Повідомлення в номер / Чому нещасливі сім’ї

«Не ладиться у нас із чоловіком. Прожили майже 15 років душа в душу, а зараз стали чужими. А кохання ж було, син росте… Та не витримує воно війну, нестатки, безробіття. Та це ж не тільки у нас...». 

Це уривок із листа Тетяни Ш.  Показала його психологині Ользі Городецькій, яка чимало літ займається питаннями сімейних стосунків.

– Ольго Григорівно, чи можна сказати, що матеріальне благополуччя є основою благополуччя сімейного?

– Благополуччя... Ви вірите в те, що чим багатші люди, тим вони щасливіші в особистому житті?

– Чесно кажучи, ні...

– Нинішні сімейні нещастя найчастіше від того, що у багатьох молодих створилося хибне уявлення про шлюб як про джерело благ та втіх – і тільки (не хочу бодай найменшим чином образити автора листа; треба знати подробиці стосунків, щоб робити конкретні висновки). Як психологу, мені доводиться вести розмови з людьми, які, проживши в шлюбі кілька років, збираються подавати заяву про розлучення. 

Доскіпуюсь: чому розлучаються? Що ж чую? Претензії, претензії... Грошей не вистачає, побут затягнув, почуття згасли. Але ніхто навіть не намагається згадати, що ж він зробив задля блага сім’ї. За такого споживацького ставлення (з боку чоловіків і жінок, звичайно) навряд чи випадає сподіватися на сімейне благо получчя. Роблю висновок: ми не вміємо і не хочемо працювати на будові свого особистого життя. Ми вважаємо, що печатка в загсі про шлюб мовби гарантує одержання вже довершеного сімейного дому з усіма вигодами. А він, той дім, доводиться все життя будувати. Добудовувати, перебудовувати. Тримати удари долі. В сімейному житті неодмінно будуть і розчарування, і проблеми, і випробування. 

Без цього просто немає життя, і нерозумно, якщо хочете – нераціонально, тікати один від одного, коли виникають труднощі. Бо ж тоді і другий, і третій, і десятий шлюб закінчаться таким самим крахом.

– Є ще один варіант –самотність...

– Дехто «зачиняється» в ній. І що ж? Самотність пригнічує людину. Доведено: самотні люди частіше хворіють, зазнають різного роду депресій, їхній вік коротший, одне слово, життя у шлюбі – норма для людини.

– Нині розлучень багато?

– Соціологічні дослідження показують, що цінність сім’ї зростає. В нелегкий наш час, можна сказати, відбувається «приватизація» сімейного життя: люди шукають острівець, де б віднайти душевну рівновагу, відчути певність хоча б у тому, що залежить найбільшою мірою від тебе самого.

– Приходять до вас «нещасливці», просять поради. Ви часто радите розлучення?

– Я ніколи не раджу розлучення. Я малюю людині те, що буде завтра, після розлучення. «Ось ви розійшлися, – кажу. – Ви, гадаєте, вільні? Ні! Проблеми зв’яжуть вас по руках і ногах. Вам буде ще важче». Малюю різні ситуації залежно від розказаних людиною подробиць. Одне слово, наштовхую її на цілком свідоме осмислення свого становища. До розлучення вдаються часто зопалу, в гніві, розпачі, а людині потрібно «відтанути», щоб подивитися на все (і на себе!) збоку.

– Що наостанок порадите читачам, Ольго Григорівно?

–  Не боятися труднощів. Не звинувачувати один одного в нестатках, не зривати злість на партнері. Навіть якщо спіткала тимчасова розлука, берегти вірність, плекати почуття. Найправильніше рішення – пройти цей відрізок життєвого шляху разом.

Розмову вела 

Лариса ПИЛИПЕНКО.

«Не ладиться у нас із чоловіком. Прожили майже 15 років душа в душу, а зараз стали чужими. А кохання ж було, син росте… Та не витримує воно війну, нестатки, безробіття. Та це ж не тільки у нас...». 

Це уривок із листа Тетяни Ш.  Показала його психологині Ользі Городецькій, яка чимало літ займається питаннями сімейних стосунків.

– Благополуччя... Ви вірите в те, що чим багатші люди, тим вони щасливіші в особистому житті?

– Нинішні сімейні нещастя найчастіше від того, що у багатьох молодих створилося хибне уявлення про шлюб як про джерело благ та втіх – і тільки (не хочу бодай найменшим чином образити автора листа; треба знати подробиці стосунків, щоб робити конкретні висновки). Як психологу, мені доводиться вести розмови з людьми, які, проживши в шлюбі кілька років, збираються подавати заяву про розлучення. 

Доскіпуюсь: чому розлучаються? Що ж чую? Претензії, претензії... Грошей не вистачає, побут затягнув, почуття згасли. Але ніхто навіть не намагається згадати, що ж він зробив задля блага сім’ї. За такого споживацького ставлення (з боку чоловіків і жінок, звичайно) навряд чи випадає сподіватися на сімейне благо получчя. Роблю висновок: ми не вміємо і не хочемо працювати на будові свого особистого життя. Ми вважаємо, що печатка в загсі про шлюб мовби гарантує одержання вже довершеного сімейного дому з усіма вигодами. А він, той дім, доводиться все життя будувати. Добудовувати, перебудовувати. Тримати удари долі. В сімейному житті неодмінно будуть і розчарування, і проблеми, і випробування. 

Без цього просто немає життя, і нерозумно, якщо хочете – нераціонально, тікати один від одного, коли виникають труднощі. Бо ж тоді і другий, і третій, і десятий шлюб закінчаться таким самим крахом.

– Дехто «зачиняється» в ній. І що ж? Самотність пригнічує людину. Доведено: самотні люди частіше хворіють, зазнають різного роду депресій, їхній вік коротший, одне слово, життя у шлюбі – норма для людини.

– Соціологічні дослідження показують, що цінність сім’ї зростає. В нелегкий наш час, можна сказати, відбувається «приватизація» сімейного життя: люди шукають острівець, де б віднайти душевну рівновагу, відчути певність хоча б у тому, що залежить найбільшою мірою від тебе самого.

– Я ніколи не раджу розлучення. Я малюю людині те, що буде завтра, після розлучення. «Ось ви розійшлися, – кажу. – Ви, гадаєте, вільні? Ні! Проблеми зв’яжуть вас по руках і ногах. Вам буде ще важче». Малюю різні ситуації залежно від розказаних людиною подробиць. Одне слово, наштовхую її на цілком свідоме осмислення свого становища. До розлучення вдаються часто зопалу, в гніві, розпачі, а людині потрібно «відтанути», щоб подивитися на все (і на себе!) збоку.

–  Не боятися труднощів. Не звинувачувати один одного в нестатках, не зривати злість на партнері. Навіть якщо спіткала тимчасова розлука, берегти вірність, плекати почуття. Найправильніше рішення – пройти цей відрізок життєвого шляху разом.