Повідомлення в номер / Україна у нас одна

Є люди з подвійним прізвищем, інші – з подвійним ім'ям, а я – з подвійним днем народження. Не з вини  батьків,  а з вини невиправданих історичних подій. 

Потерпіло село від поляків. Спалахнула і бітьківська хата. Я, маленька, встигла винести шкатулку з намистом. Згоріло все. Залишилося  в церкві свідчення, що охрестили 1 вересня, а народилася я 23 серпня. Інколи попадаю у незручне становище, коли забуду, яке число треба називати.

Якось чекали в Голобах Президента Кучму  і польську делегацію. Директор школи доручив мені привітати їх. Перевернулось усе всередині, ледве стримувалась. Сльози градом покотились з очей, і я сказала: "Не зможу!". Потім запропонували написати на конкурс у газету "Волинь" спогади про ці події. Написала. Присудили першу премію (яку я не одержала, бо все відкладала поїздку в Луцьк).

Через деякий час запросили в Гончий Брід на відкриття пам'ятника невинно загиблим від поляків (на світлинах). Попросили виступити по телебаченню. Постала перед очима поранена в голову бабуся, яка не хотіла нікуди ховатися, а стояла на колінах перед іконами і молилася Богу. Пожежі, стогін, крики…

Прийшли роки. Передумалось, уляглось. Змінились погляди на багато чого. Тепер я з великою вдячністю і повагою ставлюся до поляків за їх співчуття і розуміння. А недавно побачене відео, як польський медик назвав пораненого українського воїна братиком, то я плакала. Такий вчинок сколихнув світ і показав усім, якими повинні бути країни-сусіди: співпереживати, виручати, чесно торгувати.  На чуже не зазіхати.

Пригадую події Великої Вітчизняної війни. Я, дитина, гралася на подвір'ї. Дивлюсь:  іде чужий  дядько. У незвичайному одязі. Помахом руки кличе мене і показує на полісадник. Там серед квітів була грядочка цибулі. Я подумала, що хоче цибулі. Вирвала цибулину і даю йому. А він мене нею по голові і знову показує на полісадник і рукою до носа. Я вирвала кілька квіточок матіоли і злякано даю йому. Німець посміхнувся, погладив мене  по голові і пригостив цукерками. А тепер доводиться пережити  третю війну. Чи не забагато? Україна – ласий шматочок. Приваблювала і приваблює багатьох. А чого варті справжні українці! Бачимо наживо: захищають, волонтерять. А скільки Героїв породила війна! Одне  захоплення і гордість за такий народ. 

На жаль, на фоні цього – колаборанти, власні загарбники, які крадуть їжу від солдатів, оцінюють яйця  по 17 грн.  за штуку, важать їх кілограмами. Податківниця придбала плаття за 40 тисяч. У такому платті треба сідати на золотий унітаз. І тут на перешкоді стала СБУ. Діти збирають кошти для ЗСУ. Ясно, що не з таких загребущих сімей. Велике горе і напругу переживає Україна, проявляючи нескореність і доброчинність. 

Леся Українка писала:

Убити можеш…

Але у покорі і ганьбі

Жити не примусиш!

Війна – велике випробування. І вона "просіє". Покаже, хто є хто… Прикро, що навіть горе не пробудило у декого чистого сумління, їм усе мало і мало. Свою совість поховали у торби. Що вони залишать по собі? Людську недовіру, зневагу, ганьбу і сором.

Повинен увійти в підручник історії п'ятий Президент  Петро Порошенко, який добився Томосу. Це велика історична подія для українського народу і Церкви. Довго ми йшли до цього. Скільки перешкод, недовіри, перетерпів Порошенко! Він знав, що незабаром вибори, що в Україні більшість московських церков, що парафіяни "руського  міра" його осудять і не підтримають, але ясність мети додавала сили і непохитності у здійсненні задуманого і необхідного. 

Залишається нам об'єднатися в єдину Православну Церкву України і молити Бога на рідний мові, щоб допоміг здобути вимріяну Перемогу, підняти загиблих, повернути украдених  рашистами діточок до рідної Батьківщини, щоб  вони не стали яничарами, щоб їм усміхнулася щаслива доля на нашій багатостраждальній Україні. Можна вибирати все, але не Батьківщину, бо вона як мати – одна і незамінима у кожного з нас.

Слава Україні і її Героям!

Лідія ГАРЛІНСЬКА.

Є люди з подвійним прізвищем, інші – з подвійним ім'ям, а я – з подвійним днем народження. Не з вини  батьків,  а з вини невиправданих історичних подій. 

Потерпіло село від поляків. Спалахнула і бітьківська хата. Я, маленька, встигла винести шкатулку з намистом. Згоріло все. Залишилося  в церкві свідчення, що охрестили 1 вересня, а народилася я 23 серпня. Інколи попадаю у незручне становище, коли забуду, яке число треба називати.

Якось чекали в Голобах Президента Кучму  і польську делегацію. Директор школи доручив мені привітати їх. Перевернулось усе всередині, ледве стримувалась. Сльози градом покотились з очей, і я сказала: "Не зможу!". Потім запропонували написати на конкурс у газету "Волинь" спогади про ці події. Написала. Присудили першу премію (яку я не одержала, бо все відкладала поїздку в Луцьк).

Через деякий час запросили в Гончий Брід на відкриття пам'ятника невинно загиблим від поляків (на світлинах). Попросили виступити по телебаченню. Постала перед очима поранена в голову бабуся, яка не хотіла нікуди ховатися, а стояла на колінах перед іконами і молилася Богу. Пожежі, стогін, крики…

Прийшли роки. Передумалось, уляглось. Змінились погляди на багато чого. Тепер я з великою вдячністю і повагою ставлюся до поляків за їх співчуття і розуміння. А недавно побачене відео, як польський медик назвав пораненого українського воїна братиком, то я плакала. Такий вчинок сколихнув світ і показав усім, якими повинні бути країни-сусіди: співпереживати, виручати, чесно торгувати.  На чуже не зазіхати.

Пригадую події Великої Вітчизняної війни. Я, дитина, гралася на подвір'ї. Дивлюсь:  іде чужий  дядько. У незвичайному одязі. Помахом руки кличе мене і показує на полісадник. Там серед квітів була грядочка цибулі. Я подумала, що хоче цибулі. Вирвала цибулину і даю йому. А він мене нею по голові і знову показує на полісадник і рукою до носа. Я вирвала кілька квіточок матіоли і злякано даю йому. Німець посміхнувся, погладив мене  по голові і пригостив цукерками. А тепер доводиться пережити  третю війну. Чи не забагато? Україна – ласий шматочок. Приваблювала і приваблює багатьох. А чого варті справжні українці! Бачимо наживо: захищають, волонтерять. А скільки Героїв породила війна! Одне  захоплення і гордість за такий народ. 

На жаль, на фоні цього – колаборанти, власні загарбники, які крадуть їжу від солдатів, оцінюють яйця  по 17 грн.  за штуку, важать їх кілограмами. Податківниця придбала плаття за 40 тисяч. У такому платті треба сідати на золотий унітаз. І тут на перешкоді стала СБУ. Діти збирають кошти для ЗСУ. Ясно, що не з таких загребущих сімей. Велике горе і напругу переживає Україна, проявляючи нескореність і доброчинність. 

Леся Українка писала:

Війна – велике випробування. І вона "просіє". Покаже, хто є хто… Прикро, що навіть горе не пробудило у декого чистого сумління, їм усе мало і мало. Свою совість поховали у торби. Що вони залишать по собі? Людську недовіру, зневагу, ганьбу і сором.

Повинен увійти в підручник історії п'ятий Президент  Петро Порошенко, який добився Томосу. Це велика історична подія для українського народу і Церкви. Довго ми йшли до цього. Скільки перешкод, недовіри, перетерпів Порошенко! Він знав, що незабаром вибори, що в Україні більшість московських церков, що парафіяни "руського  міра" його осудять і не підтримають, але ясність мети додавала сили і непохитності у здійсненні задуманого і необхідного. 

Залишається нам об'єднатися в єдину Православну Церкву України і молити Бога на рідний мові, щоб допоміг здобути вимріяну Перемогу, підняти загиблих, повернути украдених  рашистами діточок до рідної Батьківщини, щоб  вони не стали яничарами, щоб їм усміхнулася щаслива доля на нашій багатостраждальній Україні. Можна вибирати все, але не Батьківщину, бо вона як мати – одна і незамінима у кожного з нас.

Слава Україні і її Героям!