Повідомлення в номер / А все – через розкіш…

Михалка та Ярину у віддаленому селі вважали авторитетними людьми. Які б не бували поважні люди з району чи області, місцеве начальство вело їх у цю душевно щедру сім'ю на обід. А господарі любили пригощати начальників та й ще могорич і закуску давали у дорогу. 

Подружжя дало путівку у життя двом своїм дітям. Старша Ганна вийшла заміж за сусіда. Невдовзі батьки побудували молодій сім'ї нову хату, на той час – найкращу у селі. Але чомусь так склалось, що батьки більшу любов та увагу приділяли сину Миколі. Микола після закінчення професійно-технічного училища подався шукати постійну роботу у столиці. Молодого здорового чоловіка прийняли працювати в один з відділків міліції міста Києва. Миколі подобалась робота, і незадовго він завоював авторитет у колективі. 

Час летів швидко. Із столиці батьки довідувались про життя сина із листів. А в одному з них повідомив, що знайшов дуже гарну дівчину для створення сім'ї і незабаром приїде з нею додому. 

…Батьки чекали молодят у п'ятницю перед Пасхою. Віддалене від райцентру село ще не мало автобусного сполучення. То ж батькові довелось виїжджати підводою в сусіднє село. А Ярина тим часом готувала гостям пісний обід, виглядаючи через вікно гостей. Невдовзі вже їх зустрічала на подвір'ї, знайомилась із майбутньою невісткою Вірою. Віра мала кругле обличчя, обрамлене світлими пасмами волосся, які спускались легкими хвилями на плечі і спину. Своєю простотою та привітністю відразу сподобалась батькам. А через трохи часу почала готувати свої улюблені страви на Великдень, бо ж батьки запросили у гості родичів.

Час летів швидко. У сім'ї народилась донька Люба та син Андрійко. Сім'я отримала у столиці трикімнатну квартиру. До батьків у село приїжджали влітку під час відпустки, де її й проводили. Батьки з нетерпінням чекали дітей. А перед їх приїздом кололи свиню та різали теля. Зустрічали дітей всією великою сільською родиною, гуляли та веселились кілька днів.  

До Києва дітей теж проводжали з почестями і родиною. Та з часом сім'ю почала губити розкіш. Микола велику увагу приділяв роботі, а всю заробітну плату віддавав дружині, навіть не цікавився, на що вона її тратить. У мирі та злагоді прожили з Вірою сімнадцять років. А далі етапи її життя псувати подруги по роботі. Час від часу поверталась з роботи додому "під мухою". А згодом почала деколи не ночувати вдома. 

З цього часу сім'я стала руйнуватись. Люба закінчила школу, але мама не подбала про її дальше навчання. Дівчина обрала у житті свою дорогу – знайшла вуличну компанію, де “скрашувала” своє дозвілля із спиртним та наркотиками. У віці 26 років через таке життя молодої дівчини не стало. 

Всі думали, що через втрату дочки Віра покається. А вона, тим часом, покинула чоловіка та сина й невідомо, де проживала. Своє горе Микола заливав горілкою. Незадовго його вигнали з роботи, бо кому ж потрібний п'яниця та ще й у міліції? 50-річний чоловік покинув Київ, залишивши у квартирі двадцятирічного сина Андрія, і поїхав жити до батька за рахунок його пенсії. Не думав Михалко, що йому таке "щастя" у хату прийде на старість. Вже було почав оформляти документи в інтернат для похилих віком людей, але важка хвороба позбавила його життя. А тим часом до батька із Києва приїхав син Андрій і вирішив у селі проживати разом з батьком. 

Швидко до спиртного пристрастився й Андрійко. Чоловіки жили за гроші, що платили їм квартиранти у Києві. Іноді допомагали комусь в роботі, плату брали горілкою, а якщо хтось давав гроші, то їх все одно тратили на спиртне. Таке життя молодого Андрія тривало недовго. Якось одного зимового дня він допився до "білої гарячки" і побіг до лісу. Знайшли парубка мертвим у лісі аж на третій день. Віра, очевидно, мала телефонні зв'язки з кимось з родичів Миколи, бо приїхала віддати останню шану сину. Молодого хлопця жаліло все село. Не жаліло Віру, бо через неї сім'я втратила двох своїх кровинок, не давши їм щедрої батьківської дороги у самостійне життя. 

Жителі села думали, що Віра отямиться, залишиться жити з чоловіком. Та після похорону сина вона пішла ночувати до самотнього, на багато молодшого чоловіка. Наступного дня вранці він її провів на автобусну зупинку і взяв білет до Ковеля. Люди зранку відвідали могилу Андрія, але, на жаль, не було матері….

Микола продовжував вести своє життя по-старому. Без горілки жити вже не міг. Через півтора року після смерті Андрія вона забрала у могилу батька.

…Невідомо, чи жива ще Віра. Бо саме через неї на той світ зарано пішла сім'я. Пішла з розкоші. Не міг подумати Михалко з Яриною, що так трагічно складеться доля сина Миколи, вважаючи свою невістку найкращою у селі.

Микола Денисюк.

Михалка та Ярину у віддаленому селі вважали авторитетними людьми. Які б не бували поважні люди з району чи області, місцеве начальство вело їх у цю душевно щедру сім'ю на обід. А господарі любили пригощати начальників та й ще могорич і закуску давали у дорогу. 

Подружжя дало путівку у життя двом своїм дітям. Старша Ганна вийшла заміж за сусіда. Невдовзі батьки побудували молодій сім'ї нову хату, на той час – найкращу у селі. Але чомусь так склалось, що батьки більшу любов та увагу приділяли сину Миколі. Микола після закінчення професійно-технічного училища подався шукати постійну роботу у столиці. Молодого здорового чоловіка прийняли працювати в один з відділків міліції міста Києва. Миколі подобалась робота, і незадовго він завоював авторитет у колективі. 

Час летів швидко. Із столиці батьки довідувались про життя сина із листів. А в одному з них повідомив, що знайшов дуже гарну дівчину для створення сім'ї і незабаром приїде з нею додому. 

…Батьки чекали молодят у п'ятницю перед Пасхою. Віддалене від райцентру село ще не мало автобусного сполучення. То ж батькові довелось виїжджати підводою в сусіднє село. А Ярина тим часом готувала гостям пісний обід, виглядаючи через вікно гостей. Невдовзі вже їх зустрічала на подвір'ї, знайомилась із майбутньою невісткою Вірою. Віра мала кругле обличчя, обрамлене світлими пасмами волосся, які спускались легкими хвилями на плечі і спину. Своєю простотою та привітністю відразу сподобалась батькам. А через трохи часу почала готувати свої улюблені страви на Великдень, бо ж батьки запросили у гості родичів.

Час летів швидко. У сім'ї народилась донька Люба та син Андрійко. Сім'я отримала у столиці трикімнатну квартиру. До батьків у село приїжджали влітку під час відпустки, де її й проводили. Батьки з нетерпінням чекали дітей. А перед їх приїздом кололи свиню та різали теля. Зустрічали дітей всією великою сільською родиною, гуляли та веселились кілька днів.  

До Києва дітей теж проводжали з почестями і родиною. Та з часом сім'ю почала губити розкіш. Микола велику увагу приділяв роботі, а всю заробітну плату віддавав дружині, навіть не цікавився, на що вона її тратить. У мирі та злагоді прожили з Вірою сімнадцять років. А далі етапи її життя псувати подруги по роботі. Час від часу поверталась з роботи додому "під мухою". А згодом почала деколи не ночувати вдома. 

З цього часу сім'я стала руйнуватись. Люба закінчила школу, але мама не подбала про її дальше навчання. Дівчина обрала у житті свою дорогу – знайшла вуличну компанію, де “скрашувала” своє дозвілля із спиртним та наркотиками. У віці 26 років через таке життя молодої дівчини не стало. 

Всі думали, що через втрату дочки Віра покається. А вона, тим часом, покинула чоловіка та сина й невідомо, де проживала. Своє горе Микола заливав горілкою. Незадовго його вигнали з роботи, бо кому ж потрібний п'яниця та ще й у міліції? 50-річний чоловік покинув Київ, залишивши у квартирі двадцятирічного сина Андрія, і поїхав жити до батька за рахунок його пенсії. Не думав Михалко, що йому таке "щастя" у хату прийде на старість. Вже було почав оформляти документи в інтернат для похилих віком людей, але важка хвороба позбавила його життя. А тим часом до батька із Києва приїхав син Андрій і вирішив у селі проживати разом з батьком. 

Швидко до спиртного пристрастився й Андрійко. Чоловіки жили за гроші, що платили їм квартиранти у Києві. Іноді допомагали комусь в роботі, плату брали горілкою, а якщо хтось давав гроші, то їх все одно тратили на спиртне. Таке життя молодого Андрія тривало недовго. Якось одного зимового дня він допився до "білої гарячки" і побіг до лісу. Знайшли парубка мертвим у лісі аж на третій день. Віра, очевидно, мала телефонні зв'язки з кимось з родичів Миколи, бо приїхала віддати останню шану сину. Молодого хлопця жаліло все село. Не жаліло Віру, бо через неї сім'я втратила двох своїх кровинок, не давши їм щедрої батьківської дороги у самостійне життя. 

Жителі села думали, що Віра отямиться, залишиться жити з чоловіком. Та після похорону сина вона пішла ночувати до самотнього, на багато молодшого чоловіка. Наступного дня вранці він її провів на автобусну зупинку і взяв білет до Ковеля. Люди зранку відвідали могилу Андрія, але, на жаль, не було матері….

Микола продовжував вести своє життя по-старому. Без горілки жити вже не міг. Через півтора року після смерті Андрія вона забрала у могилу батька.

…Невідомо, чи жива ще Віра. Бо саме через неї на той світ зарано пішла сім'я. Пішла з розкоші. Не міг подумати Михалко з Яриною, що так трагічно складеться доля сина Миколи, вважаючи свою невістку найкращою у селі.