Повідомлення в номер / Відлуння історії

Розчулився!.. Ще раз переконався: як мало людині потрібно, щоб відчути мить щастя. Ні гроші, ні статки, ні висока посада не замінять отого духовного, що живе в душі. 

Приводом для радості стали відвідини моєї домівки отцем Іваном Оринчаком, настоятелем храму Андрія Первозванного.  Він освятив дім та вручив Благословенну Грамоту "за церковні заслуги перед Православною Церквою України" від імені митрополита Луцького і Волинського Михаїла. 30 років майнуло від того історичного  дня, коли відчинилися двері невеликої каплиці, розташованої по  вул. Незалежності (поруч із старим кладовищем).

О, це були революційно-романтичні часи! Перебудова, демократичий дух свободи кликав вірян до боротьби за автокефальну Помісну Церкву. Все було непросто – на кожному кроці відчувався супротив компартійної влади, священнослужителів Московського патріархату. Активність мас                                   була схожа на хвилю великої сили, яка то злітає до небес, то несеться до берега, де вдаряється об скелю,  розсипається на міріади крапель  і знову об'єднується у ще більш потужну хвилю і… перемагає!..

Церковна громада після довгих поневірянь була зареєстрована у 1990 році управлінням у справах релігій Волинської ОДА.

Але належного приміщення для проведення церковної служби не мала. Довелося і мені як тодішньому міському голові у 1992 році втрутитися у розв'язання цієї проблеми. Я знав, що немало партійних функціонерів були на боці демократичних перетворень. Саме вони сприяли початку декомунізації.  

Колишній перший секретар Ковельського міському компартії порекомендував мені "придивитися" до будинку панахиди. Історія цього приміщення цікава. На початку ХХ століття це була католицька каплиця. В радянські часи використовувалася як склад солі. Згодом місцева влада перебудувала приміщення під дім панахиди. Хоч, правду кажучи, комуністи-ветерани не спішили відспівувати своїх соратників у цьому домі. 

За підтримки активістів Народного руху України вдалося переконати прокомуністичну депутатську фракцію в міськраді і ветеранів у необхідності прийняття рішення про передачу приміщення церковній громаді Андрія Первозванного для проведення там богослужінь. Разом із тим, слід висловити подяку католицьким священнослужителям і, найперше Єпископу Луцької дієцезії Маркіяну Трофим'яку, які погодились передати  споруду православній спільноті. 

Як весняна повінь, в один із днів віряни заполонили свою церкву. Майстрували тимчасовий іконостас, прихорошували стіни, вівтар, розбудовували хори, дзвіницю. Облаштовували територію і т. д., і т. п.  

Духовним наставником та організатором реконструкції нової святині став о. Дмитро Кекляк. Із сірої, невиразної каплиці постала естетично приваблива сакральна споруда, яка з'явилася на вулиці Незалежності, ніби промовлячи до ковельчан: "Ось я, незалежна Українська Церква. Насолоджуйтесь молитвою на рідній мові. Утверджуйте віру Христову і нашу Незалежність!". Скажу, що та, хай  і невелика співпраця, перетворилась у міцну дружбу між місцевою владою і громадою, яка промінчиком-світлячком гріє мою душу до цих пір. 

Сьогодні настоятелем святині Андрія Первозванного призначений о. Іван Оринчак, досвідчений священник, який має міцну духовну проукраїнську позицію, непересічний поетичний дар. 

В довірливій дружній розмові він тривожиться з приводу того, що повільно розбудовується Православна Церква України, що деякі ковельчани залишаються вірними московському патріархату. Водночас радіє, що більшає кількість громад, які переходять в підпорядкування ПЦУ.

Побажаймо ж, мій читачу, о. Івану Оринчаку і надалі невтомно кріпити віру Христову та наше українство.

А для вірян – поетична посвята:

Андрій Первозванний

З Землі Святої в Україну

За велінням самого

 Христа

Святий від Бога перекинув

До віри тайного моста.

Зійшов на гору край

 потоку,

Під Сонцем ніжився

 Дніпро,

Спадала благодать висока

І Божа милість на добро.

Поставив Хрест на сиву

 гору:

– Тут стане місто навіки,

Руїни будуть, буде горе,

 І сатана збере полки.

Та зійде Сонце Віри 

в Бога,

Засяють храми золоті,

І біля вічного порога

Зберуться праведні святі.

Пішов  назад. О, Україно!

Важкий до щастя кожен

 крок.

Та, попри все, народ

 повинен

Пройти крізь терни 

до зірок!

Анатолій СЕМЕНЮК.

НА СВІТЛИНІ:  Благословенна Грамота, яку від імені Митрополита Луцького і Волинського Михаїла вручив  автору цих рядків о. Іван Оринчак.

Розчулився!.. Ще раз переконався: як мало людині потрібно, щоб відчути мить щастя. Ні гроші, ні статки, ні висока посада не замінять отого духовного, що живе в душі. 

Приводом для радості стали відвідини моєї домівки отцем Іваном Оринчаком, настоятелем храму Андрія Первозванного.  Він освятив дім та вручив Благословенну Грамоту "за церковні заслуги перед Православною Церквою України" від імені митрополита Луцького і Волинського Михаїла. 30 років майнуло від того історичного  дня, коли відчинилися двері невеликої каплиці, розташованої по  вул. Незалежності (поруч із старим кладовищем).

О, це були революційно-романтичні часи! Перебудова, демократичий дух свободи кликав вірян до боротьби за автокефальну Помісну Церкву. Все було непросто – на кожному кроці відчувався супротив компартійної влади, священнослужителів Московського патріархату. Активність мас       була схожа на хвилю великої сили, яка то злітає до небес, то несеться до берега, де вдаряється об скелю,  розсипається на міріади крапель  і знову об'єднується у ще більш потужну хвилю і… перемагає!..

Церковна громада після довгих поневірянь була зареєстрована у 1990 році управлінням у справах релігій Волинської ОДА.

Але належного приміщення для проведення церковної служби не мала. Довелося і мені як тодішньому міському голові у 1992 році втрутитися у розв'язання цієї проблеми. Я знав, що немало партійних функціонерів були на боці демократичних перетворень. Саме вони сприяли початку декомунізації.  

Колишній перший секретар Ковельського міському компартії порекомендував мені "придивитися" до будинку панахиди. Історія цього приміщення цікава. На початку ХХ століття це була католицька каплиця. В радянські часи використовувалася як склад солі. Згодом місцева влада перебудувала приміщення під дім панахиди. Хоч, правду кажучи, комуністи-ветерани не спішили відспівувати своїх соратників у цьому домі. 

За підтримки активістів Народного руху України вдалося переконати прокомуністичну депутатську фракцію в міськраді і ветеранів у необхідності прийняття рішення про передачу приміщення церковній громаді Андрія Первозванного для проведення там богослужінь. Разом із тим, слід висловити подяку католицьким священнослужителям і, найперше Єпископу Луцької дієцезії Маркіяну Трофим'яку, які погодились передати  споруду православній спільноті. 

Як весняна повінь, в один із днів віряни заполонили свою церкву. Майстрували тимчасовий іконостас, прихорошували стіни, вівтар, розбудовували хори, дзвіницю. Облаштовували територію і т. д., і т. п.  

Духовним наставником та організатором реконструкції нової святині став о. Дмитро Кекляк. Із сірої, невиразної каплиці постала естетично приваблива сакральна споруда, яка з'явилася на вулиці Незалежності, ніби промовлячи до ковельчан: "Ось я, незалежна Українська Церква. Насолоджуйтесь молитвою на рідній мові. Утверджуйте віру Христову і нашу Незалежність!". Скажу, що та, хай  і невелика співпраця, перетворилась у міцну дружбу між місцевою владою і громадою, яка промінчиком-світлячком гріє мою душу до цих пір. 

Сьогодні настоятелем святині Андрія Первозванного призначений о. Іван Оринчак, досвідчений священник, який має міцну духовну проукраїнську позицію, непересічний поетичний дар. 

В довірливій дружній розмові він тривожиться з приводу того, що повільно розбудовується Православна Церква України, що деякі ковельчани залишаються вірними московському патріархату. Водночас радіє, що більшає кількість громад, які переходять в підпорядкування ПЦУ.

Побажаймо ж, мій читачу, о. Івану Оринчаку і надалі невтомно кріпити віру Христову та наше українство.

А для вірян – поетична посвята:

НА СВІТЛИНІ:  Благословенна Грамота, яку від імені Митрополита Луцького і Волинського Михаїла вручив  автору цих рядків о. Іван Оринчак.