“Не кожному дано палахкотіти животворним вогнем, і відблисками творчої праці осявати шлях тих, хто заблукав в тенетах байдужості, сумнівах, невпевненості”, — так думав я, перебуваючи на заході, приуроченому до роковин відходу у засвіти Галини Михайлівни Божик і презентації книги «Галина Божик. Талант любити людей, професію, Україну», видану нещодавно у луцькій «Твердині».
Мої думки перепліталися із сказаним чарівницею слова Ольгою Бичковською. Вона гарно та вміло ввела присутніх в залі у дивосвіт мудрої берегині роду Галини Божик. Після захоплюючого номера класичної музики у виконанні знаменитого камерного оркестру «Квінта» (Т. Корнєва) полилася душевна розмова з жінкою, яка була скарбом духовності і епіцентром культурно-просвітницького життя краю.
Галина Божик… В чому феномен і сутність буденної діяльності, яка підносить людину до видатної особистості?
Кожен із нас доброчинними справами, вчинками, мораллю пише книгу власного буття. Зазвичай позитивне занотовується великим виразним шрифтом, а гріховне, негативне — дрібним, і десь у куточку.
Галина Михайлівна книгу свого життя писала золотим пером істини. Це про неї: «.. у нас нема зерна неправди за собою». Вона вся відкрита, щира, доброзичлива і завжди з осяйною усмішкою. Якось мій добрий друг сказав: “Зустрінеш її, і не хочеться прощатись”.
Справді, єство Галини Божик було наповнене тим світлим магнетизмом, який притягував собі подібних. З нею цікаво було спілкуватися на теми політики, діяльності влади, особливостей нашого культурологічного життя. Вона була дзеркалом патріотизму, в якому для інших відбивалась її не показна, а практична, реальна діяльність, яка проявлялась і в плетінні захисних сіток для ЗСУ, і в проведенні вечорів на духовно-патріотичні теми у вінку українства. Їй була притаманна національна гідність. Вона через своє серце пропускала давню, сучасну історію краю, й боляче переживала за життя тих, хто боровся за нашу Незалежність.
Якось пані Галина запропонувала: «Напишіть книгу про Ковельщину». Я запитав: «Галино Михайлівно, як ви це бачите? Ковельщина – то 99 населених пунктів. Дослідити і написати історію села, церкви, школи, культури, висвітлити видатні особистості – титанічна праця, одному вона не під силу».
— Не відмовляйтесь, допоможемо, – настоювала вона.
На якийсь час центральна районна бібліотека стала потужним осередком краєзнавства. Бібліотекарі піднімали місцеві архіви, збирали свідчення старожилів. Окремі працювали в обласному архіві і т. д., і . п. Головним генератором та куратором цієї роботи була Галина Божик.
Пошановуючи тих, хто свої сили, енергію і розум приклав до видання книги краєзнавчих нарисів “Ковельщина: історія, слава, доля”, я сьогодні висловлюю ще одну щиросердечну подяку Галині Михайлівні – на жаль, посмертно.
Обірвалося життя на вершині творчої діяльності і слави. В літописі буття залишились недописані сторінки. Але Галина Божик лишила нам те, що не вмирає, — пам’ять. Вона живе (і буде жити) у душах рідних, близьких, колег, друзів. Ця пам’ять перевтілилась у спомини, які творчо вилилися на сторінки живої, гарно оформленої книги «Галина Божик: талант любити людей, професію, Україну» і тим самим заповнити недописані аркуші книги буття Галини Михайлівни Божик.
х х х
Та повернімося в переповнений читальний зал бібліотеки. Мов із невичерпного джерела, ллються душевні спогади про «нашу Михайлівну». Наша землячка, поетеса, редакторка та упорядниця книги Ніна Горик знайомить присутніх із змістом видання. По праву їй – особлива подяка, пошанування від родини та ковельчан, адже за відносно короткий термін підготувала видання до друку. Гарна робота!
До цього щирого пошанування слід долучити Ольгу Бичковську, Миколу Мартинюка (видавця), Андрія Мигулю. Затим – всіх тих, чия публічна сповідь була надрукована в книзі.
Маю зазначити, що, на мою суб’єктивну думку, захід пройшов змістовно, цікаво, з ознакою емоційної душевності. Не одна сльозина скотилася по щоці виступаючих, змушуючи чуттєво співпереживати переповнений зал. Це ще одна ознака любові, співчуття для всіх рідної Галини Божик.
...Лине осанна творчій життєдіяльності і щирій дружбі, а в залі цієї світлої людини немає. Лише монітор висвітлює її рухи, мудре слово, ту неперевершену усмішку, яка і в цей день розвіювала хмари суму, смутку та горя.
Хтось влучно зауважив, що ця книга і цей вечір – живий пам’ятник видатній особистості краю. Її слово, її пісня буде відгукуватися в наших серцях. Писала Леся Українка: «…І будуть приходити люди».
Впевнений: не заросте стежина до її вічного духу.
l
А вечір навіяв поетичні рядки!
Галині Божик
Ми розливаєм час у чаші
величальні,
Смакуєм будні, немов
терпке вино.
І раптом запалають свічі
поминальні,
І вічная душа шукає золоте
руно.
Вже й рік майнув, як Ти на
небесах.
«Михайлівно! Ну як там?
Озовись до нас!».
О, як нас тішила твоя
духовна цвіт-краса —
Неправда! Нас не розлучить невловимий час.
Ти нам лишила пам’ять в
мудрім слові,
Сплела вінок з українських
ідей.
Єднала у гармонії добра
й любові –
Ні, не зів’яне цвіт
любимих орхідей.
Як і колись, заходжу у
робочий кабінет.
Вітаюся: «Вам добрий
день і добрий ранок!».
На мене з докором зорить
усміхнений портрет.
Сльоза упала на наші
незагойні рани…
Анатолій СЕМЕНЮК.
“Не кожному дано палахкотіти животворним вогнем, і відблисками творчої праці осявати шлях тих, хто заблукав в тенетах байдужості, сумнівах, невпевненості”, — так думав я, перебуваючи на заході, приуроченому до роковин відходу у засвіти Галини Михайлівни Божик і презентації книги «Галина Божик. Талант любити людей, професію, Україну», видану нещодавно у луцькій «Твердині».
Мої думки перепліталися із сказаним чарівницею слова Ольгою Бичковською. Вона гарно та вміло ввела присутніх в залі у дивосвіт мудрої берегині роду Галини Божик. Після захоплюючого номера класичної музики у виконанні знаменитого камерного оркестру «Квінта» (Т. Корнєва) полилася душевна розмова з жінкою, яка була скарбом духовності і епіцентром культурно-просвітницького життя краю.
Галина Божик… В чому феномен і сутність буденної діяльності, яка підносить людину до видатної особистості?
Кожен із нас доброчинними справами, вчинками, мораллю пише книгу власного буття. Зазвичай позитивне занотовується великим виразним шрифтом, а гріховне, негативне — дрібним, і десь у куточку.
Галина Михайлівна книгу свого життя писала золотим пером істини. Це про неї: «.. у нас нема зерна неправди за собою». Вона вся відкрита, щира, доброзичлива і завжди з осяйною усмішкою. Якось мій добрий друг сказав: “Зустрінеш її, і не хочеться прощатись”.
Справді, єство Галини Божик було наповнене тим світлим магнетизмом, який притягував собі подібних. З нею цікаво було спілкуватися на теми політики, діяльності влади, особливостей нашого культурологічного життя. Вона була дзеркалом патріотизму, в якому для інших відбивалась її не показна, а практична, реальна діяльність, яка проявлялась і в плетінні захисних сіток для ЗСУ, і в проведенні вечорів на духовно-патріотичні теми у вінку українства. Їй була притаманна національна гідність. Вона через своє серце пропускала давню, сучасну історію краю, й боляче переживала за життя тих, хто боровся за нашу Незалежність.
Якось пані Галина запропонувала: «Напишіть книгу про Ковельщину». Я запитав: «Галино Михайлівно, як ви це бачите? Ковельщина – то 99 населених пунктів. Дослідити і написати історію села, церкви, школи, культури, висвітлити видатні особистості – титанічна праця, одному вона не під силу».
— Не відмовляйтесь, допоможемо, – настоювала вона.
На якийсь час центральна районна бібліотека стала потужним осередком краєзнавства. Бібліотекарі піднімали місцеві архіви, збирали свідчення старожилів. Окремі працювали в обласному архіві і т. д., і . п. Головним генератором та куратором цієї роботи була Галина Божик.
Пошановуючи тих, хто свої сили, енергію і розум приклав до видання книги краєзнавчих нарисів “Ковельщина: історія, слава, доля”, я сьогодні висловлюю ще одну щиросердечну подяку Галині Михайлівні – на жаль, посмертно.
Обірвалося життя на вершині творчої діяльності і слави. В літописі буття залишились недописані сторінки. Але Галина Божик лишила нам те, що не вмирає, — пам’ять. Вона живе (і буде жити) у душах рідних, близьких, колег, друзів. Ця пам’ять перевтілилась у спомини, які творчо вилилися на сторінки живої, гарно оформленої книги «Галина Божик: талант любити людей, професію, Україну» і тим самим заповнити недописані аркуші книги буття Галини Михайлівни Божик.
х х х
Та повернімося в переповнений читальний зал бібліотеки. Мов із невичерпного джерела, ллються душевні спогади про «нашу Михайлівну». Наша землячка, поетеса, редакторка та упорядниця книги Ніна Горик знайомить присутніх із змістом видання. По праву їй – особлива подяка, пошанування від родини та ковельчан, адже за відносно короткий термін підготувала видання до друку. Гарна робота!
До цього щирого пошанування слід долучити Ольгу Бичковську, Миколу Мартинюка (видавця), Андрія Мигулю. Затим – всіх тих, чия публічна сповідь була надрукована в книзі.
Маю зазначити, що, на мою суб’єктивну думку, захід пройшов змістовно, цікаво, з ознакою емоційної душевності. Не одна сльозина скотилася по щоці виступаючих, змушуючи чуттєво співпереживати переповнений зал. Це ще одна ознака любові, співчуття для всіх рідної Галини Божик.
...Лине осанна творчій життєдіяльності і щирій дружбі, а в залі цієї світлої людини немає. Лише монітор висвітлює її рухи, мудре слово, ту неперевершену усмішку, яка і в цей день розвіювала хмари суму, смутку та горя.
Хтось влучно зауважив, що ця книга і цей вечір – живий пам’ятник видатній особистості краю. Її слово, її пісня буде відгукуватися в наших серцях. Писала Леся Українка: «…І будуть приходити люди».
Впевнений: не заросте стежина до її вічного духу.
ххх
А вечір навіяв поетичні рядки!
Галині Божик
Ми розливаєм час у чаші величальні,
Смакуєм будні, немов терпке вино.
І раптом запалають свічі поминальні,
І вічная душа шукає золоте руно.
Вже й рік майнув, як Ти на небесах.
«Михайлівно! Ну як там?
Озовись до нас!».
О, як нас тішила твоя духовна цвіт-краса —
Неправда! Нас не розлучить невловимий час.
Ти нам лишила пам’ять в мудрім слові,
Сплела вінок з українських ідей.
Єднала у гармонії добра й любові –
Ні, не зів’яне цвіт любимих орхідей.
Як і колись, заходжу у робочий кабінет.
Вітаюся: «Вам добрий день і добрий ранок!».
На мене з докором зорить усміхнений портрет.
Сльоза упала на наші незагойні рани…
Анатолій СЕМЕНЮК.
Галина Божик: талант любити
Галина Божик мала справжній талант об’єднувати довкола себе тих, хто закоханий у книгу, Слово, спілкування, просвіту. Завдяки цьому бібліотечна галузь має чудових союзників – творчу інтелігенцію, духовенство, лідерів молодіжних та громадських організацій, керівників установ, представників місцевої влади й ЗМІ.
Своїми споминами поділились на зустрічі, про яку написано вище, Ніна Горик, Микола Мартинюк, видавець книги нашої пам’яті, письменник, директор видавництва «Твердиня»; священники Іван Оринчак та Михайло Левочко; Оксана Багнова, секретар Ковельської міської ради; Галина Коляда, перший заступник начальника Ковельської районної військової адміністрації, Андрій Броїло, заступник голови Ковельської районної ради; Степан Топольський, керівник апарату Ковельської районної військової адміністрації; Андрій Мигуля, начальник управління культури, молоді, спорту та туризму виконкому Ковельської міської ради; Тетяна Матяшук, начальник відділу культури, молоді та спорту управління гуманітарного розвитку Ковельської районної державної адміністрації; Людмила Стасюк, директор Волинської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки в 2001-2022 роках; Оксана Мулярчук, вчитель і активна учасниця культурно-мистецького життя Ковельщини, син Богдан Божик.
В пам’ять про Галину Михайлівну звучали «Аве, Марія» та «Сльози» у виконанні скрипалів-віртуозів, камерного оркестру «Квінта» під керівництвом Тетяни Корнєвої. Її улюблену старовинну народну пісню «Нема цвіту, як маківка» заспівали Наталка Шуляк і Петро Журавель. Олена Місюра, директор Будинку культури села Доротище, прочитала поезію Лесі Українки «Квіток, квіток, як можна більше квітів…».
З фотографій на екрані дивилась на нас Галина Михайлівна, як завжди, емоційна, енергійна, залюблена в життя і людей. Відеозаписи назавжди зберегли її дзвінкий голос і веселий сміх, щирі слова побажань колегам.
Письменниця Марія Чумарна запевняє: «Душа і по смерті тіла продовжує жити, любити і творити. І творчим началом всіх її можливостей і проявів є Слово як носій самої матриці вічного Буття». Нехай Галина Михайлівна Божик завжди живе у нашому Слові-спогаді. Дякуємо долі за прожиті разом щасливі роки. Низько вклоняємось перед її пам’яттю!
Ольга Бичковська, бібліотекар Публічної бібліотеки Ковеля.
Залишити коментар