації в пресі, передачах радіо і телебачення (навіть волинських). Хапуг не зупинило ні обурення військових, котрі щодня мерзли і не завжди доїдали в окопах, проливали кров за рідну землю, ні голоси правозахисників, ні викривальні матеріали журналістів, ні навіть голоси міжнародних спостерігачів.

Можливо, я занадто жорстокий  і негуманний, але скажу так: якби тоді притягли до відповідальності декілька корупціонерів, судили їх  за законами військового часу, а декого й розстріляли б, це пішло б тільки на користь  справі. Однак, боюсь, що частині високопосадовців їх "витівки" зійдуть  з рук. Хіба контроль міжнародних інспекторів, передовсім американських, які вже прибувають до України, завадить спустити  все на "гальмах". Адже наші зарубіжні союзники-партнери не для того витрачають   кошти своїх платників податків, щоб їх використовували українські горе-патріоти для особистого збагачення. На  Заході закон для всіх один, і порушувати його не дозволено нікому.

Звичайно, прикро і неприємно писати про такі потворні речі у час, коли свої молоді життя віддають за Україну її захисники. Але писати, говорити, показувати потрібно. Корупція – це один із різновидів запроданства і колаборанства, з яким маємо безкомпромісно боротися. Боротися заради того, щоб перемогти орду на фронті.

Охрім СВИТКА. 

Останні кадрові зміни на Печерських пагорбах,  оприлюднені у ЗМІ факти корупції у вищих ешелонах української влади викликали неабиякий розголос.

Дехто сумнівається, а чи варто про ці потворні явища  говорити нині, в період воєнного стану, у час, коли на полях битв з путінською росією вирішується доля  України? От, мовляв, переможемо агресора, відновимо кордони, тоді й візьмемося наводити  лад у власній хаті. 

Переконаний: наступ на мародерів цілком на часі! Щоправда, розпочався він трохи із запізненням. Розгортати його потрібно було з перших днів війни, коли зухвалий ворог мріяв про паради у Києві, знищення президента та його оточення, чинив неподобства у  Бучі, Гостомелі та інших містах і селах країни. І свідомо чи несвідомо йому служили відверті й замасковані вороги народу, котрі діяли за правилом: "Кому війна, кому матір рідна вона".

Згадаймо повідомлення  про випадки розкрадання гуманітарної допомоги, зловживання з її розподілом, злодійством в армії, що з'явилися ще на початку широкомасштабного вторгнення московії в Україну. Якби тоді ефективно попрацювали силові структури, органи державної безпеки, прокуратури, ми б не мали тих болючих  проблем у суспільстві, які згодом далися взнаки. І перемоги  наші на фронті виявилися б, можливо, більш значущими, аніж у той час. Бо коли ЗСУ озброєні, оснащені, нагодовані, взуті й одягнуті належним чином, воїни почуваються впевненіше і воюють сміливіше.

Але ж ні: декому захотілося "погріти руки" на благодійній допомозі Заходу, за старою звичкою вкрасти те, що йому не належало. "Війна все  спише”, – зухвало думали. Багатьом, до речі, це вдавалося, про що свідчать публікації в пресі, передачах радіо і телебачення (навіть волинських). Хапуг не зупинило ні обурення військових, котрі щодня мерзли і не завжди доїдали в окопах, проливали кров за рідну землю, ні голоси правозахисників, ні викривальні матеріали журналістів, ні навіть голоси міжнародних спостерігачів.

Можливо, я занадто жорстокий  і негуманний, але скажу так: якби тоді притягли до відповідальності декілька корупціонерів, судили їх  за законами військового часу, а декого й розстріляли б, це пішло б тільки на користь  справі. Однак, боюсь, що частині високопосадовців їх "витівки" зійдуть  з рук. Хіба контроль міжнародних інспекторів, передовсім американських, які вже прибувають до України, завадить спустити  все на "гальмах". Адже наші зарубіжні союзники-партнери не для того витрачають   кошти своїх платників податків, щоб їх використовували українські горе-патріоти для особистого збагачення. На  Заході закон для всіх один, і порушувати його не дозволено нікому.

Звичайно, прикро і неприємно писати про такі потворні речі у час, коли свої молоді життя віддають за Україну її захисники. Але писати, говорити, показувати потрібно. Корупція – це один із різновидів запроданства і колаборанства, з яким маємо безкомпромісно боротися. Боротися заради того, щоб перемогти орду на фронті.